.

Зайнятість населення і безробіття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 4903
Скачать документ

Реферат на тему:

Зайнятість населення і безробіття

Згідно з теорією функціонування ринку праці, зайнятими вважаються лише
ті, хто є працеактивними і пропонують свою робочу силу на ринку праці,
що забезпечує взаємодію власників робочої сили з її споживачами.

Соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні,
а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, що
особа отримує за свою працю.

Ціною робочої сили є заробітна плата (не обов’язково в грошовій формі).
Але не всі акти купівлі-продажу робочої сили реєструються, і на
сьогоднішній день велика їх частка приховується. Мотиви можуть бути
різними, проте практично всі вони об’єднуються в три великі групи:

• прагнення приховати від оподаткування прибутки від цілком легальної
діяльності;

• прагнення приховати заборонену законом діяльність;

• неможливість виконання всіх нормативних актів з причини їх
зарегульованості чи навіть їх відсутності.

Відповідно зайнятість може набувати різних форм:

• за ознаками реєстрації;

• за відповідністю нормативній тривалості робочого періоду;

• за наявністю стандартної організації робочого процесу.

Згідно із Законом України “Про зайнятість населення”, до зайнятого
населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її
території на законних підставах, а саме:

• працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня
(тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм
власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за
кордоном;

• громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи
підприємців, осіб, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю,
творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей,
які беруть участь у виробництві;

• вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах
державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;

• громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх,
залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

• особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та
підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у
денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних
закладах;

• зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та
громадянами похилого віку;

• працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні
та виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств
і місій.

Фахівці розрізняють такі форми зайнятості (див. схему. 7):

Схема 1 Класифікація форм зайнятості

За тривалістю робочого часу зайнятість буває: повна, неповна, явна
неповна, прихована неповна та часткова.

Повна зайнятість — це є діяльність протягом повного робочого дня (тижня,
сезону, року), що забезпечує дохід у нормальних для даного регіону
розмірах.

Неповна зайнятість характеризує зайнятість конкретної особи або протягом
неповного робочого дня, або з неповною оплатою чи недостатньою
ефективністю. Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена соціальними причинами. Неповну робочу
зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про
заробіток, відпрацьований час, або ж за допомогою спеціальних вибіркових
обстежень.

Прихована неповна зайнятість відбиває порушення рівноваги між робочою
силою та іншими виробничими чинниками. Вона пов’язана, зокрема, зі
зменшенням обсягів виробництва, кризою в економіці та виявляється в
низьких доходах населення і в низькій продуктивності праці.

Часткова зайнятість — це є добровільна неповна зайнятість.

За кількістю робочих місць на одну особу розрізняють основну і додаткову
зайнятість, або первинну та вторинну.

Первинна зайнятість характеризує зайнятість за основним місцем роботи.

Вторинна зайнятість виникає тоді, коли окрім основної роботи чи навчання
людина має додаткову зайнятість.

Види зайнятості характеризують розподіл активної частини трудових
ресурсів за сферами використання праці, професіями, спеціальностями
тощо. Під час їх визначення враховуються:

• характер діяльності;

• соціальна належність;

• галузева належність;

• територіальна належність;

• рівень урбанізації;

• професійно-кваліфікаційний рівень;

• статева належність;

• віковий рівень;

• вид власності.

Зайнятість неповний робочий час — це є робота неповну робочу зміну у
зв’язку з неможливістю забезпечити працівника роботою на повну норму
робочого часу або за бажанням працівника відповідно до його соціальних
потреб, а також у зв’язку з модернізацією або реконструкцією
виробництва.

Тимчасова зайнятість — це є робота за тимчасовими контрактами. До
категорії тимчасових належать працівники, які наймаються за контрактами
на певний термін.

Сезонна зайнятість — це є зайнятість, що пов’язана з сезонною специфікою
виробництва. Робота надається на певний період на умовах повного
робочого часу й оформляється відповідним контрактом.

Якщо стандартна зайнятість обов’язково є зареєстрованою, то нестандартна
може бути як зареєстрованою, так і незареєстрованою (нерегламентованою).
Остання за своїм характером розподіляється на тіньову та кримінальну.
Розмежування тіньової та кримінальної зайнятості проводиться на основі
того, що під тіньовою зайнятістю розуміється, насамперед, економічна
діяльність (прикладом може бути визначення тіньової зайнятості, наведене
О. В. Турчиновим, як участь фізичних осіб у тіньовій економічній
діяльності з метою отримання основного чи додаткового доходу). Більшість
як вітчизняних, так і зарубіжних економістів вважають, що проблема
кримінальної зайнятості носить неекономічний характер, це є крадіжки і
перепродаж краденого, рекет, продаж наркотиків, корупція, проституція,
послуги кіллерів тощо.

Нелегальна зайнятість — зайнятість, процедура реєстрації якої
передбачена чинним законодавством, але громадянами навмисно
приховується. Причинами виступають різного роду чинники, серед яких є
високі податки, правовий нігілізм, безпека функціонування бізнесу тощо.

Неформальна зайнятість, згідно з точкою зору А. Л. Баланди, — це є
сукупність економічних відносин, яким притаманний соціально-позитивний
чи соціально-нейтральний характер; вони пов’язані з участю громадян,
фізичних осіб в рамках дозволеної законом економічної діяльності, що
здійснюється ними самостійно чи в межах дрібних виробничих одиниць,
результати якої через різні причини (головні — законодавче
неврегулювання, високий ступінь бюрократичних перепон з боку держави) не
враховуються офіційною статистикою.

Якщо зайнятість населення є формою споживання ресурсів ринку праці,
тобто формою його функціонування, то неформальна зайнятість відповідно є
формою споживання ресурсів неформального сектора, а саме — зайнятих у
тих виробничих одиницях, що до нього належать.

Підпорядкованість і взаємообумовленість неформального, тіньового та
нелегального секторів відображено на схемі 2.

Схема 2 Неформальний сектор у структурі національного ринку праці

Аналіз неформальної зайнятості спирається на її класифікацію за такими
критеріями (див. схему 3 на с. 65):

• види діяльності;

• первинність чи вторинність зайнятості;

• тривалість робочого періоду;

• рівень організованості;

• мотивації.

Схема 3 Структура неформальної зайнятості населення

До зайнятого населення відносяться особи обох статей у віці від 16
років, а також особи молодших віків з урахуванням таких періодів
трудової діяльності:

• виконання роботи за наймом за винагороду (за гроші або за розрахунок в
натуральній формі), а також іншої роботи, що приносить дохід, — чи
самостійно з компаньйонами, як із залученням, так і без залучення
найманих робітників незалежно від термінів одержання винагороди
безпосередньо чи отримання доходу за свою діяльність;

• тимчасова відсутність на роботі з таких причин: хвороби чи травми;
вихідні дні; щорічні відпустки; різного роду відпустки (як зі
збереженням, так і без збереження утримання), відгули; відпустки з
ініціативи адміністрації; страйк й інші причини;

• виконання роботи без оплати на сімейному підприємстві. Поняття
“зайнятість” безпосередньо пов’язане з поняттям “межі виробництва”, тому
що в системі національних рахунків визначено, що зайнятими слід вважати
осіб, які беруть участь у створенні товарів і наданні послуг у межах
виробництва. Такий підхід до визначення зайнятості дозволяє проводити
спільний аналіз показників зайнятості та виробництва.

При визначенні можливості віднесення чи не віднесення тієї чи іншої
особи до числа зайнятих використовується критерій однієї години,
відповідно до якого особу можна віднести до числа зайнятих тоді, якщо
вона працювала протягом години у звітному періоді у сфері економіки.

Застосування критерію однієї години викликане необхідністю охоплення
усіх видів зайнятості, що можуть існувати в країні, включаючи
короткострокову, випадкову й інші види нерегулярної зайнятості. Це
дозволяє визначити сумарні витрати праці, що в економічному аналізі
співвідносяться з розмірами продукції, доходами від економічної
діяльності й іншими показниками.

На основі даних чисельності зайнятого й економічно активного населення
можна розрахувати коефіцієнт зайнятості населення

(Кзайн):

де ? — чисельність зайнятих на 1-у дату.

Реак — чисельність економічно активного населення.

Коефіцієнт зайнятості розраховується як щодо населення в цілому, так і
щодо окремих статевих та вікових груп населення.

Класифікація населення за статусом на ринку зайнятості, що діє в
Україні, цілком відповідає Міжнародній класифікації статусу зайнятих,
останню редакцію якої було прийнято 28 січня 1993 р. на XV Міжнародній
конференції з проблем статистики праці.

За статусом в зайнятості класифікується лише економічно активне
населення, тобто зайняті та безробітні — частина населення, що пропонує
свою працю для виробництва товарів і послуг на благо суспільства.

З урахуванням статусу в зайнятості по суті визначається соціальний стан
індивіда в суспільстві.

У класифікаторі за статусом в зайнятості розподіляються роботи, що
виконуються індивідами у визначені терміни, при цьому враховується як
явний трудовий договір з іншими індивідами й організаціями, так і
уявний. Основними критеріями при визначенні статусу в зайнятості служить
ступінь економічного ризику, елементом якого є вид взаємин особи,
наділеної певними повноваженнями (у межах встановлених обов’язків), з
працівниками підприємства чи іншими особами.

Групи за статусом в зайнятості визначаються з урахуванням розбіжностей
між роботою за наймом, з одного боку, і роботою на власному підприємстві
(самозайнятістю), з іншого.

Робота за наймом — це є вид трудової діяльності, за якої укладається
трудовий договір, що гарантує особі, яка виконує роботу з найму,
винагороду, що прямо не залежить від доходу підприємства чи організації.
При цьому основні фонди й активи є власністю інших осіб.

Робота на власному підприємстві — це є вид трудової діяльності, за якої
винагорода прямо залежить від доходу, одержуваного від виробництва
товарів і послуг. Особи, що займаються такою діяльністю, приймають
управлінські чи інші виробничі рішення та делегують їхнє прийняття іншим
особам, зберігаючи за собою відповідальність за діяльність підприємства.
До самозайнятого населення відносяться роботодавці; особи, що працюють
на індивідуальних засадах; члени колективних підприємств і неоплачувані
працівники сімейних підприємств.

Список використаної та рекомендованої літератури

Закон України “Про зайнятість населення” // Закони України. — К.. Ін-т
законодавства, 1996. — Т.1. — С. 252-268.

Закон України “Про затвердження Державної програми зайнятості населення
на 2001-2004 роки” // Голос України. — 2002. — № 76. — 23 квіт.

Закон України “Про колективні договори І угоди” // Закони України. — К..
Ін-т законодавства, 1997. — Т.6. — С. 5-Ю.

Закон України “Про оплату праці” // Закони України. — К.. Ін-т
законодавства, 1997. — Т.8. — С. 210-218.

Закон України “Про підприємства в Україні” // Закони України. — К.. Ін-т
законодавства, 1996. — Т.1. —С. 310-331.

Указ Президента України “Про затвердження Концепції подальшого
реформування оплати праці в Україні” від 25 грудня 2000 р. № 1375/2000.

Указ Президента України “Про Основні напрями політики щодо грошових
доходів населення України” від 7 серпня 1999 р. № 969/99.

Указ Президента України “Про Основні напрями розвитку трудового
потенціалу в Україні на період до 2010 року” від 3 серпня 1999р. №
958/99.

Послання Президента України до Верховної Ради України // Уряд, кур’єр. —
2003. — 18 квіт.

Про концепцію побудови національної статистики України та Державної
програми переходу до міжнародної системи обліку та статистики. Постанова
Кабінету Міністрів України від 4 травня 1993 р. № 326.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020