РЕФЕРАТ
на тему:
Серологічні реакції, їх застосування в лабораторних дослідженнях
Серологічні дослідження — це методи вивчення визначених антитіл чи
антигенів у сироватці крові хворих, засновані на реакціях імунітету
(проводяться in vitro).
Серологічними методами (у діагностиці інфекційних захворювань)
називають сукупність пробіркових реакцій, заснованих на
АГ-АТ-взаємодії.
1) Направлені на виявлення в сироватці крові й інших рідинах
організму АТ до АГ збудників інфекційних хвороб.
2) Пробірочні реакції, що мають метою виявлення в сироватці крові й
інших субстратів розчинних мікробних АГ за допомогою стандартних
імунних сироваток.
Серологічні реакції проводяться з використанням
1) АГ для пошуку АТ
2) АТ для пошуку АГ
3) IN VIVO (шкірні проби, РН in vivo …)
4) серопрофілактика (введення АГ, АТ)
В серологічні методи не входять реакції, що ставлять на людях чи
тваринах (реакція Шику, Дика), і серологічна ідентифікація культур
мікроорганізмів (це один з етапів бактеріологічних методів).
КЛАСИФІКАЦІЯ СЕРОЛОГИЧЕСКИХ РЕАКЦІЙ
1. Двухкомпонентні
– прості (РА,РП)
– розеточні тести
– цитофлюоресцентні методи
– складні (РН /гемадсорбції, токсину, …,РТГА,РНГА, реакція
прямої імунофлюоресценції, реакції адгезії).
Реакції адгезії відрізняються взаємодією часток, наприклад, клітки, із
серологически активною поверхнею, у т.ч. з інший кліткою.
2. Трикомпонентні
– прості
– реакція бактеріолізу,
– реакція коагглютинації
– складні
– реакція непрямий иммунофлюоресценции,
– РІА,
– РЕМА,
– літичні тести (РСК, визначення АОК за допомогою
еритроцитарних Аг-ів),
– використання електронних парамагнітних і ядерно-магнітного
резонансу),
Матеріал для серологічних реакцій:
– сироватка крові (парні сироватки). Заморозку протягом 10-14
днів.
– ліквор,
– сеча,
– фільтрат випорожнень,
– промивні води бронхів, порожнини рота, ковтки, носа /2640до/,
шлунка.
– Слиз (шийки матки, … – тут АТ часом більше, ніж в сироватці)
Облік серологічних реакцій здійснюється відуально, іноді за
допомогою лупи і рідко – мікроскопа.
При оцінці серологічних реакцій застосовують 3 головних критеорія:
– наявність і інтенсивність реакції (у плюсах і ін.),
– діагностичний титр, заздалегідь відпрацьований для всіх
захворювань,
– наростання титру АТ протягом хвороби в 4 і більш рази.
У процесі оцінки серологических реакцій часто виникає необхідність
диференціювання
1) специфічної реакції (на видові і типові антигени) від
группоспецифичної (на міжвидові АГ) [Группоспец. АГ Salm. – табл.]
— дифференцировка по моноспецифическим антисироватках,
— по швидкості наростання титру АТ, що вище до специфічних АГ,
— по реакції адсорбції АТ надлишком антигену
— по легкості дисоціації ИК під впливом дисоціюючих факторів
2) ІО на поточну інфекцію від ІО на перенесене раніше захворювання й
імунізацію.
— Оцінюють по темпі наростання АТ.
При постановці будь-який серологічних реакції паралельно з
досвідом ставляться _контролі на кожен компонент реакції:
– мікробна культура не повинна утворювати хлоп’я при аналогічному
струшуванні;
– сироватка й антисироватка не повинні бути з хлоп’ями
(хлоп’я з’являються в процесі збереження білків у зв’язку з
посадіпінним оголенням вуглеводних компонентів; вуглеводні компоненти
білків, будучи твердими розгалуженими структурами, “заплутуються один в
одному”, обумовлюючи агрегацію білків);
– еритроцити не повинні бути лизированы;
– сироватка морської свинки, використовувана як джерело комплемента,
повинні лизировать еритроцити (тобто працювати): комплемент + ЭБ -і-
лізис;
– діагностикум не повинний містити хлоп’я і ін.
– при пошуку АГ обов’язково використовується паралельно музейний АГ,
що повинний однозначно виявлятися при проведенні методики (це значить,
що усі компоненти реакції “працюють”, методика поставлена правильно).
Виявлення в сироватці крові хворого антитіл до збудника інфекції чи
відповідного антигену дозволяє встановити причину захворювання.
Серологічні дослідження містять у собі різні серологічні реакції:
1. Реакція аглютинації.
2. Реакція преципітації.
3. Реакція нейтралізації.
4. Реакція за участю комплементу.
5. Реакція з використанням мічених чи антитіл антигенів.
Серологічні дослідження застосовують також для визначення антигенів груп
крові, тканинних антигенів і рівня гуморальної ланки імунітету.
Реакції аглютинації — це прості реакції склеювання корпускулярних
антигенів за допомогою антитіл.
Розрізняють:
— прямі реакції аглютинації, що використовують для виявлення антитіл у
сироватці крові хворого. Додавання суспензії убитих мікробів до
сироватки хворого викликає утворення пластівчастого осаду (позитивна
реакція склеювання мікробів антитілами). Використовується для визначення
черевного тифу, паратифу й ін.
— реакція пасивної, чи непрямий гемагглютинації заснована на
використанні еритроцитів з адсорбованими на їхнє поверхні антигенами,
взаємодія яких з відповідними антитілами сироватки крові хворих
приводить до утворення фестончатого осаду. Використовується для
визначення вагітності, виявлення підвищеної чутливості хворих до
лікарських препаратів і гормонів;
— реакція гальмування гемагглютинації заснована на здатності антитіл
імунної сироватки нейтралізувати віруси, що у результаті утрачають
властивість склеювати еритроцити. Використовується для діагностики
вірусних хвороб;
— реакція коагглютинації — різновид реакції аглютинації, у якій антигени
збудника визначають за допомогою стафілококів, попередньо оброблених
імунною діагностичною сироваткою.
Реакції преципітації — реакції, у яких відбувається осадження комплексу
антиген-антитіло. Антиген у даному випадку повинний бути розчинним. Осад
комплексу антиген-антитіло називається преципітатом. Реакцію ставлять
шляхом нашарування розчину антигену на імунну сироватку. При
оптимальному співвідношенні антиген-антитіло на границі цих розчинів
утвориться непрозоре кільце преципітату. Діаметр кільця преципітації
пропорційний концентрації антигену. Найбільше поширення одержала реакція
преципітації в напіврідкому гелі агару (подвійна иммуно-иммунодиффузия,
іммуноелектрофорез і ін.). Реакцію використовують для визначення змісту
в крові імуноглобулінів різних класів, компонентів системи комплементу.
Реакція нейтралізації заснована на здатності антитіл імунної сироватки
нейтралізувати дію мікроорганізмів, яких ушкоджує, чи їхніх токсинів на
чуттєві клітки чи тканини. При відсутності ефекту суміші, яка ушкоджує,
антитіл і мікробів чи їхніх токсинів на культуру кліток говорять про
специфічність взаємодії комплексу антиген-антитіло.
Реакції за участю комплементу
Реакції за участю комплементу засновані на активації комплементу в
результаті приєднання його до комплексу антиген-антитіл. Якщо комплекс
антиген-антитіло не утвориться, то комплемент приєднується до комплексу
еритроцит-антиеритроцитарне антитіло, викликаючи тим самим гемоліз
(руйнування) еритроцитів (реакція радіального гемолізу). Застосовується
для діагностики інфекційних хвороб, зокрема, сифілісу.
Реакція з використанням мічених антитіл чи антигенів
Реакція заснована на тому, що антигени тканин чи мікроби, оброблені
імунними сироватками, міченими флюорохромами, здатні світитися в
ультрафіолетових променях люмінісцентного мікроскопа (реакція
іммунофлюоресценції).
У іммуноферментному аналізі замість флюорохромів імунну сироватку можна
мітити ферментом (пероксидазою хрому чи лужною фосфатазою). Реакцію
оцінюють по забарвленню розчину в жовто-коричневий (пероксидаза) чи
жовто-зелений (фосфотаза) колір.
Радіоіммунологічний метод — кількісне визначення антитіл чи антигенів,
мічених радіонуклідами, із застосуванням аналогічних антигенів чи
антитіл.
Методи застосовують для виявлення антигенів мікробів, визначення
гормонів, ферментів, лікарських речовин і імуноглобулінів.
Література
Гудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. – К., 1991.
Мікробіологія з основами вірусології. – К., 2001.
Мишустин Е.Н. Микробиология. – М., 1987.
PAGE
PAGE 7
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
