Реферат на тему:
Макроекономічна нестабільність
Зміст
1. Інфляція
2. Безробіття
3. Економічний цикл
Список використаної та рекомендованої літератури
Інфляція
Інфляція — тенденція до зростання загального рівня цін. Викликається
надлишком грошей порівняно з випуском товарів та послуг.
Дефляція — тенденція до зниження загального рівня цін. Спричиняється
дефіцитом грошей порівняно з виробленням благ.
Дезінфляція — уповільнення темпів інфляції. Залежно від розмірів
державного втручання розрізняють відкриту (явну) та приховану
(пригнічену) інфляцію.
Відкрита інфляція діє в умовах вільних цін і виявляється у зростанні
загального рівня цін. Відкрита інфляція є характерною для ринкової
економіки.
Прихована інфляція діє в умовах негнучких, фіксованих цін і виявляється
у вигляді зниження якості товарів і послуг та у розвитку товарного
дефіциту. Характеризує централізовану економіку.
Залежно від темпів зростання цін розрізняють помірну, галопуючу та
гіперінфляцію.
Помірна інфляція виникає тоді, коли річний приріст цін становить не
більш як 10 %. Характеризується прискореним нагромадженням грошей в
обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням товарних цін.
Ціни зростають повільними темпами, але швидше, ніж заробітна плата. Це
не має негативних наслідків і не є відчутним для економічних суб’єктів.
Зростання цін має передбачуваний характер.
Галопуюча інфляція — інфляція, за якої річний приріст цін вимірюється
від 10 до 200 %. Гроші втрачають свою цінність. Люди не заощаджують
гроші та використовують для угод більш стійку валюту. Інфляція виходить
з-під контролю держави.
Гіперінфляція — це інфляція, за якої річний приріст цін становить 200 %
і більше. Гроші починають втрачати здатність виконувати свої функції.
Відбувається натуралізація господарських зв’язків, посилюється бартерний
обмін, порушуються фінансові та кредитні механізми, руйнується
банківська система, процеси в економіці набувають стихійного характеру.
Споживачі намагаються вкласти гроші у матеріальні цінності. В економіці
відбувається перерозподіл доходів.
Залежно від ступеня очікуваності розрізняють передбачувану та
непередбачувану інфляцію.
Передбачувана (очікувана) інфляція очікується і може бути врахована
заздалегідь. Вона не впливає на загальний обсяг виробництва чи
перерозподіл доходів. Непередбачувана інфляція є результатом
непередбачених змін в економіці або наслідком виникнення незапланованих
змін у сукупному попиті та сукупній пропозиції. Непередбачувана інфляція
впливає на загальний обсяг виробництва і перерозподіляє багатство між
різними групами людей. Від непередбачуваної інфляції програють люди, які
одержують фіксовані номінальні доходи, власники заощаджень, пенсіонери,
які одержують пенсію, землегосподарі, які одержують фіксовану номінальну
ренту, “білі комірці” — особи, доходи яких визначаються тарифною сіткою.
Як свідчить світовий досвід, інфляція зазвичай супроводжується
зростанням обсягів виробництва та зниженням безробіття. Але вона може
мати місце і за умов падіння виробництва, що має назву стагфляції.
Інфляція впливає на перерозподіл доходів у суспільстві. Номінальний
дохід — це кількість грошей, що їх люди одержують у вигляді заробітної
плати, ренти, відсотка або прибутку. Реальний дохід — кількість товарів
та послуг, які можна придбати на суму номінального доходу. Зміна
реального доходу виражається приблизно такою формулою:
Для вимірювання інфляції застосовується такий показник, як темп
інфляції. Він показує, як змінилася сама інфляція, з яким темпом за
певний період (прискорилась чи сповільнилась), і обчислюється за
допомогою двох індексів цін — розрахункового та минулого періодів. Знак
“+” свідчить про прискорення, знак “-” — про уповільнення темпів
інфляції:
Антиінфляційна політика держави — це сукупність заходів державного
регулювання, спрямованих на зниження темпів інфляції.
Дотепер сформувались два основних напрями, спрямовані на зведення темпів
інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний
[3].
Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає в стабілізації сукупного
попиту.
Монетарна антиінфляційна політика виникла на критиці кейнсіанського
напряму, пропонуючи більш радикальні заходи щодо боротьби з інфляцією.
Існують кілька методів монетарної антиінфляційної політики.
В умовах гіперінфляції застосовується метод нуліфікації грошей.
Приклади: Німеччина 1925 p., Угорщина 1946 p., Україна 1994 р.
Метод шокової терапії передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок
скорочення витрат на соціальні програми, введення дорогого кредиту,
скорочення податкових ставок. У результаті дорогого кредиту слабкі фірми
банкрутують, а низька ставка податку заохочує сильні фірми. Таким чином,
інфляція призупиняється. Однак застосування цього методу негативно
впливає на добробут населення.
Метод градуювання, або поступових змін — метод монетарного напряму
антиінфляційної політики. Він полягає у поступовому зниженні темпів
зростання грошової маси. Ця політика дуже часто викликає інфляційну
інерцію, коли минула інфляція породжує нову. Тому застосовують її тоді,
коли зростання рівня цін становить не більш як 20 % на рік.
Перевагами поступових змін інфляції є: поступове зростання цін та
надання безробітним працівникам можливості перекваліфікуватися.
Поступовий спад виробництва дає можливість підприємствам
перепрофілюватися. Головний позитив — це соціальна стабільність у
державі. Недоліками поступової ходи є, безумовно, невизначеність
економічної політики та очікування інфляції.
Застосування одного з монетарних методів антиінфляційної політики
залежить від соціально-економічної ситуації в країні та визначається
конкретними умовами і можливостями.
Метод регулювання цін і доходів за допомогою заморожування цін і
заробітної плати та обмеження її зростання. Цей підхід передбачає
встановлення коефіцієнта виробничих втрат. Він показує, скільки
відсотків реального ВВП потрібно витратити для того, щоб скоротити
рівень інфляції на 1 %. Політика регулювання цін та доходів на практиці
себе не виправдала, тому застосування її в економіці обмежене.
У сучасних умовах більшість економістів пропонують дотримуватись
наступного методу антиінфляційної політики: темп зростання пропозиції
грошей має дорівнювати темпові економічного зростання країни.
Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її
походження. Оскільки об’єктивні причини виникнення інфляції існують, то
повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не у
ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких
темпів передбачуваної інфляції.
Безробіття
Досягнення повної зайнятості належить до цілей досягнення
макроекономічної стабільності. Безробіття є проявом нестабільності
економічного розвитку країни.
За визначенням МОП, безробіття — наявність групи осіб, які старші за
певний вік, не мають роботи, здатні нині до роботи та які шукають роботу
у розглядуваний період.
Безробіття не визначається звичайною різницею між робочою силою та
зайнятими, оскільки існують різноманітні класифікації безробіття. Це
пояснюється різними підходами до проблеми безробіття, відсутністю єдиної
бази статистичної інформації щодо зайнятості. Найпоширенішою
класифікацією є поділ безробіття на три види: фрикційне, структурне,
циклічне.
Фрикційне безробіття пов’язане з пошуком та очікуванням роботи і має
добровільний характер. Охоплює велику кількість людей в усіх країнах,
має короткостроковий період тривалості та є неминучим. Шляхами подолання
фрикційного безробіття є вдосконалення інформаційної бази на ринку праці
та введення певних обмежень щодо переміщення робочої сили. Фрикційне
безробіття кваліфікується як добровільна зміна місця роботи, пошук нової
роботи через звільнення, пошук роботи вперше.
Сезонне безробіття є підтипом фрикційного і виникає в результаті
сезонних коливань попиту та пропозиції на ринку праці.
Структурне безробіття пов’язане з невідповідністю пропозиції праці та
попиту на робочу силу.
З часом у структурі сукупного попиту і в технології відбуваються зміни,
які, в свою чергу, змінюють структуру загального попиту на робочу силу.
Внаслідок таких змін попит на деякі професії знижується або взагалі
зникає. Попит на інші професії, у тому числі й такі, що раніше не
існували, збільшується. Виникає безробіття, за якого робоча сила реагує
повільно на ці зміни і її структура повністю не відповідає новій
структурі робочих місць. Структурне безробіття, як і фрикційне, також
вважають неминучим.
Методами економічної політики, спрямованими на зменшення структурного
безробіття, є програми розвитку переструктурованих галузей та регіонів
країни, програми перекваліфікації робочої сили.
Циклічне безробіття викликане рухом економічного циклу. При піднесенні
економіки рівень безробіття знижується, при спаданні — зростає. Циклічне
безробіття може бути пов’язане ще й із тривалим економічним застоєм, або
стагнацією, економіки. За тривалістю циклічне безробіття перевищує
фрикційне та поступається структурному.
Шляхами подолання циклічного безробіття є державні програми щодо
стабілізації темпів економічного зростання, спрямовані на підвищення
сукупного попиту, приміром великі державні програми на будівництво
житла, доріг тощо.
Залежно від тривалості існування розглядають короткострокове і
довгострокове безробіття.
За характером прояву розрізняють відкрите безробіття, яке враховується
офіційною статистикою, та приховане, коли людина працює, має дохід, а
офіційно не зареєстрована як зайнята.
Повна зайнятість — це зайнятість за наявності лише природного безробіття
та відсутності безробіття циклічного.
Природний рівень безробіття — рівень безробіття за умови повної
зайнятості. Він дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного
безробіття.
На величину природного рівня безробіття впливає передусім стан економіки
в країні. Показниками цього стану можуть бути валовий внутрішній продукт
на душу населення, демографічні показники, мінімальний рівень заробітної
плати.
Повна зайнятість означає підтримування частки незайнятого населення у
розмірі 5,5-6,5 % загальної чисельності робочої сили. У різних країнах
ці показники різні, але в усіх випадках природний рівень безробіття не
означає 100%-ної зайнятості.
Повний, або природний, рівень безробіття виникає за збалансованості
ринків робочої сили, тобто коли кількість тих, хто шукає роботу,
дорівнює кількості вільних робочих місць.
Різниця між фактичним та природним рівнем безробіття дає показник
циклічного безробіття. Отже, рівень безробіття за повної зайнятості
досягається у тому випадку, коли циклічне безробіття дорівнює 0.
У сучасній економіці замість терміна “природний рівень” безробіття
вживають термін “стійкий рівень безробіття”, який не прискорює інфляцію,
— ?AIRU (?on-Accelerating-Inflation Rate of Unemployment) [2]. Цей
показник обчислюється як усереднена величина фактичного рівня безробіття
в країні за попередні й наступні десять років. Похибки визначення рівня
безробіття пов’язані з суб’єктивними самооцінками людей щодо категорій
безробітних та зайнятих і з тіньовою економікою, коли високий відсоток
тіньової економіки в країні супроводжується значним рівнем безробіття,
зафіксованим у статистичних документах.
За міжнародними стандартами 1983 р. Міжнародна організація праці (МОП)
поділяє усе населення на три категорії (рис. 3.1).
Рис 3 1 Категорії населення
1. Зайняті — люди, котрі виконують якусь оплачувану роботу, а також ті,
що мають роботу, але тимчасово не працюють через хворобу, страйк чи
відпустку.
Зайнятими (за матеріалами вибіркового обстеження робочої сили) вважають
осіб, які відпрацювали протягом обстежуваного тижня не менше як чотири
години на день (в особистому підсобному господарстві — не менш як ЗО
годин за тиждень) незалежно від того, була це постійна чи тимчасова,
сезонна, випадкова або інша робота.
2. Безробітні, у визначенні МОП, — це особи віком 15-70 років
(зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які:
• не мали роботи (прибуткового заняття);
• шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж
обстежуваного тижня;
• готові розпочати або розпочинають роботу протягом наступних двох
тижнів;
• знайшли роботу та чекають відповіді;
• зареєстровані в службі зайнятості як такі, що шукають роботу;
• навчаються за направленням служби зайнятості.
Зареєстровані безробітні, згідно з Законом України “Про зайнятість
населення”, — це працездатні громадяни працездатного віку, які не мають
заробітку або інших передбачених законодавством доходів, зареєстровані у
державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні
розпочати підходящу роботу [7].
3. Особи поза робочою силою, або економічно неактивне населення:
• люди віком до 16 років, а також ті, які перебувають у спеціалізованих
установах (психіатричних установах, виправних закладах тощо);
• особи, які вибули зі складу робочої сили, — дорослі, які мають
можливість працювати, але не працюють і не шукають роботу; особи, які
навчаються з відривом від виробництва; військові строкової служби;
жінки, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; пенсіонери;
особи дуже хворі, щоб працювати, або такі, що не шукають роботу;
іноземні громадяни.
Безробіття і зайнятість вимірюються показниками “рівень безробіття” і
“рівень зайнятості” відповідно.
Рівень безробіття — це відношення (у %) кількості безробітних до робочої
сили:
Рівень зайнятості — це відношення кількості зайнятого населення до
всього опитуваного населення. Розрізняють рівні зайнятості за статтю,
віковими групами, місцем проживання.
Рівень зайнятості по країні визначається за формулою:
Потенційним рівнем ВВП вважають обсяг виробництва за умови повної
зайнятості ресурсів. Під час спаду він менший за цей рівень, потім
поступово повертається до нього, а інколи перевищує цей рівень під час
піднесення економіки.
Якщо фактичний ВВП менший за потенційний, ?*? ілюструє перевищення
фактичним ВВП свого потенційного рівня. Це стає можливим найчастіше в
екстремальних ситуаціях, коли в процес виробництва залучаються додаткові
зміни робітників, капітальне обладнання використовується понад
встановлені нормативи, поширюється понаднормова праця і праця за
сумісництвом.
Циклічне безробіття, крім соціальних негараздів, призводить до втрат в
обсязі реального ВВП.
Артур Оукен на прикладі США математично виразив зв’язок між рівнем
безробіття і відставанням обсягу ВВП. Він сформулював закон, згідно з
яким країна втрачає 2-3 % фактичного ВВП відносно потенційного ВВП, коли
фактичний рівень безробіття збільшується на 1 % порівняно з його
природним рівнем:
де Yf — фактичний ВВП, ? — потенційний ВВП, м/· — фактичний рівень
безробіття, и — природний рівень безробіття, А — емпіричний коефіцієнт
чутливості ВВП до змін циклічного безробіття (коефіцієнт Оукена).
Припустимо, ? = 2,5. Тоді закон Оукена формулюється так: якщо фактичний
рівень безробіття и –перевищує природний рівень и на 1 %, то
відставання обсягу ВВП становить 2,5 %.
Це відношення (1:2,5 або 2:5) дозволяє обчислити абсолютні втрати
продукції, які пов’язані з будь-яким рівнем безробіття.
Економічний цикл
Важливою особливістю ринкової економіки є її нестабільність. Історія
свідчить про те, що економічні умови ніколи не були сталими. За
економічним піднесенням настає економічний спад, і навпаки.
Економічний цикл (цикл ділової активності) — це періодичне піднесення
або спад реального ВВП на тлі загальної тенденції до зростання.
Економічний цикл характеризується: 1) самовідтворенням; 2)
безперервністю (остання фаза попереднього циклу є початком нового); 3)
хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.
Окремі економічні цикли суттєво відрізняються між собою за тривалістю та
інтенсивністю, проте всі вони утворюються з одних і тих самих фаз.
Наприкінці попереднього і під час народження нового циклу — спад —
погіршуються показники. На нижньому рівні — дно — встановлюється
короткочасна рівновага. Під час поширення нового економічного циклу —
піднесення — показники різко зростають. На верхньому рівні — пік —
досягнення рівноваги, потім — знову спад. Сучасні економічні теорії
розрізняють дво- та чотири-фазні моделі економічного циклу. Двофазні
моделі містять фази піднесення і спаду та найвищу (пік) і найнижчу (дно)
точки циклу (рис. 3.2).
Початковою фазою економічного циклу є спад (криза). Він порушує
нормальний хід економічного розвитку. Обсяг валового внутрішнього
продукту та рівень зайнятості скорочуються. Безробіття зростає.
Рис 3 2 Двофазна модель економічного циклу
Однак ціни не завжди знижуються. Під час спаду досягається найнижча
критична точка (дно), після якої починається пожвавлення. Виробництво і
зайнятість на дні досягають найнижчого рівня. На фазі піднесення
виробництво та зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватися.
Життєвий рівень населення також зростає. Досягається критична точка —
пік (вершина), коли в економіці спостерігається повна зайнятість і повне
використання економічних потужностей. Рівень цін має тенденцію до
підвищення. Зростання ділової активності припиняється.
Чотирифазна модель економічного циклу розрізняє фази: А — піднесення, В
— кризи, С — депресії та D — пожвавлення (рис. 3.3).
Рис З З Чотирифазна модель економічного циклу
За тривалістю економічні цикли поділяють на: короткі (малі) — коливання
ділової активності 3-4 роки; середні (промислові) — коливання ділової
активності 8-10 років; великі (довгі хвилі) — з періодичністю 48-55
років.
Короткі (малі) цикли пояснюються коливаннями в обсязі
товарно-матеріальних запасів та пов’язані з відновленням рівноваги на
споживчому ринку. Основою малих циклів є процеси, які відбуваються у
сфері грошових відносин. Малі цикли розмежовуються грошовими кризами,
котрі, повторюючись, мають певні закономірності. Тривалість їх 3-4 роки.
Досліджували короткі цикли американці Уеслі Мітчелл (1874-1948) і Джозеф
Кітчин (1861-1932).
Середні (промислові) цикли зумовлюються зміною попиту на засоби
виробництва. Основою середніх циклів є процеси, пов’язані з
оновленням основного капіталу. Тривалість їх 8-10 років. Причини
виникнення середніх циклів уперше описав французький економіст Клемент
Жугляр (1819-1908).
В основі великих циклів лежить зміна базових технологій і поколінь
машин. Тривалість їх 48-55 років. Автором цієї теорії був російський
економіст Микола Кондратьев (1892-1938).
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Агапова ?. ?., Серегина С. ?. Макроэкономика: Учебник / Под общ. ред.
А. В. Сидорича. — М.: Изд-во МГУ, 1997. — Гл. 3.
2. ВечкановГ. С., Вечканова Г. Р. Макроэкономика. —СПб.: Питер, 2000. —
Вопр. 26, 32, 34, 35, 36, 37.
3. Манків ?. Грегорі. Макроекономіка: Підруч. для України. — К.: Основи,
2000. — Розд. 6.
4. Мікроекономіка та макроекономіка: Підруч. / За ред. С. Буда-говської.
— К.: Основи, 1998. — Ч. 2. — Т. 3.
5. Мэнкъю ?. Г. Принципы экономике. — СПб.: Питер Ком, 1999. — Гл. 26,
28.
6. Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика: Глобальный подход. — М.:
Дело, 1999. — Гл. 11, 15, 16, 17, 23.
7. Статистичний щорічник України / Державний комітет статистики України.
1997-2004. — К.: Техніка. — Розд. 4, 14.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
