Реферат на тему:
Планування чисельності працівників
Основним завданням планування чисельності персоналу є визначення
кількості працівників усіх категорій, необхідних для забезпечення
безперебійного виробничого процесу.
При плануванні чисельності працівників визначаються середньо-обліковий і
явочний їх склад. Чисельність всіх інших категорій працівників
планується тільки за середньообліковим складом.
Оскільки в результаті прийому і звільнення працівників обліковий склад
змінюється, для характеристики чисельності і складу кадрів поряд з
розрахунком кількості працівників на одну календарну дату визначається
також середньооблікова кількість працівників за певний період. Для цього
підсумовується чисельність працівників за кожний день (включаючи вихідні
дні і свята) і ділиться на число календарних днів.
Планування чисельності працівників підприємств пов’язано з показником
використання робочого часу протягом року, що виміряється в
людино-годинах і людино-днях. Середнє число годин і днів роботи одного
працівника на рік визначається на підставі балансу робочого часу.
Баланс робочого часу складається по підприємству, цеху, окремо для
кожної групи працівників, що мають однаковий графік роботи і одну й ту
саму тривалість чергової відпустки. Це викликано неоднаковою середньою
тривалістю чергової відпустки в різних підрозділах підприємства.
Баланс робочого часу складається в три етапи:
1) розрахунок середнього фактичного числа робочих днів;
2) встановлення середньої тривалості робочого дня;
3) визначення корисного фонду робочого часу в годинах.
Розрахунок середнього числа робочих днів починається з визначення
календарного фонду робочого часу (числа календарних днів планового
періоду: в році — 365 або 366 днів, у кварталі — 90-92 дні) і кількості
календарних робочих днів.
Кількість календарних робочих днів, тобто номінальний фонд робочого
часу, — це кількість днів у плановому періоді, за винятком вихідних і
святкових. Номінальний фонд робочого часу для перерваних (періодичних)
виробництв визначається як календарний фонд часу мінус кількість
вихідних і святкових днів. Для безперервних виробництв номінальний фонд
робочого часу розраховується як календарний фонд робочого часу мінус
невиходи на роботу за графіком змінності.
Число робочих днів у плановому періоді є різницею між номінальним фондом
і кількістю неявок (невиходів) у днях. До планових невиходів відносяться
невиходи на роботу в зв’язку з черговими і додатковими відпустками,
відпустками у зв’язку з пологами, хворобою, виконанням державних і
громадських обов’язків.
Тривалість чергової і додаткової відпусток планується відповідно до
чинного законодавства залежно від того, на скільки днів відпустки має
право та чи інша категорія працівників.
Важливість планово-економічних розрахунків чисельності і складу
працівників по групах, категоріях і видах робіт (виконуваних виробничих
функцій) зумовлена тим, що тільки детальні розрахунки потрібної
чисельності працівників можуть показати нестачу або зміну робочої сили
за кожною групою і категорією. Методи визначення чисельності працівників
підприємств, потрібної для виконання виробничої програми, вирізняються
деякими особливостями залежно від специфіки праці та виробництва в
кожній галузі промисловості. Розрізняють наступні основні методи
визначення необхідної кількості працівників: за трудомісткістю робіт; за
нормами виробітку; за робочими місцями на підставі норм обслуговування
агрегатів.
Початковими даними для визначення чисельності працівників за
трудомісткістю робіт є: виробнича програма планового періоду; норми
часу; річний фонд робочого часу на одного працівника, план підвищення
ефективності виробництва (як основа плану підвищення продуктивності
праці) і плановий коефіцієнт виконання норм.
Для розрахунку чисельності основних працівників-відрядників спочатку
визначають нормативну трудомісткість. Трудомісткість виробничої програми
на підприємстві може плануватися двома способами.
За першим способом трудомісткість виробничої програми визначається
прямим розрахунком: кількість продукції по кожному виду множиться на
витрати часу, необхідні у плановому періоді для виготовлення одиниці
продукції. Трудомісткість виготовлення одиниці продукції визначається
шляхом підсумовування норм часу за всіма операціями.
Спочатку розраховується трудомісткість порівнянної продукції, далі
витрати часу на нові вироби, на приріст незавершеного виробництва,
спецінструмента і пристосувань, а у підсумку визначається трудомісткість
всієї програми (робіт і послуг). При цьому нормативна трудомісткість
порівнянної продукції визначається з урахуванням майбутнього зниження
першої в результаті перегляду норм часу відповідно з планом підвищення
ефективності виробництва.
Трудомісткість зміни залишків незавершеного виробництва визначається
шляхом множення величини цієї зміни на питому трудомісткість 1000 грн
продукції, скориговану на коефіцієнт, що характеризує ступінь готовності
незавершеного виробництва.
У ряді випадків трудомісткість виробничої програми визначають іншим
способом: звітну трудомісткість коригують за допомогою коефіцієнтів, у
яких враховані заходи плану підвищення ефективності виробництва, що
знижують працезатрати на виготовлення виробів.
Загальна чисельність основних працівників-відрядників визначається
шляхом ділення трудомісткості виробничої програми на корисний
(ефективний) фонд робочого часу одного працівника за рік. При цьому
враховується зниження нормативної трудомісткості залежно від плану
підвищення ефективності виробництва і плановане перевиконання норм часу.
Розрахунок виконується за формулою
де Рчр — потрібна кількість основних працівників-відрядників; ТЕдд —
планова трудомісткість виробничої програми (по затратах праці основних
працівників); F’^ — плановий корисний фонд часу одного працівника, год;
KBS — планований коефіцієнт виконання норм.
Чисельність основних працівників за професіями і розрядами слід
розраховувати виходячи з нормативної трудомісткості за професіями і
розрядами, диференційованих планових коефіцієнтів виконання норм за
розрядами і фондами робочого часу працівників окремих професій.
Методом розрахунку за нормами виробітку визначають середньо-облікову
кількість працівників виробничих ділянок виходячи із завдання і норм
виробітку.
У випадках, коли відомі норма виробітку і планований обсяг робіт,
робочий час для виконання всього обсягу робіт визначається за формулою
де Fp — робочий час, необхідний для виконання обсягу робіт за нормами; V
— обсяг робіт у прийнятих одиницях виміру; В„ — планова норма виробітку
за одиницю робочого часу.
Знаючи кількість нормативного часу, необхідного на виконання певного
обсягу робіт, можна розрахувати потрібну кількість основних працівників
за формулою
де гр — середньооблікова кількість працівників; ? — коефіцієнт
використання робочого часу; F — плановий фонд робочого часу одного
працівника, год.
Середньооблікову кількість основних працівників, які виконують роботи з
керування дією станів, печей, апаратів та іншого обладнання, а також
роботи з контролю за технологічним процесом, визначають методом
розрахунку за робочими місцями виходячи з норм обслуговування агрегатів
за формулою
де А — кількість працюючих агрегатів; ? — кількість працівників,
необхідних для обслуговування одного агрегату протягом зміни (норма
обслуговування); S — число змін на добу; ? — число доби роботи агрегату
в плановому періоді; FOT — кількість днів роботи за плановим балансом
робочого часу.
Для визначення середньооблікової кількості працівників за даними
явочного складу і планованого фонду робочого часу необхідно розрахувати
кількість працівників за зміну, за добу і на підміну працівників,
відсутніх з поважних причин.
Явочна кількість працівників за зміну — це нормативна чисельність
працівників для виконання виробничого змінного завдання випуску
продукції. Визначається вона за формулою
де гяв — необхідна кількість працівників за зміну; Vc — виробниче
завдання за зміну в прийнятих одиницях виміру; Ht — норма часу на
одиницю виробу, операцію або одиницю роботи; Fc — змінний фонд робочого
часу одного працівника (тривалість робочої зміни), год.
В умовах дрібносерійного індивідуального виробництва, коли протягом
планового періоду (місяця, кварталу, року) змінюється номенклатура
виробів, що випускаються, визначити змінну явочну чисельність
працівників важко. У цьому разі явочну кількість працівників за зміну
розраховують за плановим обсягом робіт і фонду часу в плановому періоді
за формулою
де Е^пл ~~ сумарні затрати робочого часу в розрахунку на плановий обсяг
робіт за плановий період, нормо-год; С — число доби роботи виробництва
за плановий період.
Явочну кількість працівників розраховують також виходячи з норм
виробітку за формулою
де В — плановий середній виробіток працівників певної професії у
прийнятих одиницях виміру,
Тут Вн — змінна норма виробітку у відповідних одиницях виміру.
На роботах, виконуваних певними працівниками за допомогою індивідуальних
знарядь праці, явочна кількість працівників за зміну визначається за
формулою
де Сд — число доби роботи ділянки у плановому періоді.
На багатьох підприємствах легкої промисловості явочну чисельність
працівників-відрядників визначають за операціями виробничого процесу
діленням виробничого завдання, яке при великому асортименті виражається
в умовних одиницях по кожній операції, на планову норму виробітку:
де Vc — змінне завдання; Нп в — планова норма виробітку за зміну. Явочна
чисельність працівників за робочими місцями і професіями в машинних
виробництвах визначається на підставі норм обслуговування агрегатів. Для
безперервно діючих виробництв, крім явочної чисельності, обчислюють
кількість працівників для роботи у вихідні дні. Загальна чисельність
працівників, необхідних при такому обсязі виробництва і графіку роботи,
складає розстановоч-ний штат працівників.
Для розрахунку потрібної середньооблікової чисельності працівників
застосовують наступні методи:
1) за коефіцієнтом середньооблікового складу:
де Ксп — коефіцієнт середньооблікового складу,
де Fs — номінальний фонд робочого часу; FOT — плановане число робочих
днів;
2) за планованим відсотком невиходів на роботу (суми відсотків невиходів
з поважних причин):
Планування чисельності допоміжних працівників, котрі виконують роботи,
на які є норми обслуговування, визначається як часткове від ділення
загальної кількості об’єктів обслуговування з урахуванням змішаних робіт
на норму обслуговування. Норма обслуговування—це кількість одиниць
обладнання, виробничих площ і т. ін., що обслуговуються одним або групою
допоміжних працівників. Поправка на коефіцієнт середньооблікового складу
(див. (100)) дає змогу від явочного числа перейти до середньооблікового:
де Яобс — норма обслуговування.
Розрахунок за кількістю робочих місць застосовується при плануванні
чисельності таких допоміжних працівників, для яких не можуть
встановлюватися ані обсяг робіт, ані норми обслуговування. Робота їх
виконується на певних робочих місцях незалежно від обсягу робіт і
пов’язана з конкретним об’єктом обслуговування. Це кранівники,
стругальники, комірники і т. ін.
Розрахунок чисельності допоміжних працівників за кількістю робочих місць
полягає у складанні переліку робочих місць і визначенні потреби в
працівниках для кожного з них. У нашому розрахунку застосовується
формула
На багатьох підприємствах при плануванні чисельності працівників
використовується показник виробничої трудомісткості. Вона включає
затрати праці основних і допоміжних працівників усіх підрозділів
підприємства і визначається за формулою
де ТЕ — виробнича трудомісткість; ?? — технологічна трудомісткість; То6с
т — трудомісткість обслуговування технологічного процесу; То6с в —
трудомісткість обслуговування виробництва.
Трудомісткість обслуговування виробництва — затрати праці допоміжних
працівників на підтримку обладнання і механізмів в робочому стані,
виготовлення і підтримку в робочому стані інструмента та іншої
технологічної оснастки, енергозабезпечення виробництва, підтримку в
робочому стані будівель і споруд тощо.
Чисельність працівників розраховується на підставі планової виробничої
трудомісткості одиниці продукції.
Якщо в результаті проведення організаційно-технічних заходів зменшується
норма часу, то зниження трудомісткості визначається за формулою
де Ет — зниження трудомісткості, нормо-год; НВб і НВПЛ — норма часу
відповідно до і після впровадження заходу; Клм — коефіцієнт строку дії
заходу.
Якщо в результаті дії організаційно-технічних заходів збільшуються норми
обслуговування, то зниження трудомісткості розраховується за формулою
де НОб і НОщ, — норми обслуговування відповідно до і після впровадження
заходу.
У випадку, коли після проведення організаційно-технічних заходів
зменшується нормована чисельність працівників, зниження трудомісткості
визначається за формулою
Планова трудомісткість обслуговування по кожному виду допоміжних робіт
(Гобс) на одиницю основної продукції розраховується за допомогою формули
де Qпл і Q6 — випуск продукції відповідно у плановому і базисному
періодах; t6 — трудомісткість обслуговування одиниці основної продукції
в базисному періоді; ?? — коефіцієнт зміни трудомісткості по певному
виду робіт у плановому періоді.
Коефіцієнт зміни трудомісткості по певному виду робіт у плановому
періоді (Хт) встановлюється на кожному підприємстві (об’єднанні)
виходячи:
1) із завантаження працівників, що виконують певний вид роботи, зміни
всього обсягу робіт за цією функцією обслуговування в плановому періоді;
2) із зниження трудомісткості за цією функцією обслуговування внаслідок
упровадження організаційно-технічних заходів. Отже, щоб встановити
чисельність працівників, потрібних для
виконання плану, необхідно знати:
• номенклатуру і кількість продукції в плановому періоді (Q);
• планову технічну трудомісткість на кожний виріб планової номенклатури
(Fт);
• коефіцієнт виконання норм на основних виробничих роботах за попередній
період ОКВН);
• планову трудомісткість за функціями обслуговування на кожний виріб
планової номенклатури (Fф);
• плановий фонд робочого часу одного середньооблікового працівника
(Фщ,)·
Планова чисельність основних працівників визначається у такій
послідовності:
1) розраховується планова технологічна трудомісткість всього випуску
продукції:
2) планова технологічна трудомісткість коригується на коефіцієнт
виконання норм основними працівниками:
3) визначається планова середньооблікова чисельність основних
працівників:
Планова середньооблікова чисельність допоміжних працівників визначається
по кожному виду робіт аналогічно за формулою
Загальна планова чисельність працівників на підприємстві розраховується
як сума планової середньооблікової чисельності основних (формула (113))
і планової середньооблікової чисельності допоміжних працівників (формула
(114)).
Список використаної та рекомендованої літератури
Грачев. Суперкадры: Управление персоналом в международной корпорации. —
М.: Дело, 1993. — 203 с.
Колосницына М. Г. Экономика труда. — М.: Магистр, 1998. — 237 с.
Менеджмент человеческих ресурсов: Обзорная информ. — К.: МАУП, 1995. –
104 с.
Управление персоналом организации: Учебник для вузов / Под ред. B. Н.
Кибанова. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 512 с.
Шкатулла В. И. Настольная книга менеджера по кадрам: задачи и структура
кадровой службы. Управление дисциплинарными отношениями. Организационная
деятельность отдела персонала. Образцы кадровых документов. – М.:
НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 527 с.
Щёкин Г. В. Планирование и организация работы с персоналом: Учеб.
пособие. – К.: МЗУУП, 1993. – 92 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
