.

Українська Повстанська Армія (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
22 10274
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Українська Повстанська Армія

План

Заснування УПА.

Військова боротьба УПА в другій світовій війні.

Розгром УПА.

1) Перші партизанські загони українських націоналістів виникли на
Поліссі та Волині й спочатку, як не дивно, не були пов’язані з ОУН. Як
тільки вибухнула нацистсько-радянська війна, місцевий український діяч
Тарас Бульба-Боровець, близький до петлюрівського уряду УНР, що
перебував на вигнанні у Варшаві, сформував нерегулярну частину під
назвою «Поліська Січ» (пізніше перейменовану на Українську повстанську
армію) з метою очищення свого регіону від залишків Червоної армії. Коли
під кінець 1941 р. німці спробували розпустити його частину, він повів
своїх бійців «у ліси», щоб воювати як із німцями, так і з більшовиками.
У 1942 р. невеликі підрозділи створили на Волині члени ОУН-Б та ОУН-М,
що ховалися від переслідувань Коха.

Наприкінці 1942 р. ОУН-Б вирішила сформувати великі партизанські сили,
поклавши тим самим початок регулярній українській армії, котра, як
вважалося, знадобиться, коли закінчиться нацистсько-радянська війна. До
цього кроху спонукали й такі нагальні причини: по-перше, з посиленням
німецьких репресій проти місцевого населення селяни вимагали, щоб ОУН
ужила заходів для їхнього захисту, й, по-друге, коли наприкінці 1942 р.
з Білорусії у Північно-Західну Україну почали проникати радянські
партизани, потрібно було, щоб ОУН узяла на себе роль «народної армії»,
перш ніж це зроблять більшовики.

Для об’єднання всіх націоналістичних загонів ОУН-Б силоміць включила до
своїх формувань підрозділи Боровця та ОУН-М, прибравши для них назву
УПА. Головнокомандувачем розширених сил було призначено члена проводу
ОУН-Б, високопоставленого українського офіцера з щойно розформованого
загону «Нахтігаль» Романа Шухевича. Завдяки широкій та ефективній
підпільній мережі ОУН-Б УПА швидко розрослася у велику, добре
організовану партизанську армію, яка захопила контроль над значними
частинами Волині, Полісся, а згодом і Галичини. Хоч багато українських
еміграційних джерел стверджують, що в апогеї своєї сили (кінець 1943 —
початок 1944 р.) чисельність УПА сягала близько 100 тис., більш
обгрунтовані підрахунки встановлюють цифру ЗО—40 тис. бійців. Порівняно
з іншими підпільними рухами окупованої нацистами Європи УПА являла собою
щось унікальне, оскільки практ ично не мала чужоземної допомоги. Тому
зростання її сили свідчило про дуже відчутну масову підтримку з боку
українців.

Швидке зростання УПА викликало необхідність розширення її політичної
бази. Хоч провід УПА великою мірою здійснювала ОУН-Б, проте одна фракція
інтегральних націоналістів, звісно, не могла претендувати на роль
представника українців у цілому. Відтак у липні 1944 р. з ініціативи
ОУН-Б неподалік від Самбора у Галичині таємно зібралися делегати різних
довоєнних політичних партій Західної України (за винятком ОУН-М) та
представники східних українців і утворили Українську Головну Визвольну
Раду (УГВР). Характерно, що платформа нової організації відобразила
зміни у поглядах інтегральних націоналістів, спричинені війною та
контактами з Радянською Україною.

Деякі з цих ідеологічних змін уже проступали в 1943 р., коли конгрес
ОУН-Б оголосив: «Оскільки ОУН бореться проти імперіалізму та імперій…
тому ОУН бореться проти СРСР та німецької «Нової Європи». Наголошуючи на
своїй підтримці антинацистських та антирадянських сил, УГВР водночас
запропонувала ряд важливих доповнень до доктрини інтегрального
націоналізму. Вона закликала до більшої терпимості щодо ідеологій,
відмінних від інтегрального націоналізму, відкидала расову та етнічну
винятковість і звертала значно більшу увагу на соціально-економічні
питання, що серед радянських українців викликали величезний інтерес.
Крім того, УГВР закликала неросійські народи СРСР об’єднатися проти
Москви. Однак незабаром стало очевидним: хоч як би не пристосовувалися
інтегральні націоналісти, їм буде надзвичайно важко вижити у суворо
контрольованій радянській системі.

2) УПА не лише виступила проти нацистів і більшовиків, а й ув’язалась в
надзвичайно жорстокий конфлікт із поляками на мішаних україно-польських
землях Волині, Полісся та Холмщини. Безвідносно до того, як мала
закінчитися війна, українські інтегральні націоналісти були сповнені
рішучості вигнати поляків (багато з яких були поселенцями міжвоєнного
періоду) з територій, де українці становили більшість. У свою чергу
польська підпільна націоналістична армія — Армія Крайова (АК) не менш
рішуче прагнула зберегти контроль над землями, що раніше входили до
складу Польської держави. Результатом цього стала кривава боротьба (яку
часто підігрівали німці та провокували радянські партизани) між
українськими і польськими силами за територію та за зведення давніх
рахунків.

Особливо трагічним було те, що найбільше від цього страждало цивільне
населення. За польськими джерелами, на Волині за 1943—1944 р. українці,
й насамперед загони СБ (служби безпеки ОУН), вирізали 60—80 тис.
польських чоловіків, жінок і дітей. Українці ж стверджують, що різанина
їхнього народу розпочалася раніше, у 1942 р., коли поляки знищили кілька
тисяч українських селян у переважно польських районах Холмщини, а згодом
продовжувалась у 1944—1945 рр. серед безборонної української меншості на
захід від р. Сан. Так чи інакше очевидно, що як українські, так і
польські збройні загони брали участь у поголовній бойні, котра стала
кривавим апогеєм ненависті між двома народами, яка поглиблювалася від
покоління до покоління.

3) Прихід у Західну Україну Червоної армії поставив перед проводом
Добровільної Української Повстанської Армії (ДУПА) складне питання про
доцільність продовження боротьби з переважаючими силами Сталіна.
Спочатку ОУН вважала, що у війні нацисти й більшовики виснажать одні
одних — подібно до того, як це сталося у 1917—1918 рр. Проте коли стало
ясно, що переможцем у війні на сході вийде СРСР, ОУН очікувала, що
розбиті німці увійдуть в союз із західними державами, щоб запобігти
радянській експансії. Саме ці хибні сподівання значною мірою спонукали
провід ОУН/УПА продовжувати боротьбу з більшовиками.

Після того як по Західній Україні прокотилися головні сили Червоної
армії, УПА організувала ряд акцій, щоб перешкодити мобілізації,
запобігти депортаціям «ненадійних елементів» та припинити репресії проти
греко-католицької церкви. Вони насамперед були спрямовані проти НКВС,
членів комуністичної партії й тих, хто співпрацював з радянським
режимом. Навесні 1944 р. на Волині у сутичці з підрозділом УПА був
смертельно поранений славетний командир Червоної армії Микола Ватутін.
Для ліквідації УПА радянські війська організували блокаду величезних
партизанських територій, засилали агентів для проникнення у підрозділи
УПА та вбивства їхніх командирів, створювали спеціальні винищувальні
батальйони. Радянські пропагандисти також розпочали активну кампанію,
зображаючи ОУН та УПА як нацистських головорізів.

Деякі сутички радянських сил з УПА мали широкі масштаби. Так, у квітні
1944 р. в операції проти УПА під Кременцем, що на Волині, брали участь
близько ЗО тис. радянських військ. Проте здебільшого сутички були
невеликими, але частими. Згідно з радянськими джерелами, восени 1944 р.
УПА провела на Волині 800 рейдів. Лише на Станіславщині вона ліквідувала
1500 радянських активістів. Більшовики стверджують, що знищили протягом
цього часу 36 «банд» УПА чисельністю в 4300 чоловік. Як і належало
чекати, боротьба виявилася запеклою, й жодна із сторін не поступалася
іншій ані п’яддю землі. Щоб не потрапити до рук ворога, поранені бійці
УПА часто заподіювали собі смерть. 9 травня 1945 р. війна закінчилася,
але радянському режимові було ще далеко до повного контролю над
сільськими регіонами Західної України.

Використана література:

Війна у моєму селі. – П’ядики, 2004.

Як УПА било радянську нечисть. – К., 2001.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020