UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75834
останнє поновлення: 2016-11-29
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПлазміди бактерій (реферат)
АвторPetya
РозділМедицина, терапія, фізіологія
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось2758
Скачало256
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

Плазміди бактерій

 

Відомо, що ядра в еукаріотних клітинах, а нуклеоїди в прокаріот-них є

місцем локалізації генетичного матеріалу. Генетичний апарат у бактерій

складається з молекули ДНК, замкненої в кільце. Довжина кільця може

сягати 1,0—1,4 мм. Воно міститься в нуклеарній ділянці бактеріальної

клітини. Гігантська кільцева молекула ДНК, яка складається із

функціонально неоднорідних генетичних детермінант генів, дістала назву

бактеріальної хромосоми.

 

Рис. 1

 

Бактеріальна клітина, в якій містяться нуклеоїд

 

(хромосомна ДНК) і плазміда (плазмідна ДНК) .

 

У багатьох видів бактерій є ще один тип генетичних елементів, що існують

у клітині автономно, тобто поза хромосомами. Це плазміди, які є типовими

репліконами (О.П.Пехов, 1979). Як і всі реплікони вони мають здатність

до саморегуляції незалежно від механізмів, які регулюють розмноження

бактеріальної хромосоми. Вважається, що генетична інформація, яка

міститься у плазмідах та інших позахромосомних елементах (помірних

фагах, транспозомах, IS-елементах), не є обов'язковою для

життєдіяльності бактерій. Проте ці елементи розширяють можливості

існування бактеріального виду.

 

Плазміда – це позахромосомний генетичний елемент клітини, здатний до

самовідтворення. Цей фрагмент ДНК має кільцеву форму і довжину від 2 до

400 тис. пар нуклеотидів. Назву для позахромосомного генетичного

матеріалу запропонували у 1952 році американські дослідники Дж.

Ледерберг з співавторами.

 

У одній прокаріотичній клітині може бути близько десяти таких плазмід.

Плазміди зустрічаються також у тих компартментах еукаріотичних клітин,

які мають власний геном (мітохондріях, пластидах). Це ще один доказ

симбіотичного походження мітохондрій. Відповідно до функціональних

особливостей, плазміди поділяють на такі основні типи:

 

· F-плазміди (фертильність або плодючість);

 

· R-плазміди (резистентність або стійкість до антибіотиків та

сульфаніламідних препаратів);

 

· Col-плазміди (продукують коліцини або бактеріоцини);

 

· Ti-плазміди (викликають пухлини у вищих рослин).

 

Плазміди часто реплікуються разом з ДНК хазяїна, але вони не потрібні

для виживання його клітини. Деякі вчені розглядають їх як своєрідних

внутрішньоклітинних паразитів або симбіонтів, які побудовані більш

примітивно, ніж віруси.

 

Плазміди, переходячи з однієї клітини у іншу, починають інтенсивно

розмножуватися. Саме завдяки переміщенню R-плазміди від однієї

хвороботворної бактерії до іншої, вони набувають стійкості до дії

лікарських препаратів. Це відбувається дуже швидко. Так, наприклад, у

1956 р. у Японії практично не було випадків дизентерії, які б не

вилікувалися. Але вже у 1964 р. половина всіх бактеріальних штамів

виявилася стійкою до високоефективних раніше антибіотиків.

 

Висока здатність до самовідтворення, властива плазмідам, знайшла

застосування у сучасних біотехнологіях.

 

Методами генетичної інженерії у клітини-донора “вирізають” необхідний

ген. Потім, за допомогою плазміди, його вводять у клітину-реціпієнт. У

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ