РЕФЕРАТ
на тему:
Майнові права подружжя
Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у
системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип
спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей
принцип отримав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (його повна назва —
Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану
Української РСР), зберіг свою життєздатність і у нині Діючому
законодавстві. Однак детально були врегульовані майнові відносини
подружжя лише Основами законодавства Союзу РСР і союзних республік про
шлюб і сім’ю, прийнятими 27 червня 1968 p., і прийнятим в їх розвиток
шлюбно-сшейним законодавством союзних республік. З цього моменту
більшість правових норм щодо власності подружжя не зазнавала суттєвих
змін, що свідчить про вдалість вибраного правового механізму її
регламентації.
Майнові відносини між подружжям врегульовані на сьогодні переважно
Кодексом про шлюб і сім’ю Української РСР, введеним в дію ще з 1 січня
1970 p. (з наступними змінами). У необхідних випадках можливе також
субсидіарі не застосування норм цивільного законодавства, що визна-чають
зміст прав громадян, порядок укладення угод та ін.
Кодексом про шлюб і сім’ю (ст.22) встановлено принцип спільності
придбаного в період шлюбу майна. «Майно, — зазначається у цій статті, —
нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю». Отже, режим
спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його
припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений в державних
органах запису актів громадянського стану (в органах ЗАГСу). Нерідко
чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так
званих «фактичних» шлюбних відносинах.
На майнові відносини такого фактичного подружжя відповідні норми
шлюбно-сімейного законодавства про спільність майна не поширюються.
Спори відносно майна, набутого чоловіком і жінкою в період фактичних
шлюбних відносин, мають вирішуватись відповідно до норм цивільного
законодавства про спільну часткову власність. Водночас «радянському
сімейному праву» відомий період, коли на набуте фактичним подружжям
майно розповсюджувався режим спільності, встановлений сімейним
законодавством. Такий порядок регулювання майнових відносин між
фактичним подружжям існував певний період до 8 липня 1944 p. Однак у
зв’язку з соціально-демографічними змінами у суспільстві, викликаними
війною, широким розповсюдженням фактичних шлюбів, збільшенням
народжуваності позашлюбних дітей, 8 липня 1944 p. було прийнято Указ
Президії Верховної Ради СРСР, п.9 якого встановлював, що лише
зареєстрований шлюб породжує права і обов’язки подружжя, передбачені
шлюбно-сімейним законодавством.
Інколи і після прийняття зазначеного Указу пропонувалося розповсюджувати
на майно, придбане фактичним подружжям, норми про спільну сумісну
власність.
На наш погляд, немає особливої потреби встановлювати однаковий правовий
режим спільної сумісної власності на майно, що набувається подружжям,
яке знаходиться в зареєстрованому шлюбі, та фактичним подружжям, яке
уникає такої реєстрації. Чоловік і жінка, які не бажають реєструвати
шлюбні відносини, мають можливість врегулювати свої майнові відносини
шляхом укладення відповідної угоди.
При цьому в такій угоді за новим законодавством про власність, вони
вправі передбачати щодо спільно набутого майна правовий режим спільної
часткової або спільної сумісної власності. Не можна виключати також
допустимість визнання фактичного подружжя членами сім’ї, що може дати
підстави для застосування ч.І ст.17 Закону «Про власність», за якою
майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною
сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Майнові права та обов’язки подружжя досить детально регламентуються у
правових системах сучасності. Це відносини з приводу режиму майна
подружжя, порядку управління ним, надання матеріального утримання одне
одному. Існують три основні види правового режиму майна подружжя:
спільності, роздільності та змішаний режим.
Режим спільності майна подружжя означає право спільної сумісної
власності на майно, нажите за час шлюбу. Одначе майно, яке належало їм
до шлюбу, а також отримане під час шлюбу в дар чи спадок, залишається в
роздільній власності.
Режим роздільності передбачає належність кожному з подружжя не тільки
його дошлюбного майна, а й майна, набутого під час шлюбу за власні
кошти. Змішаний режим означає, що в період перебування у шлюбі подружжя
розпоряджається майном окремо, а в разі розлучення це майно стає
загальним і ділиться порівну. У законодавстві держав можуть міститися й
інші норми, зміст яких не відповідає традиційному тлумаченню режимів
майна. Так, щодо режиму спільності в одних штатах США доходи від
роздільної власності включаються у спільне майно (штати Техас, Луїзіана,
Айдахо), а в інших — ні.
Юридичною підставою застосування певного режиму майна може бути закон
держави або шлюбний договір (контракт) (легальний та договірний режим
майна). Легальний режим спільності майна подружжя передбачається
законодавством Іспанії, Франції, деяких штатів США. Легальний режим
роздільного майна існує в більшості держав “сім’ї загального права”, в
т. ч. у Великобританії; легальний змішаний режим майна — у Данії,
Німеччині, Норвегії, Фінляндії, Швеції та інших державах.
За шлюбним договором (контрактом) подружжю надається можливість
урегулювати майнові відносини на свій погляд. У ньому може визначатися
статус дошлюбного, шлюбного майна подружжя та його поділ у разі
розлучення. В державах “сім’ї загального права” роль шлюбного договору
відіграє інститут довірчої власності (траст).
Законодавство багатьох держав передбачає порядок укладення шлюбного
договору. Зазвичай для цього обов’язковою є присутність обох сторін і
нотаріальне посвідчення Їхніх підписів (ст. 1410 Цивільного зводу
Німеччини). Інколи допускається присутність представників сторін (ст.
1294 Цивільного кодексу Франції). Угода про майнові відносини між
подружжям найчастіше укладається тільки до шлюбу і може породжувати
правові наслідки лише з часу його реєстрації (ст. 1395 Цивільного
кодексу Франції). У державах, де відсутній легальний режим майна,
подружжя обов’язково укладає шлюбний контракт.
Стаття 27 КпШС України та Порядок укладення шлюбного контракту,
затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 червня 1993
p., встановлюють, що шлюбний контракт може передбачати майнові права
подружжя. Якщо такий контракт не укладено, то на майно подружжя
поширюватиметься режим, передбачений законодавством. У разі виникнення
спору між подружжям з приводу майна, за наявності контракту, суд
передовсім братиме до уваги умови шлюбного контракту. Вказане є
суттєвим, адже норми КпШС України та шлюбний контракт по-різному можуть
трактувати ті самі поняття, наприклад, щодо юридичної долі майна.
Порядок управління майном також може бути встановлений законом або
шлюбним договором. Так, у законодавстві Аргентини, Бразилії, Іспанії
передбачено, що спільним майном управляє чоловік. Одначе розпорядження
нерухомістю подружжя здійснює здебільшого спільно (ст. 1356 Цивільного
зводу Німеччини). Водночас шлюбний контракт може передбачати й інші
умови щодо зазначених питань.
Умови утримання подружжя зазвичай регулюються законодавством. В одних
правових системах передбачаються обов’язки подружжя із взаємного
утримання (ст. 32 КпШС України, ст. 67 Цивільного кодексу Іспанії), в
інших цей обов’язок покладається на одне з подружжя (ст. 208 Цивільного
кодексу Франції в редакції від 3 січня 1972 р.). На теперішній час норми
права, які передбачають принцип взаємного утримання подружжя (сім’ї) за
рахунок праці чи майна, витісняють норми про односторонній обов’язок
матеріального утримання одного з подружжя.
Якщо в державах “сім’ї континентального права” кожне з подружжя може
вимагати надання допомоги іншим, то в державах “сім’ї загального права”
заявления й задоволення такої вимоги не завжди є гарантованим.
Англійське право, наприклад, як і право держав Європи, зобов’язує
дружину надавати матеріальну допомогу своєму чоловікові, обмежуючи це
зобов’язання випадками, коли чоловік гостро потребує допомоги. Проте в
державах “сім’ї загального права” обов’язок подружжя щодо взаємного
утримання, і насамперед обов’язок чоловіка утримувати свою дружину, в
основному визначається виконанням нею своїх шлюбно-сімейних обов’язків і
знаходиться в безпосередньому зв’язку з концепцією єдності подружжя та
обов’язку спільного подружнього проживання (“консорціуму”). Нині
одружена жінка в Англії не має чітко визначеного та гарантованого права
на отримання від чоловіка необхідних їй засобів до існування.
У правових системах, де передбачено укладення шлюбного контракту,
питання утримання подружжя переважно ним і регламентується. В такому
разі норми шлюбного контракту не повинні протирічити нормам моралі (ст.
1392 Цивільного кодексу Франції) та ставити подружжя в гірше становище,
ніж запропоноване нормами законодавства (ч. 2 ст. 27 КпШС України).
При здійсненні подружжям прав на спільне і роздільне майно у них можуть
виникнути певні боргові зобов’язання — особисті чи спільні. Особистими є
всі борги, що виникли до шлюбу або у період шлюбу з угод, спрямованих на
задоволення потреб одного з подружжя, а також ті, що виникли із
зобов’язань, за невиконання яких відповідальність повинна нести особа,
прямо передбачена законом (наприклад, аліментні зобов’язання).
Закономірно, що за особисті борги кожен з подружжя несе самостійну
відповідальність. Така відповідальність дружини-боржника настає у межах
його роздільної власності і частки у спільній сумісній власності (ст.31
КпШС України). При відшкодуванні збитків, заподіяних злочином одного з
подружжя, стягнення може бути звернене на все їхнє спільне сумісне
майно, коли вироком суду встановлено, що це майно було придбане на
кошти, здобуті злочинним шляхом.
Згідно з діючим законодавством може бути проведений опис майна громадян
у порядку забезпечення позову, звернення стягнення на майно боржника,
виконання вироку про конфіскацію майна та в деяких інших випадках. Не
виключено, що в опис може бути включене спільне або роздільне майно того
з подружжя, який не є боржником. У цьому разі він має право подати в суд
позов про виключення належного йому майна з опису. Для правильного
вирішення позову насамперед визначаються частки кожного з подружжя в
спільному майні, причому з врахуванням всього спільно нажитого майна, в
тому числі і того, на яке не може бути звернено стягнення або яке не
підлягає конфіскації.
Інколи один з подружжя, який вчинив злочин, оформляє незаконно придбане
майно на ім’я другого. За таких обставин позов про виключення майна з
опису, безумовно, не підлягає задоволенню, оскільки така угода є
недійсною.
По-іншому будується відповідальність подружжя за їхніми спільними
боргами. До них належать ті, що виникли за єдиними правовими підставами
(наприклад, з угод, укладених подружжям спільно, із спільно заподіяної
шкоди). Зрозуміло, що за таких обставин повинна наступати спільна
відповідальність подружжя усім належним їм майном (як особистим, так і
спільним). Однак на практиці угоди по придбанню, відчуженню, утриманню
спільного майна частіше укладаються одним з подружжя. Незважаючи на це,
борги, що виникли у зв’язку з укладенням таких угод, за певних обставин
можуть бути визнані спільними. Відповідно до ст.31 Кодексу про шлюб та
сім’ю України стягнення може бути звернено на все майно, яке є спільною
сумісною власністю подружжя, коли рішенням суду встановлено, що
зобов’язання одного з подружжя було видане в інтересах усієї сім’ї і
одержане за зобов’язанням, використане на її потреби.
Під інтересами сім’ї закон має на увазі, безумовно, інтереси чоловіка і
жінки. Разом з тим борг буде спільним і тоді, коли одержане одним із них
майно було використане для потреб дітей, оскільки на кожному з них
лежить обов’язок по створенню необхідних матеріально-побутових умов для
дітей. Можливі випадки, коли одержане за зобов’язанням майно
використовується на потреби або чоловіка, або дружини. Наприклад,
одержані чоловіком гроші за договором позики фактично були витрачені на
лікування дружини, придбання санаторно-курортної путівки тощо.
Незважаючи на це, є підстави визнати такий борг спільним.
Список використаної літератури:
Сімейне право / За ред. Дзери – К., 2001.
Зобов’язальне право. Посібник / За ред. Коваленко Р.В. – Харків, 2002.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
