.

Що є джерелами віровчення ісламу, їх характеристика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1144 2936
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

“Що є джерелами віровчення ісламу,

їх характеристика”Вступ

Іслам одна з трьох ( нарівні з буддизмом і християнством ) так званих
світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх
континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну
більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною
системою, що впливає значний чином і на міжнародну політику.

У сучасному розумінні іслам – це і релігія, і держава, внаслідок
активного втручання релігії в державні справи. Але рогзглянемо історичне
коріння цього явища.

“Іслам” в перекладі з арабського означає покірність,
“мусульманство” ( від арабського ” муслим ” ) – що віддав себе Алаху.

Засновником ісламу є арабський ” пророк ” Мухамед (Мухаммед або
Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити,
тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.

Джерела мусульманського віровчення і права

Коран. Найважливішим джерелом шаріата вважається Коран (від араб.
“яскраво-червоний-куран” – “читання вголос”, “повчання”) – священна
книга мусульман, що складається з притч, молитов і проповідей,
вимовлених Мухамедом між 610 і 632 рр. Дослідники знаходять в Корані
положення, запозичені з більш ранніх правових пам’ятників Сходу і із
звичаїв доісламскої Аравії.

Спочатку пророчі прозріння передавалися в общині усно, по пам’яті. Деякі
з них віруючі записували з власній ініціативи поки, нарешті, в Медіне по
вказівці Мухамеда не стали вестися систематичні записи. Канонізування
змісту Корану і складання остаточної редакції сталося при халіфє Аліфі
(644-656 рр.). Коран наказує арабам покинути “звичаї батьків” на
користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова
значущість визначається таким чином: “Отже, ми ниспослали його як
арабський судебник”.

Коран складається з 14 розділів (сур), розчленованих на 6219 віршів
(аята). Велика частина цих віршів має міфологічний характер, і лише біля
500 віршів містять розпорядження, що відносяться до правил поведінки
мусульман. При цьому не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне
правові (в основному це правила, що відносяться до браку і сім’ї), інші
торкаються релігійного ритуалу і обов’язків.

Велика частина положень Корану носить казуальний харктер і являє собою
конкретні тлумачення, дані пророком в зв’язку з окремими випадками. Але
багато які встановлення мають вельми невизначений вигляд і можуть мати
різне значення в залежності від того, який зміст в них вкладається. У
подальшій судово-богословській практиці і в правовій доктрині внаслідок
досить вільного тлумачення вони отримали своє вираження в суперечливих,
а нерідко і у взаємовиключаючих правових розпорядженнях.

Отже, Коран (араб. — «читання») — священна книга мусульман і перше за
значенням джерело мусульманського права, як й усієї мусульманської
цивілізації. Його не можна вважати систематизованим юридичним
документом. Лише незначна частина Корану стосується питань правових
взаємовідносин мусульман, а також інших віруючих. Більшість положень
присвячено питанням релігії та ісламської моральності. Серед норм, що
регулюють взаємостосунки людей, Коран містить загальні положення, які
мають форму абстрагованих релігійно-моральних орієнтирів, що надають
простору для тлумачення. Невелика кількість конкретних правил поведінки
виникла здебільшого при розв’язанні пророком конкретних конфліктів,
оцінці ним конкретних фактів або при відповіді на поставлені йому
запитання.

Сунна. Іншим авторитетним і обов’язковим для всіх мусульман джерелом
права була Сунна ( “священний переказ”), що складається з численних
розповідей (хадісів) про думки і вчинки самого Мухамеда. У хадісах також
можна зустріти різне правове нашарування, що відображає розвиток
соціальних відносин в арабському суспільстві. Остаточне редагування
хадісів було здійснене у IX ст., коли були складені в ортодоксальних
збірниках сунни, найбільшу популярність з яких отримав Бухарі (помер в
870 р.). З сунни також виводяться норми шлюбного і спадкового, судового
права, правила про рабів і т.ін. Хадіси сунни, незважаючи на їх
обробку, містили багато суперечливих положень, і вибір найбільш
“достовірних” цілком відносився до розсуду богословів-правознавців і
суддів. Вважалося, що мають силу лише ті хадіси, які були переказані
прихильниками Мухамеда, причому, на відміну від суннітів, шиіти
визнавали дійсними лише ті хадіси, які сходили до халіфу Алі і до його
прихильників.

Таким чином, “Сунна посланця Алаха” (повна назва Сунни) – зведення
текстів, що описують життя Мухамеда, його слова і справи, а в широкому
значенні – збірник благих звичаїв, традиційних встановлень, доповнюючий
Коран і шановний нарівні з ним як джерело відомостей про те, яка
поведінка або думка є богоугодною, правовірною. Навчання Сунни – важлива
частина релігійного виховання і освіти, а знання Сунни і проходження їй
– один з головних критеріїв авторитетних ватажків віруючих.

Суна — свого роду тлумачення Корану в перші десятиріччя після смерті
пророка Магомета. Суна укладалася протягом кількох століть (із VII по
IX) і мала на меті викласти приклади з життя Магомета для керівництва
віруючими своїх дій. Як і Коран, суна містить мало норм юридичного
характеру, в ній домінують морально-релігійні положення. Так само, як і
Коран, переважна частина нормативних розпоряджень суни не містить
широких принципів-узагальнень, а складається із конкретних
казусів-випадків із життя Магомета.

Коран і суна — джерела, на основі положень яких були встановлені норми
шаріату і фікху.

Мусульманське право історично виявилося залученим до сфери шаріату
(релігії) у результаті ісламізації фактично діючих правових норм і
відносин. У подальшому мусульманське право було пов’язано із шаріатом
унаслідок діяльності мусульманських юристів, які розробляли питання
права з урахуванням релігійно-моральних орієнтирів ісламу.

Іджма — третє джерело мусульманського права, за допомогою якого шукалися
відповіді на питання, не вирішені Кораном і суною. Іджма являє собою
узгоджений висновок стародавніх правників (муджтахідів) як знавців
ісламу про обов’язки правовірного, наданий на підставі тлумачення Корану
та суни. Лише будучи записаними в іджму, норми права, незалежно від їх
походження, підлягали застосуванню.

З посиленням ролі юристів мусульмансько-правова доктрина зосередила
зусилля на розробці методологічної та загальнотеоретичної основ права.

В іджмі з’явилася догма про непогрішність і єдність мусульманського
суспільства. Виражена вона від імені Аллаха двома положеннями:

1) «Моя община ніколи не ухвалить помилкове рішення»;

2) «Те, що мусульмани вважають справедливим, справедливе й в очах
Аллаха».

Стверджувалося, що право встановлюється не більшістю або усіма
віруючими, а тільки єдністю думок компетентних, офіційно уповноважених
на це осіб. Думка знавців ісламу, яка виражалася в нормі або принципі і
грунтувалася на поєднанні традиції, звичаю і практики, набувала
юридичної сили. У цьому полягало її велике практичне значення.

Натепер іджма є єдиною догматичною основою мусульманського права.
Сучасний суддя шукає мотиви для рішення не в Корані, а в книгах, де
викладені рішення, освячені іджмою.

Іджма, яка розглядалася як “загальна згода мусульманської общини”.
Нарівні з Кораном і Сунной вона відносилася до групи авторитетних джерел
шаріата. Практично Іджма складалася з співпадаючих думок з релігійних і
правових питань, які були висловлені прихильниками Мухамеда або згодом
найбільш впливовими мусульманськими теологами-правознавцями (імамами,
муфтіями, муджатахідами). Іджма розвивалася як у вигляді інтерпретацій
тексту Корану або Сунни, так і шляхом формування нових норм, які вже не
зв’язувалися з Мухамедом. Вони передбачали самостійні правила поведінки
і ставали обов’язковими внаслідок одностайної підтримки муфтіїв і
муджатахідфів.

Такий спосіб розвитку норм мусульманського права отримав назву
“іджтіхад”. Правомірність Іджми як одного з основних джерел шаріата
виводилася з вказівки Мухамеда: “Якщо ви самі не знаєте, спитаєте тих,
хто знає”.

Велика роль Іджми в розвитку шаріата полягала в тому, що вона дозволяла
правлячій релігійній верхівці Арабського халіфата створювати нові
правові норми, пристосовані до умов феодального суспільства, що
міняються, що враховують специфіку завойованих країн. До Іджми як
джерела права, доповнюючого шаріат, примикала і фєтва – рішення і думки
окремих муфтіїв з правових питань.

Кияс. Одним з найбільш спірних джерел мусульманського права, що викликає
гострі розбіжності між різними напрямками, був кияс – рішення правових
справ. Згідно киясу правило, встановлене в Корані, Сунні або Іджмі,
може бути застосовано до справи, яка прямо не передбачена в цих джерелах
права. Кияс не тільки дозволяв швидко врегулювати нові суспільні
відносини, але і сприяв звільненню шаріата в цілому ряді моментів від
теологічного нальоту.

Але в руках мусульманських суддів кияс часто ставав і зброєю відвертого
свавілля. Найбільш широко ций метод був обгрунтований Абу Ханіфом і його
послідовниками ханіфатами.

Як додаткове джерело права шаріат допускав і місцеві звичаї, що не
війшли безпосередньо в саме мусульманське право в період його
становлення, але що не суперечили прямо його принципам і нормам. При
цьому признавалися правові звичаї, що склалися в самому арабському
суспільстві (урф), а також у численних народів, підкорених внаслідок
арабського завоювання або ж що зазнали в більш пізній час впливу
мусульманського права (арати), зокрема у народів, що населяють нашу
країну.

Княс — рішення за аналогією. Правила застосування до нових схожих
випадків розпоряджень, установлених Кораном, суною або іджмою, причому
іджма має більше значення, ніж інші джерела. Судження за аналогією — це
засіб тлумачення випадків із життя пророка, його висловлень або
мовчанки, які можна застосувати до вирішення знову виникаючих конкретних
ситуацій. За допомогою судження за аналогією, виходячи із нормативних
розпоряджень Корану і суни, пропонувалося рішення для даного конкретного
випадку, тобто тлумачення і застосування права. Отже, мусульманське
право засноване на принципі авторитету.

На відміну від романс-германського типу правової системи, де тлумачення
не є самостійним джерелом права, у мусульманській правовій системі
вирішення конкретної справи здійснювалося за аналогією. Використовуючи
мусульманський метод тлумачення, неможливо створити норми абстрактного
характеру, якими є норми континентального права. Для цього потрібний
метод, який в змозі охопити всі сфери права структурова-ною системою,
метод побудови юридичних конструкцій.

У мусульманському праві, про що свідчать його джерела, встановлені не
всі конкретні правила, а загальні рамки поведінки, орієнтири, принципи,
на основі яких можна сформулювати рішення у будь-якій справі. Зміст і
форми мусульманського права є невизначеними. Ісламські юристи вважають
це позитивною якістю. У невизначеності змісту норм вони вбачають
можливість вирішувати справу, грунтуючись на загальних принципах шаріату
і використовуючи різні джерела або їх комбінації.

Кияс сприяв як заповненню прогалин у нормативних розпорядженнях Корану і
суни, так і усуненню наявних у них значних суперечностей.

Іджма і кияс стали результатом діяльності сунітських і шиїтських
правових шкіл, які справили значний вплив на еволюцію мусульманського
права.

Фірмани, кануни. І нарешті, похідним від шаріата джерелом
мусульманського права були накази і розпорядження халіфов – фірмани. У
подальшому в інших мусульманських державах з розвитком законодавчої
діяльності як джерело права стали розглядатися і грати все зростаючу
роль закони – кануни. Фірмани і кануни також не повинні були суперечити
принципам шаріата і доповнювали його передусім нормами, що регламентують
діяльність державної влади з населенням.

Висновки

Отже, підводячи підсумки роботи хочу узагальнити: детально розглянуто
процес виникнення і формування ісламу, приділена велика увага батькові
“релігії покірних” – пророку Мухамеду, представлена загальна
характеристика шаріата і розглянуті основні його джерела.

На прикінці, повернемось до пророка Мухамеда. У переказі про його нічну
поїздку в Ієрусалім розровідається, як в “будинку поклоніння” пророку
після молитви були запропоновані три чаші: одна з медом, інша з вином і
третя з молоком,- і він вибрав з них останню. Між язичницькою чуттєвістю
(мед) і християнською духовністю (вино) іслам дійсно є здоров’я і
тверезе молоко: своїми загальнодоступними догматами і заповідями він
живить народи, що покликані до історичної дії, але не зрозуміли вищих
ідеалів людства.

Список використаної літератури

Религии мира. Енциклопедия. т.6.Москва “Аванта +”.1996р.

Будда. Конфуций. Магомед. Франциск Ассизский. Савонарола. Бібліографічна
бібліотека Ф.Павленкова. Москва. Республика. 1995р.

История государства и права зарубежних стран. Підручник під ред.
П.Н.Галазни. Москва. Юридичская литература. 1980р.

Ислам. Проблеми идеологии, права, политики и економики. Під ред. М.
Ф.Ким. Москва. Наука. 1985р.

Юридическая енциклопедия под ред. М. Ю.Тихомирова. М.1997р.

История государства и права зарубежних стран. Під ред. О.П.Жідкова. ч.1
Норма. Москва.1996р.

(2) стор. 210.

(2) стор. 165-166.

(6) стор. 420.

(6) стор. 420-421.

(6) стор. 421.

(3) стор 526.

За формою це збірник хадисів, тобто розповідей про життя, спосіб
мислення і поведінку пророка, його вчинки.

Терміни «шаріат» і «фікх» часто помилково вживають як тотожні. Фікх
-теоретичне осмислення і обгрунтування шаріату правознавцями. Інакше
можна сказати, що фікх — теорія мусульманського права, що розробляє
принципи використання Корана та суни та дає їхню інтерпретацію для
виробітки соціальних (насамперед правових) норм.

(6)т стор. 421.

(6) стор. 422.

Відповідно до поділу ісламу мусульманське право можна диференціювати на
сунітське (ортодоксальне) та шиїтське (гетеродоксальне). Останнє
застосовується головним чином в Ірані й Іраку.

(6) стор. 422.

(2) стор. 209.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020