Реферат на тему:
Планування розвитку туризму
на національному рівні
Планування розвитку туризму відбувається на місцевому, національному і
міжнародному рівнях.
На місцевому рівні план розвитку більш деталізований і спеціалізований,
ніж на національному, і істотно відрізняється від регіону до регіону.
Плани на національному рівні, представляючи розвиток туризму країни в
цілому, повинні враховувати також специфіку окремих регіонів.
На міжнародному рівні плануванням розвитку туризму займаються різні
міжнародні організації, чиї розробки мають рекомендаційний характер для
країн-учасниць.
Наприклад, Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР)
поєднує основні індустріальні країни світу, що також є основними
туристськими країнами і по надходженнях від туризму, і по витратах їхніх
громадян. ОЕСР не є чисто туристською організацією і не націлена на
створення загальної економічної політики для країн-членів організації,
але досліджує проблеми, готує прогнози, рекомендує методи, що повинні
використовуватися для складання програм найкращого розвитку туризму в
країнах-учасницях.
Міжнародний і внутрішній туризм у кожній країні базується на соціальній
політиці, яка зв’язує плани туристського розвитку з планами
соціально-економічного розвитку. Тому важливо визначити мети і ресурси
політики розвитку туризму, оцінити вплив цієї політики на виробництво,
споживання, що оточує і соціальне середовище. Однак треба відзначити, що
політика в деяких секторах економіки, включаючи і туризм, часто не
відпрацьовується індивідуально, а інтегрується в політику інших секторів
економіки, наприклад у виробничу політику, політику платіжного балансу,
планування землі і т.д.
Процес прискореного розвитку туризму є результатом науково-технічного
прогресу, зростання пізнавальних, оздоровчих потреб людей і необхідності
в міжнародних ділових контактах. Наявність багатого історико-культурного
і природно-рекреаційного потенціалу дало багатьом країнам, окремі з яких
навіть не відносяться до високорозвинених, завоювати серйозні позиції на
світовому туристичному ринку.
Матеріальною основою туристичного ринку в Україні та вагомою структурною
складовою її економіки стає рекреаційно-туристичний комплекс, для
розвитку якого існують необхідні природні умови, історико-культурні,
матеріальні та трудові ресурси.
Територія України має унікальні передумови формування на ринкових
засадах рекреаційно-туристичного комплексу. Це, насамперед, комплекс
фізико-географічних, гідрологічних, структурно-геологічних та інших
параметрів, що й зумовило формування значної кількості багатьох видів
природних ресурсів. Наявність кількох природно-кліматичних зон та
розташування в межах водозаборів трьох морів — Чорного, Азовського та
Балтійського — сприяло формуванню різноманіття ґрунтово-рослинного
покриву та гідрографічної мережі.
Найбільш цінними серед природних ресурсів, за оцінками Ради з вивчення
продуктивних сил України, є земельні та мінерально-сировинні. Але це не
знижує значення водних, лісових, рекреаційних ресурсів, тваринного і
рослинного світу у формуванні рекреаційно-туристичного комплексу
держави.
В Україні налічується 63119 річок, у т. ч. великих (площа водозабору
понад 50 тис. км2) — 9, середніх (від 2 до 50 тис. км2) — 81 і решта —
малих (менше 2 тис. км2). їх загальна довжина становить 206,4 тис. км.
Водний фонд України включає близько 8073 озер і лиманів із загальною
площею дзеркала 4021,5 км2, у тому числі лиманів — 1073 км2, кількість
водосховищ — 1160. Крім того налічується понад 28 тис. ставків та 7
великих каналів загальною довжиною 1021 км.
У формуванні рекреаційно-туристичного комплексу України значне місце
посідають лісові ресурси. Площа лісів на її території становить 10,8
млн. га, у т.ч. землі, вкриті лісовою рослинністю — 9,4 млн. га.
Лісистість України становить 15,6%, що майже втроє менше від лісистості
Західної Європи (43,2%). За сучасними оцінками для досягнення
оптимальних показників лісистості необхідно збільшити площу лісів
щонайменше на 2-2,5 млн. га. Передбачається, що до 2015 р. площа лісів
зросте на 0,5 млн. га, лісистість — з 15,6 % до 16,1%.
На сьогодні мінеральні води в Україні розвідані із затвердженням запасів
152 ділянок родовищ. їхні загальні експлуатаційні запаси складають
64865,7 м3 на добу. Родовища мінеральних вод є в усіх областях, крім
Івано-Франківської та Сумської. В Україні детально розвідані два
родовища термальних вод (підземні води з температурою понад 20°С) –
Берегівське у Закарпатській області та Новоселівське в АР Крим.
Однак, наявні природно-рекреаційні ресурси ще не гарантують безумовний
успіх формування ринку туристичної діяльності. В кінцевому рахунку
визначальним фактором є рівень соціально-економічного розвитку і,
зокрема, туристичної інфраструктури та належно сформованого
економіко-правового механізму в країні.
Рекреаційно-туристичний комплекс України може розглядатися у двох
аспектах: з однієї сторони, як міжгалузевий комплекс у складі сфери
послуг, де виникають і розвиваються економічні відносини з виробництва,
обміну та споживання рекреаційно-туристичного продукту; з другої — як
складова частина соціальної інфраструктури територій різного рівня, що
являє собою комплексну систему (мережу) підприємств і закладів з
виробництва, просування і реалізації рекреаційно-туристичних послуг.
Рекреаційно-туристичний комплекс виділяється ознаками самостійного
об’єкта: спеціалізованою матеріально-технічною базою; специфічними
природно-антропогенними ресурсами; унікальністю продукування послуг і
власною технологією обслуговування; формуванням принципово нової схеми
міжгалузевого і територіального управління; суспільною значимістю, в
тому числі економічною, соціальною, екологічною та політичною.
Практично, туризм є відправною точкою формування міжгалузевого
рекреаційно-туристичного комплексу, складовими якого є підприємства,
заклади та організації різних сфер економіки.
Розвиток рекреаційно-туристичного комплексу України є пріоритетним
напрямком національної економіки і культури, важливим фактором
підвищення міжнародного престижу країни, джерелом соціально-економічного
розвитку регіонів, важливою умовою збереження історико-культурної
спадщини.
Україна для формування ринку туристичної діяльності має всі об’єктивні
передумови: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий
клімат, багатство природного, історико-культурного та
туристично-рекреаційного потенціалів. Загальна площа придатних для
туризму і відпочинку природних ландшафтів становить 9,4 млн. га. На
території нашої держави налічується понад 125 тис. пам’яток археології,
архітектури, містобудування, працюють сотні музеїв. Крім того, Україна
розташована на перехресті шляхів між Європою та Азією: важливі
залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного та Азовського
морів, багатосторонні зв’язки з багатьма країнами тощо.
З метою перетворення України в туристичну державу світового рівня
необхідно забезпечити чітку організацію самого туризму, створити і
зміцнити матеріально-технічну базу, залучити до неї досвідчені та
кваліфіковані кадри. Держава має сприяти розвитку туризму, раціональному
використанню та збереженню туристичних ресурсів. Про ефективність
заходів державного стимулювання туризму свідчить той факт, що в останні
чотири роки збільшувалась кількість наших співвітчизників, які
відпочивали і оздоровлювались за туристичними путівками.
За даними 2003 р. в рекреаційно-туристичному комплексі України
нараховувалося всього 8,3 тис. підприємств, в т. ч.: 3,9 тис. суб’єктів
туристичної діяльності; 1,2 тис. готелів та інших місць
короткотермінового проживання; 3,2 тис. санаторно-курортних закладів. В
Україні сформувався один з найбільш потужних в Європі
рекреаційно-туристичний потенціал, який нараховує близько 7850 об’єктів
з можливістю оздоровлення 8-10 млн. чол. на рік.
Нині рекреаційно-туристичний комплекс реалізує свої можливості на
третину. Це зумовлено рядом причин, серед яких: невирішеність питань з
приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна
підтримка суб’єктів державного підприємництва; відсутність системи
регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недостатнє
кадрове забезпечення сфери туризму тощо.
Одна з вагомих причин — недостатній рівень розвитку і недосконалість
туристичної інфраструктури. За даними 2003 р. з 1254 готельних
комплексів у країні тільки незначна частина відповідає сучасним нормам,
80 % готельних підприємств потребують ремонту, номери — реконструкції та
переоснащення, технологія обслуговування — автоматизації та
комп’ютеризації. Назріла необхідність розвивати мережу комфортабельних
готелів і кемпінгів, насамперед уздовж міжнародних транспортних
коридорів, що проходять через територію України.
Настала черга створити мережу готелів і туристичних баз цільового
призначення. Насамперед, до них можна віднести готелі для індивідуальних
туристів і мисливські та риболовні бази, літні й зимові спортивні бази,
готелі для туристів, що приїздять з метою лікування, курортні готелі,
ферми для любителів сільськогосподарської праці, транзитні мотелі,
дорожні ресторани тощо. Це може значно поліпшити компонентно-пропорційне
співвідношення на ринку туристичних послуг в Україні.
Поки що в українському туризмі переважають чисто комерційні
започаткування, що не відповідають економічним можливостям держави:
виїзний туризм супроводжується вивозом із України мільйонів доларів
щорічно, що не компенсується в’їзним туризмом.
В останні роки внаслідок поступального розвитку міжнародного
співробітництва у сфері туризму, кількість в’їзних (іноземних) туристів,
які відвідують Україну, щороку зростає. У 2003 р. Україну відвідали 12,5
млн. в’їзних (іноземних) туристів, що на 19 % або на 2,0 млн. більше,
ніж у попередньому році. При цьому виїзний туризм становив 14,8 млн.
осіб, а внутрішній складав 7,6 млн. осіб.
Зростання туристичних потоків зумовлює збільшення попиту й обсягів
споживання туристами товарів та послуг різних галузей національної
економіки, стимулюючи їх розвиток і приріст виробництва.
За рекомендаційними даними Всесвітньої туристичної організації для
збалансованого туристичного ринку типова наступна пропорція: один
в’їзний турист на одного виїзного і на чотири внутрішніх туристів.
На міжнародному ринку країнами активного туризму прийнято вважати такі,
де кількість іноземних туристів перевищує кількість виїздів власних
громадян за кордон. Перевищення доходів від іноземних туристів над
видатками власних громадян за кордоном визначається як активний
платіжний баланс з позитивним сальдо. Отже, очевидно, що розвиток
українського туризму має передбачати доступність туристських послуг
широким верствам населення, а також захист національних інтересів
України.
Причина несприятливої ситуації на сьогоднішньому внутрішньому ринку
туристичних послуг в Україні зумовлена їх дефіцитом і низькою якістю. В
умовах сьогодення не більше 8% працюючого населення можуть претендувати
на послуги високої якості, в тому числі і в туризмі.
Нині мають місце ознаки пожвавлення формування внутрішнього туристичного
ринку та розвитку туристичної діяльності в Україні. Однак, сучасний
туристичний ринок потребує нового підходу до організації будь-якого виду
туристичної діяльності, в тому числі екскурсійної.
Українському туристичному ринку характерне уповільнення темпів розвитку
екскурсійної діяльності, у той час як попит на екскурсійні послуги, що
забезпечують високу якість обслуговування, екологічність екскурсій і
відповідну їм якість туристично-екскурсійного продукту зростає. Інтерес
до престижних туристичних маршрутів змінюється інтересом до пізнання, що
забезпечує розвиток нової екскурсійної тематики, збільшує число
індивідуальних, замовних в’їзних турів до України.
На Всесвітній конференції з туризму в Манілі (1980) було зазначено, що
туризм є не лише соціальним, культурним і екологічним, але одночасно й
економічним явищем. Цим зумовлена доцільність подальшого розвитку деяких
економічних механізмів туристичної діяльності, пов’язаної з
використанням рекреаційно-туристичних ресурсів.
Сфера туризму на відміну від інших галузей економіки дає можливість
реалізувати концепцію саморозвитку, самоуправління та самофінансування
за рахунок своїх власних ресурсів, власних фінансових джерел. Таким
джерелом служить туристична рента як диференціація цінності туристичних
ресурсів за ступенем їх привабливості для туристів.
При виважених законодавчих основах і сприятливій соціально-економічній
політиці держави туристична рента може створити всі необхідні умови для
самофінансування, саморозвитку та самоуправління туристичною діяльністю
в будь-якому регіоні України. І навпаки, відмова від туристичної ренти
може спрямувати розвиток туризму в Україні по двох однаково згубних
напрямках: за рахунок державного бюджету або ж за рахунок невтримної
комерціалізації. Іншими словами, питання про туристичну ренту рівною
мірою економічне, політичне і соціальне. Важливим аспектом є розгляд
питання про форми туристичної ренти. Поки що запропоновано три їх
різновидності: монопольну, диференційовану та абсолютну.
Монопольна рента утворюється на основі господарського використання
туристичних ресурсів унікальної, виключної якості.
Диференціальна рента повністю ґрунтується на відмінностях в якості (в
рівні корисності) туристичних ресурсів, що знаходить відображення в
утворенні диференціальних доходів рентного типу.
Абсолютна рента передбачає, що всякий туристичний ресурс як синтез
природних, історичних, соціальних і культурних факторів за своїми
споживчими якостями, за рівнем корисності перевищує будь-який інший
природний фактор, тобто туристичний ресурс має додаткові корисні
властивості (історичні, соціально-культурні), які об’єктивно знаходять
відображення на вартості даного ресурсу і відповідно додатковому
прибутку.
Без сумніву, рекреаційно-туристичні ресурси України досить значні —
різноманітні та унікальні природні ландшафти, велика культурна і духовна
спадщина, традиційна гостинність. Однак, рекреаційно-туристичні ресурси
країни не на належному рівні облаштовані та в неповній мірі затребувані.
Тому доцільно звернути увагу на розробку і використання механізму
туристичної ренти. Важливо знайти необхідні важелі впливу на туристичний
ринок як з боку держави, так і з боку підприємців. Можна до певної міри
стверджувати, що для стратегічного формування ринку туристичних послуг в
Україні є необхідні соціальні, економічні та історичні передумови. До
головних стратегічних напрямків розвитку рекреаційно-туристичного
комплексу і формування ринку туристичних послуг в Україні можна
віднести:
– забезпечення загальнодержавної та регіональної
підтримки туризму, залучення до його розвитку як
державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих
громадян;
– створення розвиненої туристичної інфраструктури з метою надання
якісних і різноманітних послуг туристам;
забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного
(в’їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів,
національної історико-культурної спадщини українського народу;
– розвиток інформаційно-рекламної та маркетингової
діяльності;
– підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації
кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.
Ці та інші напрямки визначають орієнтири і пріоритети розвитку
рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу мають бути
покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани.
Використана література
1. Айгистова О. В. Введение в бизнес туроперейтинга. – М, 1997.
2. Зорин И. Альтернативи ЗКОНОМИЧЄСКИХ маршрутов российского туризма //
Федеральная газета. 1998. — № 12.
3. Козырев В. М. Развитие ЗКОНОМИЧЄСКИХ механизмов туристической
деятельности // Актуальньїе проблеми туризма. – М, 1997.
4. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004 – 2015
роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт. Кол.: А. С.
5. Гальчинський, В.М. Геєць та ін. / – К.: ІВЦ держкомстату України,
2004.
PAGE
PAGE 8
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
