UkrReferat.com
найбільша колекція україномовних рефератів

Всього в базі: 75850
останнє поновлення: 2016-12-08
за 7 днів додано 17

Реферати на українській
Реферати на російській
Українські підручники

$ Робота на замовлення
Реклама на сайті
Зворотній зв'язок

 

ПОШУК:   

реферати, курсові, дипломні:

Українські рефератиРусские рефератыКниги
НазваПропагандистські моделі комунікації (реферат)
Авторdimich
РозділМенеджмент, реферат, курсова
ФорматWord Doc
Тип документуРеферат
Продивилось3657
Скачало389
Опис
ЗАКАЧКА
Замовити оригінальну роботу

Реферат на тему:

 

Пропагандистські моделі комунікації

 

Поняття політичної пропаганди (від. лат. propaganda / propagare —

розповсюджувати) визначається як діяльність по поширенню ідей,

спрямована на формування у суспільстві певних настроїв і вкорінення у

свідомості громадян тих чи інших цінностей та уяв з метою максимального

розширення кола прибічників.

 

Не зважаючи на те, що є чимало вчених, які називають минуле сторіччя

сторіччям пропаганди (Ф. Тейлор, Великобританія), потрібно розуміти, що

пропагандистська комунікація використовувалася в політичних цілях з

давніх-давен.

 

Скажімо, війська Чингізхана використовували лазутчиків для підриву

морального духу противника. Ці "пропагандисти" поширювали чутки про

надзвичайну жорстокість монголо-татарського війська, деморалізуючи своїх

ворогів і готуючи психологічний ґрунт для успішного ведення військової

кампанії.

 

Аналогічні підходи у психологічній та "гарячій" війнах демонстрував і

Александр Македонський під час своїх походів до Індії та Середньої Азії.

 

Це, так би мовити, "експортна" модель пропагандистської комунікації. Але

непоодинокими були й внутрішньокомунікативні пропагандистські моделі.

 

Наприклад, культивація у стародавньому суспільстві пропагандистського

висловлювання "з щитом, або на щиті" була спрямована на підтримку

високого бойового духу воїнів.

 

І таких прикладів можна навести безліч. Чого тільки варта інформація про

те, що 1633 р. Папа Римський Урбан ?? заснував спеціалізовану політичну

інституцію — конгрегацію пропаганди, яка була покликана по суті

рекламувати католицьку церкву.

 

Так що відділи пропаганди і агітації у комуністів (Радянський Союз) та

націонал-соціалістів (Німеччина) не є, власне кажучи, ексклюзивним

винаходом тоталітарних політичних режимів XX ст. Буржуазні ідеологи

розпочали цю роботу ще на початку XIX ст. Скажімо, Британське

казначейство 1809 р. запровадило у своєму штаті посади прес-секретарів,

а 1912 р. тамтешній уряд Ллой-да Джорджа перед запровадженням пенсійної

реформи організував групу лекторів, що була спрямована в маси для

роз'яснення політики правлячих кіл британської імперії.

 

Все це так. Але вищезгаданий Ф. Тейлор — директор Інституту

комунікативних досліджень Лідського університету з Великобританії —

безумовно має рацію, іменуючи XX ст. сторіччям пропаганди.

 

Вивчаючи японську модель пропагандистської комунікації часів Другої

світової війни, він звернув увагу на те, що всередині країни

заборонялося прослуховування зарубіжних радіостанцій, у той час як сама

Японія активно "працювала на експорт", віщаючи на двадцяти двох мовах.

Таку саму політику проводило керівництво Німеччини і СРСР, а після

початку бойових дій і всі учасники Другої світової війни.

 

Хоч би як там було, а ефективність пропаганди всередині тоталітарних

країн була надзвичайно високою. В тій самій Японії на суспільну

свідомість навіть не вплинули ядерні бомбардування Хіросіми і Нагасакі

Те саме можна було побачити в СРСР та Німеччині.

 

Скажімо, Радянський Союз, втративши на початку війни майже всю

-----> Page:

0 [1] [2]

ЗАМОВИТИ ОРИГІНАЛЬНУ РОБОТУ