.

Міжнародний банк реконструкції розвитку (МБРР) (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
963 6057
Скачать документ

Реферат на тему:

Міжнародний банк реконструкції розвитку(МБРР)

Міжнародний валютний фонд(МВФ), Міжнародна асоціація розвитку(МАР),
Міжнародна фінансова корпорація (МФК)

МВФ почав функціонувати у 1945 р., МБРР — у 1946 p., МФК – у 1956 p., a
MAP – у 1960 p. як філія МБРР.

Всі чотири організації тісно пов’язані одна з одною. В організаціях
застосовується система зваженого голосування, коли кожна держава одержує
кількість голосів пропорційно розміру капіталу, вкладеного в ресурси
організації.

Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав —
членів Банку, надання позик для розвитку виробництва і т. ін.

МАР і МФК, що є філіями Банку, створені здебільшого для сприяння
країнам, що розвиваються.

Цілями МВФ є координація валютно-фінансової політики дер-жав-членів і
надання їм коротко- і середньострокових позик для врегулювання платіжних
балансів і підтримки валютних курсів.

Міжнародний валютний фонд

Міжнародний валютний фонд засновано у грудні 1945 р. Це міжурядова
організація, основні цілі діяльності якої такі:

• сприяти міжнародному співробітництву, забезпечивши механізми
консультацій і співробітництва для розв’язання монетарних проблем;

• сприяти збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, збільшуючи
таким чином рівень зайнятості і підвищуючи рівень

реальних доходів, а також удосконалюючи виробничі потужності;

• підтримувати стійкі валютні курси і чіткі обмінні операції, запобігати
невиправданій девальвації національних грошових одиниць;

• прискорювати становлення багатосторонньої системи платежів для
поточних операцій і прагнути зняти обмеження на обмін валют, що заважає
нормальній торгівлі;

• забезпечувати тимчасовий доступ членів до загальних ресурсів, щоб дати
їм змогу виправити незбалансованість платіжних балансів без
запровадження механізмів, які загрожуватимуть національному чи
міжнародному добробуту;

• зменшувати тривалість і величину незбалансованості платіжного балансу.

Надаючи позики своїм членам, Фонд керується двома основними принципами.
По-перше, всі члени мають доступ до загальних ресурсів МВФ. Член, який
позичає кошти, повинен повернути їх одразу після розв’язання платіжної
проблеми, щоб не обмежувати доступ інших членів МВФ. По-друге, до того,
як Фонд надасть будь-які кошти, позичальник повинен продемонструвати, як
він розв’язуватиме свої платіжні проблеми, оскільки йому потрібно
повернути борг Фонду протягом певного періоду.

МВФ виконує три основні функції. По-перше, контролює валютні режими і
обмеження на здійснення поточних платежів. По-друге, забезпечує членів
грошовими ресурсами, що дає їм змогу дотримуватись встановлених норм у
процесі усунення незбалансованостей. По-третє, забезпечує зібрання, на
яких члени мають змогу радитись один з одним і співпрацювати для
розв’язання монетарних проблем.

Національні організації продуктивності

Рух за продуктивність — це національний рух за досягнення економічного
та соціального прогресу через підвищення продуктивності, що поєднує
зусилля ділових кіл (промисловців), профспілок (працівників), уряду,
науковців та інших зацікавлених сторін. Його метою є підвищення якості
життя шляхом поліпшення робочого середовища та справедливого розподілу
результатів підвищення продуктивності серед його учасників — працівників
(підвищення заробітків), управлінців, власників (зростання прибутків) та
громадськості (поліпшення якості товарів та зменшення цін). Національні
організації продуктивності (НОП) створювались як важливі каталізатори
сприяння руху за продуктивність.

Роль і структура НОП

До складу органів, що визначають політику центрів (ради, виконавчі
комітети і ради директорів), входять відомі представники ділових кіл,
профспілок, науки, урядових структур та інших основних сторін,
зацікавлених в рухові за продуктивність.

Рада директорів НОП підтримується комітетами, що займаються політичними
дослідженнями і підготовкою відповідних рекомендацій і складаються з
експертів у різних галузях. Склад комітетів і масштаб їх діяльності
зазнають істотних змін залежно від традиційного ринку праці, політики у
сфері зайнятості, відносин між працівниками і роботодавцями, соціальних
і глобальних проблем, що виникають.

Деякі з комітетів НОП пов’язані із загальними питаннями — це програмні
комітети, комітети розвитку менеджменту, комітети соціальної політики,
комітети збереження енергії, комітети захисту навколишнього середовища,
комітети розповсюдження продуктивних технологій, комітети промисловості,
комітети конкуренції та ін.

Ради директорів отримують рекомендації від комітетів для визначення
основ при плануванні політики і програми діяльності. Ці комітети
безпосередньо щодня управляють діяльністю НОП (наприклад, у Канаді). У
деяких країнах ради структурно підпорядковані виконавчим комітетам, які
визначають основні напрями діяльності (Південна Африка, Сінгапур,
Гонконг та Індія). До складу виконавчих комітетів входять представники
основних міністерств, що фінансують центри продуктивності, і
зацікавлених сторін. Як правило, НОП засновуються як напівурядові
неприбуткові установи із законодавчими обов’язками.

Ролі, що їх відіграють національні організації продуктивності, різні і
залежать від призначення установи, політики агенції, що здійснює
фінансування, потреб клієнтів, ступеня економічного розвитку,
культурного і соціального середовища та якості керівництва. Основні
програми НОП такі: • навчальні програми, у тому числі навчальні тури до
країн, що

досягли певних успіхів, з акцентуванням на менеджменті;

• інформаційне забезпечення через навчальні звіти, конференції,
семінари;

• надання консалтингових послуг і підготовка консультантів;

• кампанії державних нагород;

• підготовка навчальних матеріалів і методик;

• заснування бібліотек для експертів з продуктивності і широкої публіки;

• дослідження в галузі вимірювання, аналізу і порівняння продуктивності.

Деякі НОП займаються розробленням навчальних засобів і устаткування,
ефективних інформаційних систем, допомогою підприємствам у системному
розвитку й інтеграції, співпрацею з іншими НОП, проведенням програм
сприяння зайнятості, у тому числі питаннями охорони здоров’я працюючих,
розвитком співробітництва між працівниками і роботодавцями тощо.

Останні зміни в міжнародній економіці, соціальному та політичному
середовищі спонукають НОП зосередити свою увагу на таких нових сферах:

• ефективність інвестицій в НДР, освітянські та соціальні
інфраструктури;

• негативний екологічний вплив деяких заходів щодо підвищення
продуктивності на національне, регіональне та глобальне довкілля;

• пересування суспільного капіталу до некомерційних сфер діяльності;

• потреба опанування нових технологій без очікування робочої сили
достатнього освітнього і професійного рівня для швидкого забезпечення
конкурентоспроможності на ринку;

• поєднання концепцій продуктивності та якості;

• стійке і повільне зростання продуктивності;

• фінансовий дефіцит як результат зміни пріоритетів на програми охорони
здоров’я та добробуту нації, суспільні інвестиції для стимулювання
зростання та глобальної конкуренції;

• розвиток нових організаційних концепцій та ін.

Управління

Завдання НОП щодо узгодження інтересів більшої кількості впливових груп,
ніж тільки трьох соціальних партнерів, ставатиме

в майбутньому все складнішим. Базова тристороння структура НОП, що
складається з працівників, роботодавців і уряду, звичайно, буде
збережена. Але урядові структури все менше залучатимуться, і вплив
профспілок у багатьох країнах зменшуватиметься із зниженням їх міцності.

НОП мають розвивати ринок своєї діяльності, їх керівні органи повинні
охоплювати керівництво різних національних груп, таких як групи
споживачів, групи охорони довкілля, установи стандартизації, групи
інформаційного обслуговування, групи охорони праці на виробництві,
навчальні групи, науковці, молодь тощо, шукаючи нові сфери діяльності та
послуг. Внесок представників цих груп поширюватиме масштаб діяльності
НОП.

Якість освіти та рівень виробничої підготовки визначатимуть можливості
підвищення продуктивності. Внеску освітян має бути знайдене місце серед
заходів та програм розвитку НОП. У свою чергу, освітяни повинні бути
знайомі з невідкладними та тривалими проблемами ділових кіл і працюючого
населення.

Не менш важливими ніж групи тих, хто навчає, і тих, хто вчиться, є
медіа-групи. Засоби масової інформації створюють базу нових цінностей,
філософії та норм поведінки для молодших поколінь, що шукають нових
шляхів у майбуття. Залучення медіа-груп буде корисним для НОП також у
розвитку нових альтруїстичних кампаній з продуктивності, включаючи
питання довкілля. Міркування щодо майбутнього руху за продуктивність
потребують залучення керівництва всіх зацікавлених сторін в
національному масштабі. Складна структура керівних органів поліпшуватиме
ринок діяльності НОП.

Організаційні структури та джерела фінансування

Коли глобальною тенденцією стає адміністративна реформа для зниження
національного боргу, важко отримувати фінансову підтримку від уряду. НОП
мають продемонструвати свою спроможність отримувати реальні результати в
обмін на державне фінансування. Уряди можуть вважатися актуальними і
потенційними клієнтами. Державні службовці складають зараз близько 20 %
працюючого населення. Зниження бюджету уряду означає перенесення джерел
фінансування багатьох поточних функцій, що виконуються

зараз урядом, на приватний сектор. Такі послуги, як вимірювання
продуктивності державного сектору, включаючи національний, локальні та
муніципальні уряди й установи, що ними субсидуються, мають належати
національним організаціям продуктивності. Вони можуть за угодою з
державним сектором під час масових звільнень проводити підготовчі курси,
семінари для державних службовців з питань професійного розвитку для
осіб з професіями, по яких для досягнення кар’єри не потрібні значні
терміни роботи, вимог до робочого місця, передпенсійного планування.

НОП можуть допомагати уряду в розвитку баз даних щодо програм
адміністративних реформ у різних країнах та їх наступної реалізації. НОП
можуть також сприяти організації та спонсоруванню міжнародних
конференцій з конкурентоспроможності, міжнародної торгівлі, прав
інтелектуальної власності, обміну технологіями та інших подібних питань,
якщо вони стають гострими проблемами, що потребують дво- або
багатосторонніх переговорів. Думка нейтральної НОП щодо спірних та
емоційних питань може бути більш прийнятною, ніж аргументи учасників
переговорів з боку уряду. Наявність у складі правління медіа-групи
зробить висвітлення цих подій легшим. НОП можуть також брати участь в
дослідних роботах по цих питаннях як незалежні дослідницькі установи.
Існує багато інших шляхів надання послуг урядовим установам як клієнтам
для отримання коштів, що також привертає увагу політичного керівництва
до діяльності центру продуктивності та можливого подальшого його
фінансування.

Можливою є необхідність організаційної перебудови НОП. Багато з них
мають вертикальну структуру, яка складається із спеціалізованих секцій
або відділів, що виконують відповідні функції. Це перешкоджає зусиллям
висококонкурентного приватного сектору зробити задоволення потреб
споживача головним пріоритетом організації. Історично більшість з НОП
мають вертикальну структуру через спрямування на власну внутрішню
користь, а не на користь споживача, який платить за їх послуги та
продукцію. Саме як у приватному секторі, центри мають
реструктуризуватися в організації сіткового типу з уповноваженим штатом,
орієнтовані на споживача для ефективнішого функціонування. Для швидкого
задоволення потреб споживача формуються орієнтовані на завдання команди,
які повинні бути розформовані, як тільки завдання буде виконане, щоб
взяти участь у наступному проекті.

До складу цих команд мають входити не тільки персонал центру
продуктивності, професіонали і дослідники, а також сторонні фахівці для
поширення бази знань. Персонал НОП має бути спроможним ідентифікувати
потреби клієнтів і ресурси, координувати участь експертів і, нарешті,
підготувати рекомендації для клієнтів.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Кардашевский В’., Бондаренко А. Повышение производительности:
европейский подход//Вопр. экономики. — 2000. — № 11. — С. 35—40.

2. Растимешин В., Куприянова Т. Управление производительностью: путь к
росту // Человек и труд. — 1996. — № 8. — С. 70-73; № 9. — C. 67-69.

3. Фильев В. Управление ростом производительности труда // Экономист. –
1997. – № 3. – С. 60-66.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020