Реферат
на тему:
Підприємницька діяльність у виробничій фірмі
Будь-яке суспільство для забезпечення нормального створення (достатньо
комфортного) рівня своєї життєдіяльності займається безліччю видів
конкретної праці. З цією метою працездатні люди створюють певні
організації, тобто організаційні формування (трудові колективи), які
спільно виконують ту чи іншу місію (організують програму або мету) і
діють на основі певних правил і процедур. Проте мета і характер
діяльності таких численних організацій різні. За цією ознакою усі
організації можна поділити на дві групи: підприємницькі (комерційні), що
функціонують і розвиваються за рахунок власних коштів, і
непідприємницькі (некомерційні), існування яких забезпечується
бюджетним фінансуванням держави. Організації з підприємницьким
характером діяльності являють собою підприємства.
Найбільш складним напрямком за обсягом і вирішенням
організаційно-технічних завдань є виробнича діяльність підприємства
(фірми), її організація і оперативне регулювання у просторі, і часі.
Серед всієї сукупності постійно здійснюваних заходів, що складають
виробничу діяльність, найважливішими треба вважати: обгрунтування
обсягу виготовлення’ продукції певної номенклатури і асортименту
відповідно до потреб ринку/ формування маркетингових програм для окремих
ринків і кожного виду продукції, їх оптимізація відносно виробничих
можливостей підприємства; збалансування виробничої потужності і
програми випуску продукції на поточний і кожний наступний рік
прогнозного періоду; забезпечення виробництва необхідними матеріально
технічними ресурсами; розробка і дотримання узгоджених у часі
оперативно-календарних графіків випуску продукції.
Виробництво – це процес створення матеріальних благ, необхідних для
існування і розвитку суспільства. Зміст виробництва визначає трудова
діяльність, яка включає три складові:
– цілеспрямовану роботу або саму працю;
– предмети праці, тобто все те, на що спрямована раціональна діяльність
людини;
– знаряддя праці – з допомогою яких людина перетворює предмети праці,
пристосовуючи їх для задоволення своїх потреб.
Продукт матеріального виробництва – матеріальні блага, які поєднують в
себе речовини природи і праці.
В умовах ринкових економічних відносин основною фігурою на підприємстві
виступає підприємець. Статус підприємця (бізнесмена) набувається шляхом
державної реєстрації підприємства. При цьому суб’єктом підприємницької
діяльності може бути як окремий громадянин, так і об’єднання громадян.
Приступаючи до утворення підприємтсва, підпрємець чи група підприємців
повинні мати перед собою чітку і ясну (зрозумілу) ідею. Ця ідея повинна
бути підкріплена системою постійного одержання замовлень на свою
продукцію або послуги. Передбачений випуск продукції або надання послуг
повинні бути забезпечені усіма необхідними матеріальними ресурсами. Крім
того, починаючи нову справу, необхідно подумати про можливості
постійного поповнення свого капіталу. Всі ці питання повинні бути
конкретно відображені в основному документі – підприємницькому бізнес –
плані.
Важливою якісною рисою будь-якого підприємця сучасного підприємця є
здатність гнучко реагувати на зміну ситуації. Для цього треба бути
компетентним у вибраній сфері діяльності, володіти необхідними рисами
характеру: цілеспрямованість, наполегливість, готовність до невдач,
здатність навчатися і робити висновки із своїх помилок. Необхідно
підібрати надійних партнерів і соратників. Треба бути готовим до
конкурентної боротьби. Необхідно чітко організувати маркетинг, вміти
підтримувати неформальні зв’язки і офіційні відносини як з
постачальниками сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих
виробів, так і з споживачами продукції, з замовниками.
Сучасне підприємство – складна організаційна структура. В умовах
ринкової економікки зростає роль трьох основних напрямів організації
промислового підприємства:
– наукова організація виробництва;
– наукова організація праці;
– наукова організація управління.
будь-яка підприємницька акція – це організація взаємозв’язків між
людьми. І чим обгрунтованіше вона створена і уміло регулюється, тим
більше надії на одержання економічної вигоди, на прибуткове покриття
втілених у виробництво затрат.
На практиці проявляються від самого початку організації і навіть задумів
підприємницької діяльності. При вивченні ринку, вивченні пропозицій і
попиту на ті чи інші товари в зацікавленій його галузі, регіоні.
– у вивченні можливості одержання пільг – позичкових, податкових і ін.,
тобто у визначенні загальних умов інвестування засобів.
– при встановленні спеціалізації свого підприємства;
– при виборі форми підприємництва (індивідуальне, сімейне, колективне).
– формування виробничої бази. Необхідно придбати або взути в оренду
виробничі і складські приміщення, обладнання, придбати сировину і
матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, залучити робочу силу.
тут підприємство виступає у відносини з виробниками обладнання,
постачальниками сировини і матеріалів, з посередницькими фірмами.
Робітники наймаються на біржах праці, через оголошення в пресі і іншими
шляхами.
Важливий етап – залучення фінансових ресурсів. Власних коштів для
відкриття підприємницької діяльності завжди не вистачає. Тому
користуються кредитами банків, випускають акції і т.д. Кредити є
короткострокові, середньострокові і довгострокові.
Надання банками кредиту підприємству інколи супроводжується різними
видами операції.
Таким чином підприємство вступає у відносини з комерційними банками,
страховими компаніями, різними юридичними і фізичними особами. А це
вимагає належної підготовки у підприємця.
Кожне промислове підприємство складається із виробничих підрозділів –
цехів, дільниць, обслуговуючих господарств, органів управління,
організацій і установ, покликаних задовольнити потреби працівників
підприємства і членів їх сімей.
Виробничі підрозділи підприємства – цехи, дільниці, обслуговуючі
господарства і служби (які прямо або посередньо беруть участь у
виробничому процесі), зв’язки між ними, взяті в сукупності – складають
його виробничу структуру.
Основною структурою підприємства (крім підприємств з безцеховою
структурою управління) є цех – відокремлена в адміністративному
відділенні ланка, що виконує відповідну частину загального виробничого
процесу.
Цехи є: основні, допоміжні і побічні.
В склад цехів входять основні і допоміжні виробничі дільниці.
Основні виробничі дільниці створюються по технологічному або предметному
принципу.
До допоміжних відносяться дільниці головного механіка і головного
енергетика по поточному ремонту і обслуговуванню обладнання і т.д.
Допоміжні цехи і дільниці організуються по тих жн переметрах, що і цехи
і дільниці основного виробництва.
Є три типи виробничої структури промислового виробництва:
– предметна;
– технологічна;
– змішана (предметно-технологічна)..
Типи організації виробництва:
– одиничне виробництво;
– серійне;
– масове.
Тип виробництва має великий вплив на формування структури
підприємництва, умови, вимоги і критерії раціональної організації праці.
Шляхи удосконалення виробничої структури:
– укрупнення підприємств і цехів;
– пошуки і реалізація удосконалішого принципу організації цехів і
підприємств;
– дотримання раціонального співвідношення між основними, допоміжними і
обслуговуючими цехами;
– постійна робота по раціоналізацї планування підприємств;
– інтеграція окремих підприємств, створення потужних науково-виробничих
об’єднань і т.д.
– створення безцехової структури управління підприємством.
– досягнення конструктивно-технологічної однорідності продукції за
рахунок широкої уніфікації і стандартизації.
– зміна виробничого профіля, спеціалізація, кооперування.
Література:
1. Устенко О.Л. Економіка підприємства. Метод. посібн.. – К.: МАУП,
1997.
2. Економіка підприємства / Під ред. В.Я. Горфінкеля.- М.: банки і
біржі: ЮНіТІ, 1996 – 367 с.
3. Покротський С.Ф. “Економіка підприємства. – К., 2000.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
