Даний реферат виконаний командою сайту
HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com” www.ukrreferat.com –
найбільшого сайту з українськими рефератами та курсовими роботами!
Реферат
на тему:
Концепція розвитку і навчання Л.С.Виготського та Д.Б.Ельконіна
У психологи існують різні погляди на зв’язок між психічним розвитком і
вихованням, навчанням.
Видатний вітчизняний психолог Л.С.Виготський (1896-1934) відомий як
творець культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. На думку
Л. С. Виготського, таке навчання йде позаду процесу розвитку і мало що
дає психічному становленню дитини.
У вітчизняній психології була розроблена інша система наукових поглядів,
за якою психічний розвиток з самого початку опосередкований,
організований і спрямований вихованням і навчанням.
Починаючи з 20-х років нашого століття значний внесок у розробку цієї
теорії зробили такі вчені, як П.П.Блонський, Л.С.Виготський, П.
Я.Гальперін, В.В.Давидов, О.В.Запорожець, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьев,
О.Р.Лурія, О.І.Мещеряков, Н.О.Менчинська, П.Р.Чамата, Д.Б.Ельконін та
ін.
Так, Л. С. Виготський стверджував, що педагогіка повинна орієнтуватися
не на вчорашній, а на завтрашній день дитячого розвитку. Тільки тоді
вона зможе в процесі навчання здійснювати психічний розвиток. Він
запропонував спеціальне поняття — «зона найближчого розвитку», в якому
відображено внутрішній зв’язок між навчанням та психічним розвитком
індивіда. Смисл цього поняття полягає в тому, що на кожному етапі свого
розвитку дитина може розв’язувати певне коло проблем лише під
керівництвом дорослих або спільно з більш розвинутими дітьми. Потім ці
завдання і дії вона буде виконувати самостійно, але здатність до цього
виникає внаслідок спільних дій у процесі навчання, актуальний зміст,
форми і методи якого зібрані саме у «зоні найближчого розвитку».
Л. С. Виготський висунув також положення про те, що для психічного
розвитку дитини характерний перехід від штерпсихічних до інтрапсихічних
процесів. Спочатку дитина включена безпосередньо у соціальну діяльність,
розподілену між членами певного колективу. Вона має зовнішню, розгорнуту
форму й реалізується різноманітними матеріальними і знаковими засобами.
Засвоєння засобів спільної діяльності формує в дитини на цьому етапі
інтер-психічні процеси. Потім засоби соціальної діяльності, що засвоєні
у зовнішній формі, перетворюються на внутрішні, розумові, або
інтрапсихічні, процеси. Психічний розвиток людини здійснюється внаслідок
переходу від зовнішніх, розгорнутих, колективних форм діяльності до
внутрішніх, згорнутих, індивідуальних форм її виконання. Цей перехід
називається інтеріоризацією.
О. М. Леонтьев конкретизував ряд положень Л. С. Виготського. Зокрема він
довів, що індивід у психічному розвитку привласнює досягнення попередніх
поколінь і у своїй власній діяльності відтворює історично сформовані
людські здібності. Суттєвою характеристикою привласнення здібностей є
те, що юно здійснюється дитиною тільки у спільній діяльності з
дорослими, у спілкуванні з ними та під їхнім керівництвом, а також у
спільній діяльності з іншими дітьми.
Виходячи із зазначених теоретичних положень виховання / навчання можна
вважати формою психічного розвитку людини. В межах цієї форми розвитку
здійснюються процеси привласнення, відтворювання людиною суспільно та
історично заданих здібностей. Виховання і навчання співвідносяться з
психічним розвитком як форма і зміст, тобто вони не тотожні одне одному,
але створюють єдність. Виховання і навчання організовують, спрямовують
психічний розвиток людини.
За словами Д.Б. Ельконіна, весь дошкільний вік обертається, як навколо
свого центру, навколо дорослої людини, її функцій, її задач. Дорослий
тут виступає в узагальненій формі як носій суспільних функцій у системі
суспільних відносин (дорослий – тато, лікар, шофер і т.п.).
Основне протиріччя віку (задача розвитку). Протиріччя цієї соціальної
ситуації розвитку Д.Б. Ельконін бачить у тому, що дитина є членом
суспільства, поза суспільством вона жити не може, основна її потреба –
жити разом з оточуючими людьми, але це здійснити в сучасних історичних
умовах неможливо: життя дитини проходить в умовах опосередкованого, а не
прямого зв’язку зі світом.
Як же здійснюється цей зв’язок? Великий розрив між реальним рівнем
розвитку й ідеальною формою, з якою дитина взаємодіє, тому єдина
діяльність, яка дозволяє змоделювати ці відносини, включитися в них і
діяти усередині цієї моделі, – це сюжетно-рольова гра.
Сюжетно-рольова гра – ведучий тип діяльності дитини дошкільного віку.
Д.Б. Ельконін підкреслював, що гра відноситься до символіко-моделюючого
типу діяльності, у якій операціонально-технічна сторона мінімальна,
скорочені операції, умовні предмети. Однак гра дає можливість такої
орієнтації в зовнішньому, світоглядному світі, яку ніяка інша діяльність
дати не може. Усі типи діяльності дитини дошкільного віку, за винятком
самообслуговування, носять моделюючий характер. Сутність усякого
моделювання, вважав Д.Б.Ельконін, складається у відтворенні об’єкта в
іншому, не натуральному матеріалі, у результаті чого в об’єкті
виділяються такі сторони, які стають предметом спеціального розгляду,
спеціального орієнтування. Саме тому Д.Б.Ельконін називав гру
“гігантською коморою дійсної творчої думки майбутньої людини”.
Що ж складає предмет цієї діяльності? Це – доросла людина як носій
визначених суспільних функцій, яка вступає у визначені відносини з
іншими людьми, що використовують у своїй предметно-практичній діяльності
визначені правила.
Як уже не раз відзначалося, протягом свого розвитку дитина постійно
“опановує” дорослою людиною. Спочатку вона опановує нею як знаряддям.
Але це знаряддя відрізняється від всякого іншого. Ложкою можна
спробувати щось робити (кидати, стукати й ін.), а з дорослим уже не
спробуєш… Якщо щось погано зробив, – виходить, це уже відбулося, це
вже непоправно. У ситуації людських відносин доводиться внутрішньо
програвати не тільки всю систему своїх дій, але і всю систему наслідків
своїх дій. Тому необхідність формування внутрішнього плану дій
народжується саме із системи людських відносин, а не із системи
матеріальних відносин. Така точка зору Д.Б. Ельконіна.
Як же це відбувається? Гра і є діяльність, у якій дитина спочатку
емоційно, а потім інтелектуально освоює всю систему людських відносин.
Гра – це особлива форма освоєння дійсності шляхом її відтворення,
моделювання. Як показали дослідження Д.Б. Ельконіна, гра – це
не загальна форма життя всіх дітей, воно – утворення історичне. Гра
виникає тільки на визначених етапах розвитку суспільства, коли дитина не
може взяти безпосередню участь у системі суспільної праці, коли виникає
“порожній” проміжок часу, коли треба почекати, щоб дитина підросла. У
дитини присутня тенденція в це життя активно входити. На ґрунті цієї
тенденції і виникає гра. На думку Д.Б.Ельконіна, форми гри дитина бере з
форм властивого його суспільству пластичного мистецтва.
На думку Д.Б. Ельконіна, абстрагування від операціонально-технічної
сторони предметних дій дає можливість змоделювати систему відносин між
людьми.
Використана література
1.
PAGE
PAGE 5
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
