Реферат на тему:
Семіотичні моделі комунікації
Семіотичні моделі комунікації побудовані насамперед на використанні
візуальних або іконічних знаків, хоча часто-густо на фоні використання
цих “повідомлень без кодів” для наведення останніх штрихів
використовуються і вербальні знаки. Тобто спочатку ми “читаємо”
зображення, а потім вже доповнюємо картину світосприйняття читанням
текстів.
Розглянемо деякі з таких моделей.
Модель Романа Якобсона
Професор Массачусетського технологічного інституту (США), який свого
часу виїхав з Росії, Р. Якобсон описав модель мовної комунікації (рис.
9) у вигляді шести факторів [74]:
Рис. 9. МодельмовноїкомунікаціїР.Якобсона
Кожному з цих факторів, на думку Р. Якобсона, відповідає певна функція
мови:
Емотивна — пов’язана з адресантом, який передає своє експресивне
ставлення до певної події чи явища на рівні інтонацій, які однозначно
зчитуються аудиторією.
Конативна — відображає орієнтацію на адресанта і висловлює безпосередній
вплив на співрозмовника: “Подайте, будь-ла-ска, мою парасольку”.
Фатична — спрямована на підтримку не інформації, а контакту: “Сьогодні
чудова погода, с-е-е-р…”
Метамовна — пов’язана з кодом, який дозволяє дізнатися про значення
слова за допомогою метафор: “Тигр — це велика кішка, дуже схожа на
нашого Мурчика”.
Поетична — орієнтується більше на форму, ніж на зміст повідомлення: “Ніч
яка місячна, зоряна, ясная, видно — хоч голки збирай…”
Реферативна(когнітивна) — робить акцент на контекст і є посиланням на
об’єкт, про який йдеться у повідомленні Мовляв, спікер парламенту дав
зрозуміти журналістам, що він не перша, але й не друга людина в
політичному істеблішменті України.
Крім того, Р. Якобсон вважав, що для візуальних знаків найважливішим є
просторовий вимір, а для слухових — часовий. Усі знаки (ікони, індекси,
символи — за Чарльзом Пірсом), на його думку, мають загальні риси, а
різниця в перевазі однієї характеристики над іншими.
Символічний компонент в іконічних (візуальних) знаках може тлумачитися
по-різному. Якщо на картині одна людина зображена більшою за інших, то
можливі три варіанти:
• вона дійсно має більші фізичні габарити;
• перебуває ближче до глядача;
• відіграє важливішу роль (згадайте зображення фараонів, імператорів,
царів на стародавніх фресках чи картину Петро-ва-Водкіна “Більшовик”. На
останній він стоїть із величезним прапором і має вигляд Гуллівера, у той
час як “небільшови-ки” зображені ліліпутами, що штовхаються на вулицях).
Модель Юрія Лотмана
Цей відомий професор Тартуського університету (Естонія) вважав модель Р.
Якобсона надто абстрактною. На його думку, для комунікації потрібна
нееквівалентність адресантів, себто того, хто говорить і хто слухає. А
сам процес комунікації розглядався ним як переклад тексту з мови мого
“я” на мову твого “ти”. Такий переклад, вважав Ю. Лотман, побудований на
невідповідності кодів обох учасників комунікації, які, втім, створюють
множини, що перетинаються [35].
Ю. Лотман виокремлював дві комунікативні моделі:
“Я — ВІН”;
“Я — Я”.
У першому випадку він наголошує на активному і пасивному видах
споживання інформації.
Співставте скульптуру і ляльку (іграшку). Скульптура — інформативний
монолог автора, який хоче бути почутим, але не потребує відповіді. А
лялька потребує гри. Себто — фольклорної комунікації, коли можна активно
втручатися в її просторові просування.
У другому випадку модель називається ним автокомунікацією, коли
повідомлення набуває нового змісту (перекодовується за новим кодом).
Передача повідомлення самому собі виглядає як перебудова особистості.
І справді, уявіть собі, що ви прочитали роман “Майстер і Маргарита” ?
Булгакова в 14 років, а потім перечитали його в ЗО років. Один і той
самий текст, що наклався на різний життєвий досвід, дає дуже різні
емоції та інформацію.
Ще один, на наш погляд, характерний приклад. Скажімо, покоління 60—70-х
років XX ст. у Радянському Союзі виховувалися на обожнюванні “дідуся
Леніна”, який дбав про дітей, любив звірів тощо.
Чи змінився цей імідж, коли з’явилися історично підтверджені факти, що
В. Ульянов на полюванні прикладом рушниці (щоб не витрачати набоїв)
добивав зайців, які забралися на острівець, з усіх боків залитий водою?
Або прочитали написані ним слова: “Інтелігенція — г… нації”? —
напевно, відповідь не потребує подальшого тлумачення… Особливе
значення Ю. Лот-ман надавав візуальній комунікації. На шляху до неї він
виокремлював етап первинного кодування (етикет, ритуал).
Скажімо, французький імператор Наполеон, започатковуючи власний
придворний церемоніал, орієнтувався не на попередній королівський
придворний етикет, а на осучаснену французьку версію етикету двору
римських імператорів.
На нашу думку, це цікавий приклад, оскільки подібний символізм в етикеті
простежується в багатьох цивілізаціях, країнах, часових вимірах.
Згадаймо лише, що етимологія слова “король” пов’язана з іменем Карла
Великого, “цар” — Цезаря.
Філософія побудови російської імперії базувалася на постулаті “Москва —
третій Рим”.
Очевидно, Наполеон, який узяв титул імператора, навіть на рівні
придворного етикету прагнув наслідувати велич Великого Риму, а не
повторювати етикет французького королівського двору, що “профукав” владу
й набув зневажливого ставлення серед широких верств тамтешнього
суспільства.
Зауважимо, що Ю. Лотман розглядав культуру як генератор кодів. Всі явища
культури, на його думку, є своєрідними комунікативними механізмами,
себто різними мовами. І культури, побудованої на одному коді, в принципі
не повинно бути, оскільки остання зацікавлена у наявності великої
кількості таких кодів.
У цьому плані важливою є також роль природної мови та лінгвістичного
механізму кодування. Відтак — і первинної (мова), і вторинної
(література, театр, кіно) моделюючих систем як об’єктів семіотики.
Цей видатний естонець, надаючи великого значення лінгвістичному
інструментарію, узасадив основи комунікативного аналізу культури через
аналіз останньої в якості специфічного, комунікативного механізму
передачі інформації. І в цьому його незаперечна заслуга перед наукою.
Модель Умберто Еко
Відомий італійський романіст і семіотик У. Еко [17; 70; 87] більшою
мірою, ніж Ю. Лотман, оцінював роль візуальної комунікації і значно
меншою — роль лінгвістики в семіотичному аналізі
Іконічний (візуальний) знак, який схожий на зображення предмета, на
думку У. Еко, передає не всі його характеристики.
Візуальному знаку мають бути властиві такі типи характеристик:
• оптичні (видимі);
• онтологічні (уявні);
• умовні.
Тож, аналізуючи картину середньовіччя, треба розуміти, що художник того
часу малював людину або тварину, спираючись на іконографічні коди свого
часу, а не на те, що бачив.
Розглядав У. Еко і особливості архітектурної комунікації, де
архітектурні знаки мають функціональне значення. Скажімо, двері, які ми
бачимо, символізують нам можливість увійти до будинку, а
електрокавоварка — потенційну можливість зробити собі кави.
Проте, на нашу думку, не варто забувати, що люди з інших часів чи
цивілізацій навряд чи ототожнювали б можливість приготування кави з
допомогою електрокавоварки. Уявіть себе Кон-фуцієм чи Александром
Македонським (тільки серйозно, без божевілля!), і ви зрозумієте, що цей
варіант архітектурної комунікації не спрацював би.
Отже, і тут ми можемо говорити, що онтологічні (уявні) та умовні
характеристики візуальних та архітектурних знаків мають залежність від
іконографічних кодів свого часу.
Звідси й особливості моделі комунікації У. Еко (рис. 10).
Ця модель відрізняється від стандартної наявністю лексико-дів (вторинних
кодів), які несуть додаткове інформаційне навантаження.
Рмс. 10. МоделькомунікаціїУ.Еко
У. Еко, аналізуючи раннє християнство, підкреслював, що для повноти
впливу на свідомість ідеологам цієї релігії довилося винаходити притчі і
символи. Ісус, скажімо, символізувався за допомогою зображення риби.
Від себе додамо, що раціонально сприймати світ можуть далеко не всі На
це здатна лише обмежена група людей, що здебільшого належить до еліти
суспільства. Решті потрібні спрощені моделі і міфи, які надають готові
рецепти сприйняття, а відтак і поведінки.
І тут ми виходимо на тему комунікації в рамках масової культури, якій
наш італієць присвятив окремі наукові праці.
На думку У. Еко, і реклама, і пропаганда, і паблік рилейшнз діють в
рамках патерналістської педагогіки. Остання не передбачає активності
суб’єкта, нав’язуючи йому готові проекти, які відповідають його
бажанням.
У цьому випадку ми маємо справу з надміру насиченими повідомленнями, які
багаторазово транслюються через ЗМК.
Тобто йдеться про те, що основним принципом масовоїкомунікації і масової
культури є продукування в термінах фіксованих кодів повідомлень від
еліти (владної, культурної, економічної тощо), які сприймаються різними
групами споживачів шляхом дешифрапДЇ повідомлень на основі інших кодів.
Семіотичні моделі реклами
Французький семіотик Ролан Варт одним з перших почав аналізувати
рекламні плакати. Він небезпідставно вважав, що спочатку ми читаємо
зображення, а потім вже текст, який уточнює візуальну інформацію
вербальним шляхом. Особливе значення тут має асоціація з певним
символом. Наприклад, сигарети “Мальборо” асоціюються з ковбоєм.
А Росія — за версією тамтешнього гурту “Любе” — “баня, водка, лосось и
гармонь” та ін.
Англійці Джон Фіске і Джон Хартлі започаткували новий підхід до
семіотичного аналізу візуальних знаків на прикладі телебачення [91].
Аналізуючи телевізійні новини про армію, автори виокремили три основних
значення:
1. Показ “наших хлопців”, від яких тікають нападники (показ зсередини).
2. Висока організованість (для цього показують бойові порядки).
3. Висока технологічність (у відеоряду — гелікоптери, ракети тощо).
Джудіт Уїльямсон [124] і Дж Бігнел, досліджуючи проблеми реклами, дійшли
висновку, що реклама виконує в суспільстві ті самі функції, що й
мистецтво і релігія.
Техніка реклами полягає у створенні кореляції між почуттями, відчуттями
і матеріальними об’єктами. І спрямована вона не на пряму купівлю товару
чи послуги.
Почуття впевненості, наприклад, асоціюють з прокладками, щастя — з
парфумами, мужності — з сигаретами, комфортності — з кавою тощо.
Отже, світ бажань і є світ реклами. Для того щоб це дійсно так і було,
потрібні міфи і символи.
Споживач не має можливості (та й необхідних знань) порівняти хімічний
склад та якісні властивості пральних порошків, пива, джинсів тощо, зате
охоче купує символи, які йому подобаються. Саме тому рекламісти так
наполегливо шукають символи і продукують міфи, що відповідають бажанням
великих соціальних груп.
Ти вболіваєш за московський “Спартак”? — шоколадний батончик “Спікере”,
ось що тобі треба. Твій кумир київське “Динамо”? — пиво “Славутич тільки
для справжніх “фанів”!
Ідучи до певного магазину і вибираючи певний товар, ви орієнтуєтесь на
певну соціальну групу, яка визнає певний міф або символ.
У цьому і полягає дивне поєднання примітивізму і чарівної магії реклами,
на яку ми, здавалося б, “невмотивовано купуємось” щодня.
Список використаної літератури:
Петров И. Глобализация как феномен эпохи постмодерна // Международная
жизнь. — 2003. — № 9-10.
Политика-психологический словарь. — М., 2002.
Политология: Словарь-справочник / М. А. Василик, М. С. Вершинин и др. —
М., 2000.
Політологічний енциклопедичний словник. — К, 1997.
Почетное Г. Г. Элементы теории коммуникаций. — Ровно, 1999.
Почепцов Г. Г. Паблик рилейшнз для профессионалов. — К, 2001.
Пугачев В. П., Соловьев А. И. Введение в политологию. — М., 1996.
Роджерс К. О групповой психотерапии. — М., 1993.
Роль ЗМІ у сприянні європейській інтеграції. — Європейська комісія,
2001.
Рудестам К. Групповая психотерапия. — ?., 1993.
Саган К. Драконы Эдема. Рассуждения об эволюции человеческого мозга —
М., 1986.
Семків В., Іванів Д. “Нет” каже “Так” // Україна молода — 2004. — № 189.
Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации. — СПб., 2002.
Сорокин П. Система социологии. — Т. 1. Ч. 1. — Пг, 1920.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
