Реферат на тему:
“Соціологія праці і управління як напрям соціологічної науки”
План
1. Предмет, зміст, основні проблеми соціології праці
2. Формування соціологічних ідей про працю
3. Соціально-трудові відносини та процеси
Література
1. Предмет, зміст, основні проблеми соціології праці
та управління
Праця – основна умова життя людини і функціонування суспільства. Праця
є, насамперед, процес, що відбувається між людиною і природою, процес,
де людина власною діяльністю опосередковує, регулює та контролює обмін
речовин між собою і природою. Речовині природи людина сама протистоїть
як сила природи. Завдяки праці людина напала на слід свого природного
розвитку, виділилася зі світу тварин і стала думаючою, розумною істотою,
тобто справді людиною. Звичайно, праця створила людину. Праця створила
людину і людське суспільство, виступає однією з перших передумов життя і
розвитку людини, оскільки сама є специфічним процесом, що можливий лише
у суспільній діяльності, у спілкуванні людей між собою. Праця завжди
виступає у формі колективної діяльності. У виробництві люди вступають у
взаємини не тільки з природою, адже люди не можуть виробляти не
об’єднуючись для досягнення спільної мети для взаємного обміну
діяльністю. Для того щоб виробляти, створювати матеріальні блага люди
вступають у певні стосунки, але тільки в межах суспільних зв’язків ці
стосунки, як і їх ставлення до природи виступають у формі виробництва.
Соціологія праці – найбільш загальна із спеціальних соціологічних
теорій, що має предметами свого дослідження соціально-трудові відносини
і процеси, соціальні інститути і спільності в сфері праці (соціологія
організацій, промислова соціологія, соціологія села, соціологія
трудового колективу, соціологія професій та ін), закономірності, форми і
методи цілеспрямованого впливу на них, тобто є соціологічною основою
менеджменту.
Дана соціологія – одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом
вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його
функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже загальний, бо
проблеми праці вивчає і багато інших наук, у тому числі соціологічних.
Соціологія праці – це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія,
яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як
специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а
також соціальні спільності в сфері праці, соціально-трудові відносини і
процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на
них.
Предметом вивчення соціології праці є:
соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб’єкти праці), які
беруть участь у трудовій діяльності, а саме: підприємці, менеджери,
інженерно-технічні працівники, службовці, робітники та ін;
соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні
форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та
поведінка, трудовий колектив та ін.;
соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо
в трудових колективах, у процесі праці і пов’язані з функціонуванням та
зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов’язаних з їх
трудовою діяльністю.
Предмет науки “поєднує” п’ять складових: соціальні верстви та інститути
в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси, соціальне
управління ними.
Соціологія праці вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення
соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних
відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці
і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона
вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для
організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення
конфліктів у них. Соціологія праці вивчає методологічні та методичні
аспекти вирішення таких проблем, як вироблення, прийняття і реалізація
управлінських рішень; використання різноманітної інформації в процесі
управління; певних методів та стилів керівництва; ефективність
самоврядування і виробничої демократії та ін.
2. Формування соціологічних ідей про працю та управління
Праця, як цілеспрямована діяльність людей, є водночас найпростішою
абстракцією, що виражає найдавніше ставлення людей до природи й один до
одного у всіх суспільних формах виробництва. Праця, як окреме поняття,
з’явилося порівняно недавно, а саме тоді, коли виникає відносно
розвинена сукупністі багатьох видів праці і коли жоден з конкретних її
видів – землероба, ремісника, комерсанта та інших не міг уже
відтворювати різноманітність людської діяльності. З перемогою великого
машинного виробництва виникла розвинена сукупність конкретних видів
праці, за яких праця найчіткіше виступає як засіб створення багатства
взагалі, тобто капіталу, і втрачає свій специфічний зв’язок з певним
робітником.
Суб’єктом і носієм праці стає лише людина. Машина, тварина, певні сили
природи можуть виконувати певну роботу, та в поняття праці ця діяльність
не входить. Проте й діяльність людини не повною мірою співпадає з
поняттям праці, бо праця – це не всяка, а лише суспільно-корисна
діяльність. Праця як суспільно-корисна діяльність – категорія
соціально-історична. Чим ширше, глибше, універсальніше здійснювана
людиною праця, яка розкривається в трудовому процесі, тим
різноманітнішою стає сукупність зесвоєних і засвоюваних людиною явищ та
речей зовнішнього світу, тим багатшим і універсальнішим стає внутрішній
духовний світ особистості та суспільства. З розвитком і
урізноманітненням трудової діяльності зростає практична необхідність
духовного освоєння навколишнього світу. Людина все більш свідомо
випереджає хід майбутніх подій, уявно обганяє історичний процес.
Перетворюючи і видозмінюючи реальний світ, людина у процесі праці
ставить нову мету, внутрішньо більш складні проблеми, випереджає в
намірах та прогнозах наслідки своєї діяльності. На жаль, праця,
створюючи чудові речі для інших, нерідко супроводжується зубожінням
працівника. Змінюється ручна праця машиною, але водночас частина
робітників потрапляє у варварські умови праці, перетворюючи
людину-робітника на придаток до машини. Метою праці є створення
можливостей для підвищення добробуту людей, покращання умов їх праці та
побуту.
В теорії і на практиці провідна і визначальна роль належить активно
практичному ставленню до реальностей життя, що виступає як об’єктивний
закон виникнення й розвитку внутрішнього духовного світу суспільства й
людини. Виробництво матеріальних благ супроводжується присвоєнням,
пристосуванням та видозміною предметів природи за умов певної суспільної
форми. Суспільна форма виробництва зумовлює ту чи іншу структуру
суспільства, ставлення людей до природи через віддзеркалення в їх
почуттях і мисленні зв’язків людей, що виникають у процесі виробництва
матеріальних благ. Одночасно узагальнюється й розкривається ставлення
людей до об’єктивного світу, до суспільства і природи. Багатство і
обмеженість духовного світу окремої людини і суспільства повністю
визначається і типом панівних у суспільстві виробничих відносин. У
минулому в теорії та практиці закріпилося вузьке розуміння праці як
економічної категорії. Трудова діяльність оцінювалась з позицій
матеріального утилітаризму і зводилась до процесу виробництва
матеріальних цінностей, а в загальному вираженні розумілась як процес
утилітаризації природи. Речовинно-утворювальна функція праці
гіпертрофувалася так, що сам суб’єкт праці – людина – розглядався
переважно як виробник споживних вартостей, а соціально-утворювальна
функція лише декларувалась. Але ж відомо, ще Георг Гегель, а за ним і
Карл Маркс, за процесом виробництва речей змогли побачити процес
відтворення людини, опосередкований зміною оточуючого світу.
Основне призначення праці – задоволення потреб індивіда й суспільства,
необхідність досягнення практично корисних, утилітарних результатів. Але
працю не слід обмежувати лише виробництвом матеріальних благ, необхідних
для задоволення людських потреб, а вбачати у ній процес задоволення
головної людської потреби – потреби у праці. Породжена необхідністю
задоволення у життєвих потреб, праця постійно формує і збільшує нові
потреби, актуалізуючи життєдіяльність людини. Безперечно, праця за
природою – явище суспільне. Первісносуспільний лад об’єднав людей через
необхідність добувати їжу, переборювати стихійні лиха, боротися з
ворогами. Саме тому праця кожного члена роду без будь-яких
опосередковуючих ланок безпосередньо включалася в суспільну працю.
З розвитком виробничих сил у характері праці сталися суттєві зміни і,
насамперед, поглиблюється розподіл праці. Суспільний характер праці
проявляється не в процесі створення продукту, а в процесі його
реалізації, коли виявляється, що індивідуальні затрати на виробництво
продукту не збігаються із суспільними нормами. Звичайно ж, до змісту
праці завжди входить обмін діяльністю між індивідами, а праця робітника
– жива праця – доповнення живої праці всіх інших індивідів. Ставлення до
навколишнього світу здійснюється людиною через сукупну працю. Якщо
специфічно характерну рису людської праці складають використання й
створення засобів праці, то праця несе в собі атрибут суспільності, а
така суспільність переноситься на історично визначені види праці як
механізми соціального наслідування.
Уявлення про працю складається у людей досить рано, а виникнення
спільної форми праці припадає на період відносно зрілого суспільства,
коли не тільки виникає розвинена сукупність конкретних видів праці, а й
жоден з них не претендує на панування. Всі види праці перетворюються на
різновид промислової праці, а система розподілу праці приводить до того,
що метою виробництва стає виробництво багатства. Багатство – історично
накопичена праця в її конкретній формі. Праця за таких історичних умов –
це праця взагалі, спрямована на накопичення багатства незалежно від його
різновидів. Формування такої праці передбачає реальну можливість
переходу індивідів від одного виду праці в умовах розвиненої сукупності
її різновидів. Суспільна праця дозволяє подолати вузький горизонт
утилітаризму людської діяльності з виходом до її духовності. Заснована
на мисленні логіка людської діяльності набуває утилітаризму, дозволяє
діяти не на користь сваволі, а за мірками всіх речей і обставин.
Перебудовуються схеми людської діяльності, і людина, становлячись
суб’єктом діяльності, підпорядковує її внутрішній логіці розвитку.
Мислення як суб’єктивний базис такої діяльності уявляє її в соціальному
баченні як суспільну працю, тому що її зміст стає суспільним. Така праця
адекватна суспільній природі людини. Праця розкриває і переводить у
матеріал мислення загальні закономірні зв’язки, на основі чого й
складаються загальні прояви людської свідомості – наука, мораль,
мистецтво, право та ін.
У сучасному суспільстві перенесення центру ваги в суспільному розподілі
праці на розумову працю пов’язане з докорінною зміною місця й ролі
людини у виробництві: робітник замість того, щоб бути головним агентом
процесу виробництва, стає якби поруч з ним. Тенденції розвитку сучасного
виробництва такі, що проста праця відтискується, правилом стає творча
діяльність, яка відкриває простір для розвитку всіх обдарованостей,
здібностей і т. п. Зміна змісту праці, дедалі більше наповнення її
духовно мислючим змістом, як і відкриття у праці її найважливішої
людинотворчої функції, є здобутком розвитку людської думки. У такому
визначенні праця забезпечує рух думки до опанування загальним. Людська
діяльність – це таке утворення й використання знарядь праці, що, по
суті, безкінечне, не має завершеного стану, не створює підсумкового
абсолютного продукту. Основним результатом трудового процесу є
перетворення набутих знань і навичок на особисту власність.
Соціалізація особи розкриває власне суспільну природу людини: не тільки
пряме безпосереднє спілкування між людьми, а й спілкування через
знаряддя праці, через опосередкування трудовою діяльність, втілених у
знаряддях праці, стає вихідним моментом при залученні особи до трудового
життя. І не тільки через власний досвід, а й через знання особистість
починає сприймати світ, відкриваючи в ньому властивості й відносини.
Праця своєю суттю є засобом буття, через посередництво якого формується
й розвивається людина.
3. Соціально-трудові відносини та процеси
Соціально-трудові відносини складаються на виробництві між
представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на
відміну від відносин функціональних, пов’язаних з поділом і кооперацією
праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між
працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).
3 регуляцією соціально-трудових відносин пов’язано багато
найактуальніших проблем, які нині стоять перед нашим суспільством та
його економікою. Відомо, що вона має насамперед соціальний аспект. Одна
з них – проблема мотивації праці. Ситуація, яка склалася в Україні в
період переходу до ринку, характеризується тим, що мотиви змістовності
праці поступилися місцем мотивам низької інтенсивності праці. Тобто
сьогодні мотиви забезпечення працею засобів для існування перестали бути
провідними. Тому, щоб люди стали працювати ефективно, треба передусім
вирішити найголовніші соціально-економічні проблеми, пов’язані з
реформуванням економіки. Тільки тоді виникне нормальна мотивація до
праці, підвищиться її ефективність, запрацюють нормальні мотиви до
праці.
Інша проблема, пов’язана із соціально-трудовими відносинами, проблема
зайнятості і безробіття, яка актуалізувалася в нашому суспільстві. Ця
проблема, очевидно, що соціальна, бо коли ми маємо справу, наприклад, із
безробіттям (структурним, циклічним або фрікційним), ми наочно бачимо,
що вивільнення тих чи інших працівників чи груп трудящих (інколи
закриття цілих підприємств) пов’язане не тільки з економічними, а й
соціальними причинами (наприклад, коли вирішується питання про
вивільнення того чи іншого працівника, то тут впливають багато чинників,
причому не тільки пов’язаних з кваліфікацією чи інтенсивністю праці
робітника).
Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління
має справу із багатьма різновидами змін, які відбуваються в
соціально-трудовому стані робітників і колективів: адаптацією, тобто
пристосуванням до виробничого середовища; співробітництвом;
суперництвом, конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад
– роль соціології праці у виробленні теорії трудових конфліктів та
практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості
соціології нині недостатньо використовуються.
Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в
Україні, не можна зводити лише до економічних (тут і погані умови праці,
незадоволеність нерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом
підприємства та робітниками, та ін.). По-друге, до страйків призводять
не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та
зовнішніх приводів так би мовити “чинників провокування” страйків:
невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальна
дестабілізація ситуації в суспільстві, виникнення гострого дефіциту на
продукти харчування тощо. Таким чином, проблеми виникнення та вирішення
соціальних конфліктів на виробництві, це, безумовно, проблеми, які
повинна досліджувати соціологія праці.
Список використаної літератури
Андрущенко В.П., Волович В.І., Кремень В.Г. та ін.: Соціологія. –
Київ-Харків. – 1998
Лукашевич М.П., Тулепков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні
теорії: Навчальний посібник. – К., 1999.
Соціологія: Курс лекцій / В.М. Пічі, О.М. Семашко, Н.Й. Черниш та ін.:
за ред. В.М. Пічі. – К., 1997.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
