Реферат на тему:
Психологічні і психотерапевтичні моделі комунікації
Психологічна модель комунікації Зігмунда Фрейда
Модель комунікації Зігмунда Фрейда ґрунтується на дослідженні
безсвідомого, яке важко регулюється на основі раціонального впливу.
Ця проблематика є дуже корисною для нас. Причина? Техніка психоаналізу
дозволяє вийти на розуміння процесів витіснення неприємних, суперечливих
загальновизнаним нормам, нереалізованих бажань і думок.
Психоаналіз дає змогу побудувати психологічну модель сучасного
суспільства, з якої вибудовується і модель комунікації.
На думку Карен Хорні, “ступінь усвідомлення почуття абсолютно нічого не
говорить ні про його силу, ні про його значення” [67, с. 36].
Знання тривог, очікувань, бажань та інших почуттів, вимірювання
рейтингів дозволяють доволі ефективно планувати і реалізовувати
політичні (зокрема виборчі) кампанії в рамках паблік рилейшнз.
Вам потрібні приклади? Найяскравішими у цьому плані є президентські
перегони в Росії 1997 р.
За президентський пост змагалося два основних політичних лідери: Борис
Єльцин, який домагався переобрання, і Геннадій Зюганов, лідер російських
комуністів.
Останній побудував свою виборчу кампанію на ностальгічних мотивах —
мовляв, раніше, коли комуністи були при владі, і пенсії платили вчасно,
і крали менше, і жили краще А команда Б. Єльцина побудувала свою
PR-кампанію на контрастах, експлуатуючи таке сильне почуття, як страх.
Тільки-но Г. Зюганов виступить і розкаже “по ящику” про хороше життя при
“розвиненому соціалізмі”, як відразу починають демонстрацію будь-якого
жахливого фільму про ленінсько-сталінські концтабори, черги за хлібом та
масові вбивства інакомислячих.
Спробуйте порівняти, яке почуття є сильнішим: страх за життя чи
ностальгія? І ви достеменно спрогнозуєте, хто переміг у тій виборчій
кампанії.
Основним постулатом комунікативної моделі 3. Фрейда є те, що наша
поведінка не завжди спирається на свідому мотивацію наших вчинків.
Попри те, що сексуальні мотиви в його теорії є дещо перебільшеними, сама
суть психоаналізу — пошук прихованих мотивів, які приходять з
безсвідомого у свідомість, є дуже корисною в наших дослідженнях проблем
комунікації.
Безсвідоме, на думку 3. Фрейда, намагається обійти “цензуру” свідомості
і прорватися в підсвідоме чи свідоме. Звідси й інтерес психоаналітика до
помилок, обмовок, сновидінь, гумору — “в кожному жарті є доля жарту”.
Зрозуміло, що ця модель насамперед придатна для аналізу відносин на
зразок “індивід — індивід” (лікар — пацієнт). Не дарма ж 3. Фрейда
вважають одним із засновників політичної психології, оскільки він свого
часу разом з У. Буллітом провів психологічне дослідження особистості
президента СІЛА Т. Вільсона [64]. У подальшому цей метод отримав назву
психобіографічного.
Але 3. Фрейд проводив дослідження і масовидних психологічних феноменів.
Зокрема, він проаналізував масову психологію церкви й армії, віднайшовши
кілька спільних рис:
• наявність зовнішнього спонукання, аби уникнути розпаду організації;
• культивація обманної уяви (ілюзії,) що є верховний владика (в церкві —
Христос, а в армії — полководець), який любить кожного окремого члена
маси рівною любов’ю.
А наведена далі цитата класика психоаналізу дозволяє зробити висновки
щодо розвитку психології взагалі й особливо в контексті комунікативної
моделі 3. Фрейда: “Ми маємо зробити висновок, що психологія маси є
найдавнішою психологією людства, все, що ми, зневажаючи всіма залишками
маси, ізолювали як психологію індивідуальності, виділилося лише пізніше,
поступово і, так би мовити, все ще тільки частково з давньої масової
психології”. І це пише видатний дослідник індивідуальності…
Від себе додамо, що 3. Фрейд цілком слушно зробив наголос на певних
перекосах у розвитку західної психології (особливо політичної) в плані
надмірного перебільшення ролі особистості в розвитку історичного
процесу.
Наразі українська психологічна школа (як і вся радянська) зневажала
особистісними аспектами цієї проблеми, оперуючи інтегральними поняттями
“маси — стани — вожді”.
Досвід показує, що істина — завжди посередині. Шукав її і Карл Юнг — ще
один видатний представник психоаналітичної школи.
Модель аналітичної психологи Карла Юнга
Високо шануючи 3. Фрейда, без якого, на думку К. Юнга, неможливо уявити
собі історію духовного життя минулого століття, останній ввів поняття
архетипу і колективного безсвідомого.
Запровадженням цих понять у поєднанні зі зняттям виключно сексуальної
інтерпретації лібідо (енергія, бажання) К. Юнг значно зменшив роль
особистісного. Його дослідницький пріоритет — колективна психіка, а
наукова “торгова марка” — “аналітична психологія”.
На думку К. Юнга: “„.Не закон створює громадський порядок, а
наслідування, яке охоплює також “навіювання”, сугестивність і духовне
зараження.
Як і всі представники психоаналізу, К. Юнг постійно акцентує на
символізмі, оскільки символи відіграють особливу роль в комунікації.
Досліджуючи архетипи як явища колективного безсвідомого, наш
“аналітичний психолог” виявляє ірраціональне раціональними методами.
Символ Демона у нього — найчастіше темношкірий, монголоїдного типу, а
символ Христа — суперечливий. Звідси й логічне, на думку психолога,
використання християнством тези про первородний гріх та гріховність
людини, аби зробити абрис космічної суперечливості в кожному
індивідуумі.
Ви запитаєте, для чого все це нам знати? На думку Г. Почепцова, архетипи
ворожих сил можуть досить ефективно використовуватися в
пропагандистських цілях. Наприклад, радянські військовополонені під час
Другої світової війни німецькою пропагандистською машиною портретувалися
найчастіше саме як монголоїдний тип.
Аналогічний підхід може бути використаний і технологією “білої”
пропаганди, яка ідеалізує певний суб’єкт, якому “ставлять імідж”.
Скажімо, в Радянському Союзі, де монопольно правила
номенклатурно-комуністична еліта, всі портрети членів політбюро ЦК КПРС
йшли до друку лише після візування у відділі пропаганди та агітації ЦК
КПРС.
Ви не повірите, але на перших портретах Генерального секретаря ЦК КПРС
Михайла Горбачева була відсутня темна родима пляма на його лисині Лише
згодом, коли так звана перебудова набрала обертів, у пресі та на
плакатах з’явилося реальне зображення.
Сміх сміхом, але ортодоксальні віруючі, побачивши ту пляму на лисині
лідера СРСР, одразу вказали на “знак Антихриста”.
Так що іміджмейкери-консерватори з політбюро ЦК були не такими вже й
профанами у PR-івських справах! До речі, ці ж стандарти у подальшому
використовувала прес-служба президента Азербайджану Гейдара Алієва, який
був членом того самого політбюро ЦК КПРС. Під час зустрічі делегації
Міжнародної Кадрової Академії з Г. Алієвим у його резиденції в Баку нам
було м’яко, але настирливо “не рекомендовано” знімати президента на наші
фотоапарати. Все це люб’язно зробив особистий фотограф азербайджанського
лідера. Наступного дня кожен з нас отримав пачку фотографій, ретельно
відібраних президентською прес-службою. Все було зроблено професіонально
і коректно, відповідно до стандартів висвітлення діяльності президента
Азербайджану, вироблених апаратом його адміністрації.
Ось в які конкретні речі втілюється теорія К Юнга, який, зокрема,
виокремлював серед архетипів архетип героя. Останній мав бути певним
уособленням “ідеального іміджу”, який існує в колективній свідомості.
Оскільки юрба поважає силу, вона вимагає від свого лідера сили, навіть
насильства. Все це, зрозуміло, у поєднанні з особливою харизмою. І
ніяких недоліків, чуєте?!
Особливу увагу К. Юнг приділяв культурним символам, які є важливою
частиною ментальності. Культурні символи пройшли через століття і стали
колективними образами тепер вже цивілізованих суспільств. Але,
незважаючи на те, що суспільство цивілізувалося, на емоційному рівні
масова психологія і досі більшою мірою керується первинними структурами
доцивілізова-них суспільств.
Проте чи є такі взагалі?
У будь-якому суспільстві віками відбувалася історія, описана поетом
Володимиром Маяковським: “Крошка-сын к отцу пришел. И спросила кроха:
«Что такое “хорошо”, а что такое “плохо”?»”…
Звісно, відповідь у батька завжди була, є і буде. Ось як лишень буде
подана інформація, яким кодом, на основі якого впливу — раціонального чи
ірраціонального?
Модель структурного психоаналізу Жака Лакана
Побудована на тезі: основа комунікативного процесу — мова (пацієнта).
Робота психоаналітика пов’язана з розстановкою в тексті (пацієнта)
знаків пунктуації. Мовляв, у рукописах символічних писань (“Біблія”,
китайський “Канон”, від себе додамо — “Слово о полку Ігоревім”) відсутні
знаки пунктуації, що створює двозначність.
Ж Лакан відокремлює мову і мовлення. Призначення мови — не інформувати,
а викликати уявлення (чистісінький PR-термін! — В. Б.). А наявність
мовлення розрахована на існування Другого.
Свого часу психологи провели експеримент. Якщо дитина грається в
кімнаті, де нікого немає, вона найчастіше мовчить. А коли вона знає, що
в кімнаті є ще хтось, навіть не контактуючи безпосередньо в цей момент з
цим іншим, дитина вголос коментує свою гру: “Лялька Тетянка зараз ляже
спатки, а потім буде гратися з Іринкою…” І тут важливе все: мовчання,
“охи”, обмовки тощо.
Комунікативна модель Ж. Лакана загалом має розглядатися під гаслом:
“Назад до Фрейда”, хоча, по суті, він зробив певний крок до модернізації
психоаналізу.
Модель нейрон лінгвістичного програмування
Нейролінгвістичне програмування (НЛП) ґрунтується на тезі, що людина
отримує інформацію водночас з кількох комунікативних каналів
(візуального, аудіального, кінестетичного тощо). Проте кожен з нас має
домінуючий комунікативний канал.
Фахівці з НЛП за допомогою тестових запитань можуть візуально визначити
провідну репрезентативну систему для кожної людини.
Такі дослідження варто провести для лідера вашої команди (президента,
мера, кандидата у депутати тощо), а також для прес-секретаря з метою
врахування індивідуальних особливостей вищезгаданих людей при проведенні
PR-заходів.
Попри те, працюючи на масову аудиторію, варто знати провідні
комунікативні канали для різних соціальних груп населення. Зробити це
можна методами соціальної психології шляхом проведення репрезентативного
опитування даних соціальних груп громадян.
НЛП належить до психотерапевтичних методів, який дозволяє досить
ефективно працювати з індивідом. Зокрема, використовуючи методи
психодіагностики, пропонуються такі контрольні позиції для
спостереження:
1. Руки індивіда.
2. Рухи індивіда.
3. Ноги і ступні ніг індивіда.
4. Патерни фіксацій при рухах очей.
5. Взаємозв’язок “голова — шия — плечі”.
6. Вираз обличчя (брови, рот, лицьові м’язи).
Якщо додати до цього системний підхід і порівняння інформації, яку
прагне різними каналами подати індивід — джерело інформації, ми можемо
дійти цікавих висновків.
І це, до речі, багато хто з нас і робить, навіть і не знаючи про такий
цікавий метод — НЛП.
Наприклад, якщо політик говорить, що ніколи в житті не був агентом
спецслужб і не зраджував своїм коханкам, то варто звернути увагу не
тільки на його слова, а й на тембр голосу, вираз обличчя, позиції у
просторі рук і ніг.
Аналогічні принципи, до речі, покладеш в основу роботи так званого
детектора брехні, який фіксує процеси потовиділення, інші біохімічні та
біофізичні реакції під час відповідей на запитання психолога.
Отже, тільки після інтегрального аналізу можна напевно стверджувати, чи
щирими є слова того політика.
А щоб не вийшло так, як говорив один з гумористів: “Он как бы говорит
нам, а мы — как бы верим…”, фахівці з НЛП можуть навчити лідера бути
впевненим у собі, тримати удар тощо.
Навчаючись НЛП-технологіям, варто приділити певну увагу метафорамі
НЛП-якорям.
Метафоричність, образність надзвичайно важливі при створенні іміджу.
Інколи один влучний вислів переважає за пропагандистською ефективністю
цілий шерег відео- та аудіосюжетів і публікацій.
Наведемо кілька таких прикладів.
Л. Кравчук (президент України, 1991-1994 pp.): “Маємо те, що маємо…”
В. Черномирдін (прем’єр-міністр Росії, 1993—1998): “Хотіли як краще, а
вийшло як завжди”.
О. Лукашенко (президент Білорусі з 1994 p.): “Білоруси житимуть погано,
але недовго…”
Поняття НЛП-якоря пов’язане з асоціаціями (візуальний символ, звук,
дотик, запах), які навіюють певні почуття (позитивні чи негативні).
Потрібні приклади? Ось вони: національний прапор, гімн, масаж, запах
кави тощо.
Використання цих якорів рекомендується переважно як фонове, на тлі якого
доводиться певна інформація.
Цікавий метод НЛП, чи не так?
Але познайомимося ще з деякими методами психотерапевтичної комунікації.
Моделі групової психотерапії
На відміну від психоаналітичного впливу, коли комунікація відбувається
на рівні “індивід — індивід”, моделі групової психотерапії
характеризуються комунікативною взаємодією на рівні “група — індивід”.
Основою для використання таких моделей є об’єктивна потреба колективного
впливу на індивіда, який, потрапивши до нового для нього середовища,
“заробляє” собі той чи інший невроз.
Вважають, що сам термін “групова психотерапія” вперше запровадив Дж
Морено.
Отже, психотерапія базується на позитивному впливові групи, який має
певний лікувальний ефект.
Виокремлюють такі типи групової психотерапії: психодра-ма, групи
тренінгу, групи зустрічей, гештальтгрупи, групи тілесної терапії, групи
терапії мистецтвом, групи тренінгу умінь тощо [38, 39].
Суть психодрами, яку у двадцятих роках створив вже згадуваний Дж. Морено
(СІЛА), полягає в тому, що індивід разом з групою розігрує свої
конфлікти, а не розповідає про них.
Результатом такої рольової гри та імпровізації є вироблення моделей
поведінки, які можуть бути реалізовані в реальному житті.
Після закінчення психодрами її учасники аналізують особливості поведінки
кожного з “авторів” з метою розширення “репертуару ролей” людини.
Позаяк ми всі постійно граємо певні ролі у своєму житті (дитини, батька
чи матері тощо), комунікативна модель психодрами дозволяє людині краще
розкритися, сприяє розвитку імпровізаційних, творчих засад в її
поведінці. Це зробити не так просто. Саме тому перед психодрамою
необхідно провести розминку, оскільки на початку рольової гри майбутні
зірки Великого Театру Життя мають чимало комплексів, неабияк
загальмовані й “заморожені”. Подібні принципи реалізовані і в концепціях
інших типів групової психотерапії, які дозволяють індивідам краще
розкритися в міжособистісних взаємовідносинах. Як наслідок — людина стає
більш комунікативно чутливою, що є надзвичайно важливим для лідерів,
їхніх прес-секретарів та інших осіб, уповноважених на спілкування з
мас-медіа, а через них — і з громадськістю в цілому.
Список використаної літератури:
Тимофеев Т. Виклики XXI століття — дебати про альтернативи // Політична
думка. — 1999. — № 4.
Удовик С. Л. Глобализация: семиотические подходы. — ?., 2002.
Урсул. Информация. Методологические аспекты. — М., 1971.
Уткин А. И. Глобализация: процесс осмысления. — М., 2001.
Фрейд 3., Буллит У. Томас Вудро Вильсон. — М, 1992.
Фрейд 3. По ту сторону принципа удовольствия. — М., 1992.
Харше Р. Глобализация и процесс изменения границ в международных
отношениях // Восток — Запад. Региональные подсистемы и региональные
проблемы международных отношений. — М., 2002.
Хорни К. Невротическая личность нашего времени. Самоанализ. — М., 1993.
Ціеак В. Трансформація преси в Україні та Польщі в контексті суспільних
змін (1989-1999). — К, 2000.
Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. — М., 1980.
Эко У. Отсутствующая структура Введение в семиологию. — СПб., 1998.
Юнг К. Г. Психология безсознательного. — М., 1994.
Юнг К. Г. Архетип и символ. — М., 1991.
Юнг К. Г. Структура психики и процесс индивидуализации. — М., 1996.
Якобсон Р. Лингвистика и поэтика // Структурализм: “за” и “против”. —
М., 1975.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
