Реферат на тему:
Екологічне виховання учнів на уроках біології
Cучасні масштаб екологічних змін створюють реальну загрозу для життя
людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України
досягло критичного рівня.
“Гадаємо, – писав В.Сухомлинський, – що школа майбутнього повинна
найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає
природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже
через це ми повинні берегти і поновлювати природні багатства, які
маємо”.
Екологічні проблеми, що особливо загострились в останні десятиріччя,
викликають стурбованість і тривогу чесних людей Землі. Рішенням
міжнародного Стокгольмського форуму з 1972 року в календарі з’явився
особливий день. Дата 5 червня закликає людство загалом і кожного зокрема
зробити все, щоб зберегти дивосвіт кольорів на планеті.
Захистити весняну квітку і спів солов’я, степову балку і поліське
болото, молоду вербиченько і могутній віковий дуб, чисте повітря і чисту
воду – все це і буде надійною гарантією збереження самого життя в усій
його красі і гармонії. Без сьогоднішніх наших колективних зусиль надія
на виживання людської цивілізації стає проблематичною.
На жаль, ми поводимось на рідній землі як завойовники і погані
квартиранти, а не як дбайливі господарі. Надто укорінились такі
небезпечні девізи: “Моя хвата скраю”, “Після нас хоч потоп”, “На наш вік
вистачить”, “Після нас хоч траві не рости”. Тож часто і в прямому, і в
переносному розумінні трава після нас не росте. Замість добрих сходів і
соковитого зела щедро проростає бур’ян байдужості, жорстокості,
безкультур’я, неповаги до Землі – матінки, до рідного народу,
Батьківщини.
В екології, як і у вихованні, все пов’язане з усім. Або в юному,
найбільш сприятливому для добра, віці через спілкування з природою ми
посіємо гуманізм, повагу до життя і готовність його захистити, або цю
юну душу заглушить чортополох.
На жаль, більшість людей вважає, що садіння дерев, спорудження очисних
споруд і тому подібне є екологією. Ні. Це лише дія, вчинок, факт.
Екологічного змісту вони набувають тоді, коли певні знання об’єднують ці
дії у систему. Необхідність системи дій пов’язана з тим, що кожна з них
окремо додає чи забирає щось в одному місці, а це спричиняє зворотний
процес у іншому. Тобто кожна дія передбачає протидію. Врешті-решт
виникає проблема «великої гойдалки»: коли ми в одному місці перетворюємо
пустелю на квітучий сад, а в іншому, навпаки, квітучий сад — на пустелю.
Дії, не узгоджені між собою, не приведені до певної системи, не можуть
бути збалансовані.
Зведення екології до окремих дій перетворило її на аматорство. Відтак
збереження довкілля перетворилося на прогресуючу хронічну хворобу: «цей
мурує, той руйнує». Таке ставлення до природи зрештою стрімко веде
людство до самознищення.
І ліки від цих хвороб такі: треба навчити людей мислити глобально і
тільки після цього діяти локально, тобто пов’язати їхнє мислення з тим,
що В. І. Вернадський називав «науковою думкою як планетним явищем», або,
інакше кажучи, екологічним мисленням, яке втілене в екологічному знанні.
Тому екологія — це насамперед мислення, що ґрунтується на певному
світогляді. В основі екологічного світогляду лежать уявлення про
структуру і функції Природи, про світ, який існує і діє незалежно від
того, входить до нього людина як складова чи ні, і взаємодія з яким
породжує об’єктивне знання. На шляху його здобуття найважливішим слід
вважати диференціацію екологічного знання на таке, що є екологічною
нормою, і таке, що є екологічною патологією. Лікар ніколи не зміг би
лікувати людей, якби не мав уявлення про здоров’я і про те, як виявляє
себе патологія. Тому й екологічні знання мають подаватися винятково в
диференційованому вигляді, як нормальна і патологічна екологія.
Виходячи з цього, найважливішим завданням екологічної освіти є
встановлення пріоритетності екологічних знань, оскільки всі інші науки
спрямовані лише на розробку технологій, і тільки екологія спроможна
організувати їх у систему, яка відповідатиме законам Природи і зрештою
задуму її Творця [7].
Відомо, що людина взаємодіє зі світом і з тим, що в ньому існує, не
безпосередньо, а через культуру. Є підстави стверджувати, що людина
через культуру задовольняє свої духовні і матеріальні потреби. А
будь-які спроби забезпечити їх поза культурою перетворюють людину навіть
не на дикуна (у кращому випадку — елементарного невігласа), а на
чудовисько, бо людський образ створюється не генами, не морфологією, а
культурою [2].
Сучасна культура спрямована на ізоляцію Людини від Світу Природи і
створення «штучного Світу». Нині культура не може виконати свої функції
щодо формування людини, бо протиставивши себе Природі, Всесвіту, і на
жаль, Богу, людина неминуче включила неприродні «механізми» еволюційного
процесу. Сьогодні перед нею постає завдання пристосуватися до «вторинної
природи», яка виникає внаслідок її діяльності, результати якої неможливо
передбачити [2, 7].
Тому потреба змін у людині назріла давно. Про це і говорять, і пишуть, і
складають проекти. Але при цьому проектанти забувають, що змінити людину
можна лише тоді, коли відбудеться заміна сучасної культури на культуру
екологічну.
Екологічна культура передбачає, що наука, технології, релігія,
філософія, освіта, література, мистецтво — усі разом творять спосіб
життя людини. Здійснюючи саме через неї взаємодію зі світом, людина
забезпечить собі стан норми, яку можна розглядати як вищу форму
пристосованості [2].
У формуванні екологічної культури найважливіше місце належить,
безумовно, освіті. На думку російського ученого В. Нікітіна, освіта —
суть людинотворення, є завершальним етапом у процесі цілісного
формування й утворення Людини розумної. На відміну від інших живих
істот, у людини завершальним етапом її формування має бути не досягнення
дорослого стану і здатності мати нащадків, хоча і це потрібно, а освіта,
яка приводить до стану завершеної духовності. Вона, власне, і відкриває
людині шлях до безсмертя, бо духовна людина залишає після себе духовну
спадщину, вмираючи лише тілесно. Якщо зробити ставку на одне та залишити
поза увагою інше, то освіта не здійснюється, і Людина розумна може не
відбутися [2].
Пізнання істинного Світу здійснюється насамперед чуттєвим, емоційним
шляхом, тобто у формі одкровення, осягання, несподіваного розкриття
істини. Це досягається не шляхом логічних міркувань, а як відчуття
гарячого, холодного чи мокрого, тобто несвідомо (підсвідомо).
Підсвідоме забезпечує світосприймання, а свідоме — світорозуміння. І
якщо людина позбавлена здатності відчувати світ, то вона не може
зрозуміти його біль, і не бачить потреби в зміні свого ставлення до
нього. Неправильний світогляд породжує неправильний характер, а він —
неправильні вчинки, які, у свою чергу, призводять до екологічних
проблем, хвороб та нещасть. Відтак освіта може себе реалізувати як така
лише тоді, коли вона навчатиме не лише технологіям, які підкоряють
істинний Світ людині, а й відчуттю та розумінню цього світу.
Тому першим і найважливішим стратегічним завданням екологічної освіти і
виховання слід вважати формування побожного ставлення до всього живого.
Друге стратегічне завдання — пізнання природи, існування якої не
залежить від людської свідомості. Бо саме це пізнання створює всі
необхідні передумови для глобального (біосферного) мислення й екологічно
обґрунтованих локальних дій, відповідно до конкретного природного
середовища, де відбуваються дії. Воно також забезпечить глибоке
розуміння якості середовища, яка визначається не технічними рішеннями, а
якістю тієї роботи, яку виконують природні об’єкти (різноманітні форми
життя), збереження і збільшення яких слід вважати найважливішим
завданням локальних дій.
Виконання цих завдань передбачає досягнення трьох цілей.
Ціль перша. Формування екологічного світогляду. Перешкодою на цьому
шляху є помилкове уявлення, що це — завдання філософів. Помилка випливає
з нерозуміння того, ніби філософська думка як гуманітарна у змозі
творити світорозуміння лише того світу, який творить (створює) людина.
Однак світ, створивши людину, може бути осмислений винятково з позицій
біосферного мислення.
Ціль друга. Утвердження у свідомості учнів думки, що життя може існувати
винятково у формі цілого, а не частин.
Ціль третя. Освіта має здійснюватися у рамках раціонального
природокористування. Ціль досягається в процесі переосмислення всього,
накопиченого наукою. А переоцінювання цінностей дасть змогу перейти від
світосприймання і світопідкорення до світорозуміння, що означає
здатність мислити в рамках уявлень про істинний світ.
Пропонуємо такий підхід до екологічної освіти і виховання в середній
школі, який гармонійно поєднуватиме природничо-наукові предмети з
гуманітарними. Основою цього підходу має стати біологія.
Людина, яка приходить у цей світ, спочатку сприймає його як єдине ціле і
лише потім починає поділяти його на окремі частини. Цей процес
повторюється і в освіті. Ще в дошкільних установах колись єдиний
(цілісний) світ, що оточує дитину, починає поділятися на складові, а
потім цей процес продовжується в школі. У результаті дитина виходить зі
школи зі знаннями математики, фізики, хімії, біології, мови тощо, які у
свідомості, на жаль, ніяк не пов’язані між собою (не утворюють цілого) і
не формують цілісну картину природи. Екологічна освіта має будуватися за
принципом спіралі, коли на кожному наступному витку відбувається
узагальнення попереднього. Тому вона має починатися у початковій школі і
закінчуватися у 12 класі.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
