РЕФЕРАТ
на тему:
Специфіка міжнародних розрахунків
та умови розрахунків по зовнішньо-торгівельних угодах
Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання
платежів за грошовими вимогами й зобов’язаннями, які з’являються при
здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами,
підприємствами і громадянами на території різних країн.
Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами,
а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами.
Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі
опосередкування міжнародних торгових угод.
Основними суб’єктами міжнародних розрахунків являються експортери,
імпортери й банки, що їх обслуговують. Вони вступають в певні відносини
між собою з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного
оформлення платежів. При цьому головна роль в міжнародних розрахунках
належить банкам. В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі
посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції
кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю,
виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки
можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які
експортери й імпортери зобов’язані приймати до уваги.
Ступінь впливу банків в міжнародних розрахунках залежить від ряду
факторів, частково від масштабів зовнішньоекономічних зв’язків країни,
участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної
спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і
ділової репутації. Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків
здійснює й загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи і її
інститутів в країні і регіонах країни.
З початком економічної реформи в Україні відбувається процес залучення
комерційних банків у світову систему міжнародних розрахунків. В
доперебудовний період зовнішньоторгові розрахунки в країні здійснювались
переважно через Зовнішньоторговий Банк СРСР. Реформування економіки,
лібералізація ЗЕД, розвиток української банківської системи,
встановлення прямих кореспондентських зв’язків з іноземними банками
дозволяє українським комерційним банкам самостійно здійснювати
зовнішньоторгові розрахункові операції.
Цікаво й корисно знати деякі функції банків і їх послуги, надані
підприємствам-суб’єктам ЗЕД. Це сьогодні:
1) продаж і купівля для клієнтів іноземної валюти;
2) надання позик в іноземній валюті;
3) участь в інкасуванні платежів з-за кордону;
4) участь в платежах клієнтів іноземним партнерам;
5) ведення валютних рахунків клієнтів;
6) ведення власних валютних рахунків у банках-кореспондентах за
кордоном;
7) надання послуг по документному акредитиву;
8) облік переказних векселів, що підлягають оплаті за кордоном;
9) надання клієнту комерційної інформації, що являє для нього інтерес:
та інші.
В даний час, в умовах становлення української банківської системи, що
відповідає ринковим умовам, названі послуги не можуть бути надані
суб’єктом ЗЕД в повній мірі. Тому українські фірми й підприємства,
укладаючи зовнішньоекономічні угоди, повинні враховувати можливості
свого банку, головне, вчитися правильно визначати валютно-фінансові
умови контракту і, насамперед, форми міжнародних розрахунків.
На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин,
наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище
країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД
і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і
звичаї; стан платіжних балансів та ін.
В зв’язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як
відносно самостійну, яка має свої особливості.
По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються
не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й
міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями. Наприклад,
такими як Єдиний чековий закон, прийнятий Женевською вексельною
конвенцією в 1930 р., Уніфіковані правила і звичаї для документарних
акредитивів.
По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах. Тому, з
одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів. А з
другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе
тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших
країн. Інакше кажучи, найбільш ефективна участь тої чи іншої країни в
міжнародному розподілі праці і міжнародних торгових розрахунках можливе
тільки на основі конвертованої валюти.
Як відомо, в даний час існують три групи валют:
1) ВКВ – вільно конвертована (обмінна) валюта. Це валюта, яка вільно і
необмежене міняється на інші іноземні валюти;
2) ЧКВ – частково конвертована валюта (проміжна група). Це національні
валюти, в яких використовуються валютні обмеження для резидентів і по
окремих видах операцій;
3) замкнута (неконвертована) валюта, яка функціонує в межах одної країни
і не обмінюються на іноземні валюти. Обмінність національної валюти
забезпечує:
вільний вибір господарськими об’єктами найбільш вигідних ринків збуту і
закупок в середині країни і за кордоном;
більш активне залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за
кордоном;
стимулювання впливу іноземної конкуренції на підвищення ефективності,
гнучкості й адаптації національних підприємств до середовища, що
міняється;
підтягування національного виробництва до рівня міжнародних стандартів п
цінах, витратах, якості й асортименту;
можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті.
По-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в
країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні
валютні обмеження.
Валютні обмеження являють собою законодавчу чи адміністративну заборону,
лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою
й іншими валютними цінностями. Звичайно, валютні обмеження стають
причиною негативних наслідків. Вони звужують можливості й підвищують
витрати валютного обміну і платежів по зовнішньоторгових угодах. Однак
вони об’єктивно необхідні.
Це пов’язано, насамперед, з нестачею валюти, наявністю зовнішньої
заборгованості, погіршенням платіжного балансу. Валютні обмеження в
даній ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках
держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу
валюти своєї країни.
Валютні обмеження здійснюються різними способами: блокування виручки
експортерів від продажу товарів в даній країні;
повний чи частковий обов’язковий продаж валютної виручки експортерами
центральному банку або іншим вповноваженим банкам; заборона оплати
імпорту деяких товарів іноземною валютою; регулювання строків платежів
по експорту й імпорту та ін.
В Україні до валютних обмежень відносяться: обов’язковий продаж
експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998
р.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних
операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за
здійсненням інвестицій за кордоном, контроль за залученням іноземних
кредитів, регулювання Інвестицій нерезидентів і т.д.
В цих умовах підприємствам-суб’єктам ЗЕД необхідно сумлінно вивчати і
постійно враховувати в своїй роботі питання експортного й імпортного
ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства, технічних
стандартів і вимог, особливості тарифів і квот, антидемпінгових
законодавств, наявності конвертованої валюти і стабільності валюти в
країні потенційного іноземного партнера.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
