Реферат на тему:
Стратегічний та робочий план
конкретних соціологічних досліджень
Соціологічне дослідження починається з розробки програми і плану
аналізу об’єкта. Від ступеня наукової обгрунтованості та рівня
організаційно-технічного оформлення цих документів значною мірою
залежить результативність соціологічного дослідження. Програма являє
собою теоретичну основу соціологічних процедур дослідження, що
здійснюється — збору, обробки і аналізу інформації, яка необхідна для
обгрунтування теоретичних висновків і практичних рекомендацій.
Структура аналізу визначається програмою соціологічного дослідження.
Структура повинна, по-перше, забезпечити переклад вихідних положень
соціологічної науки на всіх її рівнях на мову операціональних визначень
і процедур досліджень; по-друге, намітити шляхи узагальнення емпіричних
даних.
Програма дослідження — це опис логіки і методів аналізу об’єкта
відповідно до завдань, що розв’язуються. Програма являє собою
теоретичний документ, який відповідає ряду необхідних вимог і всі
частини якого зв’язані в єдине ціле.
Доля всього соціологічного дослідження в цілому, значимість його
теоретичних і практичних результатів у значній мірі залежать від його
теоретичного обгрунтування, теоретичного рівня розробки його програми,
вдалого обрання системи емпіричних показників і робочих гіпотез. Погано
обгрунтоване з теоретичної точки зору соціологічне дослідження
призводить до незначних теоретичних висновків, неефективних практичних
рекомендацій і часто не виправдовує тих коштів, що пішли на його
проведення.
Спрямовуючий вплив вихідних теоретичних положень у соціологічному
дослідженні проявляється у постановці цілей і завдань дослідження, а
також у виборі методів і процедур по збиранню та обробці інформації.
Логіку підготовки і проведення соціологічного дослідження можна
зобразити таким чином.
Мета дослідження — пізнання соціологом властивостей, зв’язків і
відношень обраного об’єкта; соціолог при цьому має деяку інформацію про
сутність даного об’єкта. До складу цієї інформації входять, по-перше, ті
чи інші уявлення про зовнішні ознаки соціального об’єкта, по-друге,
теоретичні знання, поняття, моделі, що стосуються цього об’єкта.
Побудовані на них результати теоретичного аналізу проблеми у “чистому
вигляді” дозволяють висунути ті чи інші гіпотези і на їх підставі
визначити процедури і методи дослідження, виділити його предмет.
Інформація про обраний об’єкт, яку отримали в результаті спостереження і
експерименту, являє собою наступну, більш високу ступінь проникнення в
його сутність, подальшу конкретизацію знань про цей об’єкт. На грунті
цих знань здійснюється розробка практичних рекомендацій, які спрямовані
на удосконалення системи управління соціальним об’єктом, з’являються
нові поняття та теорії.
Мета соціологічного дослідження визначає його орієнтацію — теоретичну чи
прикладну, від якої залежить уся логіка його проведення. Програма
дослідження повинна чітко відповідати на питання: розв’язанням якої
проблеми і на отримання якого результату орієнтується дане дослідження.
Логіка соціологічного дослідження обумовлена змістом проблеми, яка
задається центральним питанням. У теоретично зорієнтованому дослідженні
перш за все вирішуються теоретичні (основні), а потім практичні
(неосновні) завдання. У прикладному дослідженні практичні завдання є
основними, а теоретичні — неосновними.
Основні завдання відповідають меті дослідження. Неосновні ставляться для
підготовки майбутніх досліджень, розв’язання методичних питань,
підготовки додаткових гіпотез, які не зв’язані безпосередньо з даною
темою тощо.
При теоретичній чи практичній орієнтації конкретного соціологічного
дослідження неосновні завдання доцільно вирішувати на матеріалі, який
отриманий для пошуку відповіді на центральне питання, аналізуючи ті ж
самі дані, але під іншим кутом зору. Можливо, що неосновні завдання
повністю розв’язані не будуть. Але вони можуть допомогти при постановці
проблеми для підготовки нового дослідження.
Об’єкт соціологічного дослідження — це діяльність людей, які мають
визначений соціальний статус, умови, при яких ця діяльність
здійснюється, і продукти цієї діяльності.
Об’єкт соціологічного дослідження має відповідати досить широкому колу
вимог: по-перше, характеризуватися чітким означенням явища за такими
параметрами, як професійна належність, просторові межі (країна, регіон,
місто, село), функціональна спрямованість (виробнича, політична,
побутова тощо); по-друге, визначеним часовим обмеженням; по-третє,
можливістю кількісних обмежень.
Крім об’єкта необхідно обрати і одиницю спостереження. Одиницею
спостереження в соціології називають той елемент сукупності, що
досліджується, у відношенні якого безпосередньо проводиться збір
соціальної інформації. При цьому важливо відрізняти одиницю
спостереження, про яку збирається інформація (одиниця аналізу), від
одиниці спостереження, з якої збирають інформацію (одиниця збору). Одне
й те ж соціологічне дослідження може включати різні за своїм характером
одиниці спостереження.
Виділення об’єктивних ознак одиниць спостереження з наступним їх
сортуванням називається типологізацією. При цьому ознаки, що
досліджуються, поділяються на суттєві і несуттєві з виділенням якісних і
кількісних боків явища.
До кількісних ознак належать такі, варіанти яких відрізняються один від
одного визначеною величиною.
До якісних ознак належать такі, які дозволяють розрізняти одиниці
спостереження за змістом.
Якісні ознаки відбивають невід’ємні властивості предмету дослідження.
Коли мова йде про набір рядоположених якісних ознак, їх називають
атрибутивними. У тих випадках, коли варіанти протилежні за значенням
(чоловік-жінка тощо), ознаки називають альтернативними.
Предметом дослідження прийнято вважати ту з сторін об’єкта, яка
безпосередньо вивчається. Одному й тому ж об’єкту може відповідати
кілька різних предметів дослідження, кожний з яких визначається тим, яку
саме сторону об’єкта він відбиває, з якою метою, а головне — для
розв’язання якої проблеми обирається предмет дослідження.
Об’єкт і предмет соціологічного дослідження збігаються, коли перед
дослідником стоїть завдання пізнання всієї сукупності емпіричних
закономірностей функціонування і розвитку конкретного соціального
об’єкта. Коли ж мова йде про вивчення будь-яких окремих характеристик
об’єкта дослідження, предметом дослідження становляться ті ж сторони,
які містять ці характеристики.
А тепер давайте, розглянемо роль гіпотези у соціологічному дослідженні
та шляхи перевірки гіпотез.
Гіпотеза у соціологічному дослідженні — це науково обгрунтоване
припущення про структуру соціальних об’єктів, про характер елементів і
зв’язків, які, створюють ці об’єкти, про механізм їх функціонування і
розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті
заздалегідь зробленого аналізу об’єкта, що вивчається.
Така гіпотеза відрізняється від теорії не за своєю логічною побудовою, а
за ступенем доведення істини. Логічна ж структура у них однакова.
Процес встановлення істинності чи брехливості гіпотези — це процес її
емпіричного обгрунтування, її перевірки у ході соціологічного
дослідження. В результаті такого дослідження гіпотеза чи спростовується,
чи підтверджується і становиться одним з положень теорії. Науково
обгрунтована гіпотеза у соціології має відповідати ряду вимог.
1. Гіпотеза, як правило, не може суперечити вже існуючим теоріям. Однак
у цьому випадку є і винятки. Наприклад, коли нова гіпотеза охоплює
значно ширше коло фактів. При виникненні нової, більш широкої теорії
стара перетворюється на приватний випадок нової теорії.
2. Необхідно, щоб гіпотеза не суперечила вже відомим і перевіреним
фактам. Якщо серед відомих фактів є хоча б один, з яким гіпотеза не
співвідноситься, вона має бути відкинута чи переформульована так, щоб
охоплювати всю сукупність фактів, для пояснення яких вона запропонована.
Однак не завжди суперечність відомим фактам треба розцінювати як ознаку
помилковості гіпотези. Самі факти можуть бути помилковими і вимагати
свого перегляду. Наукова гіпотеза не тільки пояснює всю сукупність вже
відомих фактів, але передбачає нові, ще невідомі.
3. Гіпотеза має бути доступна перевірці у процесі соціологічного
дослідження чи на практиці. Соціолог повинен розробити такі процедури,
які б дозволили йому зафіксувати саме ті елементи і зв’язки соціального
об’єкта, що вивчається, припущення про які містяться у гіпотезі.
4. Логічний аналіз гіпотези має встановити її несуперечливість, дозволяє
відповісти на питання, чи не є брехливими деякі передбачення.
Гіпотези поділяються за змістом припущень відносно соціального об’єкта,
що вивчається, на описові та пояснюючі.
Описові гіпотези в свою чергу поділяються на структурні, тобто
припущення про характерний набір елементів у соціальному об’єкті та
характер зв’язків між ними, і функціональні, тобто припущення про форму
зв’язків між елементами об’єкта, що вивчається. Пояснюючі гіпотези
являють собою припущення про причинні зв’язки в об’єкті, що потребують
експериментальної перевірки.
Описові гіпотези теж пояснюють факти, але вони розглядають не причинні
зв’язки, а структурні, функціональні, класифікаційні тощо.
Зразком соціологічного дослідження є така робота, в якій ясно
сформульована проблема, чітко інтерпретовані поняття і є одна чи кілька
гіпотез, достатньо чітко сформульованих, які можна емпірично перевірити.
У кожному з досліджень створюється своя особиста стратегія наукового
пошуку, яка визначає послідовність дій соціолога. Ця послідовність є
стратегічним планом дослідження, який будується в залежності від типа
гіпотези і мети дослідження. Існує три варіанти стратегічного плану
дослідження: розвідувальний, аналітичний, експериментальний.
Розвідувальний план соціологічного дослідження застосовується у тих
випадках, коли немає ясного уявлення про проблему чи об’єкт дослідження.
Мета плану — формулювання проблеми. У тій області дослідження, де ще
мало відповідної наукової літератури чи її взагалі немає, дослідження
починається з загальної розвідки. Розвідка дозволяє більш ясно і чітко
сформулювати проблему, визначити основний набір дослідницьких засобів —
методик і технік дослідження, порядок їх застосування, визначити
першочерговість завдань, які треба розв’язати, з точки зору їх
важливості. Нерідко з’ясовується, що висунуті завдання занадто широкі, а
знань і технічних засобів для їх розв’язання недостатньо. Всі ці питання
уточнюються в процесі здійснення розвідувального плану.
Розвідувальний план передбачає три основних етапи роботи: вивчення
документів, проведення інтерв’ю і здійснення спостережень.
Перш за все рекомендується продивитися всю літературу за темою
дослідження, як вітчизняну, так і зарубіжну. При цьому складається
бібліографія.
Мета інтерв’ю — з експертами, вченими, практиками — отримати додаткові
знання про соціальний об’єкт, що вивчається спробувати сформулювати
декілька первинних гіпотез.
Спостереження — заключний етап розвідки. До цього моменту соціолог вже
має деяку інформацію. Розвідувальне спостереження — не формалізоване,
як, наприклад, при аналітичному плані дослідження; є тільки перелік
питань для вивчення.
Робота за розвідувальним планом закінчується ясним і чітким
формулюванням проблеми.
Розвідувальний план треба відрізняти від такої дослідницької процедури,
як проба чи пілотажне дослідження. Мета стратегічного розвідувального
плану — формулювання проблеми і висунення гіпотез, а проба здійснюється
тільки для перевірки методик і техніки дослідження. Її можна
застосовувати при будь-якому стратегічному плані. Наприклад, при
розвідувальному плані дослідження можна апробувати інтерв’ю з
експертами.
Аналітичний план соціологічного дослідження застосовується у тих
випадках, коли знання проблеми дозволяє виділити об’єкт і сформулювати
описову гіпотезу, тобто гіпотезу про структурно-функціональні зв’язки і
класифікаційні характеристики соціального об’єкта, що вивчається. Тут
необхідні строгість емпіричної інтерпретації понять і точність
фіксування даних.
При аналітичному плані дослідження буде недостатньо вивчення літератури,
неформалізованих спостережень та інтерв’ю. У даному випадку
застосовується інший набір дослідницьких засобів: вибіркове чи
монографічне обстеження, анкетування, групування, кореляційний аналіз
отриманих даних тощо.
Нерідко до досліджень за аналітичним планом висловлюються претензії у
зв’язку з тим, що вони не розкривають причинних зв’язків чи дають
тривіальні результати, тобто ті, що давно відомі. Однак те, що відомо на
рівні здорового глузду, ще не є науково доведеним. Факти можна тлумачити
по різному і навіть “довести істинність” брехливих гіпотез. Обертання
Сонця навколо Землі не суперечить здоровому глузду, але суперечить
науковим даним. Дослідник має обережно ставитися до “наявних” фактів.
Дослідження за аналітичним планом допомагає упорядкуванню часто відомих
фактів, встановленню співвідношення між ними — іноді у кількісній формі.
Експериментальний план дослідження застосовується у тих випадках, коли
знання про об’єкт дозволяють сформулювати пояснюючу гіпотезу. Мета плану
— встановити причинні зв’язки в об’єкті, розкрити не тільки його
структуру, але і причини, які обумовлюють його функціонування чи
розвиток.
Фактично аналітичний план завжди містить в собі елементи
експериментального: явно чи неявно соціолог намагається розробити
класифікаційні та структурно-функціональні гіпотези, спираючись хоча б
на неясні уявлення про деякі причинні зв’язки соціальних об’єктів, що
вивчаються. Після того, як завершена робота над аналітичним планом,
виникають більш чіткі та ясні пояснюючі гіпотези. І тут відкривається
можливість провести експеримент, тобто не тільки зафіксувати присутність
зв’язків, але і визначити їхню спрямованість.
У реальній практиці соціологічних досліджень рідко буває так, щоби один
з типів стратегічного плану здійснювався у чистому вигляді. Іноді в
одному дослідженні застосовуються всі три плану, починаючи з
розвідувального, потім йде висунення описових гіпотез і реалізація
аналітичного плану, а після цього — дослідження причинних зв’язків з
допомогою експериментального плану.
Важливу роль в соціологічному дослідженні відіграє вибір методів збору,
обробки і аналізу соціальної інформації. Цей вибір визначається
завданнями дослідження, специфікою соціального об’єкта, емпіричною
інтерпретацією понять, змістом гіпотез. Кожне соціологічне дослідження є
своєрідним сполученням цих факторів.
Методологічне правильне дослідження завжди передбачає у програмі
подальшу обробку і аналіз отриманої інформації. Соціологічне дослідження
не зводиться тільки до збору даних, отримання первинної інформації. Мета
його — дати науково обгрунтовану інтерпретацію фактів, а це в свою чергу
передбачає необхідність обробки даних на основі заздалегідь розробленої
схеми.
Методологічна частина програми зв’язується з процедурною не тільки через
засоби збору інформації. Формулюючи гіпотезу, соціолог має одночасно
передбачити і те, як зібрати матеріал і як його опрацювати, спираючись
на основну гіпотезу. У соціології розрізняють два типи обробки
інформації.
Перший тип — це статичний аналіз первинної інформації. Основними
засобами аналізу у даному випадку виступають математика і логіка. В
результаті отримується інформація, яка придатна для теоретичного аналізу
і одержання теоретичних висновків і практичних рекомендацій. Цей вид
інформації називають вторинною інформацією.
Другий тип обробки соціальної інформації — це її теоретична
інтерпретація, змістовний аналіз формально оброблених соціальних фактів,
тобто вторинної інформації. Основним засобом аналізу є тут соціологічна
теорія середнього рівня, яка стосується тієї області соціального життя,
що досліджується.
Література
Краткий словарь по социологии / Сост. Э.М.Коржева, Н.Ф.Наумова; Под
общей ред. Д.М.Гвишиани, Н.И.Лапина. М.: Политиздат, 1989. – С. 336-339.
Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук / Пер. с франц.; Под ред.
В.А.Туманова и В.П.Казимирчука. – М.: Прогресс, 1972. – С. 152-156.
Рабочая книга социолога / Отв. ред. Г.В. Осипов. – М.: Наука, 1976. – С.
3-163.
Смирнова М.Г. Социологические исследования. Учеб.-метод.пособие. – М.:
Изд-во Моск. ун-та, 1984. – С. 3-46.
Соціологія як наука: Конспект лекції / Укл. А.М.Шатохiн. – К.: НМК ВО
при Мiнвузi УРСР, 1991. – 24 с.
PAGE
PAGE 10
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
