Реферат на тему:
Спілкування лікаря і пацієнта
Досліджуючи сучасні тенденції в медицині, варто припустити, що розвиток
вітчизняної охорони здоров’я поряд з іншими характеристиками
визначається зміною суті традиційних відносин лікаря і пацієнта.
Відносини ці сьогодні в більшому ступені, чим у період радянського
розвитку суспільства, наповняються економічними складовими; починають
здобувати ліберальну маркетингову сутність. Крім класичних визначень,
лікар, як фахівець, що допомагає при утраті фізичного і психічного
здоров’я, що приймає пологи і продовжують життя, що полегшує страждання
стражденних – починає виступати, у більшій або в меншому ступені, як
виробник медичних послуг і продавець своєї праці і його результатів.
Встановлення довірчих взаємовідносин і співробітництво лікаря і пацієнта
визначають успіх лікування і є одним із головних обов’язків лікаря.
Лікар повинен сприяти усвідомленню та реалізації відповідального
ставлення пацієнта до процесу обстеження та лікування.
Авторитарне ставлення лікаря (медичного працівника) до пацієнта без
урахування ставлення останнього до процесу лікування неприпустимо, крім
тих ситуацій. Що вимагають невідкладного медичного втручання.
Якщо можливість довірчих взаємовідносин з лікарем виключає стан
пацієнта, їх встановлюють з його законними представниками. Родиною чи
близькими йому людьми.
Лікар повинен інформувати пацієнта щодо необхідності, ступеня ризику,
найближчих і можливих віддалених наслідків для його здоров’я
передбачуваного медичного втручання, про альтернативні методи лікування,
їхню порівняльну ефективність, про права пацієнта та можливості їх
захисту.
Інформація, що надається лікарем, має бути доступною, повинна
викладатися зрозумілою для пацієнта мовою, з урахуванням стану,
особливостей особистості й культурного рівня пацієнта.
Лікар повинен сприяти здійсненню права пацієнтаознайомитися з історією
своєї хвороби, офіційними документами, будь-якою інформацією, отриманою
при його обстеженні та лікуванні.
У разі неспроможності пацієнта (суб’єкта діяльності у сфері охорони
здоров’я) сприйняти необхідні інформацію остання повинна бути доведена
до відома його законних представників чи родини.
Лікар зобов’язаний сприяти реалізації прав пацієнта скористуватися
запропонованими медичними послугами чи відмовитися від них.
Лікар повинен уникати невиправданої наполегливості та нав’язування
пацієнтові своєї особистої думки, а також будь-яких релігійних чи
атеїстичних поглядів щодо згоди пацієнта на медичне втручання.
За неможливості дізнатися про думку пацієнта щодо медичного втручання
через некомпетентність останнього необхідно звернутися до його родини
або законного представника.
Тільки вкрай важкий стан пацієнта (загроза життю чи непритомність), що
вимагає невідкладного медичного втручання, та неможливість зв’язатися з
його законними представниками або родиною звільняють лікаря від
зобов’язання отримання згоди.
Рішення про оголошення несприятливого чи смертельного прогнозу повинно
прийматися лікарем, виходячи з його досвіду, з урахуванням думки самого
пацієнта та його близьких.
Надання інформації про несприятливий чи смертельний прогноз, що може
травмувати пацієнта, повинно бути обачним і проводитися з необхідним
почуттям такту та розумінням психологічного стану хворого.
Родина хворого може бути попереджена про несприятливий діагноз, якщо сам
пацієнт не заперечує цього.
У певних випадках на прохання самого пацієнта або якщо пацієнт
знаходиться в тяжкому психофізичному стані, він може бути залишений у
невіданні щодо небезпечного діагнозу і прогнозу.
Під час опитування зміна суті відносин між лікарем і пацієнтів, що були
за останні 10-15 років у системі охорони здоров’я, відзначають 62%
пацієнтів і 71 % медичних працівників.
В анкеті було задане питання по деталізації відносин, що змінилися: “ чи
Переважають у сучасних відносинах лікаря і пацієнта (його родичів)
економічні розуміння?”. З цим твердженням виявилися згодні більш 2-х
третіх пацієнтів (74%) і більш половини медиків (59%). Більш третини
лікарів (37%) не згодні з таким твердженням. Серед пацієнтів незгодних
виявилося тільки 12%, менше ніж частка що сумніваються (14%). Серед
лікарів утруднилося дати однозначна відповідь на дане судження 8%.
З метою підтвердження думки про зміну/не зміні відносин лікаря і
пацієнта пропонувалося охарактеризувати судження: “Економічні взаємини
завжди переважали у взаєминах лікаря і пацієнта”. Не погодилося з цим
абсолютну більшість медичних працівників (91%), серед пацієнтів думки
розділилися приблизно нарівно: 48% погодилися із судженням, 44% – не
погодилися, інші (8%) утруднилися з відповіддю.
У наступній групі питань дослідники спробували виявити відносини до
суджень про спрямованість відносин пацієнта і медичного працівника.
На декларативне твердження, що лікар у своїх взаєминах з пацієнтом
завжди повинний ставити на перше місце безкорисливу турботу про нестатки
пацієнта ствердно відповіли 92 % медиків і 80% пацієнтів. Серед
пацієнтів виявилося 20%, хто утруднився із судженням, але що цікаво – 8%
медичних працівників не погодилися з висловленим судженням.
Обговорення з цим питанням було запропоноване судження, що сучасні
лікарі завжди і в усьому випливають клятві Гіппократа. 45% пацієнтів
згодні з цим, а 40% – не згодні. Серед медичних працівників 57%
підтвердили судження, 31% не погодився. Приблизно нарівно в обох групах
(15% пацієнтів і 12% медиків) утруднилися з відповіддю.
Новий господарський механізм у системі охорони здоров’я 80-х років,
система обов’язкового медичного страхування 90-х років, широке
обговорення в науковій літературі введення співоплат пацієнтів при
одержанні ними медичної допомоги – усе це активно акцентує увагу на
матеріальних стимулах медичної діяльності. Уведення подібних економічних
форм взаємин між суб’єктами системи охорони здоров’я, на нашу думку,
деякою мірою, сприяють складанню в медичного працівника переконань і
мотивацій розрахунку на адекватну матеріальну винагороду своєї праці.
Зрозуміло, що процес становлення таких переконань украй тривалий.
Сьогодні ж із твердженням, що чи пацієнт його родичі повинні брати
участь у винагороді лікаря за його працю, пацієнти і медичні працівники
солідарно (у 63% випадках) відповідають негативно. А на питання “ чи
Належний лікар у своїх відносинах з пацієнтом завжди розраховувати на
матеріальну винагороду?” 45% пацієнтів відповідають ствердно, 23% не
згодні з ними, а третина опитаних (33%) утруднилися з відповіддю. У той
же час при відповіді медичних працівників на це ж питання тільки 35%
респондентів висловилися за такий розрахунок, а більш половини (52%) не
згодні з таким твердженням.
49% з числа пацієнтів і біля 2-х третіх (61%) медиків вважають, що
пацієнт безпосередньо не повинний впливати на рівень заробітної плати
медичного працівника і що рівень заробітної плати лікаря повинний
встановлюватися і регулюватися тільки державними органами (65%-66%).
Звертає увагу високий відсоток не визначилися в думках за даними
твердженням: відповідно 30% і 19% серед пацієнтів і 21% і 16% у
відповідях медичних працівників.
Розшарування суспільства по ступені добробуту, матеріальний статус
пацієнта, сегментування ринку медичних послуг – усе це припускає
дослідження з трансформації відносин медичних працівників до різних груп
населення. З твердженням, що соціальний статус пацієнта відіграє
визначальну роль у взаєминах його з лікарем, згодні 69% респондентів з
числа пацієнтів, а 14% не згодні. Лікарі в цьому судженні більш
консервативна: половина опитаних (50%) заперечують вплив соціального
фактора на такі відносини, майже стільки ж (47%) підтверджують таку
пряму залежність.
Нами було задане питання про вплив добробуту пацієнта на надання йому
більш якісних медичних послуг. Абсолютна більшість пацієнтів (84%) і
медичних працівників (80%) вважають, що добробут пацієнтів відіграє
визначену роль в одержанні ними більш якісної медичної допомоги. Так не
вважають 20% медичних працівників і тільки 8% пацієнтів. Інші не
визначилися у своєму відношенні.
Становить визначений інтерес кореляція цих даних з відповідями на
твердження “Пацієнт завжди може одержати високоякісну медичну допомогу,
незалежно від свого добробуту”. Погодилися з цим тільки по 26% кожній із
груп. 69% респондентів пацієнтів і 58% респондентів медичних працівників
не погодилися з ці твердженням. Що цікаво – 16% медиків не могли
визначитися у своєму відношенні до представленої залежності.
У дослідженні почата спроба з’ясувати наявність/відсутність відносин
продавця і покупця між основними суб’єктами медицини в сьогоднішній
дійсності й у радянський період . На твердження, що в сучасній
вітчизняній охороні здоров’я відносини лікаря і пацієнта придбали суть
відносин продавця і покупця ствердно відповіли 66% пацієнтів і 49%
медиків. П’ята частина пацієнтів не згодна з таких твердженням, а серед
медичних працівників частка незгодних наближається до рівня згодних і
складає 44%. Частка пацієнтів, що сумніваються вище в групі, (14% проти
6%).
З твердженням, що у відносинах лікаря і пацієнта в системі охорони
здоров’я радянського періоду була присутня суть відносин продавця і
покупця не погодилися 80% медиків і 54% пацієнтів. Частка згодних
виявилася вище в групі пацієнтів (23%), і тільки 10% медичних
працівників підтвердили такі відносини в минулому.
Сучасні зміни статусу пацієнта в пріоритетності захисту своїх прав
неминуче приводять до трансформації патерналістичних (“батьківських”)
взаємин в сучасній медицині. Ступінь такої пріоритетності був заданий
нами у твердженнях “Пацієнт і лікар у свої відносинах повинні мати рівні
права” і “У взаєминах лікаря і пацієнта права пацієнта повинні бути вище
усього”. По першому твердженню і пацієнти і медики виявилися
солідарними: відповідно 65% і 67% відповіли ствердно, тобто погодилися
із судженням. По другому твердженню 59% пацієнтів виступило за
пріоритетність своїх прав. Їхня думка підтримали 40% медиків, а кожен
другий (52%) заперечує проти пріоритетності прав пацієнта.
Таким чином, узагальнюючи результати проведеного дослідження, можна
затверджувати, що як пацієнти, так і лікарі, оцінюючи запропоновані
судження, підтверджують зміни, що відбуваються, у своїх взаєминах убік
економічно обумовлених. Підтвердженням тому є визнання впливу на надання
медичної допомоги соціального статусу пацієнта і його добробуту.
Трансформацію відносин убік маркетингових підтверджують відповіді по
посиленню економічних складових таких взаємин і незначний їхній ступінь
наявності в минулому.
Своєрідним парадоксом сучасних відносин лікаря і пацієнта в Росії є те,
що при явних позитивних судженнях про трансформацію відносин убік
ринкових (маркетингових), визнанні економічних стимулів праці медичних
працівників, деяких несміливих судженнях по пріоритетності статусу
пацієнта, респонденти, оцінюючи морально-етичну сторону відносин,
ратують здебільшого за перевагу лікаря . Віддаючи у своїх відносинах
пріоритетність медичному працівнику, і пацієнти і лікарі логічно
виступають за державне регулювання винагороди медиків за працю.
Дане дослідження показує, що в судженнях респондентів про наявність
об’єктивних тенденцій, що змінюють взаємини пацієнта і медичного
працівника убік ліберальних маркетингових, украй висока роль
консервативних переконань у пріоритетності лікаря, як суб’єкта таких
відносин. Разом з тим, принижена роль пацієнта як споживача, украй низка
ступінь визнання його економічної участі і можливості активного впливу
на виробництво й одержання якісних медичних послуг.
Проведене дослідження розкриває наявність визначених маловивчених
проблем у сфері сучасних взаємин пацієнта і медичного працівника.
Об’єктивна трансформація таких відносин, у нових економічних реаліях
вітчизняної охорони здоров’я, вимагає глибокого наукового дослідження й
осмислювання, пошуку в об’єктивності цих відносин характерне і
специфічного, приведення характеристик подібних відносин у визначену
систему.
Використана література:
Всеукраїнські матеріали опитування за 2004-2005 рр. (Журнал
“Лікар-ІНФО”).
Етичний кодекс українського лікаря. – К., 2004.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
