UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75843
останнє поновлення: 2016-12-04
за 7 днів додано 10

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваІсторія і жанри риторики (реферат)
АвторPetya
РозділРиторика, ораторське мистецтво, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось13399
Скачало1542
Опис
1. Зародження і становлення риторики Риторика (красномовство) має свою історію, без знання якої важко розраховувати на успіх, тим більше у мистецтві судового оратора. Уже в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але справжньою його батьківщиною є Стародавня Греція, де публічне слово мало надзвичайно велике суспільне значення. Античні ритори виступали із сенаторських трибун, на засіданнях, форумах, судових процесах. Відомими риторами були Арістотель, Демосфен, Цицерон, Квінтіліан, Їсократ, Есхіл, Філократ, Лісій. Такі особистості, як Цицерон та Демосфен, — видатні ритори — ще за життя були увінчані лаврами «синів Вітчизни», «рятівників народу». Цицерон у своїх трактатах, присвячених ораторському мистецтву, писав про формування нової людини — людини-патріота, громадянина, який живе ідеалами свого народу й держави. Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо відомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови якого, насичені фактичним матеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалися динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була характерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло його успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умінням все запалювати і трощити своєю силою і владою можна порівняти з вихорем або блискавицею» \'. Теоретиком ораторського мистецтва і великим ритором античного світу був Марк Тулій Цицерон (106—42 до н. е.). Він провів на форумі майже 40 років і був справжнім ідейним поводирем римського Сенату. Цицерон відпрацював стиль, який дозволяв йому бути простим і блискучим, безпосереднім і пристрасним. Чудовими властивостями цицеронівської промови були мелодійність і ритмічність. Прославився він своїми знаменитими патетичними виступами і висновками. Складовими успіху оратора Цицерон вважав освіту, природний дар і ораторські здібності. Першу промову Цицерон виголосив у 25 років (під назвою «На захист Публія Квінція»), а останню (дванадцяту філіппіку) — у рік своєї смерті (прожив 63 роки). Для промов Цицерона характерні оклики, повтори, іронія, градація. В деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Такий риторичний прийом робив судову промову карбованою. Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаемншгі вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п\'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів\'. Теорію ораторського мистецтва розробляли Арістотель і Платон. На думку Платона, красномовство має бути діловим, а не марнослівним, непідкупним, чесним ы високоморальним. Особливо критично Платон ставився до судових ораторів. Арістотель (348—322 до н. е.) розглядав ораторське мистецтво у філософському плані, підкреслюючи його етичні й естетичні функції. Він вважається творцем теорії суперечки, дискусії. Арістотель розрізняв: • діалектику — мистецтво сперечатися з метою встановлення істини; • ерістику — мистецтво будь-що залишитися правим у суперечці; • софістику — намагання добитися перемоги в суперечці шляхом навмисного використання недостовірних доказів. Перші настанови для тих; хто готувався виступати публічно, належали, очевидно, сіцілійським риторам Тісію й Корку. Це були рекомендації, як слід членувати промову на частини (вступ, виклад справи, закінчення) і які докази слід підбирати. Комедія Арі-стофана «Жаби», де інсценовано суперечку Есхіла й Евріпіда, а також деякі фрагменти промов софістів, ораторів Горгія, Їсократа дають уявлення про посібники для риторів. 2. Жанри публічних виступів Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж. Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознацомлені з текстомдоповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення. Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викеладу. Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період. Промова - це усний виступ із метою висвітлення певної інформації та впліву на розум, почуття й волу слухачів, логічною стрункістю тексту, емоційною насиченістю та вольовими імпульсами мовця. Давньоримська ораторська схема: що, для чого, у який спосіб- може і нині бути визначальною для промовця. Отже, ураховуючи вид промови, оратор повинен змінювати й характер виступу, і засоби, якими оперуватиме під час її виголошування. Із промовою виступають на мітингах, масових зібраннях на честь певної події, ювілею тощо. Мітингова промова зазвичай виголошується на злободенну тему й стосується суспільно значущої проблнми, яка хвилює широкий загал. Цей короткий, емоційний виступ розрахований на безпосереднє сприймання слухачів. Завдання оператора- виявитм нові, нестандартні аспекти теми, спонукавши присутніх по-новому сприйняти уже відомі факти і реалії. Успішність мітингової промови залежить від індивідуального стилю оратора, його вміння доречно використовувативесь арсенал вербальних і невербальних засобів спілкування та майстерності імпровізувати залежно від реакції аудиторії. Палка, заклична, актуальна, майстерно виголошена мітингова промова, як свідчить історія- дієвий чинник впливу на свідомість слкхачів. Агітаційній промові притаманні практично всі складові промови мітингової. Торкаючісь актуальних суспільно-політичних проблнм, активно впливаючи на свідомість, промовець спонукає слухача до певної діяльності, до нагальної необхідності зайняти певну громадянську позицію, змінити погляди чи сформувати нові. В агітаційній промові, як правило, роз’яснюють чи з’ясовуютьпевні питання, пропагують певні думки, переконання, ідеї, теорії тощо, активно агітуючи за їхню реалізацію чи втілення в життя. Ділова промова характеризується лаконізмом, критичністю, спрямування, полемічністю та аргументованістю викладених в ній фактів. На відміну від мітингової та агітаційної ділова промова орієнтована на логічно виражене, а не емоційно схвильоване сприйняття слухача. Частіше цей виступ не має самостійного значення, він зрозумілий і сприймається лише в контексті проблеми, що обговорюється на конкретному зібранні. Ювілейна промова Присвячується певній даті, пов’язаній з ушануванням скреиої людини, групи осіб, урочистостям на честь подій з життя та діяльності організації, установи, закладу тощо. Якщо це підсумок діяльності- до ювілейної промові можна включати в хронологічному порядку найважливіші етапи діяльності та досягнення ювіляра, побажання подальшого плідного розвою та всіляких гараздів. Доречна пафосність не повинна переходити в заштамповану, нудну одноманітність. Слушними в ювілейній промові будуть експромти й імпровізації, тактовні жарти та дотепне акцентування уваги слухачів на своєрідних рисах ювіляра, спогади про цікаві й маловідомі факти з його життя та діяльності. Форма та зміст ювілейної промови, попри невимушеність і дотепність її викладу, повінні морально та етично виважені промовцем, щоб не образити ні ювіляра, ні його близьких, ні слухачів. Лекція є однією з форм пропаганди, передачі, роз’яснення суто наукових, науково-навчальних, науково-популярних та ін. знань шляхом усного викладу навчального матеріалу, наукової теми, що має систематичний характер. Навчально-програмові лекції становлять систематичний виклад певної наукової дисципліни. Обов’язковою складовою частиною цих лекцій має бути огляд і коментар наукової літератури, акцентування уваги на ще не розв’язаних питаннях і проблемах. Настановча-вступна лекція має на меті ввести слухача в коло питань певної дисціпліни, познацомити з її предметом, зацікавити слухачів подальшим вивченням запропонованого матеріалу. Оглядові лекції, як правило, читають після вивчення всього курсу. Вони мають на меті систематизувати знання слухачів із певного предмета, наштовхнути на подальше самостійне опрацювання якоїсь проблеми, активізувати думку. Лекції зі спеціального курсу зазвичай призначені певній вузікій галузі науки, дослідження. Вони дають широкі можливості ввести слухачів у науку, збудити їх думку. Такі лекції значно легше побудувати як проблемні в порівнянні з навчально- програмовими. Ця форма публічного виступу вимагає більшої офіційності й академічності викладу. Як правило, лекція має традиційно чітку структуру- вступ, основна частина, висновки. Вступ – своєрідний заспів, зачин до теми обраної лекції, її актуальності в часі, місці й аудиторії проведення, мусить бути лаконічним, певною мірою інтригубчим. Згуртувавши й зацікавивши слухачів, лекторові слід докласти зусиль, щоб утримати їхню увагу. В основній частині повинно буми викладено, послідовно і логічно розкрито стрижневе питання лекції з увиразненням усіх причинно-наслідкових зв’язків кожної смислово-самостійної частини. Висновки мусять логічно випливати з усього змісту лекції: узагальнювати основне й займати близько 5% часу й обсягу всього виступу. Доречним буде у висновку й підсумковий та настановчий елемент щодо виконання певних дій. Лектор повинен бути готовий до запитань слухачів за темою виступу. Відповіді його мусять бути коректними, виваженими й лаконічними. Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною рнакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного. Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає: - виклад суті певного питання; - акцентування на основному; - висловлення свого ставлення й оцінки; - підкреслення значущості, важливості й актуальності ( чи навпаки ); - підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела). Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків. Використана література: 1. Іржі Томан. Мистецтво говорити. – К., 2000. 2. Основи ораторського мистецтва. – К., 2002.
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

РЕФЕРАТ

 

на тему:

 

Історія і жанри риторики

 

1. Зародження і становлення риторики

 

Риторика (красномовство) має свою історію, без знання якої важко

розраховувати на успіх, тим більше у мистецтві судового оратора. Уже в

Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї було відоме мистецтво риторики, але

справжньою його батьківщиною є Стародавня Греція, де публічне слово мало

надзвичайно велике суспільне значення.

 

Античні ритори виступали із сенаторських трибун, на засіданнях, форумах,

судових процесах. Відомими риторами були Арістотель, Демосфен, Цицерон,

Квінтіліан, Їсократ, Есхіл, Філократ, Лісій.

 

Такі особистості, як Цицерон та Демосфен, — видатні ритори — ще за життя

були увінчані лаврами «синів Вітчизни», «рятівників народу». Цицерон у

своїх трактатах, присвячених ораторському мистецтву, писав про

формування нової людини — людини-патріота, громадянина, який живе

ідеалами свого народу й держави.

 

Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньо

відомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови якого, насичені фактичним

матеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалися

динамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена була

характерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло його

успіхові як оратора. В суді Демосфен виступав як адвокат. Сучасники так

характеризували Демосфена: «Нашого ритора з його умінням все запалювати

і трощити своєю силою і владою можна порівняти з вихорем або

блискавицею» '.

 

Теоретиком ораторського мистецтва і великим ритором античного світу був

Марк Тулій Цицерон (106—42 до н. е.). Він провів на форумі майже 40

років і був справжнім ідейним поводирем римського Сенату. Цицерон

відпрацював стиль, який дозволяв йому бути простим і блискучим,

безпосереднім і пристрасним. Чудовими властивостями цицеронівської

промови були мелодійність і ритмічність. Прославився він своїми

знаменитими патетичними виступами і висновками. Складовими успіху

оратора Цицерон вважав освіту, природний дар і ораторські здібності.

Першу промову Цицерон виголосив у 25 років (під назвою «На захист Публія

Квінція»), а останню (дванадцяту філіппіку) — у рік своєї смерті (прожив

63 роки).

 

Для промов Цицерона характерні оклики, повтори, іронія, градація. В

деяких його промовах майже не вживаються сполучники. Такий риторичний

прийом робив судову промову карбованою.

 

Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї

виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаемншгі вигини

людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи

збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів'.

 

Теорію ораторського мистецтва розробляли Арістотель і Платон. На думку

Платона, красномовство має бути діловим, а не марнослівним, непідкупним,

чесним ы високоморальним. Особливо критично Платон ставився до судових

ораторів.

 

Арістотель (348—322 до н. е.) розглядав ораторське мистецтво у

філософському плані, підкреслюючи його етичні й естетичні функції. Він

вважається творцем теорії суперечки, дискусії. Арістотель розрізняв:

-----> Page:

0 [1] [2] [3]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ