UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваМісце гумору в українській культурі (реферат)
АвторPetya
РозділКультура, культурологія, етика, естетика
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3503
Скачало408
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат

 

на тему:

 

Місце гумору в українській культурі

 

В довготривалій боротьбі за свою національну ідентичність український

народ виявляв не лише героїзм та волю до перемоги, а й розвивав критичне

світосприймання. Це було своєрідним засобом духовного утвердження і

самозахисту. Національна специфіка гумору є історично змінною, вона

обумовлена постійними зрушеннями в соціально-політичному та економічному

житті народу. Однак вивчення сміхової культури в історичному контексті

ще не стало предметом глибинної уваги істориків. А між тим жарти добре

розкривають вдачу людей. Про це добре сказав славетний давньогрецький

філософ і історик Плутарх. У своєму життєписі Олександра Македонського

він писав «часто... слово чи жарт краще розкривають вдачу людини, ніж

битви...»

 

Вперше у вітчизняній традиції світ сміхової культури можна спостерігати

у відомій пам’ятці періоду Київської Русі «Молінні Данила Заточеника».

Це унікальне першоджерело ХII століття дає нам можливість вивчення

витоків формування українського гумору, його місце в духовній культурі

середньовіччя. Більш ніж півтора століття тому на це звернув увагу

відомий російський дослідник С.П. Шевирьов. В «Слові Данила Заточеника»,

— писав він, — вперше знаходиться, як у малому зародку, малоросійський

гумор, — ця особлива властивість наших південних русинів піднесена на

вищий ступінь художності сучасним поетом (йдеться про М. Гоголя. — Авт.

) — це чарівне злиття сумного сміху й усміхненого суму, які знаходять

примирення у світлорозумній думці, що виливається в найпростішу народну

форму — руської приповідки чи Соломонової притчі».

 

Пізніше в литовсько-польську добу української історії об’єктом народної

сатири стало панство, яке заради багатства відмовлялося від своєї

національності. На рубежі XVI— XVII століть сатиричні стріли на адресу

цієї верстви суспільства посилав Іван Вишенський. У своїй «Книжці» він

висміював тих, хто «грошолюбивий» і «цукролюбивий», але не піклується

про духовний бік життя. За оцінкою М. Грушевського, І. Вишенський «хотів

протиставити всім сумнівам, питанням, суперечностям того бурхливого часу

візантійсько- руський аскетизм, староруську «простоту».

 

Проти грошолюбства та лицемірства було спрямоване і сатиричне перо Івана

Пастелія, попередника Григорія Сковороди. Його критика, як і у

Вишенського, була звернена не лише до багатіїв України, а і до

представників церкви, які порушували християнські канони. У вірші «Піснь

Пастелія» він піднімає на глум таких пастирів:

 

Людям налагаєш пости твердії,

 

А сам чревом не владієш...

 

І пiдсумовує: «...Ти би за багатства і Христа продав».

 

Більш відомі культурному загалу гумор і сатира Григорія Сковороди. Він

був не просто філософ і поет, байкар і педагог, а і, як доречно

підкреслює дослідник К.Б. Сігов, «скоморох Божий»... що відважився

служити «сердечному веселию» вірою і правдою». Класикою гумористичного

жанру є вірш Г. Сковороди «Всякому городу нрав і права». Тут на вістря

сатири попадають і кар’єристи, які для чинів «вугли панські труть», і

-----> Page:

0 [1] [2] [3] [4]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ