Реферат на тему:
Міжнародне співробітництво з питань підвищення продуктивності. ООН.
В умовах глобалізації, економічних реформ і лібералізації, мабуть, не
існує іншого питання, якому сьогодні приділяється більше уваги, ніж
конкурентоспроможність компанії і суспільства. Найважливішим чинником
конкурентоспроможності є рівень продуктивності економіки і підприємства,
оскільки продуктивність є також основним джерелом національного
багатства і добробуту окремої особи, показником життєвих стандартів і
якості життя взагалі. Міжнародні порівняння показують, що в
довгостроковому періоді існує дуже тісна статистична кореляція між
рівнями конкурентоспроможності, продуктивності та якості життя.
Крім того, країни з кращою конкурентоспроможністю і продуктивністю мають
вищий рівень зайнятості, краще освічене і навчене населення і технології
вищого рівня. Вони також ефективніше використовують свій інтелектуальний
капітал завдяки передовим методам управління і розвитку людських
ресурсів, кращим стратегіям розвитку підприємства, вищим якостям
керівництва.
Не викликає сумніву, що єдиним рішенням проблеми досягнення успіху у
висококонкурентному і глобалізованому світі сьогодні і в довгостроковій
перспективі є підвищення продуктивності підприємств, виробничих систем і
людей.
Відомо, що рівень продуктивності української промисловості і послуг в
останні 30 років був низьким, він особливо зменшився за останнє
десятиліття внаслідок багатьох помилок і зволікань у проведенні
економічних реформ, зокрема у приватизації.
Продуктивність підприємства залежить від трьох головних чинників:
• якості економічної політики уряду, його інституційного механізму і
суспільної адміністрації;
• якості стратегії розвитку підприємства і ступеня її орієнтації на
ринок (споживача);
• якості оперативного управління в компанії.
Усі інші чинники (праця, технологія, ціни, інвестиції тощо) без великих
зусиль зводяться до одного із зазначених головних чинників. Це показує,
що підвищення продуктивності — не тільки економічне і технічне питання,
а й соціальне та політичне.
У зв’язку з цим продуктивність потрібно розглядати як ефективність
використання всіх ресурсів, а не тільки праці. Звідси витікає дуже
важливий висновок, що рух за продуктивність повинен стосуватися не
тільки Міністерства праці, а й усіх сфер економічного та соціального
життя країни, включаючи освіту, охорону здоров’я і захист навколишнього
середовища, міжнародне співробітництво.
У сучасних міжнародних відносинах міжнародні організації відіграють
істотну роль як форма співробітництва держав і багатосторонньої
дипломатії.
Зараз нараховується понад 4 тисячі міжнародних організацій, із них
більше 300 —міжурядові. У центрі їх знаходиться ООН.
ООН, її структура, деякі органи та організації
Організація Об’єднаних Націй — універсальна міжнародна організація,
створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки та розвитку
співробітництва між країнами. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945
р. на конференції в Сан-Франциско і набрав сили 24 жовтня 1945 р. На
сьогодні членами ООН є 188 країн, тобто майже всі країни світу.
Організація Об’єднаних Націй є центром вирішення проблем усього людства.
Ця діяльність здійснюється спільними зусиллями понад ЗО пов’язаних із
нею організацій, що складають систему ООН. Установи ООН розробляють
норми і правила безпечного й ефективного повітряного і морського
сполучення, сприяють удосконаленню телекомунікацій і координують
розподіл радіочастот, сприяють забезпеченню поваги прав інтелектуальної
власності, захисту інтересів споживачів. В ООН є шість головних органів.
Один із них — Економічна
і Соціальна Рада (ЕКОСОР). Саме ця організація відіграє основну роль у
міжнародному співробітництві з питань підвищення продуктивності.
Економічна і Соціальна Рада складається з 54 членів, що обираються
Генеральною Асамблеєю терміном на три роки відповідно до процедури,
передбаченої Статутом. Рішення в ЕКОСОР приймаються простою більшістю
присутніх. ЕКОСОР здійснює координацію економічної і соціальної
діяльності ООН та її 16-ти спеціалізованих утворень. Вона служить
центральним форумом для обговорення міжнародних економічних і соціальних
проблем глобального і міжгалузевого характеру та для вироблення
рекомендацій стосовно політики з цих проблем.
Крім головних органів, є так звані спеціалізовані утворення, що
пов’язані з ООН за допомогою відповідних угод про співробітництво. Вони
є самостійними органами, створеними на підставі міжурядових угод. На них
покладений широкий діапазон міжнародних функцій в економічній,
соціальній і культурній галузях тощо.
До них були приєднані створені ще до Другої світової війни Всесвітня
поштова спілка, Міжнародна організація праці, що розробляє політику і
програми, спрямовані на поліпшення умов праці та підвищення рівня
зайнятості, і встановлює міжнародні трудові стандарти, Міжнародна спілка
електрозв’язку.
Крім того, при ООН створені інші органи — програми і фонди ООН, що
ведуть свою діяльність під егідою Генеральної Асамблеї та Економічної і
Соціальної Ради, виконуючи мандат ООН в економічній і соціальній
галузях. В інтересах підвищення ефективності співробітництва між цими
органами Генеральний секретар заснував у 1997 р. Виконавчий комітет з
економічних і соціальних питань і Групу ООН із питань розвитку. До
складу кожного з цих підрозділів входять відповідні департаменти й
управління Секретаріату, регіональні комісії та відповідні фонди і
програми.
На забезпечення прогресу в соціальній і економічній галузях спрямована
найважливіша програма — Програма розвитку ООН. Вона діє у 174 країнах і
територіях, зосереджуючи зусилля на сприянні технічному співробітництву.
Усі перелічені вище органи та організації ООН у тій або іншій мірі
беруть участь у міжнародних проектах, спрямованих на підвищення
продуктивності. Коротко зупинимося на тих із них, які мають безпосереднє
відношення до теми, що розглядається.
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Кардашевский В’., Бондаренко А. Повышение производительности:
европейский подход//Вопр. экономики. — 2000. — № 11. — С. 35—40.
2. Растимешин В., Куприянова Т. Управление производительностью: путь к
росту // Человек и труд. — 1996. — № 8. — С. 70-73; № 9. — C. 67-69.
3. Фильев В. Управление ростом производительности труда // Экономист. –
1997. – № 3. – С. 60-66.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
