.

Мова в житті людини (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1531 22422
Скачать документ

Реферат на тему:

Мова в житті людини

Мова – один із найвизначніших людських витворів, універсальне надбання
людства й універсальна реальність суспільного існування. Це, за висловом
німецького філософа Мартіна Гайдеггера, оселя людського духа.

На земній кулі існує понад п’ять тисяч мов. Кожен етнос розмовляє
власною мовою. Однак можна стверджувати, що люди світу розмовляють
єдиною мовою, бо всі мови мають дуже багато спільного. Так, зокрема, у
всіх мовах для вираження думки використовують звуки, зі звуків будують
слова, а зі слів — речення. Спільні ознаки, властиві всім мовам світу,
називають універсаліями (від лат. universalis “загальний”).

Кожна мова є надбанням певного народу. Вона не тільки найпотужніший
засіб спілкування, знаряддя думки (мислення), а й дух народу, його
історія і водночас необхідна умова існування не лише культури народу, а
і його самого. Мова є засобом духовного формування особистості. У ній
зафіксовано історичний досвід попередніх поколінь, неповторний
менталітет етносу, його духовні надбання. Вона допомагає краще зрозуміти
людину в її минулому і сьогоденні.

Мова, крім цього, є важливим державотворчим чинником, засобом
консолідації народу. Саме тому кожний свідомий народ дбайливо ставиться
до рідної мови, оберігає її.

Мова – основа духовного життя народу, втрата її, як сказав великий
український письменник Панас Мирний, “смерть для його душі”.

Саме тому загарбники України, бажаючи зламати волелюбний дух
українського народу, проводили політику переслідування нашої мови,
особливо багато випробувань вона зазнала в ХІХ-ХХ століттях.

Як нам відомо, немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не
володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно
користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення
певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть
розвиватися техніки, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови, люди
висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови
людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід.

Без мови взагалі не може існувати людське суспільство.

На певному етапі розвитку суспільства виникає письмо, яке поширює
функціонування мови у часі та просторі. Мовою, закріпленою в знаках
письма, користуються не лише тоді, коли вона висловлена, а й набагато
пізніше, отже, функціонування такої мови не обмежено в часі. Писемна
мова виконує роль засобу зносин з іншими членами колективу, які
перебувають на будь-якому віддаленні від того, хто висловлю свої думки,
а не лише з тими, хто бере безпосередню участь у розмові. На основі
писемної мови в процесі історичного розвитку суспільства виникає
літературна мова.

Українська мова, як окрема почала формуватися у ХІV столітті,
виділившись із східнослов’янської мовної спільності (давньоруської
мови). Тому близькоспоріднені з українською мовою – це російська та
білоруська.

У світі існує дуже багато мов. Наприклад, ціла група слов’янських мов,
що мають багато спільного, скільки вийшли з одного джерела
(спільнослов’янської мовної єдності): польська, чеська, болгарська,
сербська, хорватська, словенська тощо. Всім відомі також
західноєвропейські мови: французька, німецька, англійська;
скандинавські: шведська, датська, литовська. Всіх не перерахувати, бо в
світі їх не одна сотня. І для кожного народу його мова є найважливішою,
у ній втілюється погляд на світ, на самих себе.

Для кожної людини рідний дім – це місце, де можна відпочити від турбот,
це захист від незгод, це відчуття підтримки близьких людей, їхнє тепле,
ласкаве слово. Слово, мова – це те, що дає нам можливість висловити свої
почуття, думки. Наша мова – українська, тому що земля наша – Україна.

Нині українська мова оживає в школах і дитячих садках, на телеекранах,
на високому рівні державного спілкування. Плекали, пестили, допомагали
жити їй усі ці складні часи, коли мова наша була на межі зникнення,
охоронці слова – українські письменники-патріоти.

Максим Рильський закликав у своїх творах та наукових працях бути
уважними дорідної мови. Блискучий знавець її скарбів, він звертався до
сучасників і майбутніх поколінь.

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову…

…Чистіша від сльози

Вона хай буде.

Хтось з великих казав: “Скільки мов ти знаєш, стільки разів ти людина”.
А коли це рідна мова? Коли багатьом українцям потрібно заново вчитись
бути громадянами у своїй державі, а, отже, і шанувати державну мову?
М.П.Рильський писав іще у ті далекі роки:

Мужай, прекрасна наша мово,

Серед прекрасних братніх мов.

А як актуально вони звучать і досі!

Роль слова, рідної мови в житті народу присвячує В.Сосюра поезію “Я знаю
силу слова”, що ввійшла до збірки “Поезія не спить”.

Нам, українця, треба леліяти рідну мову, плекати її, вчити своїх дітей,
онуків, правнуків, – усе робити для розквіту українського слова, пісні,
красного письменства.

Можуть гинути села й міста, палаци й собори, буває – навіть гинуть
могутні держави, однак ці втрати не завжди обривають саморозвиток
народів. Бо вони – лише окремі грані їх життя.

Інакше з мовою, що є синтезом почуттів і роздумів, моралі й етики, мрій
і діяльності людей в усіх сферах життя. Тому мова – витвір і одиниць, і
маси – не має початку і кінця, вона невіддільна від народу – носія мови.
Гине народ – гине й мова, і так само гине мова – гине народ.

Відродження української літератури й мови прийшло з творчістю великих
майстрів слова Г.Сковороди, І.Котляревського, І.Квітки-Основ’яненка, Є.
Гребінки, П.Гулака-Артемовського і особливо Тараса Шевченка.

Шевченкова мова – зразок найпильнішої уваги творця до народного слова.
Саме тому Кобзар став основоположником нової української мови, предтечею
її сучасного розвитку. На струнах своєї поетичної кобзи він відтворив
чудовий мелос української мови, пісенний її лад, багатство образних
засобів.

Мова для Шевченка – це найвищий дар людини й народу, талісман їхньої
долі, таланту, безсмертя.

Ну щоб, здавалося, слова…

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!

Для нього мова була материнською піснею і молитвою над колискою, шепотом
гаю, величчю неба, ревом Дніпра і солов’їною піснею, радістю кохання,
відчаєм покритки, жертвою, любов’ю матері, мужнім покликом до борні і
свободи.

Розуміння ролі мови в житті народу визначає й естетичне кредо лесі
Українки, М.Коцюбинського, В. Винниченка, П.Тичини, О.Довженка,
М.Хвильового, Л.Малишка, М.Рильського, О.Гончара, М.Стельмаха, молодших
провідних митців слова – Д.Павличка, Ліни Костенко, В.Симоненка,
Б.Олійника, І.Драча, М.Вінграновського, Г.Тютюнника.

Ось слова П.Тичини про мову:

Бо то не просто мова звука,

Не словникові холодини –

В них чути труд, і піт, і муки,

Чуття єдиної родини.

Одна в них спільна чути нитка

Від давнини і до сьогодні.

Всі були нашого народу пішли, може, від того, що наші працівники не
рішили питання мови і стали орати чужий переліг. А між тим народом, що
жив тисячі літ і творив свою мову, і говорили нею покоління. Докладаючи
кожне свою цеглину, сей народ мав право сподіватися, що до нього
заговорять його мовою. І той, хто ся зробить, хто зуміє зібрати скарби
тої мови і вернути їх самому народові в облагородженій формі, – той тим
самим вживає для своїх творів такого цементу, котрий не дасть їм
розвалитися віки.

Всі ми знаємо врочистий епічний тон нових дум. Щось величне, з крищі
куте, щось божественне й піднімаюче чується в них. І можна їх
наслідувати двояким способом. Можна характеристичні слова, вирази,
комбінувати їх більш-менш зручно і зліпити, зрештою, щось подібне до
дум. А можна зовсім їх не наслідувати, не ставити ні одного взятого з
дум слова – і все ж наблизитися до первотвору ближче і вірніше, ніж при
першім способі.

Багато митців-письменників допомагали кожному народові розвинути його
мову і тим високого підносили його угору серед інших народів бо немало
славиться поміж людьми той народ, у якого мова розвинута та збагачена
творами всякого письменства.

Мова така ж жива істота, як і народ, що її витворив, і коли він кине
свою мову, то вже буде смерть задля його душі. Смерть задля всього того,
чим він відрізнявся від других людей. Він повинен уде загинути – стати
іншим народом.

Мова це дума народу, Це проста і разом з тим правдива істина. Якщо
забувається мова, то народ, який користувався цією мовою, зникає, але не
фізично, а морально. Українська мова – одна з найкрасивіших і
милозвучніших мов світу. Багато різних письменників з усього світу
прославляють українську мову. Ось деякі вислови з цього приводу: “Мова –
це зброя”, “Не бійтесь заглядати у словник, це пишний яр, а не сумне
провалля”. Художню культуру людства, його мораль і естетичність
український народ збагатив своїми історичними піснями і думами. Ми винні
втратити таку гарну мову, бо світ втратить одну з кращих перлин свого
скарбу.

Адже мова народна – це золотий запас душі народу, з якою виростаємо,
якими живемо і завдяки якому маємо право і гордість милуватися рідним
народом.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020