РЕФЕРАТ
на тему:
Основи конституційного ладу
ПЛАН
Вступ
1. Загальні засади — форма вираження основ конституційного ладу України
2. Основні принципи конституційного ладу України
3. Державний лад України
Висновок
Використана література
Вступ
Інколи ототожнюють конституційний лад з державним ладом, визначаючи, що
конституційний лад — це певна форма або відповідний засіб організації
держави, закріплений у її конституції, яка забезпечує підпорядкованість
держави праву і характеризує її як конституційну державу.
Між тим, конституційний лад не можна ототожнювати з державним ладом,
оскільки на відміну від останнього він завжди передбачає наявність у
державі конституції.
Так, необхідними ознаками конституційного ладу є: непорушність і
невідчужуваність загальновизнаних природних прав і свобод людини,
народний суверенітет, розподіл влади та ін.
Державний лад може і не містити цих ознак.
Іноді зміст поняття “конституційний лад” надто широко трактується,
оскільки під цим терміном розуміють устрій держави та суспільства. При
цьому за основу останнього береться термін періоду доби існування СРСР —
“суспільний лад”. Спробуємо більше детально зясувати що таке
конституційний лад і його основи.
1. Загальні засади — форма вираження основ
конституційного ладу України
Розділ І Конституції України має назву “Загальні засади”. Термін не
зовсім вдалий для відображення змісту цього розділу, оскільки у кожного
виникає закономірне питання — загальні засади чого?
Між тим, лише конституції України та Казахстану застосовують цей термін.
Інші держави колишнього СРСР назву згаданого розділу визначають
відповідно до його змісту.
У конституціях Вірменії, Білорусі, Російської Федерації він має назву
“Засади конституційного ладу”.
“Засади держави” — таку назву має цей розділ у Конституції Азербайджану.
Багато держав, виходячи зі змісту згаданого розділу, застосовують інші
назви: “Загальні принципи”, “Загальні постанови” (конституції
Киргизстану, Молдови, Узбекистану, Литви, Латвії та ін.).
Аналіз змісту розділу “Загальні засади” доводить, що мова в ньому йде
саме про конституційний лад, незважаючи на те, що цей термін
застосовується лише у п. 3 ст. 5 (з 20 статей цього розділу).
У той же час, термін “конституційний лад”, закладений у текст
конституцій багатьох країн світу, не містить у собі офіційного поняття
цього інституту. У різних країнах він, як правило, об’єктивно різний.
Мабуть, вищенаведені обставини пояснюють різні підходи щодо змісту цього
поняття.
Так, одні автори визначають конституційний лад як систему соціальних
(економічних і політико-правових) відносин, які встановлюються і
охороняються конституцією та іншими конституційно-правовими актами
кожної держави.
Близькі до змісту цього поняття і визначення конституційного ладу інших
вчених, згідно з поглядами яких згаданий конституційно-правовий інститут
розуміється як такий стан (або порядок) суспільних відносин,
врегульованих конституційно-правовими нормами, що характеризує державу
як підпорядкованість держави праву, сприяє закріпленню у суспільній
практиці та правосвідомості справедливих, гуманних і правових
взаємозв’язків між людиною, громадянським суспільством і державою.
Суспільний лад розумівся у той період як система суспільних відносин,
притаманних радянському суспільству на конкретному етапі його розвитку.
На відміну від таких категорій, як держава або право суспільний лад СРСР
охоплював всі сторони суспільного життя в їх органічному зв’язку. До
його структури входили всі соціальні відносини (не лише правові), які
існували в суспільстві.
До системи цих відносин включалися: економічний базис та відповідна
надбудова — політичні, юридичні, філософські, моральні, естетичні та
інші ідеї. Крім того, ця система включала соціально-класову структуру
радянського суспільства — робітників, колгоспників, селянство,
інтелігенцію.
На сучасному етапі розвитку суспільства зникли класи, виникли зовсім
інші відносини між сучасними прошарками суспільства.
Виходячи з наведеного, не можна вважати складовою частиною поняття
“конституційний лад” суспільний лад, оскільки останній поглинає як
державний лад, так і право в цілому.
Деякі автори досить широко трактують зміст конституційного ладу,
розуміючи його як: 1) сукупність правовідносин, що виникають у зв’язку
із застосуванням норм конституції та інших джерел галузі конституційного
права; 2) сукупність основоположних правовідносин, закріплених і нерідко
спеціально виділених конституцією; 3) систему конституційних положень,
здебільшого сутнісного характеру, які іноді наділені найвищим рівнем
юридичної жорсткості (більше убезпечені від скасування, ніж зміст).
Із загального поняття “конституційна держава” випливає і визначення
конституційного ладу даної держави. Проте, конституція закріплює
внаслідок свого призначення лише основи конституційного ладу, які є
відправними для організації та діяльності держави.
Таким чином, основи конституційного ладу України — це основоположні
принципи організації та діяльності держави, які визначають форму і
засоби організації Української держави, забезпечують людині та
громадянину права і свободи та характеризують її як конституційну
державу.
Виходячи з цього, визначальним критерієм з’ясування змісту поняття
“конституційний лад” є людина з її невід’ємними правами і свободами.
Загальні засади закріплюють окремі права громадянського суспільства у
статтях 13, 15 та 19 розділу І Конституції, а також у розділі II “Права,
свободи та обов’язки людини і громадянина”, на підставі яких і
визначаються основні принципи конституційного ладу України.
Зокрема, такими принципами є: право визначати і змінювати конституційний
лад в Україні виключно народом, яке не може бути узурповане державою чи
її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5), принцип розподілу
державної влади (ст. 6), принцип верховенства права (ст. 8) та ін.
У свою чергу на основі цих принципів конституційного ладу України
з’ясовується сутність державного ладу (устрою) України.
Згідно з ч. 2 ст. З Конституції України “права і свободи людини та їх
гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава
відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення
прав і свобод людини є головним обов’язком держави”.
Крім того, державний лад включає також певну систему соціальних,
економічних і політико-правових відносин, яка встановлюється і
закріплюється нормами конституційного права. Зокрема, до них відносять
норми, які характеризують Українську державу в цілому (ст. 1), форму
держави (форми територіального устрою України (ст. 2); правління (ст.
5), державний режим (ст. 1) тощо.
Проте, державний лад може відрізнятися від конституційного ладу, якщо
вплив держави на суспільство виявляється у неправовій формі, в обхід
Конституції та інших легітимних джерел права, з порушенням обов’язків
держави щодо людини і громадянина. Саме тому Конституція України є
засобом обмеження державної влади.
Обмеження державної влади має на меті створення певних умов для
створення і функціонування громадянського суспільства, яке є необхідним
атрибутом конституційної держави. Громадянське суспільство являє собою
систему самостійних і незалежних від держави суспільних відносин, які
забезпечують умови для реалізації приватних інтересів людини і
колективів у духовній, соціальній і культурній сферах. Зокрема, воно
охоплює сукупність моральних, правових, економічних, політичних
відносин, включаючи власність, працю, підприємництво, організацію і
діяльність громадських об’єднань, сферу виховання, освіти, науки і
культури, сім’ю, систему засобів масової інформації, норми етики
поведінки людини тощо.
Конституція повинна визначати такі межі державної влади, які б виключали
взагалі її втручання у сферу громадянського суспільства. Проте, в
сучасний період без такого втручання у межах, суворо визначених у
Конституції, неможливе нормальне функціонування громадянського
суспільства. Зокрема, таке втручання виявляється в неприпустимості
задоволення прав громадян на шкоду політичній, економічній та духовній
свободі; державного регулювання економіки на шкоду ринковій економіці;
підміни судової процедури арбітражною, яка спрощує розгляд справи, тощо.
Таким чином, у конституційній державі громадянське суспільство
функціонує як самостійно, так і завдяки управлінню з боку держави. У
свою чергу конституційна держава залежить від громадянського суспільства
та його потреб.
Отже, загальні засади, як форма вираження конституційного ладу України,
визнають як першооснову людину і громадянина, їх права і свободи, що є
базою закріплення основних принципів конституційного ладу, на підставі
яких будується державний лад (устрій) та основи громадянського
суспільства в Україні.
2. Основні принципи конституційного ладу України
Оскільки конституційний лад України включає цілісну систему основних
політико-правових, економічних та суспільних відносин, які виникають у
суспільстві, в його закріпленні беруть участь усі галузі національного
права України, проте провідне місце серед них належить нормам
Конституції, оскільки вона є нормативним актом вищої юридичної сили і
базою галузевого законодавства.
Тому серед конституційних норм головну роль відіграють норми, що
закріплюють загальні засади конституційного ладу, в яких закладено
основні принципи української конституційної держави, що відображають її
сутність.
Основні принципи конституційного ладу України:
– принцип, згідно з яким, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,
недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою актуальною
цінністю (ч. 1 ст. З Конституції);
– принцип народного суверенітету, згідно з яким народ є носієм
суверенітету і єдиним джерелом державної влади (ст. 5 Конституції);
– визначення форми Української держави як унітарної, суверенної і
незалежної, демократичної, соціальної, правової держави з
республіканською формою правління (статті 1, 2 та 5 Конституції);
– організація і діяльність державної влади будується на засадах її
поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ст. 6 Конституції);
– визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7 Конституції);
– принцип верховенства права, згідно з яким закріплюється загальна
підпорядкованість праву, пряма дія і безпосереднє застосування норм
Конституції (статті 8 і 19 Конституції);
– визнання і гарантування основ громадянського суспільства, його
саморозвитку, свободи його інститутів (статті 11, 13 та 14 Конституції);
– принцип, згідно з яким суспільне життя в Україні ґрунтується на
засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності,
заборони цензури, свободи політичної діяльності, не забороненої
Конституцією і законами України (ст. 15 Конституції);
– принцип визнання української мови державною (ст. 10
Конституції);
– визнання плюралізму форм власності і гарантування захисту прав усіх
суб’єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості
економіки (ст. 13 Конституції);
– принцип, згідно з яким норми міжнародного права, за умови згоди на
обов’язковість яких надано Верховною Радою України, становлять частину
національного законодавства (ст. 9 Конституції);
– визначення основних функцій держави: захисту суверенітету і
територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та
інформаційної безпеки, забезпечення екологічної безпеки і підтримання
екологічної рівноправності України, оборона держави, здійснення
зовнішньополітичної діяльності (статті 16, 17 та 18 Конституції);
– принцип, згідно з яким правовий порядок в Україні здійснюється на
засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що
не передбачено законом.
У свою чергу органи державної влади та органи місцевого самоврядування,
їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, в межах
повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України
(ст. 19 Конституції);
– закріплення у якості державних символів України Державного Прапора
України, Державного Герба України і Державного Гімну України (ст. 20
Конституції).
3. Державний лад України
Державний устрій (лад) України включає такі складові:
а) форму держави та її конституційне закріплення;
б) характеристику України як демократичної держави;
в) визначення України як суверенної незалежної держави;
г) конституційне закріплення України як правової держави;
д) характеристику України як соціальної держави.
У попередніх параграфах було з’ясовано сутність загальних засад
конституційного ладу в Україні, які стосуються як конституційного
закріплення державного устрою держави, так і основних принципів
організації в Україні громадянського суспільства.
Щоб з’ясувати питання про державний устрій України, необхідно визначити,
які конституційно-правові норми закріплюють форму Української держави, а
також регулюють систему політико-правових, економічних і соціальних
відносин.
Як відомо, форма держави визначається шляхом з’ясування питання про її
державний устрій, форму правління та державний режим.
Державний устрій України — це її територіальна організація, яка
характеризується певною формою конституційно-правових відносин між
державою в цілому та її складовими частинами.
Відомо, що за формою державного устрою держави поділяються на дві групи
— унітарні (прості) і федеративні (складні). Унітарною вважається
держава, яка не має у своїй внутрішній структурі інших держав.
Згідно зі ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою.
Її територія поділяється на підставі ст. 133 Конституції на
адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в
містах, селища і села), які у сукупності становлять
адміністративно-територіальний устрій. При цьому
адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя)
не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України
ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних
адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі
органи місцевого самоврядування в Україні (статті 118, 119, 140 та 141
Конституції). До системи адміністративно-територіального устрою входить
також Автономна Республіка Крим, яка є невід’ємною складовою частиною
України (статті 133 і 134 Конституції).
Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні
єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади
— парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових
органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.
Висновки
Отже, за формою правління Україна є республікою (ст. 5 Конституції). Її
головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність
глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення
державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на
основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських
свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк
дії, визначений Конституцією.
Республіканська форма правління безпосередньо пов’язана з демократією як
свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна
республіці.
Відомі два види республіки — президентська і парламентська.
Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повноваження глави
держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих або непрямих
виборів і формуючи уряд позапарламентським способом.
У другої в основу системи вищих органів державної влади покладено
принцип верховенства парламенту, який утворює уряд і контролює його
діяльність.
Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і
президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна.
Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні полягає у тому, що
Конституція передбачає міцну президентську владу у поєднанні з окремими
рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на
призначення Президентом Прем’єр-міністра України, здійснення контролю за
діяльністю уряду (пункти 12 і 13 ст. 85 Конституції), можливість
розпуску Верховної Ради Президентом України (ч. 2. ст. 90 Конституції).
Використана література:
Конституція України. – К., 1996.
Конституційне право України. Посібник. – К., 2003.
Основи правознавства. – К., 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
