Реферат
на тему:
Інгаляційна терапія. Поняття про аерозолі. Механізми дії
1. Інгаляційна терапія: поняття, функції та переваги
Інгаляційна терапія – метод лікування, заснований на проникненні
лікарських речовин у виді аерозоля в дихальні шляхи людини за допомогою
приладів, називаних інгаляторами (небулайзерами). При цьому не
порушується цілісність тканин, практично відсутні побічні ефекти і
досягається максимальна ефективність при найменших витратах.
Аерозоль – це дрібні частки, зважені в газоподібному середовищі.
Аерозолі поділяють по розмірах часток на високодисперсні,
середньодесперсні і низкодисперсні. Аерозольні частки розміром більш 5
мкм осідають у ротовій порожнині й у верхніх дихальних шляхах. Частки
розміром від 1 до 5 мкм осідають у нижніх дихальних шляхах, а частки
діаметром менш 1 мкм вільно видихаються назад.
Інгаляційна терапія застосовується для лікування і профілактики
захворювань органів дихання, таких як гострі респіраторні захворювання,
хронічні захворювання дихальних шляхів, бронхіальна астма, бронхіти,
фарингіти й ін.
Переваги інгаляційної терапії:
можливість безпосереднього і швидкого впливу на зону запалення в
слизуватих оболонках;
значно більш дешевий спосіб домогтися швидкого зм’якшення симптомів
захворювання і наступного видужання;
речовина, яка використовується в інгаляції, практично не всмоктується в
кров і не робить побічних дій на інші органи і системи, як це буває при
прийомі таблеток чи ін’єкціях;
можливість використання високих доз препарату з одержанням швидкого
позитивного ефекту;
можливість застосування дітям, людям похилого віку й ослаблених хворих;
процедури не вимагають глибокого подиху і точної координації рухів.
Застосування лікарських препаратів залежить від того, які захворювання
необхідно лікувати. Небулайзер (пристрій для інгаляцій) дозволяє вводити
високі дози лікарських речовин у чистому виді, без домішок, такі як
бронходилятатори, антибіотики, антисептики, стероїди, муколітики,
фітозбори і мінеральні води.
Інгалятори знайшли широке застосування в пульмонології, фтизіатрії,
інтенсивній терапії, ориноларингологіх й аллергології. У випадках, коли
зоною впливу препарату є дрібні бронхи, а ліки мають форму сольового
розчину, більш кращим є вибір ультразвукових небулайзерів. Вони
необхідні також при одержанні індукованого мокротиння в лікувальних і
діагностичних цілях. В інших випадках досить застосування компресорних
небулайзерів.
Захворювання легень, зокрема бронхіт, бронхіальна астма і туберкульоз
легень, виходять на одне з перших місць у структурі захворюваності.
Серед невідкладних заходів щодо профілактики і лікування цих захворювань
і дихальної реабілітації хворих важливе місце займає респіраторна
терапія, основу якої складають інгаляції аерозолей лікарських
препаратів. У залежності від локалізації вогнища запалення, клінічної
картини захворювання, типу збудника лікар вибирає спосіб лікування і
шлях введення лік. Останнім часом при лікуванні захворювань дихальних
шляхів широко поширені лікарські форми для місцевого впливу у виді
інгаляцій аерозолей.
Перевага інгаляційної терапії перед іншими методами полягає в більш
швидкому усмоктуванні лікарських препаратів, збільшенні активної
поверхні лікарської речовини, депонуванні його в підслизитому шарі
(багатому кровоносними і лімфатичними судинами), створенні високих
концентрацій лікарських речовин безпосередньо у вогнищі ураження. Крім
того, минаючи печінку, лікарські речовини в незміненому виді діють при
захворюваннях верхніх дихальних шляхів і легень більш ефективно, ніж при
їх пероральному застосуванні.
2. Поняття про аерозолі,
які використовуються в інгаляційній терапії
У медицині аерозоли підрозділяють по розмірах часток на високо-,
середньо- і низкодисперсние. Ніж дрібніше частки аерозоля, тим довше
вони залишаються в потоці вдихуваного повітря і тем глибше проникають у
дихальні шляхи. Частки діаметром 8-10 мкм звичайно осідають у порожнині
рота, 5-8 мкм — у ковтку і гортані, 3-5 мкм — у трахеї і бронхах, 1-3
мкм — у бронхіолах, 0,5-2 мкм — в альвеолах.
Лікарські засоби, які рекомендуються, для використання в інгаляторах
(застосовувати тільки по призначенні лікаря):
Натуральні й ефірні олії
Вдихання ефірних олій – ефективний метод ароматерапии. Випливає з
обережністю використовувати різні олії, підбор олій повинний бути
індивідуальний. Перед застосуванням ефірних олій варто обов’язково
проконсультуватися з лікарем. При використанні ефірних олій їхня
концентрація не повинна перевищувати 5%.
Лужні розчини
Натрію гідрокарбонат. Застосовується 2% розчин для розрідження слизу і
створення лужного середовища у вогнищі запалення. Десятихвилинна
інгаляція збільшує ефективність видалення слизисто-гнійної речовини з
порожнини носа більше ніж у 2 рази.
Сольові розчини
Натрію хлорид. 0,9% розчин не робить подразливого впливу на слизуваті
оболонки, застосовується для їх зм’якшення, для очищення і промивання
порожнини носа при влученні їдких речовин. 2% гіпертонічний розчин
сприяє очищенню порожнини носа від слизисто-гнійного вмісту.
Бронходилятатори
Атровент – робить як безпосередньо бронходилятуючу дію, так і
аналогічний профілактичний ефект, викликає зменшення секреції
бронхіальних залоз і попереджає розвиток бронхоспазма. У розчині для
інгаляцій через небулайзер застосовується по 1 мол від 3 до 5 разів у
день для дорослих.
Сальбутамол – купірує спазм бронхів, зменшує бронхіальний опір і
збільшує життєву ємність легень.
Беротек (фенотерол) – для інгаляції через небулайзер застосовують у виді
0,1 % розчину по 2 мол 3-4 рази в день з метою одержання швидкого
бронхорасширяющего дії.
Беродуал – препарат швидкої дії з тривалістю дії до 5-6 годин, що
дозволяє використовувати його для купіровання бронхоспазму.
Муколітики.
Ацетилцистеїн – застосовується для інгаляцій через небулайзер у виді 20%
розчину по 2-4 мол 3-4 рази в день.
Мукоміст – для інгаляцій застосовується ампулированний розчин, що
містить у 1 мол 0,2 м активні речовини.
Лазолван – для інгаляційної терапії може застосовуватися при
обструктивному хронічному бронхіті в стадії загострення.
Пульмікорт – застосовується суспензія по 0,25 мг 2-3 рази в день.
Антибіотики.
Дuоксuдuн – противомикробний препарат, що діє також на штами бактерій,
стійких до різних антибіотиків, у виді 1 % розчину.
Фурацилин (1 :5000) впливає на грамположительние і грамотрицательние
мікроби; ефективні інгаляції в гострих фазах захворювань верхніх
дихальних шляхів. Рекомендуються інгаляції 2 рази в день у кількості 2-5
мол.
Малавит – могутній антисептичний і антибактеріальний засіб, що володіє
антивірусним і противогрибковим, а також знеболюючою властивістю.
Тубазид – використовується у виді 6% розчину по 21 мол двічі в день.
Стрептоміцин – для інгаляційної терапії використовують
свіжоприготовлений розчин стрептоміцину в изотоническом розчині хлориду
натрію з розрахунку 0,2 – 0,25 м стрептоміцини в 3-5 мол розчину хлориду
натрію щодня.
Не рекомендуються для інгаляторів:
усі розчини, що містять олії;
суспензії і розчини, що містять зважені частки, у т.ч. відвари і настої
трав;
еуфиллин, папаверин, платифиллин, димедрол і їм подібні засоби, що як не
мають субстрату впливу на слизуватій оболонці.
3. Механізм дії
Механізм поширення аерозолю в дихальних шляхах наступний. У процесі
розпилення частки здобувають швидкість. Великі частки одночасно
рухаються і швидко осідають під дією сили ваги на стінках верхніх
дихальних шляхів. Дрібні частки набагато швидше гальмуються опором
повітря, швидкість їхнього руху знижується, вони як би зависають у
потоці вдихуваного повітря і рухаються з цим потоком, повільно осідаючи
під дією сили ваги. Швидкість руху повітря у верхніх дихальних шляхах
вище, що перешкоджає осіданню дрібних часток. Лише потрапивши в нижні
відділи бронхів, потік повітря сповільнюється і стає ламінарним, що
сприяє осіданню дрібних часток. Повільний глибокий вдих і затримка
подиху наприкінці вдиху збільшують масу аерозоля, що осідає на стінках
дрібних бронхів і альвеол.
При захворюваннях верхніх дихальних шляхів запальний процес розвивається
в слизуватій оболонці. Саме тут відбувається адгезія (прилипання)
патогенних мікроорганізмів, їхнє розмноження, що є пусковим механізмом
розвитку запальної реакції. Спочатку виникає гострий процес, що триває в
середньому близько 1-2 тижнів. Якщо лікування недостатнє ефективно,
запальний процес переходить у подострий період, надалі може розвитися і
хронічна форма запалення. У залежності від органа, де найбільш виражені
запальні зміни слизуватої оболонки, і тривалості захворювання воно
протікає у формі гострого чи хронічного риніту, фарингіту, ларингіту,
трахеїту, іноді поширюється на 2-3 відділу.
У клінічної оториноларингологии аерозоли як високоефективні засоби
можуть використовуватися як у якості монотерапии, так і в комбінації з
іншими терапевтичними методами. Для скорочення термінів лікування
гострих і хронічних ринітів, фарингітів, тонзилітів, ларингітів, гострих
респіраторних захворювань і гострих респіраторних вірусних інфекцій
верхніх дихальних шляхів інгаляційна терапія всі частіше призначається в
комбінації з іншими методами. Місцеве застосування лікарських засобів у
формі інгаляцій широко використовується й у фониатрической практиці для
лікування різних захворювань голосового апарата, проведення
медикаментозної терапії після хірургічних утручань на гортані і верхніх
відділах трахеї. При цьому препарат впливає не тільки на гортань і
голосові складки, але і на інші відділи верхніх і нижніх дихальних
шляхів. Це дозволяє при правильному виборі ліків проводити комплексне
лікування не тільки порушень голосового апарата, але і всього
респіраторного тракту.
За допомогою інгаляторів можна вводити антибіотики, антигистаминние,
бронхорасширяющие і протизапальні препарати, био-стимулятори.
Застосовують також антисептичні, в’язкі, муколитические, гормональні,
противогрибковие засобу, біологічно активні речовини як мінерального
(гумизоль, пеллоидин), так і рослинного походження (сік каланхое,
подорожника, екстракти шипшини, ромашки, кора дуба й інші).
Масляні інгаляції при гострих і хронічних запальних захворюваннях
верхніх дихальних шляхів призначають у виді монотерапии чи додаткових
процедур після тепловлажних, лужних чи інгаляцій вдихання
протеолитических ферментів, що роблять незначне місцеве дратівне дію. У
цих випадках масляні інгаляції призначають з метою створення на
слизуватій оболонці тонкого захисного і зм’якшуючого шару. Тривалість
Інгаляції антибіотиків рекомендують після визначення чутливості до них
мікрофлори і відсутності індивідуальної підвищеної чутливості. Однак у
лікаря поліклініки часто немає можливості швидко провести лабораторну
діагностику і правильно визначити природу інфекції: вірусну,
бактеріальну чи змішану. Тому частіше проводять емпіричну терапію, з
огляду на, що риніти, фарингіти, тонзиліти, ларингіти мають вірусну
етиологию, а синусити — бактеріальну природу. Однак бувають і
виключення. Зокрема, ангіна може бути викликана патогенним стрептококом.
Крім того, варто пам’ятати і про різко мінливу структуру збудників
інфекцій верхніх дихальних шляхів і про їхній зростаючій резистентності
до многим давно використовуваного в лікарській практиці антибіотикам і
хіміопрепаратам.
При проведенні інгаляційної терапії необхідно дотримувати визначену
послідовність використання лікарських речовин. Наявність великої
кількості мокротиння, кірок на поверхні слизуватої оболонки перешкоджає
усмоктуванню ингалируемих речовин. У зв’язку з цим лікування треба
починати з відхаркувальних засобів розріджують, що слиз і. І лише після
цього рекомендують аерозоли лікарських препаратів з наступним
ингалированием (через 20-30 хвилин) рослинних олій (шипшини, обліпихи,
ретинолу, маслинового й інших), якщо в пацієнта виникає відчуття
дискомфорту в горлі. Не зупиняючи детально на симптоматиці, клінічній
картині і класифікації цих захворювань, приведемо лише основні принципи
лікування за допомогою інгаляційного введення тих чи інших засобів.
Використана література:
Медична енциклопедія. – М., 2000.
Шуров В.І. Основи інгаляційної терапії. – Харків, 1996.
Якушев М.В. Лікування захворювань дихання. – К., 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
