РЕФЕРАТ
на тему:
Паповавіруси
Паповавіруси відомі краще інших завдяки приналежним до цієї групи
докладно дослідженим онкогенним вірусам — вірусу поліоми і SV40, що
розмножуються лише в дуже вузькому колі кліток ссавців.
Віруси, що носять вигадливу назву “папова” – по перших складах назв
трьох різних видів вірусів, що входять у це сімейство: “па-піллома”,
“по-ліома”, “ва-куолізуючий вірус.
Звичайно при вивченні онкогенних властивостей цих вірусів, мається на
увазі їхня здатність трансформувати клітки in vitro — ними заражають
клітки тих видів, що вони трансформують, але в яких не розмножуються, а
отже, і не викликають їхній лізис.
До складу групи паповавірусів, крім вірусів поліоми і SV40, входить ряд
інших вірусів.
У людей широко поширені три інших паповавіруси — віруси JC, ВК і вірус
бородавок. Передбачається, що вірус JC є етіологічним агентом
прогресуючого дегенеративного захворювання центральної нервової системи
людини. Вірус ВК часто виявляють у сечі осіб, які приймали
імунадепресанти, однак поки його не зв’язують з якою-небудь патологією в
людини. Вірус бородавок людини, як і віруси папілом тварин, викликає
лише доброякісну проліферацію епідермісу.
Віруси паполломи погано розмножуються в клітинних культурах, тому
дотепер вивчені в основному, лише їх фізичні властивості. Установлено,
що їх ДНК трохи крупніший, ніж ДНК вірусів SV40 і поліоми.
Вірус поліоми викликає в мишей і морських свинок в експерименті розвиток
множинні пухлини різної локалізації. Вакуолізуючий вірус є причиною
злоякісної трансформації мавпячих кліток. Папіломатозні віруси вражають
кроликів, птахів, а також людей. Відомі 60 різновидів вірусів папіломи
людини. Деякі з них викликають доброякісні розростання покривних тканин
типу бородавок, інші – так звані “гострі” кандиломи статевих органів (це
теж доброякісні розростання тканини, здатні в ряді випадків
перетворюватися на злоякісні).
Група вірусів папіломи людини (ВПЧ), відомих також як віруси бородавок,
включає понад 65 різні типи вірусів, що викликають бородавки шкіри і
виразки слизуватих. Більш 20 з них інфікують геніталії і слизувату
ануса. Віруси папіломи людини, що інфікують геніталії, передаються
статевим шляхом і при пологах від хворої матері до дитини. Як показують
результати вивчення вірусної етіології пухлин, важливу роль у їх
розвитку грають віруси папіломи людини. Очевидно, вони служать основним
провокуючим фактором у розвитку деяких форм рака, зокрема раку шейки
матки, аденокарциноми, рака піхви, статевого члена і т.д.
Проводячи скрінінг хворих на наявність у них вірусу папіломи різних
типів, можна одержати цінну інформацію, яка дозволяє більш точно
прогнозувати клінічний результат. Так віруси папіломи 6 і 11 типів
звичайно зв’язані з незлоякісними аногенітальними папіломами, а типів 16
і 18 – з карциномами. Інші типи ВПЧ (наприклад, 31, 33, 35, 39 і 45)
також зв’язані з інвазивним раком чи карциномами.
Рак сечового міхура займає одне з лідируючих місць у структурі
злоякісних пухлин сечостатевої системи. З 1989 по 2004 р. захворюваність
раком сечового міхура збільшилася в чоловіків з 9,7 до 11,7 випадків на
100 000 населення, а в жінок з 1,3 до 1,6. Вважається, що злоякісні
новоутворення є поліетіологічним захворюваннями. Проте, серед безлічі
факторів онкогенезу велике значення надається вірусам. Вірусна природа
таких захворювань, як рак шейки матки і рак голівки статевого члена, на
думку багатьох авторів, зв’язана з інфікуванням вірусом папіломи людини.
Останнім часом з’явилися дослідження, що вказують на роль вірусу
папіломи людини в патогенезі раку сечового міхура. Передбачається, що
ВПЧ запускає механізм інактивації гена р53, що приводить до генетичної
детермінації уроепітеліальних кліток.
Збудниками найбільш розповсюджених вірусних захворювань шкіри і
слизуватих оболонок людини є представники сімейств Герпесвірусів і
Папілломавірусів.
Але, якщо про герпес («лихоманка», «застуда») і про генітальний герпес,
що передається статевим шляхом, що оперізує герпес «зостер»,
цитомегалії, які викликаються герпесвірусами, сьогодні знають багато
хто, то про захворювання й ускладнення, що викликають папілломавіруси,
багато хто навіть не здогадується. Але ж до рідкісних ці хвороби людини
віднести ніяк не можна.
У повсякденному житті ми зустрічаємося з бородавками, папіломами
(сосочковими розростаннями на шкірі) і навіть не підозрюємо ні про їх
вірусну природу, а отже, «заразність», ні про те, що вони є найближчими
«родичами» гострим кондиломам — одному з розповсюджених вірусних
захворювань, переданих статевим шляхом.
Папілломавіруси широко поширені в природі й уражають не тільки людину,
але і різні види тварин і птахів. В даний час завдяки розвитку
вірусології відомі близько 100 типів вірусів папіломи людини. Кожний з
них має цифрове значення, що привласнювалося в хронологічному порядку їх
відкриття. Отримано дані про те, що деякі з них грають етіологічну
(причинну) роль у розвитку злоякісних новоутворень у людини:
бородавчастої епідермодизплазії, рака геніталей у чоловіків і жінок.
Маються повідомлення про зв’язок різних типів ВПЧ із розвитком раку
кон’юнктиви, порожнини рота і носа, стравоходу, підошовної поверхні
стопи. У жінок з діагнозом «рак шейки матки 2–3 стадій» спостерігається
виражена кореляція між клінічним діагнозом і наявністю антитіл до
вірусів папіломи і вірусу простого герпесу 2-го типу.
ВІРУС папіломи людини (ВПЧ) заражає базальні клітки епідермісу,
трансформує їх, клітки починають поділятися, у результаті чого
утвориться папілома (від латинського papilla — сосок і грецького oma —
пухлина). Термін «папілома» позначає групу захворювань, що виявляються
сосочковими розростаннями, що виступають над поверхнею навколишнього
епітелію. Інтенсивне розмноження ВПЧ відбувається в поверхневих шарах
епидермиса.
Інфекція виникає після контакту з чи людьми тваринами, що страждають
захворюваннями, викликаними ВПЧ, а також з вірусоносієм, що не має
клінічних проявів. «Воротами» для проникнення вірусу служать мікротравми
шкіри (садна чи тріщини). Інфікування може відбуватися в басейнах,
лазнях, спортзалах. Люди, зайняті обробленням м’яса, риби і птахи, часто
страждають бородавками в області кисті і передпліччя. «Статеві»
бородавки (гострі кондиломи) передаються статевим шляхом. Немовлята
можуть бути інфіковані ВПЧ під час пологів від матері, що страждає
кондиломами.
Інший вид поширення інфекції — аутоінокуляція (самозараження). Бородавки
навколонігтевої області відзначаються в основному в людей, що мають
звичку кусати нігті. А поява плоских бородавок на щоках, підборідді і
гомілках може бути викликано голінням, епіляцією.
Клінічні прояви папілломавірусної інфекції залежать від локалізації.
Так, якщо папіломи шкіри обличчя і шиї викликають косметичний дефект, то
папіломи гортані можуть привести до захриплості голосу, порушенню
подиху, папілома сечоводу — до порушення відтоку сечі через звуження
сечоводу; папіломи сечового міхура нерідко вкриваються язвами й
ускладнюються кровотечею, а папіломи придаткових пазух носа можуть
проростати в навколишні тканини.
Ще древніми лікарями в I столітті до н.е. були описані різні типи
бородавок, вони знали, що аногенітальні бородавки передаються статевим
шляхом. Вірусна природа бородавок була доведена в 1907 році, а
дослідження останніх десятиліть ХХ століття показали, що ВПЧ можуть
індукувати деякі види раку. І хоча більшість типів ВПЧ неонкогенні і
найчастіше взагалі не приводять до розвитку яких-небудь захворювань,
окремі аногенітальні типи ВПЧ сьогодні вважають етіологічним фактором
раку.
ОСОБЛИВЕ епідеміологічне значення Впч-інфекція геніталій набуває як
фактор ризику у виникненні раку шейки матки.
Факторами ризику розвитку неоплазій шейки матки є також порушення в
імунній системі, застосування жінкою оральних контрацептивів, наявність
у неї інших захворювань, що передаються половим шляхом, грибкової
інфекції. Ризик розвитку рака шейки матки вище в жінок, що рано почали
полове життя, що мають багато полових партнерів.
Інкубаційний період при інфікуванні полової сфери ВПЧ коливається від 3
до 8 місяців. У більшості випадків Упч-інфекція буває короткочасної і
самостійно дозволяється за 12–24 місяця (якщо не відбувається повторного
інфікування), що визначається активністю противірусного імунітету.
Можна вводити у вогнище поразки препарати інтерферону, гелю Accusite,
зовнішнього застосування крему ефаліт, китайської мазі You Te Lunga. З
рослинних препаратів деякі лікарі рекомендують сік чи настойку туї,
чистотілу.
Фізичні методи (кріодеструкция, електрокоагуляция, лазерокоагуляция)
можуть сполучатися між собою і використовуватися разом із зовнішніми
препаратами. При застосуванні фізичних методів можливі ускладнення у
виді довгостроково що не гояться раней, приєднання вторинної інфекції,
формування келлоида чи атрофического рубця. Тому важливо після процедури
призначати засобу, що сприяють швидкої епителизации ерозий і/чи
впливають на бактеріальну інфекцію.
Хворим з рецидивуючим протіканням захворювання доцільно проводити
загальне лікування, що включає застосування препаратів, що впливають на
клітинний імунітет (під контролем іммунограмми), і препарати інтерферону
і його індукторів.
Вірус папіломи людини входить до складу одного із сімейств
Днк-утримуючих опухолеродних вірусів, що носять вигадливу назву “папова”
– по перших складах назв трьох різних видів вірусів, що входять у це
сімейство: “па-пиллома”, “по-лиома”, “ва-куолизирующий вірус. Вірус
поліоми викликає в мишей і морських свинок в експерименті розвиток
множинних пухлин різної локалізації. Вакуолизирующий вірус є причиною
злоякісної трансформації мавпячих кліток. Папилломатозние віруси
уражають кроликів, птахів, а також людей. Відомі 60 різновидів вірусів
папіломи людини. Деякі з них викликають доброякісні розростання
покривних тканин типу бородавок, інші – так називані “гострі” кандиломи
полових органів (це теж доброякісні розростання тканини, здатні в ряді
випадків перетворюватися на злоякісні). Принаймні, 2 види таких вірусів
– ВПЧ-16 і ВПЧ-18 можуть викликати рак шийки матки.
Як правило, вірусом папіломи жінка може заразитися в юні роки при
початку полового життя, але вірус далеко не відразу і відносно рідко
виявляє свої патогенні потенції, залишаючись протягом багатьох літ у
схованому (латентному) стані. Активізація вірусу і виникнення
злоякісного новотвору шейки матки може відбутися через багато років – у
50-70-літньому віці – під впливом найрізноманітніших провокуючих
факторів.
Використана література
Воробьев А. А. Микробиология и иммунология. М., 1999.
Герхардт Ф. Методы общей бактериологии. Т. 1,2,3. М., 1983.
Зенгбуш П. Молекулярная и клеточная биология. Т. 1, 2, 3. М., 1982.
Лурия С. Общая вирусология. М., 1970. Кочемасова 3. Н. Микробиология.
М., 1984.
ЛабинскаяА. С. Микробиология с техникой микробиологических исследований.
М., 1972.
PAGE
PAGE 7
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
