.

Античні байки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3652
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Античні байки

Байка (грецьке айнос – глибоко думне оповідання, що потребує, як
загадка, відповідного тлумачення; згодом також апологос-«притча», як
жанр народної усної творчості з давніх-давен сформувалася або
проторувала собі а шлях у світ старогрецьких міст-держав.

Іншими словами: байка – коротка прозаїчна чи віршована розповідь, у якій
діють символічні персонажі, що втілюють різні людські типи й ілюструють
принципи моралі або практичної доцільності. Моральний урок або міститься
в самому оповіданні, або може бути прямо сформульований в особливому,
окремому від нього міркуванні.

Дійовими особами найчастіше є тварини, але іноді людські істоти, чи
неживі предмети. До баєчної форми близька притча (парабола), однак, на
відміну від байки, притча існує усередині великого тексту, а не
самостійно. Жанр бестіарію теж має риси, що зближають його з байкою.
Короткі байки іноді називають апологами.

З часів античності і до наших днів байка служить зразком життєвої
мудрості, засобом навчання і формою сатири. На ранніх ступінях людської
цивілізації казки про тварин сприймалися буквально; байка як
літературний жанр виникла лише тоді, коли у тварин стали бачити символи
людських достоїнств і пороків.

У Греції всі байки звичайно приписували Езопу, нібито вихідцю з Фрігії,
які жили в 6 ст. до н.е. Перші рукописні збірники байок, складені
Деметрієм Фалерським (біля 300 до н.е.) і іншими авторами, до нас не
дійшли. Більшість збережених прозаїчних збірників «езопових байок» є
переробками пізньоантичного і візантійського часу. Віршовані
перекладання цих байок латинською мовою зробив Федр (1 ст.), на грецьку
– Бабрій (2 ст.). Близько 5 ст. був зроблений прозаїчний переказ байок
Федра під заголовком Ромул; з багатьма доповненнями, випробувавши більш
12 переробок, він доніс езопівську традицію до середньовічної Західної
Європи і вперше був надрукований у 1476. Латинські байки переводилися на
багато європейських мов.

Що в Греції існувала певна байкова традиція вже в VIII-VII ст. до н. є.,
доводить, наприклад, байка, переказана Гесіодом у його поемі «Роботи і
дні». Зміст її такий: Яструб, спіймавши Соловейка, що жалісно пискав у
нього в кігтях, наказує йому мовчати, бо, мовляв, все одно він – Яструб
– сильніший і від нього залежить, чи з’їсти слабшого Соловейка, чи
пустити його на волю. Той нерозумний, хто хоче змагатися з дужчим, бо не
переможе, а тільки завдасть собі лиха. Крім Гесіода, переказували байки
або створювали їх за готовими зразками ще й Архілох, Стесіхор, Сімонід.

В Архілоха розповідається про те, як заприятелювали Орел з Лисом, як
Орел зрадив його, а той помстився; як Мавпа ридала на могилах великих
людей, оплакуючи їх як своїх предків, а Лисиця сказала їй: «Добре ти
збрехала, бо з цих померлих ніхто не підведеться, щоб покарати тебе за
твою брехню».

Ця байкова спадщина, яка «ходила» в народі, поступово зростаючи й
ускладнюючись, була, за легендою, вперше літературно оброблена Езопом.
Але вже за античних [130] часів справжнє буття Езопа викликало багато
сумнівів. Перше згадування про нього знаходимо у відомого старогрецького
історика й географа V ст. до н. є. Геродота, який називає його рабом
Іадмона на острові Самосі за часів фараона Амазіса (середина VI ст. до
н. є.) і розповідав про його насильницьку смерть. З цього оповідання,
очевидно, розвинулися пізніші, а на підставі їх склалася ціла народна
книга про життя Езопа, горбаня-фрігійця (Фрігія – країна в Малій Азії),
який був рабом Ксанта, вчителя філософії, «хоча й невігласа»; згодом
Езоп був визволений від рабства і служив при дворі лідійського царя
Креза. Крез послав його в Дельфи з грошима для храму, але Езоп повернув
йому гроші, кажучи, що не варт їх туди передавати. Саме в Дельфах ніби
загинув Езоп, скинутий з скелі за блюзнірство. Звичайно, всі ці
подробиці були вигадані значно пізніше, ніж склалися прозаїчні байки з
несталою мораллю, фантастичними ситуаціями, де переважно діють тварини.
Вже за античних часів були спроби впорядкувати ці байки, об’єднавши їх у
збірнику. Перший, хто зібрав їх, був Деметрій Фалерейський (350 р. до н.
є.), державний діяч, філософ і письменник IV ст. до н. є.

Із збірок, які збереглися до нашого часу, найстаріша укладена (І ст. н.
є.) вільновідпущеником імператора Октавіана Августа, Федром, який
переказав байки в латинських віршах. З книги Федра утворилася пізніша
латинська прозаїчна версія, зв’язана з ім’ям якогось Ромула, що мала
великий вплив на розвиток байкового жанру за середньовіччя і в епоху
Відродження. В III ст. н. є. обробив байки Бабрій (очевидно, погречений
римлянин) у грецьких віршах; в IV-V ст. н. є. латинськими віршами їх
обробляв Авіан. В XI ст. складеш були дві прозаїчні версії, які
використав монах Максим Плануда (І300) для свого збірника Езопових
байок, до якого він додав також докладний «Життєпис Езопа».

Щодо подальшого поширення байок Езопа в європейській літературі, то
досить буде згадати, що всі європейські письменники, які складали байки,
тією або іншою мірою були спадкоємцями Езопа. В українській літературі
можна простежити те ж саме наслідування; це буде особливо наочно для
читача, коли він зіставить з наведених нижче байок такі, як «Ворон і
Лисиця», «Мурашки й Цикада» з відповідними байками Л. Глібова: «Ґава й
Лисиця», «Коник-Стрибунець».

В Індії деякі буддійські розповіді, що відносяться до жанру джатака,
нагадують грецькі байки; без сумніву, індійська і грецька традиції дещо
запозичали друг у друга. Панчатантра (ок. 3–4 вв.), збірник коротких
розповідей (здебільшого про тварин), об’єднаних вишуканою рамковою
композицією, була написана як наставляння для царевичів – коли епоха
розквіту буддійської літератури уже відійшла в минуле. Санскритський
текст цієї книги був переведений на староперсидский, а в 8 в. з цієї
редакції був зроблений арабський переклад, названий Розжарювала і Димна
(по іменах шакалів, що діють у першому розділі) і получивший дуже широке
поширення. Близько 1270 єврейська версія Панчатантри була переведена
Іоанном Капуанским на латинську мову. Завдяки його книзі Керівництво для
людського життя (Directorium Vitae Humanae) європейці познайомилися з
багатьма східними байками. Інші байки попадали з країн Сходу в Європу в
усній передачі.

Коли в епоху Відродження оживився інтерес до класичної літератури,
італійські гуманісти стали привозити з Візантії рукопису з грецькими
байками. Один такий грецький збірник (з латинськими перекладами) був
надрукований у Мілані в 1479 і потім багато разів перевидавався в
«кишеньковому» форматі з рівнобіжними грецьким і латинським текстами.
Важче простежити долю байок, що існували в усній традиції й іноді
перегукувалися з грецькими першоджерелами.

Список використаної літератури:

Античная басня. М., 1991

Виндт Л. Басня как литературный жанр. Поэтика. Л., 1927

Гаспаров М.Л. Античная литературная басня. М., 1971

Історія світової літератури. – К., 2000.

Классическая басня. М., 1981

Потебня А.А. Из лекций по теории словесности. Басня, пословица,
поговорка. Харьков, 1930

Українська та зарубіжнка культура. Підручник / За ред. Козири. – К.,
2001.

PAGE

PAGE 6

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020