РЕФЕРАТ
на тему:
Мовознавча діяльність Євгена Тимченка
Тимченко Євген Костянтинович (27.Х 1866, Полтава — 22.V 1948, Київ) —
український філолог, педагог, перекладач, професор з 1915, академік УАН
з 1919, чл.-кор. АН СРСР з 1929.
Навчався 1889-90 у Петербурзькому університеті (вільний слухач).
Закінчив 1910 Київський університет.
Протягом 1891-93 працював у державних установах Києва і Чернігова
(службовець київської удільної контори, чернігівської земської управи),
згодом — у редакції журналу «Киевская старина» (опрацьовував тут
матеріали для українсько-російського словника), бібліотеці Київського
університету, з 1910 викладав у навчальних закладах Варшави
(приват-доцент, доцент місцевого університету, з 1915 — професор
Варшавського університету, у 1918-32 — Київського університету.
Один з організаторів УАН (1918), був керівником Постійної комісії з
підготовки історичного словника української мови. Зазнав переслідувань.
З 1944 — старший науковий співробітник Інституту мовознавства АН УРСР.
Євген Тимченко — різнобічний мовознавець. Значні його заслуги як
лексикографа: уклав «Русско-мало-росский словарь» (т. 1-2, 1897-99),
співавтор і редактор «Історичного словника українського язика» (випуск
1, 1930; випуск 2, 1932; перевидання 1985 у Мюнхені; випуск 3 не
надрукували).
Цей словник, хоч і мав певні недоліки (не враховано багато пам’яток,
недостатня семантична і стилістична розробки реєстрових слів тощо),
проте своє наукове значення не втратив. Картотека словника зберігається
в Інституті українознавства НАН України (Львів).
Є.Тимченко брав діяльну участь у підготовці «Словаря української мови»
за редакцією Б. Грінченка (1907-09).
Займався питаннями літератури і української мови: «Українська граматика»
(1907, 2-е доп. вид. — 1917), у якій за чіткою системою із залученням
багатого фактажу грунтовно опрацьовані фонетика та морфологія
української мови, особливої уваги заслуговує виклад афіксального
словотвору; «Українська граматика для шкіл середніх» (1918); вузівський
посібник «Курс історії українського язика. Вступ і фонетика» (1927, 2-е
доп. вид. — 1930), де при широкому залученні порівн. матеріалу
слов’янських та інших індоєвропейських мов, а також діал. даних докладно
викладено історію української мови (продовження цієї праці, присвячене
історії морфології, залишилося незавершеним).
Досліджував синтаксис відмінків української мови: «Функції генітива в
південноруській мовній області» (1913, магістер. дисертація рос. мовою),
«Льокатив в українській мові» (1924), «Номінатив і датив в українській
мові» (1925), «Вокатив і інструменталь в українській мові» (1926),
«Акузатив в українській мові» (1928). Ці праці виконані на матеріалі
писаних пам’яток та мови фольклору і лише частково — художньої
літератури.
Євгена Тимченка вважають основоположником української наукової
історичної лексикографії. Розуміючи складнощі укладання подібного
словника однією людиною, сам мовознавець працю свого життя назвав
“Матеріалами до словника писемної та книжної української мови XV – XVIII
століть”.
Відомий історик Микола Костомаров на початку 60-их років 19-го століття
назбирав 4 000 рублів на видання книжок для народу. Але внаслідок
Валуєвського циркуляру 1863 року, коли почала діяти заборона на
українські підручники, він передав усі гроші Російській академії наук,
заповівши їх як премію за словник української мови.
Коли були зняті заборони на українську мову, 1903 року Російська
академія наук оголосила відповідний конкурс, на який подали свої праці
Борис Грінченко та Євген Тимченко.
Першу премію не присудили нікому, але і “Словар української мови”, і
“Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV – XVIII
століть” одержали дві другі премії. Роботу над своєю працею Євген
Тимченко продовжив у радянські часи, коли очолив Комісію історичного
словника української мови у Всеукраїнській академії наук.
Член-кореспондент НАН України, мовознавець Григорій Півторак вважає, що
видання словника Тимченка має не лише практичне значення. Це пам’ятка
української лексикографії.
Важливою частиною наук. доробку Тимченка є його праці з діалектології:
«Причинки до української діалектології» (1908), «Програма до збирання
діалектичних одмін української мови» (1910, у співавт. з К.
Михальчуком), «Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на
українському язиковому обширі» (1925), «Одна діалектна особливість
вживання морфеми ся» (1948) та ін.
Переклав українською мовою карело-фінський народний епос «Калевала»
(1901), шосту пісню естонського народного епосу «Калевіпоег» (1945) та
ін. Залишив значну рукописну спадщину.
Список використаної літератури:
Булаховський Л. А. Євген Костянтинович Тимченко. «Мовознавство», 1984,
т. 6;
Булахов М. Г. Тимченко Евгений Константинович. В кн.: Булахов М. Г.
Восточнославян. языковеды. Биобиблиогр, словарь, т. 3. Минск, 1978.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
