Даний реферат виконаний командою сайту
HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com” www.ukrreferat.com –
найбільшого сайту з українськими рефератами та курсовими роботами!
Реферат
на тему:
Основні види фінансових посередників, їх функції та джерела фінансування
Поглиблення спеціалізації в діяльності економічних суб’єктів і
диверсифікація напрямків укладання капіталу об’єктивно посилюють роль
професійного посередництва на фінансовому ринку України.
Розглядаючи змістовно-структурну характеристику поняття “фінансове
посередництво”, слід зазначити, що міжнародна й вітчизняна економічна
термінологія і юриспруденція не містять його достатньо вичерпного
визначення і тлумачення. Отже, варто взяти як визначення таке:
“Фінансові посередники, або фінансові інститути, являють собою
організації, що випускають фінансові зобов’язання (вимоги до себе) і
продають їх як активи за гроші” [2].
У національній практиці на офіційному рівні термін “фінансовий
посередник” уперше було узагальнено вжито в Постанові Кабінета Міністрів
України “Про заходи щодо розвитку фондового ринку та вдосконалення його
державного регулювання”[7]. З набранням чинності Закону України “Про
фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” [1]
законодавче встановлюються :
– загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг ;
– пріоритети в здійсненні регулятивних та наглядових функцій з боку
держави за діяльністю фінансових посередників.
Сучасні фінансові посередники розглядаються як спеціалізовані
професійні оператори ринку, інвестиційно-кредитні установи, що
перерозподіляють ресурси між постачальниками і споживачами фінансового
капіталу, між інвесторами/кредиторами та реципієнтами коштів на основі
дії принципу зв’язку в динаміці руху активів.
На сьогодні фінансовими посередниками виступають :
– спеціалізовані інвестиційні компанії ;
– банки ;
– трастові компанії ;
– кредитні спілки ;
– страхові компанії ;
– пенсійні фонди та ін.
Найголовніше завдання фінансових посередників – спрямовувати рух
капіталу (збережень) до найефективніших споживачів. Базовою основою їх
функціонування є реалізація кредитно-інвестиційних угод (тобто
безпосереднє фінансування) та заміна прямого фінансування непрямим через
випуск власних вторинних зобов’язань. Логічно, що предметом праці для
посередників на ринку стають цінні папери й гроші.
Фінансові посередники є інституційними учасниками фінансового
ринку. На відміну від індивідуальних учасників інституційні є
колективними учасниками, які провадять різного виду професійну фінансову
діяльність й розподіляють прибуток між засновниками відповідно до
правових норм і конкретної угоди.
Згідно з вимогами чинного законодавства фінансові посередники
можуть виконувати функції :
– з консолідації (акумуляції) збережень індивідуальних інвесторів у
єдиний пул і подальше диверсифіковане вкладення накопиченого капіталу в
різні проекти. Індивідуальні збереження з інвестиційними намірами є
особливим видом збережень, і для багатьох непрофесійних учасників ринку
звернення до інституційних фінансових консультантів – переважна форма
участі у масштабних проектах (так, наприклад, реалізуються приватні
інвестиції за кордоном) ;
– із забезпечення рівноваги на ринку капіталів через погодження
пропозицій і попиту на фінансові ресурси. За рахунок масштабів
діяльності й портфельного управління активами посередники гармонізують
відносини між постачальниками і споживачами капіталу, ліквідують
дисбаланс між пропозицією і попитом на вільні кошти, забезпечуючи при
цьому ефективний розподіл і перерозподіл ресурсів на первинному і
вторинному ринках. Професійна організація андеррайтингу як задоволення
потреб клієнтів щодо гарантованого розміщення їхніх активів є винятковою
прерогативою інституційної форми посередництва;
– з перерозподілу і зниження фінансових ризиків. Професійні
посередники при купівлі чи продажу фінансових активів саме торгують
ризиками, перерозподіляючи їх між консервативними й агресивними
учасниками ринку – між більш несхильними і менш несхильними до ризику
економічними суб’єктами ;
– із забезпечення підвищеної ліквідності фінансових вкладень шляхом
професійного портфельного управління активами.
Не потребує доказів, що можливості індивідуального інвестування
вужчі, ніж колективного інституційного, при цьому ліквідність і ризики
вкладень також різняться.
У довгостроковому плані посередники універсально забезпечують
накопичення капіталів і їх перерасподіл на ринку капіталів.
Ринок капіталів — частка ринку позичкових капіталів, де
формується попит і пропозиція на середньостро-ковий і довгостроковий
позичковий капітал. Елементами ринку капіталу є: фондова біржа, страхові
компанії, аудиторські організації, брокерські контори (компанії),
комерційні банки, державний страховий нагляд, державна інспекція по
контролю за цінними паперами, фонд державного майна, інвестиційні фонди,
фонд загальнодержавних науково-технічних програм, стабілізаційні фонди,
іноваційні фонди.
Ринок позичкових капіталів — з загальної точки зору — це
специфічна сфера товарних відносин, де об’єктом операції є наданий в
позичку грошовий капітал і формується попит і пропозиція на нього; з
функціональної — система ринкових відносин, яка забезпечує акумулювання
і перерозподіл грошових капіталів з метою забезпечення кредитом
суспільного відтворення; з організаційної — сукупність
кредитно-фінансових установ, фондових бірж, через які здійснюється рух
позичкового капіталу. Основою розвитку ринку позичкових капітілів є
закономірності кругообігу капіталу в процесі відтворення, які призводять
до того, що на одних ділянках утворюються тимчасово вільні капітали, на
інших виникає потреба в позичкових коштах. За допомогою ринку позичкових
капіталів тимчасово вільні грошові капітали (а також заощадження членів
суспільства перетворюються) в позичковий капітал, котрий втягується в
новий кругообіг, забезпечує процес відтворення і прибуток його
власникам. На ринку позичкових капіталів здійснюються короткострокові
операції, які обслуговують, головним чином, рух обігового капіталу, та
середньо- і довгострокові кредитні операції, що обслуговують рух
основного капіталу.
Ризиковий (венчурний) капітал — капітал, що вкладається у ризикові
капіталовкладення, перш за все зв’язані з інноваційною діяльністю.
Особливо важливого значення ризиковий капітал набув у 70-80 рр. у
зв’язку із структурною перебудовою економіки, викликаною необхідністю
пристосування до швидкоплинних умов науково-технічної революції.
Кошти для ризикового (венчурного) фінансування акумулюються спеціальними
фінансовими та банківськими інститутами. В Україні є кілька інноваційних
банків, котрі ще мають сформувати за рахунок державних та власних коштів
спеціальні інноваційні фонди. Кошти із цих фондів на конкурсній основі
на засадах повернення видаються, перш за все, невеликим, тільки що
заснованим фірмам для реалізації проектів, що грунтуються на
використанні наукових відкриттів та винаходів і обіцяють досить швидко
отримати прибуток, норма котрого значно перевищує середню. Але в
дійсності часто-густо ці надії не справджуються і замість прибутку
можуть бути одержані збитки. Проте в цілому вкладення капіталу в
ризикові об’єкти приносить прибуток і сприяє прискоренню
науково-технічного прогресу, тому воно підтримується державою,
виробничими фірмами, різними благодійними фондами, але найчастіше
банками.
Ризикове фінансування може проводитись кількома способами. Найбільш
поширеними є: придбання акцій фірми, що здійснює інвестиції з підвищеним
ризиком; організація спільного виробництва (участь в заснуванні фірми);
надання кредиту.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
