РЕФЕРАТ
на тему:
“Релігійний модернізм”
Модернізм релігійний (франц. moderne – сучасний) – пристосовування
релігії до мислення і психології сучасної людини.
Ціль модернізму – зміцнення позицій релігії.
Засоби модернізму – нові поняття, нові обряди, нова церковна
організація.
Корисність релігійного модернізму в тому, що він сигналізує про недоліки
церковного життя, недоліки в тому, що модернізм як би заперечує
попередні форми релігії, що викликає відчуття відносності істинності
релігійних ідей.
Під модернізацією релігії слід розуміти процеси, зв’язані зі зміною її
внутрішнього змісту; їх вивчають представники релігієзнавчого підходу.
Правда, представляється, у запропонованому контексті термін не дуже
вдалий, оскільки нерідко позначає еволюційні процеси в якій-небудь
релігії, що не можуть бути віднесені до “сучасних” (наприклад,
повернення до ідейних джерел релігії). Проте, він затвердився в
зазначеному значенні в релігієзнавчій літературі. Що стосується
релігійного модернізму, то слід вводити обмеження на використання цього
поняття (деякі науковці вживають іноді останнє як синонім “модернізації
релігії”) і слід позначати ним тільки процеси, які йдуть у
соціально-релігійній сфері і мають відношенні до соціальної
модернізації.
Структуру релігійного модернізму можна розглядати в двох площинах: з
однієї сторони як релігійно-світоглядний, психологічний і соціальний
аспекти взаємозв’язку релігії і суспільства, яке модернізується, з
іншого боку – як взаємодія релігійної свідомості і поведінки в контексті
стимулювання і реакції релігії на соціальну модернізацію.
У першому підході провідним є соціальний аспект. Релігійно-світоглядний
аспект, зв’язаний з аналізом представлень віруючих про священне,
надприродне, про світ і людину, і психологічний, що виявляє схильність
людей до визначеного сприйняття дійсності, цікавлять нас також тільки в
соціальному контексті, і їхнє вивчення має підлеглий характер у рамках
даного підходу.
Другий підхід дозволяє виявити ідеологічну позицію релігійних
організацій і мотиваційні можливості релігії у відношенні поведінки
віруючих, а також проаналізувати дану поведінку, що сприяє чи
перешкоджає соціальній модернізації.
У рамках релігійного модернізму як парадигмального поняття можна
виділити дві протилежні позиції:
1) Промодерністська позиція, зв’язана з позитивним відношенням
релігії до прогресивного розвитку суспільства. Позначимо її –
“релігійний модернізм” (можливо, точніше був б – “власне релігійний
модернізм”).
2) Контрмодерністська позиція, зв’язана з негативним
відношенням релігії до соціальної модернізації (“релігійний
контрмодернізм”).
Зміст релігійного модернізму може істотно відрізнятися в залежності від
рівня розвитку суспільства. Так, позицію підтримки релігій
капіталістичних перетворень у країнах, які розвиваються, можна визначити
як промодерністську. У той же час прагнення консервувати існуючі порядки
в розвинутих країнах Заходу, перешкоджати переходу до інформаційного
суспільства більш підходить під характеристику релігійного
контрмодернізму.
Ще складніше ситуація з відношенням релігії до соціалізму. Соціалізм і
капіталізм – два варіанти модернізаційного проекту. В даний час у їх
змаганні перемогу одержав капіталізм, про що свідчить
соціально-економічна і політична трансформація більшості країн т.зв.
“соціалістичного табору”. Однак про остаточну поразку соціалізму можна
буде судити тільки через значний проміжок часу. Не виключено, наприклад,
що той же “комуністичний” Китай, що сьогодні досить ефективно
розвивається, прийде до інформаційного суспільства, минаючи стадію
капіталістичних відносин, або здійснивши конвергенцію соціалізму і
капіталізму.
Релігійний модернізм можна класифікувати по якісних і кількісних
характеристиках. Серед перших – експліцитністъ та імпліцитністъ.
Експліцитну промодерністську позицію займають релігії, безпосередньо
підтримуючу ідею соціального прогресу (наприклад, т.зв. протестантська
“теологія революції”). Імпліцитний характер релігійного модернізму
зв’язаний з непрямою підтримкою ідеї і виражається в наявності
відповідної догматики й етики, об’єктивно сприятливих соціальний
модернізації (наприклад, кальвінізм у трактуванні М. Вебера).
Кількісні характеристики релігійного модернізму виявляються при
порівнянні ступеня підтримки модернізаційних процесів з боку різних
релігій чи однієї релігії в різні періоди її розвитку. Можна виділити
радикальний, помірний і слабовираженний релігійний модернізм.
Радикальний релігійний модернізм припускає, що релігія стоїть в
авангарді прогресивних перетворень у суспільстві (наприклад, боротьба
католицьких священиків за соціальні перетворення в країнах “третього
світу” у 60-х рр. XX ст.).
Помірний релігійний модернізм означає, що релігія в цілому свідомо
підтримує соціальну модернізацію, але активної участі в ній у якості
одного з основних суб’єктів не приймає (прикладом є позиція II
Ватиканського собору, який підтримав духовний і матеріальний прогрес
людства).,
І, нарешті, слабовиражений релігійний модернізм є наслідком того, що
релігія за певних умов змушена підтримувати соціальну модернізацію, хоча
її теологічні й етичні основи об’єктивно суперечать останньої (найбільш
яскравий приклад – позиція Православної Церкви в радянський період,
особливо в середині 60-х рр. ).
Що стосується релігійного контрмодернізму, то негативне відношення
релігії до соціальної модернізації обумовлено наступними взаємозалежними
причинами.
1. Модернізаційні процеси породили секуляризацію і підірвали роль
релігії в суспільстві. У цих умовах релігійний контрмодернізм виглядає
цілком природним і, напевно, більш обґрунтованим, ніж релігійний
модернізм.
2. Наслідки соціальної модернізації (економічні, політичні,
екологічні, моральні і т.п.) мають очевидно амбівалентний характер.
Прогрес в одних областях обертається регресом в інші; глобалізація, з
одного боку, приносить блага цивілізації відсталим народам, з інший, –
збільшує відрив між розвинутими і країнами, що розвиваються; людина,
навчившись, у принципі, задовольняти матеріальні потреби, духовно і
морально практично не розвивається і т.д. У результаті ряд релігій
абсолютизують негативні аспекти модернізаційних процесів і на цій
підставі цілком їх заперечують, особливо т.зв. “релігійні
фундаменталісти”.
3. Багато релігій (світові і великі національні: іслам, православ’я,
католицизм, індуїзм) мали і деякі продовжують мати як свій ідеал
традиційне суспільство, у якому релігійна сфера була провідною і були
відсутні багато сучасних роблем. Соціальна модернізація
знищила цей ідеал, і тому відношення до неї в більшому чи меншому
ступені негативне.
Як і релігійний модернізм, релігійний контрмодернізм можна класифікувати
(по тим же підставам, що, до речі, підкреслює реактивний характер
другого). Так, він може бути експліцитним чи імпліцитним. Прикладом
яскраво вираженого контрмодернізму є позиція мусульманських
фундаменталістів, що відкрито призивають до створення на Землі єдиної
ісламської держави, що живе за законами шаріату.
Імпліцитну позицію можна знайти в буддизмі, що, будучи формально
нейтральним стосовно соціального розвитку, по суті відкидає сучасне
суспільство, перейнятий духом егоїзму і пошуку матеріальних благ,
проповідує відхід від світу, звільнення від страждань через розрив
ланцюга перероджень (сансари) і досягнення нірвани.
Далі, релігійний контрмодернізм може бути радикальним і помірним.
Сутність радикального релігійного контрмодернізму в тому, що він
припускає самий активний опір релігії прогресивному розвитку
суспільства. При цьому допускаються різноманітні методи боротьби аж до
терору (приклад- фундаменталістська організація Усами Бен Ладена
“Міжнародний ісламський фронт”). Помірний контрмодернізм виражається в
досить пасивному, часто непрямому опорі релігії проведеним соціальним
реформам.
Перейдемо до аналізу релігійного постмодернізму. Його можна визначити в
такий спосіб: це парадигмалъне поняття, що позначає деконструкцію
релігії як духовно-соціальної підсистеми суспільства, а також її
інтегруючих соціальних функцій.
Відзначимо наступне:
1. У даній інтерпретації релігійний постмодернізм, по суті, є
соціологічним поняттям.
2. За своїм характером релігійний постмодернізм теологически
нейтральний, тому що жодна релігія не може базуватися на принципах, що
заперечують релігійні ідеали й авторитети.
3. Деконструкція не має на увазі повне відмовлення від релігії, тобто
релігійний постмодернізм не тотожний атеїзму. Атеїзм заснований на
“метаоповіданнях” (у термінології постмодерністів), на матеріалістичній
філософії, позитивізмі, сцієнтизмі та т.д. Нарешті, це феномен віри,
свого роду релігія. А тому він також повинен піддатися деконструкції.
4. Деконструкція релігії означає руйнування цілісного, системного
представлення про неї, додання їй абсолютно ірраціонального,
фрагментарного, суперечливого характеру. При цьому мова йде і про
пряму деструкцію релігійних організацій, що втрачають як догматичні, так
і соціальні основи свого існування.
5. У постмодерністському розумінні релігія неминуче
позбавляється своєї найважливішої соціальної функції, зв’язаної з
забезпеченням солідарності в суспільстві, що, у підсумку, сприяє
деконструкції самого суспільства.
За аналогією з релігійним модернізмом можна розглядати структуру
релігійного постмодернізму з погляду:
-аспектів деконструкції релігійної підсистеми суспільства;
-взаємодії релігійної свідомості і поведінки в процесі зазначеної
деконструкції.
Отже, для аналізу основних тенденцій розвитку релігійної сфери може бути
використаний новий комплексний соціологічний метод, що інтегрує дві
соціальні парадигми: модерністську і постмодерністську, котрі
репрезентуються в релігійній сфері двома парадигмальними поняттями –
релігійним модернізмом і релігійним постмодернізмом.
Релігійний модернізм має на увазі взаємодію між релігією як
духовно-соціальною підсистемою і модернізованою соціальною системою в
цілому і представлений двома протилежними позиціями, що можуть займати
релігії у відношенні соціальної модернізації: промодерністської та
контрмодерністської. Релігійний постмодернізм, у свою чергу, конституює
деконструкцію релігії як духовно-соціальної підсистеми суспільства, а
також її інтегруючих соціальних функцій. При цьому обидві парадигми
генетично зв’язані.
Використана література
Батай Ж. Теорія релігії. Література і зло. – М., 2000.
Белла Р. Основні етапи еволюції релігії в історії суспільства // Релігія
і суспільство. М., 1996. – С. 665-677.
БодрийярЖ. Прозорість зла. М., 2000.
Горичева Т.М. Християнство і сучасний світ. Спб., 1995.
Горичева Т.М. Православ’я і постмодернізм. Л., 1991.
Ільїн И.П. Постструктурализм, деконструктивизм, постмодернізм. – М.,
2002.
Маннхейм К. Діагноз нашого часу. М., 1994. – С. 503-520.
Новиков М.П. Тупики православного модернізму: (Критич. аналіз богослов’я
XX століття). – М., 1989.
Релігієзнавство. Навчальний посібник і навчальний словник-мінімум по
релігієзнавству. – М., 1998. -С. 414-415.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
