Реферат
на тему:
Фінансові ресурси акціонерних товариств
Фінансові ресурси підприємства – це грошові кошти, які є в його
розпорядженні і призначені для здійснення поточних затрат і затрат по
розширеному відтворенню, платежів по усіх забов’язаннях та стимулювання
працівників.
Формування фінансових ресурсів здійснюється за рахунок ряду джерел
фінансування. Розрізняють дві групи джерел фінансування:
· Власні кошти (внутрішнє фінансування);
· Залучені кошти (зовнішнє фінансування).
Внутрішнім називається фінансування, якщо воно здійснюється за рахунок
коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні
суми, грошові кошти, одержані від продажу майна, стійкі пасиви).
Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення
підприємства за рахунок статутного капіталу. Статутний капітал – це
майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників і величина
якого регулюється законодавством.
Зовнішнє фінансування – це кошти, не пов’язані з діяльністю
підприємства. До них належать:
1) кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку:
· продаж акцій, облігацій;
· кредит;
· операції з валютою та дорогоцінними металами;
· проценти і дивіденди за цінними паперами інших емітентів.
2) кошти, які підприємство одержує в порядку перерозподілу:
· державні бюджетні субсидії;
· страхові відшкодування;
· фінансові ресурси, що поступають від галузевих структур, асоціацій,
концернів.
Кредит – це надання відповідних грошових сум в борг на певний час за
відповідну плату (проценти).
Майновий кредит – передача в борг нерухомості або інших матеріальних
цінностей. Тому такі форми фінансування як оренда і лізинг є спільними
формами довгострокового фінансування.
Оренда – засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння та
користування майном.
В оренду можуть бути передані:
· земля та інші природні ресурси;
· структурні підрозділи або підприємство в цілому;
· окремі будівлі, транспортні засоби, обладнання;
· інші матеріальні цінності.
Акціонерне товариство – організація, створена на основі добровільного
погодження юридичних і фізичних осіб (в тому числі іноземних), що
об’єднали свої кошти шляхом випуску акцій, з метою здійснення
господарської діяльності і отримання прибутку.
Акціонерні товариства являється юридичними особами, можуть займатися
будь – якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству
України. Вони мають повну господарську самостійність в питаннях вибору
форми управління, реалізації продукції, встановлені цін і оплати праці,
використання чистого прибутку, несуть відповідальність по своїм
зобов’язанням всіма активами.
Особливості правового статусу товариства виражає визначення акціонерне.
Ці особливості обумовлені акціонерною власністю, акціонерним способом
формування і функціонування статутного фонду товариства.
Акціонерним визнається товариство, яке має статутний фонд, поділений на
визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе
відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства.
Закон “Про власність” визнає дві основні юридичні підстави виникнення
колективної власності товариства. Загальним правилом для всіх товариств
є добровільне об’єднання майна засновників і учасників для створення і
діяльності товариства. Отже, однією з юридичних підстав виникнення прав
колективної власності є умови відповідних договорів, згідно з якими
утворюється статутний фонд товариства (засновники вносять свої вклади
згідно з установчим договором акціонерного товариства, інші акціонери –
на умовах договорів купівлі-продажу акцій).
Право колективної власності виникає в результаті перетворення державних
підприємств в акціонерні товариства, тобто в порядку прийняття власником
рішень про їх корпоратизацію та приватизацію. Державне підприємство
перетворюється в акціонерне товариство на підставі спільного рішення
трудового колективу і уповноваженого державного органу про випуск акцій,
на всю вартість майна підприємства. Згідно з цим рішенням створюється
статутний фонд акціонерного товариства (стаття 25 Закону “Про
власність”).
Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає
орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох випадках
виникає право колективної власності, єдиним суб’єктом якого стає
товариство як юридична особа.
Об’єкти права власності акціонерного товариства різні. Товариство
визнається власником, по-перше, майна, яке засновники і учасники згідно
з установчим договором передають йому у власність. Це майно називається
вкладами засновників і учасників. А також майна, придбаного за рахунок
продажу акцій, одержаного в результаті його господарської діяльності, а
також іншого майна набутого на підставах, не заборонених законом. З
економічної точки зору вклади (стосовно вищезгаданого майна) являють
собою фіксовані частки майнової участі згаданих осіб у статутному фонді
товариства, вартість яких у грошовому виразі визначається вартістю
акцій, на які поділений статутний фонд.
Загальний розмір статутного фонду, а також номінальна кількість та
вартість акцій визначаються засновниками відповідно до мети, предмета
діяльності, мінімального легального розміру статутного фонду акціонерних
товариств. Наприклад у статуті закритого акціонерного товариства “МРІЯ”
зазначено: 7.4. Статутний фонд акціонерного товариства складає 3000 (три
тисячі) гривень і розподілений на 6 акцій номінальною вартістю 500
(п’ятсот) гривень.
Засновники визначають в установчих документах і види вкладів до
статутного фонду. Як і в інших товариствах, це може бути майно в прямому
розумінні (будинки, споруди, устаткування, машини, інші матеріальні
цінності), цінні папери, грошові кошти в національній та іноземній
валюті, а також майнові права. До майнових прав належать права
користування зазначеним майном, природними ресурсами (землею, водою,
корисними копалинами і таке інше), права на інтелектуальну власність.
Вклади в статутний фонд акціонерного товариства в натуральній та
нематеріальній формах підлягають оцінці в гривнях (отже, і в акціях). За
загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими
документами товариства, якщо інше не передбачено законодавством України.
Оцінку вкладів у статутний фонд акціонерного товариства, внесених в
натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Дані правила
безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних
осіб-акціонерів.
Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативне
врегульованому порядку – згідно з методикою оцінки вартості об’єктів
приватизації, затвердженою Кабінетом Міністрів України від 8 вересня
1993 року. Це означає, що при створенні акціонерних товариств у процесі
корпоратизації й інших випадках діють загальні правила оцінки вкладів.
Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного
підприємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підприємства,
яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної Методики.
Крім вкладів, товариство виступає власником й іншого майна, яке на
відміну від статутного фонду називається власним капіталом товариства.
Це виготовлена в процесі господарювання продукція, доходи від продажу
облігацій, інших цінних паперів. Це також кредити банків, інвестиції під
державні контракти, надходження від продажу акцій, що належать державі,
пожертвувань тощо.
Правовий режим акцій регулює Закон “Про цінні папери і фондову біржу”.
Цей закон визначає поняття і функції акцій, права власника акцій,
порядок випуску і придбання акцій та інші питання (статті4-9).
Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує
дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує
членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним,
дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді
дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації
акціонерного товариства.
Юридична природа акції обумовлена вкладом акціонера у статутний фонд
товариства. Статутні фонди не акціонерних товариств як колективну
часткову власність законом приписано розподіляти безпосередньо на частки
учасників. Розміри часток визначають установчі документи. Правовою
формою часток не акціонерних товариств є свідотства, які визначають
розміри часток і права майнової участі членів товариств у статутних
фондах. Акція, на відміну від свідотства, регулює частки у статутних
фондах і права акціонерів більш уніфіковано.
Статутний фонд акціонерного товариства як колективну часткову власність
прийнято розподіляти на визначену кількість акцій рівної номінальної
вартості, тобто акція є індивідуальним, але уніфікованим регулятором
статутного фонду і прав участі акціонера в ньому. З економічної точки
зору акція являє собою не матеріалізований інтерес у майні товариства, з
правової – обіговий документ ( правовий акт встановленої форми), який
виражає даний інтерес. Як правовий акт акцію можна визначити в розумінні
договору часткової участі акціонера в статутному фонді товариства.
Сторонами цього договору є акціонер і товариство. Економічним змістом
зазначеного договору є умови про дивіденди, про частину виручки від
реалізації майна товариства, що припиняється, про ціну акції як вартості
права дольової участі.
Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного
товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу –
“акція”, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну
вартість, ім’я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду
акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій,
що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління
акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку
акціонерного товариства.
Крім права часткової участі, акція засвідчує членські права акціонера.
Стаття 4 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” передбачає поділ
акцій на класи або види.
Юридична суть класу (виду, серії) полягає в тому, що акції одного класу
дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в
товаристві. За ознакою класу закон визначає, по-перше, привілейовані і
прості акції. По-друге, залежно від передбачених статутами обмежень прав
відчуження (трансферт), розрізняють також іменні акції і акції на
пред’явника (пред’явницькі).
Простими іменними закон визначає акції з рівними правами участі
акціонерів, імена яких входять до обов’язкових реквізитів акції.
Власники простих іменних акцій є, як правило, громадяни. Статус іменних
акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних
акцій в принципі вільно розпоряджаються ними (продають, передають,
відчужують іншим особам), але з дотриманням цих правил. Обіг іменних
акцій фіксується товариством, яке зобов’язано вести книгу реєстрації
акцій. Реєстраційною інформацією в даному разі є дані про кількість
іменних акцій, про всіх власників даних акцій, про час придбання, про
пакет акцій кожного акціонера. Реєстрації підлягає і передача
(трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Статутами
акціонерних товариств визначаються іменні акції, які підлягають і які не
підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не
вказано, що вона підлягає передачі, передача здійснюється шляхом
іменного індосаменту. Іменний індосамент – це передаточний запис особи,
якій передається акція безпосередньо на акції або в окремому документі.
Цей запис посвідчує перехід права участі до акціонера-покупця акції.
Акції на пред’явника на відміну від іменних обертаються вільно, тобто
без індосаментних процедур. Акціонерне товариство фіксує в книзі
реєстрації загальну кількість пред’явницьких акцій. З розвитком
акціонерних товариств і ринку цінних паперів іменні акції поступово
витісняються акціями на пред’явника, які є об’єктом купівлі – продажу на
фондовій біржі.
Привілейовані акції – це акції з пільговими правами майнової участі.
Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть певний ризик
порівняно з простими акціонерами. Конкретні права привілейованих
акціонерів визначають загальні збори акціонерного товариства. Привілеями
є, насамперед, переваги на одержання дивідендів, а саме: річний розмір
дивіденду фіксується в процентах до номінальної вартості акції і
виплачується незалежно від річного прибутку товариства. Якщо прибутку не
вистачає, дивіденд виплачується з резервного фонду, а не лише з фонду
дивідендів. Привілейована акція передбачає також доплату її власнику у
тому разі, якщо розмір дивіденду на привілейовану акцію виявиться нижчим
від дивіденду на просту акцію. Привілеєм є також пріоритетна участь
власника привілейованої акції в розподілі ліквідних активів товариства,
яке припиняється. Оскільки власники привілейованих акцій ризикують як
підприємці менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені
управлінські права. За загальним правилом привілейовані акціонери не
мають права на участь в управлінні товариством, але статути можуть
визначати коло питань, у вирішенні яких бере участь і ця категорія
акціонерів. Закон обмежує кількість привілейованих акцій. Їх випуск не
повинен перевищувати суми, яка становить 10% статутного фонду
акціонерного товариства. Частина прибутку товариства, що залишилась
після сплати дивідендів власникам привілейованих акцій, розподіляється у
вигляді дивідендів між власниками звичайних акцій. Звідси, розмір доходу
по звичайних акціях находиться в залежності від прибутку товариства.
Враховуючи, що власники звичайних акцій несуть підвищений ризик,
пов’язаний з діяльністю акціонерного товариства, їм надається право
обирати членів правління товариства і вирішувати інші питання на
загальних зборах акціонерів. Фіксований дивіденд по привілейованим
акціям встановлюється при їх випуску. Він може виплачуватись: кожний
квартал, раз в півроку чи рік; акціями (капіталізація прибутку),
облігаціями і товарами. Дивіденд не виплачується по акціям, що небули
випущені в обіг або знаходяться на балансі товариства. До акції може
додаватись купонний лист на виплату дивідендів, який містить наступні
данні: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер
акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного
товариства і рік виплати дивідендів.
Вартість є однією з найбільш важливих характеристик акцій. Оскільки
акція являє собою грошовий документ, вона повинна мати вартість,
визначену в грошових одиницях. Акції можуть мати номінальну, емісійну,
ринкову та балансову вартості.
Номінальна вартість акції являє собою вартість, яку номінально має один
пай статутного фонду акціонерного товариства. Для даного типу
господарських товариств характерним є те, що статутний фонд акціонерного
товариства поділяється на певну кількість рівних між собою паїв. Коли
створюється акціонерне товариство, воно визначає свій статутний фонд, а
також кількість паїв, на які цей фонд поділяється. Для того щоб виразити
якимось чином вартість однієї долі, їй надається номінальна вартість.
Тобто вартість, яка не залежить від будь – яких факторів впливу, окрім
вибору емітента.
Номінальна вартість однієї акції визначається за формулою:
НВА=СФ/ЗКА
Де НВА – номінальна вартість однієї акції
СФ – розмір статутного фонду
ЗКА – загальна кількість акцій, що випускаються.
Під емісійною вартістю акцій розуміють ціну, за якою акції продаються
покупцям при випуску, тобто вперше. Акціонерне товариство може
здійснювати продаж своїх акцій безпосередньо покупцям або за допомогою
посередників. У першому випадку товариство самостійно визначає, за якою
ціною його акції будуть пропонуватися покупцям; в останньому – питання
емісійної вартості має погоджуватися з посередниками.
Інколи емісійна вартість співпадає за розмірами з номінальною вартістю
акцій. Такі випадки, як правило, мають місце тоді, коли акціонерне
товариство випускає свої акції самостійно, без допомоги посередників.
Оплата ж посередницьких послуг, якщо вони використовуються акціонерним
товариством, здійснюється за рахунок різниці між емісійною та
номінальною вартостями акцій.
Під ринковою вартістю розуміють ціну, яка складається при обігу акцій на
ринку. Ринкова вартість не є фіксованою за розміром, навпаки вона
повинна бути мінливою, оскільки зміни в ринковій вартості акцій являють
собою одну із причин, за яких виникає рух акцій від одних інвесторів до
інших.
Якщо ринкова вартість акцій є більшою ніж номінальна, то це означає, що
інвестори погоджуються сплатити більше грошей за акції певного
товариства, оскільки вони вважають становище товариства солідним, а
товариство – здатним сплачувати дивіденди.
Якщо ринкова вартість акцій є меншою, ніж номінальна, то це означає, що
інвестори не “цінують” високо справи та результати діяльності
акціонерного товариства; у них немає впевненості в тому, що товариство
зможе працювати прибутково, а значить – і сплачувати дивіденди.
Балансова вартість акцій являє собою вартість, яка розраховується за
балансовими документами емітента. Умовно її визначають як вартість
одного паю майна емітента, який припадає на одну акцію, якби емітент
підлягав ліквідації у дану мить. Тобто в розрахунок приймається
балансова вартість майна та коштів емітента, включаючи нерозподілені
прибутки минулих років.
Акція є неподільною. У разі коли одна і та ж акція належить кільком
особам, усі вони визначаються одним власником акції і можуть здійснювати
свої права через одного з них, або через спільного представника.
Акції оплачуються у національній чи іноземній валюті, або шляхом
передачі майна (у випадках передбачених статутом товариства). Незалежно
від форми внесеного вкладу вартість акції виражається в національній
валюті. Стаття 26 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” визначає
наступне. Діяльністю по випуску та обігу цінних паперів визнається
посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснювана
акціонерними товариствами, а також банками, статутний фонд яких
сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами,
для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх
діяльності (надалі торговці цінними паперами). Вони вправі здійснювати
такі види діяльності по обігу цінних паперів:
Комісійну діяльність по цінних паперах – купівля-продаж цінних паперів,
що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за
дорученням і за рахунок іншої особи.
Комерційна діяльність – купівля – продаж цінних паперів, що
здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій
рахунок.
Стаття 29 цього ж Закону визначає, що при прийнятті доручення на купівлю
або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов’язаний
надавати особі, за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних
паперів. Він також зобов’язаний подавати фондовій біржі інформацію про
всі укладені ним угоди з цінними паперами в строки і порядку, визначені
правилами біржі. Особливості ведення бухгалтерського обліку операцій з
цінними паперами визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового
ринку за погодженням з Міністерством фінансів України та Національним
банком України. Оподаткування доходів по цінних паперах здійснюється
згідно з законодавством України.
Майновим фондом особливого роду можна вважати прибуток товариства.
Правовий режим прибутку охоплює і поняття прибутку, порядок та методи
його нарахування; зобов’язання товариства щодо сплати податків з
прибутку та механізм їх здійснення; права товариства щодо використання
прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових
результатів господарської діяльності на всіх (в тому числі і державних)
підприємствах. Для цілей оподаткування прибутку товариств, а також
організації бухгалтерського обліку і звітності в законодавстві
вживається термін “балансовий прибуток”, під яким розуміють загальну
суму прибутку товариства від усіх видів діяльності за звітний період,
отриману як на території України, так і за її межами, яка відображена в
його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт,
послуг), в тому числі прибуток від основних фондів, нематеріальних
активі, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових
ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних
(лізингових) операцій, роялті, а також від позареалізаційних операцій.
Стосовно ж прибутку акціонерного товариства то він утворюється з
надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та
прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового
прибутку сплачуються проценти по кредитах банків та по облігаціях, а
також вносяться передбачені законодавством України податки та інші
платежі до бюджету.
Чистий прибуток, який залишається, надходить у повне розпорядження
акціонерного товариства. За рахунок цієї частини прибутку формуються
фонди АТ. Види, розмір, порядок створення фондів визначаються Загальними
Зборами акціонерного товариства. У статуті кожного товариства окремим
пунктом зазначені підстави здійснення фінансової діяльності товариства
та цілі, на які використовується прибуток.
Фінансово-господарська діяльність товариства здійснюється на підставі
виробничих, фінансових та інших планів, які розробляються Виконавчим
органом та затверджуються Радою.
Фінансовий рік товариства співпадає з календарним роком. Товариство
самостійно розпоряджається виготовленою продукцією, роботами та
послугами, отриманим прибутком. Комерційна діяльність товариства
проводиться на підставі договорів (контрактів) з замовниками та
споживачами. Грошові надходження товариства використовуються на
відшкодування витрат, сплату обов’язкових платежів і відрахувань.
Прибуток, який залишився у розпорядженні товариства, направляється на
створення фондів:
резервного (страхового);
дивідендів;
– виробничого розвитку;
– розвитку персоналу;
– участі персоналу в прибутках акціонерного товариства ;
Розміри відрахувань від прибутку в фонди щорічно визначаються Вищим
органом.
Прибуток товариства, за вирахуванням сум по взаємовідносинах із
державним та місцевими бюджетами, сум, які заправляються на формування
та поновлення фондів, інших витрат, затверджених Вищим органом, підлягає
розподілу серед учасників. Прибуток товариства розподіляється серед
учасників щорічно пропорційно кількості акцій, якими вони володіють.
Велику частину майна акціонерного товариства складають спеціальні фонди.
Це грошові кошти, що прямо і безпосередньо не беруть участі в процесі
виробництва чи наданні послуг, а слугують іншим спеціальним цілям,
передбаченим чинним законодавством або статутом товариства. Використання
коштів одного фонду для цілей іншого, як правило, не допускається. Тобто
фонди акціонерного товариства – це передбачені нормами права види або
частини майна товариства відповідно до їх цільового призначення. Кожен
фонд має певний правовий режим.
Серед фондів товариства, передусім, слід виділити СТАТУТНИЙ ФОНД.
Законодавство не визначає поняття та призначення статутного фонду
акціонерного товариства. Згідно з статтями 13 та 24 Закону “Про
господарські товариства”, статутний фонд акціонерного товариства можна
визначити як колективну часткову власність акціонерів у майні
товариства, яка засвідчує його майнову правоздатність як суб’єкта права
і тому в процесі його діяльності не підлягає розподілу. Статутний фонд є
однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера.
З цією метою статтею 24 Закону “Про господарські товариства” встановлено
мінімальний розмір статутного фонду акціонерного товариства як суму
еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки
мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення акціонерного
товариства. Як спільна часткова власність статутний фонд акціонерного
товариства поділений на визначену установчими документами кількість
акцій рівної номінальної вартості. Оскільки статутний фонд у певному
розумінні є неподільним майном акціонерного товариства, закон
імперативно регулює порядок його зміни – збільшення або зменшення.
Збільшення статутного фонду можливе лише за умови повної оплати
акціонерами усіх раніше випущених акцій. Збільшується він, зокрема,
шляхом випуску нових акцій і реалізації їх за рахунок додаткових
грошових, матеріальних або інших внесків акціонерів. Це так звана
додаткова підписка на акції. Вона здійснюється у тому ж порядку, що і
випуск акцій. Акціонери користуються переважним правом на придбання
акцій додаткового випуску перед іншими особами. Збільшення статутного
фонду можна здійснювати також завдяки збільшенню номінальної вартості
вже випущених акцій, а також шляхом обміну облігацій на акції. Прийняття
рішення про збільшення статутного фонду належить до компетенції
загальних зборів (статутом товариства може бути передбачено збільшення
статутного фонду не більше, ніж на 1/3 за рішенням правління
товариства). Збільшення статутного фонду – це зміна статуту, тому це
питання вирішують спеціальні загальні збори ”з питання зміни статутного
фонду товариства” (стаття40 Закону ”Про господарські товариства”).
Зменшення статутного фонду можливе шляхом зменшення номінальної вартості
випущених акцій та викупу в акціонерів акцій для їх анулювання.
Зменшення статутного фонду неможливе при наявності заперечень
кредиторів. Рішення про зменшення статутного фонду приймається в такому
ж порядку, як і про збільшення. Рішення товариства про зміни статутного
фонду впливає на майнові інтереси акціонерів, тому діє правило:
товариство зобов’язано відшкодувати власнику акцій збитки у зв’язку зі
зміною статутного фонду. Порядок відшкодування збитків повинні визначати
загальні збори з питань зміни статутного фонду. Спори про відшкодування
збитків цієї категорії вирішують суд, арбітражний суд.
ПОЗИКОВИЙ ФОНД акціонерного товариства формується за рахунок випуску
облігаційних позик на строк не менше одного року. Облігації можуть бути
іменними і на пред’явника. Проценти по них повинні виплачуватись не
рідше одного разу на рік в установлені строки, незалежно від отриманого
товариством прибутку і його фінансового стану. Власники облігацій мають
переваги (порівняно з власниками акцій) на прибуток, що розподіляється,
і активи товариства при його ліквідації.
Чистий прибуток по рішенню Ради директорів розподіляється між
акціонерами в формі дивіденду і резервами. Для покриття витрат,
пов’язаних з відшкодуванням збитків, позаплановими видатками товариства,
останнє створює РЕЗЕРВНИЙ ФОНД. Це фонд визначеного законодавством
розміру. Він має бути не менше 25 відсотків статутного фонду товариства.
Формується він за рахунок чистого прибутку шляхом щорічного
відшкодування 5% прибутку до отримання необхідної суми. Кошти резервного
фонду зараховуються на спеціальний рахунок в установі банку. Рішення про
використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний
фонд має цільове призначення, тому дані кошти на інші цілі не
використовуються.
Обов’язковим фондом у акціонерному товаристві є також ФОНД СПЛАТИ
ДИВІДЕНДІВ. Абсолютний розмір і частка прибутку, що спрямовується на
формування фонду, визначається рішенням Загальних зборів акціонерів за
поданням Правління, погодженням із Спостережною Радою акціонерного
товариства.
За рахунок коштів фонду нараховуються і виплачуються дивіденди
акціонерам акціонерного товариства відповідно до Положення про порядок
нарахування і виплати дивідендів.
ФОНД ВИРОБНИЧОГО РОЗВИТКУ формується після формування резервного фонду і
фонду дивідендів. Кошти цього фонду спрямовуються на:
фінансування витрат на технічне переозброєння, реконструкцію діючих
виробництв
фінансування витрат по підготовці і освоєнню нової і модернізованої
продукції
проведення науково-дослідних і проектних робіт
природоохоронні заходи
будівництво чи придбання будівель, споруд.
ФОНД РОЗВИТКУ ПЕРСОНАЛУ забезпечує зацікавленість персоналу акціонерного
товариства в належному виконанні ним своїх обов”язків перед акціонерним
товариством, підвищення кваліфікації персоналу.
ФОНД УЧАСТІ ПЕРСОНАЛУ В ПРИБУТКАХ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА
використовується для преміювання і інших видів матеріального заохочення
персоналу за підсумками господарчої діяльності за рік.
ФОНД СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ спрямовується на житлове будівництво,
будівництво і утримання об’єктів соціально-культурної сфери, спортивні,
оздоровчі, культурно-масові заходи, інші соціальні потреби. Інші фонди
створюються, якщо це передбачено стату0ибутку акціонерного товариства
після сплати податків може також використовуватись для винагороди
робітників в грошовій формі чи видачею акцій.
ЛІТЕРАТУРА
Білорус О. Г., Рогач В. І. Акціонерні товариства: організація і
управління. – К.: Техніка. – 1992. – 144с.
Петруня Ю. Є. Непрофесійні суб’єкти ринку акцій України. – К.: Т-во
“Знання”, КОО, 1999. – 262с.
Акціонерні товариства.// “Українська Інвестиційна Газета”. – К. – 2002.
– 344с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
