Реферат
на тему:
Ринок м’яса в Україні
План
1. Вступ 3
2. Ринок м’яса 4
2.1. Ринок продукції свинарства 8
2.2. Ринок продукції вівчарства 9
2.3. Ринок продукції птахівництва 11
3. Висновок 13
4. Список використаної літератури 15
Вступ
Суб’єктами ринку продовольства є всі категорії сільськогосподарських
підприємств і господарств, підприємства харчосмакової галузі,
заготівельні організації, комерційні структури, оптова і роздрібна
торгівля, аграрні біржі тощо.
Ефективність їх функціонування визначається системою факторів.
Що стосується факторів ефективності виробництва, то це система умов,
чинників , кожен з яких так чи інакше впливає на результативність
господарювання.
В узагальнюючому плані вони являють собою комплекс
природно-кліматичних, організаційно-економічних, науково-технічних,
соціальних й політичних умов функціонування продуктивних сил і
виробничих відносин.
Взаємодіючи в сукупності, вони зумовлюють рівень ефективності
виробництва в цілому по народному господарству, в галузевих продуктових
підкомплексах, окремих господарюючих структурах і галузях виробництва.
.
Ринок м’яса
У 2010 р. намічено виробити 4 млн,т м’яса худоби і птиці (у живій
масі), або 151,6% від рівня 1998 р. Оскільки основа галузі тваринництва
– поголів’я худоби, свиней і птиці, яке протягом останніх років
катастрофічне зменшилося, склалися вкрай важкі стартові (вихідні)
позиції щодо виконання наміченої програми для переважної частини
сільськогосподарських підприємств.
Особливо важко поліпшити ситуацію в господарствах південних областей
України, де поголів’я худоби і свиней знаходиться нарівні 1951-1953 рр.
Поглиблює кризу і такий негативний чинник сучасного стану галузі, як
докорінна зміна структури поголів’я великої рогатої худоби, за якої
частка корів у загальному стаді зросла до 50,1%, а у приватному секторі
– до 77%. Тобто вирізано саме продуктивну щодо нарощування м’яса частину
худоби. Як результат, реалізація худоби і птиці на забій на 644 тис. т.
перевищує обсяг одержаного за рік приросту живої маси, тоді як до 1990
р. спостерігалась зворотна тенденція. Але навіть за цих умов рівень
реалізації м’яса був нижчий, ніж у 1990р.
В середньому на душу населення припадає 34,7 кг м’яса, а у Донецькій
області – лише 27,6, Львівській – 29,2 кг. На ринку м’яса, як і на інших
ринках продовольства, склалася розбіжність між попитом, зумовленим
низькою платоспроможністю населення та зарубіжною експансією (засиллям
імпортної продукції), наявними ресурсами і втраченими потенційними
можливостями галузі.
Суть питання полягає в тому, що нагальною проблемою, з одного боку, є
стабілізація і нарощування поголів’я, а з другого – зведення продажу
худоби до рівня одержаного приросту живої маси. Однак такий розвиток
ситуації призведе до ще більшого дефіциту оборотних коштів, оскільки всі
інші галузі стали збитковими. Очевидно, що вихід із ситуації лежить в
площині зміни макроекономічної політики держави. Водночас це не
виключає, а навпаки, потребує адекватної ситуації місцевої ініціативи
щодо посилення якості зооветеринарної роботи з огляду на високу
яловість, падіж худоби, низькі прирости живої маси, реалізацію худоби
низької вгодованості. Ринок ставить жорсткі вимоги до товаровиробника,
комерціалізації виробництва. Щодо цього перспективним напрямом є
орієнтація на скоростиглі м’ясні галузі (свинарство, птахівництво), де
віддача на одиницю корму в часі має безперечні переваги.
Характерна ознака м’ясопереробного підкомплексу полягає в тому, що майже
вся вироблена продукція використовується на продовольче споживання
населенням України.
У господарствах суспільного сектора виробляється (вирощується) близько
третини від загального вирощування худоби та птиці в усіх категоріях
господарств. Реалізація худоби та птиці здійснюється, в основному, в
живій масі. Обсяги реалізації худоби та птиці господарствами суспільного
сектора в 1998 р. становили лише 23% порівняно з 1990 р.
Потужності із виробництва м’яса використовуються лише на 15%, ковбасних
виробів — до 20%.
М’ясокомбінати реалізують готову м’ясну продукцію через такі
маркетингові канали: міські ринки, фірмові магазини підприємств, видача
співробітникам у рахунок оплати праці, за бартером.
В умовах існуючої економічної ситуації в підкомплексі необхідно:
• відновити спеціалізовані комплекси, особливо свиновідгодівельні та
птахівничі, інтегрувати їх з переробними підприємствами та
підприємствами із виробництва кормів;
• запроваджувати дієвіший взаємозв’язок господарств суспільного сектора
з підсобними господарствами населення з питань реалізації молодняку
худоби та птиці населенню, вирощування та реалізації молодняку
господарствами суспільного сектора;
• часткове забезпечення підсобних господарств кормами;
• розширення мережі фірмових магазинів, палаток, кіосків, автомагазинів;
• виробникам продукції відслідковувати ціни за різними каналами
реалізації з декількох джерел інформації та розширювати канали збуту.
У системі заходів щодо стабілізації галузі головним завданням на
найближчі роки повинно бути припинення зменшення поголів’я і відновлення
якісних показників у галузі рівня 1990 р.: продуктивності поголів’я,
реалізаційної маси молодняку та виходу приплоду. При обмеженому
контингенті молодняку треба забезпечити інтенсивні його вирощування та
відгодівлю і реалізацію високими ваговими категоріями. Цю проблему можна
вирішити лише на основі повноцінної годівлі та нормальних умов утримання
худоби. З цією метою доцільно також встановити надбавки до закупівельних
цін на молодняк великої рогатої худоби, що продається переробним
підприємствам живою масою 350 і більше кілограмів.
Економічна стабілізація в галузі практично неможлива без істотного
здешевлення виробництва яловичини за рахунок використання внутрішніх
резервів господарств, насамперед підвищення продуктивності худоби. Тому
продуктивність худоби була і залишається одним з найважливіших факторів
формування економічної ситуації в галузі. Бюджет не здатний підтримати
здавальну ціну на яловичину при продуктивності худоби, яка склалася в
останні роки.
Для підвищення ефективності виробництва яловичини насамперед потрібно
забезпечити значне зростання продуктивності молодняку як мінімум до
500-600 г приросту живої маси на добу на основі повноцінної годівлі
худоби.
М’ясний контингент поголів’я може бути відчутно збільшений за рахунок
скорочення падежу телят.
Великим резервом для поповнення м’ясного контингенту молодняку великої
рогатої худоби для господарств суспільного сектора залишаються підсобні
господарства населення, які тепер реалізують на м’ясо молодняк низькою
живою вагою, в тому числі й молодняк, отриманий від господарств
суспільного сектора.
Основними факторами, що визначають структуру стада, є напрям галузі
скотарства, вік молодняку, призначеного для реалізації, темпи зростання
поголів’я, строки виробничого використання тварин, вік першого
парування, вихід молодняку та ін. Перші три з них зумовлюються переважно
організаційно-господарською діяльністю, решта – природними умовами та
біологічними особливостями того чи іншого виду тварин. Структура стада
має відбивати напрям розвитку сільськогосподарського підприємства,
відповідати прийнятій спеціалізації господарства.
Залежно від віку молодняку, що вибуває із стада, і складається, в
основному, відповідна структура поголів’я великої рогатої худоби, Щоб
мати у стаді 35% корів, треба продавати надремонтний молодняк приблизно
у віці 20,7 місяця, щоб було 40% корів -відповідно у 16-місячному, 45% –
у 12,7, 50% – 9,3, 55% – 6,5, 60% – 4,5 і 65% – у віці 2,5 місяця.
Підвищення питомої ваги корів у стаді супроводжується зростанням
поголів’я ремонтного і зменшенням надремонтного молодняку, що сприяє
збільшенню виробництва молока і зменшенню – яловичини.
Для забезпечення населення продуктами скотарства за науково
обгрунтованими нормами (390 кг молока і 33 кг яловичини в забійній масі
на душу населення за рік) частка корів у стаді повинна становити 40%, а
молодняк великої рогатої худоби треба реалізувати на м’ясо в
16-місячному віці живою масою однієї голови близько 400 кг.
При питомій вазі корів у стаді від ЗО до 40% скотарство розвиватиметься
в м’ясо-молочному напрямі, від 40 до 50% – у молочно-м’ясному і понад
50% – у молочному. Залежно від напряму розвитку галузі й складається
відповідне співвідношення вікових і статевих груп поголів’я в стаді:
Напрями розвитку скотарства Корови Нетелі Телички Бички
М’ясо-молочний 38 8 11 20 7 16
Молочно-м’ясний 45 9 12 17
17
Молочний 60 11 13 14
2
При цьому телиці старше року, яких спарують у І кварталі, в кінці року
мають перейти в групу корів. За таких умов середньорічне поголів’я
нетелей завжди буде більшим, ніж на початок року. Кількість нетелей
зростатиме також залежно від темпів збільшення поголів’я корів.
Ринок продукції свинарства
Серед заходів, що сприятимуть розвитку галузі, провідне місце
посідають:
• зменшення собівартості продукції на основі дотримання технологічних
параметрів (одержання 1,5-2 опоросів – 16-18 поросят) за рік на основну
свиноматку, середньодобових приростів живої маси тварин на вирощуванні і
відгодівлі не менше 400-450г, забезпечення повноцінними кормами з
розрахунку ПО-120 ц корм. од. на одну свиноматку із шлейфом);
• використання виробничих потужностей галузі, особливо промислових
комплексів з прогресивними технологіями;
• інтеграція виробництва свинини з її переробкою, впровадження
поглибленої переробки сировини та розширення асортименту готової
продукції;-розробка і впровадження інвестиційних проектів із
застосуванням прогресивних технологій виробництва, переробки та
реалізації готової продукції в конкретних підприємствах та нових формах
господарювання (агрофірми, асоціації, корпорації тощо);
• встановлення стабільних технологічних і економічних зв’язків між
сільськогосподарськими й переробними підприємствами та узгодження
інтересів усіх учасників технологічного циклу виробництва м’ясної
продукції;
• створення кооперативів,, асоціацій виробників свинини з переробниками
і торгівлею, встановлення справедливої частини галузі в кінцевій ціні
продукції.
Ринок продукції вівчарства
Система основних принципів розвитку діяльності інтегрованих формувань
свідчить про обгрунтованість, цілеспрямованість сумісного виробництва
товаровиробників вовни та іншої продукції вівчарства з промисловими
підприємствами на кінцевий результат – виготовлення і реалізацію
готового виробу і виступає як своєрідна виробничо-правова домовленість
за системою відносин, сталих зв’язків, взаємодії, обмінних процесів,
розподілу прибутків між виробниками сировини, переробниками, легкою
промисловістю і торгівлею. На відміну від інших галузей АПК у подальшому
використанні вівчарської сировини беруть участь десятки різних видів
промислових підприємств (хутрово-шубні, вовняно-ткацькі, камвольні,
трикотажні, шкіряні та ін.) з упровадженням прогресивної технології і
перспективних форм організації виробництва.
Інтегровані ланки взаємодіють за встановленими жорсткими вимогами
організованого ринку щодо мінімалізації виробничих витрат, собівартості
одиниці продукції та поліпшення її якості, конкретних термінів поставки,
заохочень через відносні ціни і доходи. Можливі обмеження самостійності
деяких ланок формування, але вони повинні компенсуватися зміцненням
стабільності та ефективністю виробництва.
Слід зазначити, що всі форми власності інтегрованого формування –
приватна, колективна і державна – повинні бути рівноправними та
взаємодіючими при державному регулюванні і ринковому саморегулюванні.
Залежно від ринку продукції вівчарства визначається базова стратегія
швидкого виходу з кризи, відродження агропромислового виробництва і
науково-технічного прогресу. Фактично розкривається регульований процес
поділу праці, зближення економік різних ланок, формування сучасної
високоефективної структури підприємств з метою вирівнювання їх
економічного розвитку.
У вівчарстві разом з підприємствами легкої промисловості повинні
формуватись власні стратегія і напрями розвитку інтеграції виходячи як з
інтересів народного господарства, так і кожної ланки інтегрованого
формування зокрема. Інтеграція розпочинається із структурної перебудови
виробництва, його стабілізації, пожвавлення в умовах єдиного
технологічного процесу. Її напрями показують умови співпраці, взаємного
узгодження інтересів всіх партнерів з метою комплексного і системного
розвитку вітчизняного вівчарства та підприємств легкої, харчової та
інших промисловостей. Напрям інтеграції визначається характером
виробничої діяльності інтеграційного формування, складом партнерів,
порядком економічних відносин.
Напрям інтеграційних процесів може бути ефективним лише за умов
панівного становища на внутрішньому та зовнішньому ринках реалізації
найкращих виробів, які користуються великим попитом, а також розробки та
впровадження стратегії захисту свого ринку і товаровиробника та
обмеження посередництва в комерційній діяльності.
Напрям інтеграційної системи – це шлях до змішаної економіки щодо
розвитку і зближення різних сфер цілеспрямованого виробництва власними
силами з урахуванням основних принципів, особливостей перехідного
періоду до ринку та тенденцій світової системи. Для розвитку цього
процесу необхідно мати відповідний паритет цін між сировиною вівчарства
та промисловою продукцією, сприятливу податкову політику, наближення
банківської системи до інтересів власного виробника.
Оскільки вівчарство – винятково важлива галузь тваринництва, що
забезпечує продукти і незамінну сировину, то її відродження має особливе
значення.
До основних факторів ефективного ведення вівчарства на державному і
господарському рівнях належать такі:
• посилення регулюючої ролі держави у проведенні реформи та захисту
вітчизняного товаровиробника;
• підпорядкування грошово-фінансової і кредитної систем інтересам
власного виробництва;
• опора на власні сили, науково-технічний, технологічний потенціали та
на допомогу держави;
• посилення відповідальності виконавчих структур у справі відродження
вівчарства;
• еквівалентне співвідношення між цінами реалізації продукції і вартістю
продукції промислового постачання;
• реструктуризація боргів господарств (племзаводів, плем-репродукторів
та спецгоспів) перед державою;
• ефективне використання сільськогосподарських угідь, основних засобів
виробництва, поголів’я овець;
• впровадження системи пільгових позик для відтворення стада, придбання
машин, устаткування, санітарно-ветеринарних препаратів тощо.
Вітчизняне вівчарство має можливість позбутися економічних негараздів і
підняти добробут населення.
Вищенаведені напрями структурного інтегрованого процесу та основні
фактори ефективного ведення вівчарства повинні виступати у формі
національної програми або науково обгрунтованої концепції. Статус
пріоритетної програми можна надати легкій промисловості і
агропромисловому комплексу, а всередині АПК пріоритет на найближчих
десять років слід надати вівчарству.
Ринок продукції птахівництва
З метою підвищення конкурентоспроможної продукції птахівництва,
забезпечення нею населення України, використання науково-технічного
потенціалу галузі, створення відповідних умов для залучення вітчизняних,
іноземних інвесторів та виходу з кризового стану необхідно:
• створити відповідні економічні і соціальні умови для товаровиробника,
зокрема звільнити птахогосподарства від сплати штрафних санкцій за
несвоєчасні розрахунки з бюджетом;
• поліпшити генофонд птиці шляхом створення порід і кросів, придбання
перспективних кросів;
• виділити з державних та місцевих бюджетів кошти на здійснення селекції
та забезпечення птахівництва необхідними біологічними препаратами та
діагностиками;
• переорієнтувати структуру посівних площ птахогосподарств на
виробництво білково-вітамінних і енергетичних кормів;
• розширити площі земельних угідь птахогосподарств за рахунок приєднання
або оренди земель колективних, державних та інших сільськогосподарських
підприємств, що збільшить питому вагу власних комбікормів і здешевить
їх;
• зміцнити матеріально-технічну базу шляхом заміни фізично зношеного
технологічного, енергетичного устаткування і впровадження
енергозберігаючих технологій;
• забезпечити рівні умови функціонування товаровиробників різних форм
власності;
• переорієнтувати потужності птахогосподарств з виробництва м’яса птиці
на виробництво товарних яєць, що дасть змогу зберегти їх матеріальну
базу;
• стимулювати експорт продукції птахівництва;
• поглибити переробку продукції, розширити асортимент і мережу фірмової
торгівлі;
• збільшити продаж молодняку птиці населенню за рахунок дотацій
птахівничим господарствам;
• створювати спільні підприємства з птахогосподарствами в межах єдиного
технологічного процесу, з вітчизняними та іноземними виробниками
племінної продукції, комбікормів, технологічного устаткування,
преміксів, ветеринарних препаратів, з комерційними і фінансовими
структурами;
• розвивати птахівництво в фермерських та підсобних господарствах
населення за рахунок практичної допомоги в забезпеченні молодняком
птиці;
• завершити приватизацію птахогосподарств і створити ринкову структуру
управління;
• поглибити кооперацію господарств суспільного сектора з особистими
підсобними та фермерськими господарствами, спрямовану на поліпшення
використання їх потенціалу у збільшенні виробництва продукції
птахівництва;
• відновити і розширити виробництво продукції птахівництва на
промисловій основі, використавши для цих цілей насамперед існуючий
потенціал птахофабрик і спеціалізованих господарств;
• надати комплексам і птахофабрикам можливість одержання пільгових
кредитів, встановити дотації птахівничим господарствам на добовий
молодняк, птицю, що реалізується населенню;
• спрямувати інвестиції на реструктуризацію переробних підприємств і
розширення виробництва продуктів, орієнтованих на експорт.
Висновок
Поліпшення економічної ситуації у тваринництві, підвищення
конкурентоспроможності продукції галузі можливе лише за умови
інтенсифікації ведення тваринництва, зростання продуктивності худоби і
птиці, здешевлення виробництва продукції.
У сучасній економічній ситуації важко розраховувати на нове будівництво
тваринницьких приміщень та розвиток виробничої інфраструктури ферм.
Треба максимально використати створену матеріальну базу галузі
(виробничі і допоміжні приміщення, устаткування тощо) для виробництва
молока, м’яса, вовни, яєць та ін. Тому в кожному районі потрібно
визначити список тваринницьких ферм і комплексів, які здатні швидко
відновити проектні обсяги виробництва продукції, для надання їм реальної
державної підтримки через виділення концкормів та пільгових кредитів.
Таку підтримку доцільно надавати тим господарствам, які в теперішніх
складних умовах найменше скоротили виробництво продукції, зуміли знайти
ефективні канали її реалізації, довели здатність і уміння господарювати
в ринкових умовах.
Пріоритетним напрямом використання фінансових та матеріальних ресурсів
держави і самих сільськогосподарських підприємств повинні бути їх
вкладення в конкретні об’єкти, які підлягають відновленню, на ремонт і
модернізацію ферм, придбання кормів промислового виробництва та техніки
для організації інтенсивного власного кормовиробництва.
При реформуванні державних і колективних підприємств в інші
господарські структури держава повинна законодавче забезпечити
збереження існуючих тваринницьких ферм і комплексів та їх виробничих
потужностей.
У системі організаційних заходів щодо стабілізації і розвитку галузі
першочерговим завданням є необхідність визначеності напряму
реструктуризації тваринництва суспільного сектора в межах здійснюваного
реформування відносин власності та форм господарювання, а також
очікуваних пропорцій в обсягах виробництва сільськогосподарської
продукції колективними і підсобними господарствами населення,
фермерськими господарствами тощо, щоб не допустити переоцінки на
перспективу ролі однієї форми господарювання та недооцінки іншої.
При вирішенні проблеми реструктуризації тваринництва треба
орієнтуватися на розвиток високоінтенсивного і продуктивного
тваринництва у приватному секторі, який формуватиметься насамперед на
базі господарств суспільного сектора з використанням
матеріально-технічної бази існуючих і діючих ферм та комплексів.
Доцільне створення на фермах орендних колективів і кооперативів, які в
майбутньому трансформуються в приватні підприємства та господарства і
будуть представлені дрібними, середніми та великими господарськими
структурами.
Для організації кормової бази, крім земельних паїв працівників ферм,
потрібно залучати земельні паї членів їх сімей та інших жителів села.
Варіант організації кормової бази таких ферм на купованих кормах у наших
умовах в економічному і організаційному відношенні досить
проблематичний: дорого і ненадійно.
В останні роки основна причина згортання тваринництва полягає у
збитковості виробництва продукції. Тому в системі економічних заходів
найважливішим завданням є державна підтримка виробництва продукції
тваринництва.
Раціонально організована кормова база повинна відповідати таким
основним вимогам: повне і безперебійне забезпечення тварин повноцінними
кормами протягом року, одержання високоякісних і дешевих кормів,
випереджаюче виробництво кормів порівняно із зростанням поголів’я
тварин, створення страхових запасів кормів на випадок неврожаю, У
кожному господарстві кормову базу організовують на основі кормового
плану.
Список використаної літератури
ВАТ «Агропромсистема» 2001р.
www.minagro.kiev.ua/reforms
PAGE
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
