РЕФЕРАТ
на тему:
“Основи психології та права”ПЛАН
1. Теоретичні та методологічні засади юридичної психології
2. Поняття та основні категорії психології
Література
1. Теоретичні та методологічні засади
юридичної психології
Юридична психологія — науково-практична дисципліна, яка досліджує
психологічні закономірності системи «людина — право», розробляє
рекомендації, спрямовані на підвищення ефективності цієї системи. Іншими
словами, юридична психологія досліджує психологічне опосередкування
правових відносин та правової поведінки. ЇЇ вивчення дозволяє
удосконалити діяльність правознавця, допомагає йому будувати та
регулювати взаємовідносини з людьми, поглиблено розуміти мотиви їх
вчинків і поведінки, пізнавати об’єктивну дійсність, вірно оцінювати її
та використовувати результати в практичній діяльності.
Юридична психологія вивчає поведінку, особистість і діяльність осіб, що
здійснюють правотворчість та правозастосування (суб’єкти юридичної
діяльності) та осіб, щодо яких норми застосовуються, чиї права
захищаються чи охороняються. Інакше кажучи, науковий інтерес юридичної
психології представлений людським фактором у його правовому смислі,
системою неподільних елементів (підсистем) юриспруденції і психології.
Зазначена система включає наступні дослідницькі напрями: 1) правові
норми, що регулюють суспільні відносини; 2) психологічний зміст
фактичного впливу права на суспільну та індивідуальну свідомість
(правосвідомість), формування ставлення до правоохоронюваних інтересів
(заборони, дозволу, відповідальності за недотримання правових приписів);
5) форми і види відповідальності за делікти ефективність застосування
санкцій, правоохоронної і право-застосовної діяльності в цілому,
здійснюваної у відповідності з чинним законодавством; 4) умови
формування особи як правопорушника, механізми вчинюваних правопорушень
як вольових актів поведінки, що знаходяться під контролем свідомості та
волі індивіда.
Для нашого часу характерними є значний розвиток психологічної науки,
використання психологічних знань для вирішення прикладних проблем різних
напрямів людської діяльності, у тому числі — юридичної. Теорія і
практика потребує психологічного аналізу значної кількості складних
феноменів, що впливають на життєдіяльність людини, визначаючи її місце у
суспільстві, зокрема, соціальне корисну чи антисоціальну спрямованість
поведінки, дотримання чи порушення правових норм тощо.
Праця індивіда у будь-якій галузі діяльності визначається психічними
процесами, які сприяють пізнанню об’єктивних законів дійсності, взаємин
між людьми, їх мотивів та інтересів, структури та особливостей окремої
особи. Вивчення психологічних закономірностей, у свою чергу, сприяє
оптимальному регулюванню людської діяльності, становленню такої її
наукової організації, яка відповідає високому рівню суспільних відносин.
Кожна галузь праці має притаманні лише їй риси, які впливають на
характер діяльності і взаємин людей у процесі конкретних трудових
операцій Це певною мірою стосується і юридичної діяльності. Саме ця
обставина зумовила відокремлення із загальної психології специфічної
галузі наукового знання, яка вивчає закономірності психіки у сфері дії
права. Інтеграція юриспруденції та психології сприяла становленню нової
науки — юридичної психології, спрямованої на науково-практичне
забезпечення завдань правоохоронної та правозастосовної діяльності.
Теоретичною базою для юридичної психології є загальна психологія,
оскільки використовується її понятійний і категоріальний апарат, знання
про загальні закономірності та закони психічної діяльності людини.
2. Поняття та основні категорії психології
Термін «психологія» в перекладі з грецької означає «вчення про душу»
(psyche — душа та logos — вчення, слово). У далекому минулому склалось
уявлення про те, що у людини є душа, яка відчуває, мислить та спрямовує
вчинки, поведінку. Психологія як наука про духовний світ людини виникла
понад дві тисячі років тому як складова частина загально-філософського
вчення. Першим «підручником» з психології став трактат Арістотеля «Про
душу» (III ст. до н. е.).
Розглянемо деякі теоретичні аспекти, що визначають психологію як науку.
Природа, матерія розвиваються не завдяки надприродному, а за законами,
які закладені у ній самій. Цей розвиток відбувається від нижчих форм до
вищих. Психіка виникла на певному етапі біологічної еволюції людства і
являє собою необхідну умову подальшого розвитку життя. Змінюючись та
ускладнюючись, психічне відображення набуло у людини якісно нової форми
— форми свідомості. Виникнення свідомості як форми прояву психіки
можливе лише в суспільстві. Свідомість, однак, не охоплює всієї психіки.
Людині притаманні і неусвідомлені психічні явища та процеси, тобто такі,
про які вона не може звітувати перед собою.
Психічне та свідоме не можна ототожнювати. Відомий вчений І. М. Сеченов
писав: «…у минулі часи «психічним» було лише «свідоме», тобто від
цілісного природ нього процесу відривався початок (те, що відносилось
психологами до елементарних психічних форм в галузі фізіології) та
кінець»!.
Розвиваючи цю ідею, І. П. Павлов довів, що свідомість пов’язана з
нервовою діяльністю певних ділянок великих півкуль головного мозку, яким
притаманна оптимальна збудливість. Діяльність інших відділів мозку, що
перебувають у стані більш-менш зниженої збудливості, «є те, що ми
суб’єктивно вважаємо несвідомою, автоматичною діяльністю»’.
До неусвідомленого належать: дії, що вчинюються автоматично, рефлекторно
(наприклад, захисна наслідувана реакція — переляк); дії, що вчинюються
при відключенні свідомості (уві сні, під час гіпнозу, при психічних
аномаліях). Неусвідомленими є також ті психічні процеси, які в
конкретний момент не беруть безпосередньої участі у свідомому ставленні
особистості до дійсності (наприклад, навички). Не відкидаючи ролі
неусвідомленого у психічній діяльності людини, наукова психологія вважає
визначальним, провідним у ній свідоме.
Адекватне матеріалістичне розуміння природи психіки дозволяє
психологічній науці правильно вирішувати основні проблеми (про
виникнення та розвиток психіки, про закономірності та шляхи формування
особистості), визначати напрямки психологічного дослідження, відшукувати
шляхи впливу на людину та групи людей для їх розвитку, навчання,
виховання та психологічної підготовки до діяльності.
Отже, психіка людини — це особлива властивість, функція мозку, яка
полягає у здатності особливим чином відображати об’єктивну дійсність;
вона є продуктом суспільно-історичного розвитку, результатом і умовою
трудової діяльності та спілкування. Психіка як відображення дійсності
визначається різними рівнями, причому вищою, інтегруючою формою її
розвитку є свідомість і, з цієї позиції, вона — усвідомлення буття.
Які ж найважливіші психологічні характеристики свідомості?
Перша характеристика наведена в її назві: свідомість людини містить у
собі усвідомлені знання про навколишній світ. Набуття знань, досвіду
відбувається через пізнавальні процеси — сприймання, мислення, пам’ять,
уяву тощо. Порушення функціонування будь-якого з цих процесів неодмінно
викликає розлад свідомості.
Друга характеристика свідомості — закріплена у ній відмінність суб’єкта
та об’єкта, тобто того, що належить «Я» людини та її «не-Я». Людина —
єдина істота, яка може спрямувати психічну діяльність на пізнання самої
себе, тобто здійснювати самопізнання. Результатом цього процесу є
формування самосвідомості або почуття «Я».
Третя характеристика свідомості — забезпечення та формування
цілеспрямованої діяльності. При цьому оцінюються мотиви майбутньої
діяльності, приймаються вольові рішення, до послідовності виконання дій
вносяться певні корективи. Будь-яке порушення цілеспрямування діяльності
(розуміння її мети) внаслідок хвороби або інших чинників розглядається
як порушення свідомості. Саме на цій характеристиці свідомості
грунтується, перш за все, висновок про неосудність людини, що скоїла
злочин.
Нарешті, четверта характеристика свідомості — наявність у ній певного
ставлення (до інших людей та самого себе). У свідомості людини закладено
певні емоційно-почуттєві оцінки складного світу стосунків. При деяких
душевних хворобах порушується виразність саме цієї характеристики
свідомості: хворий ненавидить рідних, яких він до хвороби щиро любив,
певні напрями стосунків гіпертрофуються або ж нівелюються тощо.
Обов’язковою умовою формування та вияву свідомості людини є мова
(мовлення). У процесі мовної діяльності відбувається накопичення знань
та досвіду. Мова є конкретною системою, в якій закріплено
суспільно-історичний досвід людства. Крім цього, саме за допомогою мови
формуються та виявляються всі інші характеристики свідомості
особистості. Засвоюючись конкретною людиною, мова певним чином стає її
реальною свідомістю.
Психіка — це складна реальність, яка виявляється цілісно та різнобічне.
У структурі психіки розрізнюють такі компоненти: психічні процеси,
психічні стани та психічні властивості.
Психічні процеси — це діяльність психічного відображення. До них
належать відчуття, сприймання, пам’ять, мислення та уява. Психічні
процеси забезпечують зв’язок особистості з дійсністю. За їх допомогою
формуються властивості особистості, які здійснюють зворотний вплив на
функціонування психічних процесів. Зокрема, у процесі відчуття виникає
цілісна сенсорна організація людини, яка визначає кількісно-якісну їх
характеристику. У процесі вирішення теоретичних та практичних завдань
формується вольова організація, яка визначає не тільки прийняття рішень,
а й їх втілення у життя, а спрямованість особистості — вибірковість
сприймання та емоційних реакцій. Ось чому людина бачить насправді те, що
хоче побачити, залежно від потреб, установок, інтересів та уподобань.
Хоча відображення — об’єктивний процес, він ускладнений суб’єктивними
властивостями людини.
Психічними станами називаються своєрідні тимчасові вияви психіки залежно
від об’єктивних умов. Це, наприклад, стан радощів або горя, гніву або
співчуття, сну або неспання. Згідно з теорією С. Л. Рубінштейна, стан є
ефектом психічної діяльності та тлом, на якому діяльність реалізується.
Справді, відображення будь-якої події — складне явище. Воно включає у
себе багато різних процесів. Проте не стільки обсяг, скільки зміст того,
що відображається, має вирішальне значення для психічної активності.
Усвідомлення суспільної та особистісної значущості впливу викликає
відповідні емоції, які знижують або підвищують рівень активності.
На грунті психічних процесів виникають психічні властивості — типові для
конкретної людини, стійкі особливості її психіки. До таких властивостей
належать: спрямованість, ідеали, характер, потреби, мотиви.
Отже, структура психічного життя особистості складна та різнобарвна. Усі
її компоненти взаємопов’язані та зумовлені. З розвитком особистості
відбуваються й зміни в її структурі. Разом з тим, структура кожної
особистості відносно стабільна. Вона вміщує типові для індивіда системи
властивостей, що визначають його як людину, від якої слід чекати за тих
чи інших обставин певних вчинків та дій. Тобто кожна людина — це єдність
стабільного (стійкого) та змінного, і лише така організація дозволяє
людині бути самій собою, виявляти гнучкість та пристосованість.
Свідомість, психіка не існують поза конкретним носієм — людиною,
особистістю. Свідомість особистості виявляється в її діяльності. Тому
основними категоріями (поняттями) психології є особистість, свідомість,
діяльність.
Отже, психологія — це наука про явища, закономірності та механізми
психіки як властивості головного мозку створювати суб’єктивні образи
об’єктивної реальності, на основі і за допомогою яких відбувається
управління діяльністю особистості.
Як будь-яка інша наука, психологія грунтується на певних теоретичних
положеннях (принципах), головними з яких є:
— принцип детермінізму, тобто причинної зумовленості — психіка
визначається способом життя людини та змінюється одночасно зі зміною
його;
— принцип єдності свідомості та діяльності. Свідомість — це внутрішній
зміст діяльності, а діяльність — це зовнішній прояв свідомості;
— принцип розвитку, згідно з яким усі психічні явища повинні
розглядатись як постійно якісно та кількісно змінювані та такі, що
розвиваються.
Предметом психологічної науки є факти, закономірності та механізми
психічних явищ, які нею вивчаються.
Об’єкт вивчення психології — жива істота як носій певних психологічних
особливостей та якостей.
Наприклад, при вивченні особистості на попередньому слідстві об’єктом є
конкретний правопорушник з індивідуально притаманними йому психічними
явищами, а предметом вивчення — конкретні психічні явища.
Залежно від спрямованості наукового вивчення якостей об’єкта і методів
дослідження, психологічна наука постає як система самостійних галузей
наукового знання, які можна класифікувати:
— за принципом розвитку — вікова психологія (дитяча, підлітка, юності,
дорослої людини, людей похилого віку — геронтопсихологія); психологія
аномального розвитку (патопсихологія, олігофренопсихологія,
сурдопси-хологія); порівняльна психологія (психіка людини та тварини);
— за видами діяльності людини — педагогічна, медична, військова,
космічна, психологія праці, спорту, торгівлі, творчості тощо. У цьому
переліку чільне місце займає юридична психологія, яка розглядає питання,
пов’язані з психологічними аспектами реалізації системи права.
Література
1. Васильев В. Л. Юридическая психология. — С.-Пб., 1997.
2. Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юриста. —
Смоленск, 1995.
3. Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1997.
4. Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и
теоретические проблемы. — К., 1990.
5. Паніна Н. В. Технологія соціологічного дослідження. — К., 1995.
6. Розин В. М. Психология для юристов. — М., 1997.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
