.

Аналіз, контроль і підвищення продуктивності праці (пошукова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
703 4559
Скачать документ

Пошукова робота

Аналіз, контроль і підвищення продуктивності праці

Аналіз рівня продуктивності праці проводиться і коли спостерігається
підвищення цього показника, і коли маємо його спад. І в тому, і в іншому
разі передбачається старанне вивчення всієї сукупності взаємопов’язаних
факторів підвищення продуктивності праці. Оцінюється їх вплив на
загальний результат. Крім того, у процесі аналізу продуктивності праці
оцінюються ще не використані можливості економії витрат як живої, так і
уречевленої праці, тобто резерви продуктивності праці. Іншими словами,
це різниця між досягнутим і максимально можливим рівнем продуктивності
праці при сформованих економічних умовах, оскільки зміна економічної
ситуації як у країні, так і на фірмі може в будь-який момент значно
змінити співвідношення і відповідно вплив раніше виявлених факторів і
резервів, що впливають на рівень продуктивності праці.

Планування і аналіз продуктивності праці здійснюються за факторами на
підставі економії чисельності працівників та зниження трудомісткості
продукції. Більш поширеним є аналіз продуктивності праці на підставі
економії чисельності працюючих на підприємстві (в галузі, економіці
загалом).

Наведемо один з найрозповсюджених підходів до оцінювання впливу
внутрішньовиробничих факторів підвищення продуктивності праці, який
добре описаний у книзі К. С. Ремізова “Основы экономии труда” (?.: МГУ,
1990). Так, серед основних факторів, що впливають на зростання
продуктивності праці на підприємстві, автор виокремлює такі:

1. Структурні зрушення у виробництві:

• зміна питомої ваги окремих видів продукції або виробництва у
загальному обсязі продукції.

2. Технічний рівень виробництва:

• комплексна автоматизація та механізація виробничих процесів,
впровадження передової технології;

• модернізація діючого обладнання;

• зміна конструкцій і технічних характеристик виробів, збільшення якості
продукції;

• впровадження нових, ефективніших видів сировини, матеріалів, палива та
енергії або заміна тих, що споживаються.

3. Удосконалення управління, організації виробництва і праці:

• удосконалення управління виробництвом;

• збільшення норм і зон обслуговування;

• скорочення втрат робочого часу (зменшення невиходів на роботу,
скорочення простоїв);

• скорочення втрат від браку;

• зменшення кількості працівників, які не виконують норми виробітку;

• зміна робочого періоду в сезонних галузях.

4. Зміна обсягу виробництва продукції:

• зміна питомої ваги окремих видів продукції та виробництв.

5. Галузеві фактори.

6. Введення в дію та освоєння нових підприємств, об’єктів.

При цьому вплив кожного окремого фактора оцінюється за відносною
економією робочої сили.

Розглянемо, як розраховується кількісний вплив основних факторів на
збільшення продуктивності праці.

На рівень продуктивності праці впливають структурні зрушення у
виробництві. Для розрахунку їх впливу застосовується формула з книги К.
С. Ремізова “Основы экономии труда”, яку ми інтерпретували відповідно до
наших позначень:

де Ета — відносна економія чисельності промислово-виробничого персоналу
(ПВП), осіб; Чп б — чисельність ПВП в окремих (і) структурних
підрозділах у базисному періоді, осіб; т — кількість структурних
підрозділів; Kv — коефіцієнт збільшення обсягу виробництва продукції в
плановому періоді; Чпум — умовна чисельність персоналу на підприємстві
загалом.

За економічним змістом формули (27) відносна економія робочої сили
зумовлена різним рівнем приросту обсягів виробництва за різними
структурними підрозділами у плановому році.

Найбільш істотним фактором зростання продуктивності праці на
підприємствах є підвищення технічного рівня виробництва.

Технічний рівень виробництва підвищується внаслідок його комплексної
автоматизації та механізації, впровадження нових видів обладнання, нових
і вдосконалення діючих технологічних процесів, модернізації обладнання,
покращання якості сировини, матеріалів тощо.

Відносна економія робочої сили за рахунок впровадження нового та
модернізації діючого обладнання розраховується за формулою, яку дещо
змінено відповідно до наших позначень:

де Ещ, — відносна економія робочої сили, осіб; О0 — загальна кількість
одиниць обладнання; Ot — кількість одиниць обладнання, що не підлягає
технічному вдосконаленню; О2 — кількість одиниць нового обладнання для
заміни діючого обладнання; О3 — кількість одиниць обладнання, що
модернізується; /Сдд — коефіцієнт приросту продуктивності праці у
зв’язку із введенням в дію нового обладнання; ?&? — коефіцієнт приросту
продуктивності праці у зв’язку з модернізацією обладнання; Чпум — умовна
чисельність персоналу, осіб; К^ — коефіцієнт чисельності робітників,
зайнятих обслуговуванням обладнання у загальній чисельності ПВП.

Так само розраховується відносна економія робочої сили в результаті
комплексної модернізації та автоматизації виробництва, впровадження
нових технологічних процесів тощо.

При розрахунку впливу на зростання продуктивності праці змін конструкцій
виробів, якості сировини, матеріалів і палива, що використовуються,
необхідно виходити із гранично припустимих рівнів витрат живої праці на
виробництво продукції, встановлених при проектуванні, та перспектив
подальшого зниження трудомісткості.

Відносна економія робочої сили досягається також завдяки вжиттю заходів
з удосконалення управління, організації виробництва та праці. Ці заходи
можуть здійснюватися в комплексі із технічним удосконаленням
виробництва, їх вплив на відносну економію робочої сили, як правило,
враховується в розрахунках по збільшенню технічного рівня виробництва.
Але є заходи, які забезпечують зростання продуктивності праці поза
зв’язком із зростанням технічного рівня виробництва (удосконалення
управління виробництвом, зростання рівня спеціалізації, скорочення втрат
фонду робочого часу і втрат від браку продукції, скорочення кількості
працівників, які не виконують встановлені норми тощо).

При розрахунку впливу заходів з удосконалення управління виробництвом на
відносну економію робочої сили широко використовуються проектні дані і
дані передових підприємств, які мають най-раціональнішу структуру
управління.

Зменшення потреби в робочій силі внаслідок збільшення норм та зон
обслуговування визначається прямим розрахунком і відображається у зміні
норм обслуговування та нормативів чисельності.

Великий резерв відносної економії робочої сили закладений в ліквідації
або скороченні втрат робочого часу. Якщо відомі абсолютна величина втрат
фонду робочого часу в людино-годинах і реальний фонд робочого часу
одного середньоспискового працівника, то шляхом ділення першого на друге
отримаємо необхідний результат. За відсутності такої інформації
розрахунок можна здійснювати за формулою

де Ета — відносна економія робочої сили, осіб; F^, F6 — відповідно
плановий і базисний фонд робочого часу одного працівника, днів або
годин; Чпум — умовна чисельність персоналу, осіб; К^ — коефіцієнт
чисельності робітників у загальній чисельності промислово-виробничого
персоналу.

Відносна економія робочої сили в результаті скорочення втрат від браку у
виробництві може бути визначена за формулою

де Бб, БПЛ — втрати від браку у відсотках до собівартості продукції
відповідно у базисному і плановому періодах; Чвб — чисельність
працівників-відрядників у базисному періоді.

При розрахунку відносної економії робочої сили внаслідок ліквідації
нераціональних витрат праці, які викликані відхиленнями від встановленої
технології, умовно приймається, що доплати до заробітної плати
відповідають втратам робочого часу. Відносна економія робочої сили за
рахунок скорочення цих витрат праці може бути визначена за формулою

де N6, ЛГпл — доплати працівникам-відрядникам за відхилення від
запроектованих технологічних процесів у загальному фонді заробітної
плати працюючих відповідно у базисному і плановому періодах, %.

При розрахунку відносної економії робочої сили за рахунок скорочення
чисельності працівників, які не виконують норми виробітку, слід виходити
з показника середнього виконання норм цими працівниками, їх питомої ваги
у загальній чисельності працюючих і коефіцієнта виконання норм у
плановому періоді. Вона розраховується за формулою

де Кчв — коефіцієнт чисельності працівників-відрядників; Ks — коефіцієнт
чисельності працівників, які не виконують норми; Чрн — чисельність
робітників, які не виконують норми; Нд — відсоток ви-

конання норм групою працівників, які не виконують норми; 0,5 — постійний
коефіцієнт, прийнятий для коригування відносної економії робочої сили у
зв’язку з оцінкою впливу цього фактора.

Невиконання встановлених норм працівниками може бути зумовлене різними
причинами: відсутністю достатніх навичок та організованості у процесі
праці, наявністю недоліків в організації праці та виробництва, слабкою
зацікавленістю працівників у результатах своєї праці тощо.

Відносна економія робочої сили внаслідок змін в асортименті продукції
розраховується за формулою

де ТЕб, ТЕдд — трудомісткість 1000 гр. од. продукції відповідно в
базисному і плановому періодах, нормо-годин; V^ — обсяг продукції у
плановому році, тис. гр. од.; KBS — коефіцієнт виконання норм виробітку
в плановому році; F’^ — фонд корисного часу роботи одного працівника у
плановому періоді, днів або годин.

Загальний приріст продуктивності праці може бути визначений шляхом
додавання даних про зростання продуктивності праці за всіма факторами у
відсотках.

Схема наведеного розрахунку приросту продуктивності праці за факторами
на підставі економії чисельності персоналу (працезбе-рігання) типова для
багатьох посібників і підручників. Іноді ці зміни різняться між собою
класифікацією факторів або розрахунком обсягу продукції (плановий або
базовий період, в поточних або в порівняльних цінах; товарна або
нормативно-чиста продукція, нормативна вартість обробки і т. ін.), але
всі вони діють приблизно однаково:

Нагадаємо, що всі фактори, які впливають на динаміку продуктивності, а
тому і на результати виробництва, поділяються на інтенсивні та
екстенсивні. Залежність між ними можна подати у вигляді табл. 2.

Оскільки індекси — це відносні величини, то у процесі аналізу
використовуються також інші різновиди відносних величин:

• індекс структури, сукупності, питомої ваги окремої частини,
координації різних частин між собою;

• економічні індекси, які характеризують зміни у часі: динаміку,
коефіцієнт випередження одного з рядів динаміки;

• порівняння однойменних показників за територіями або об’єктами;

• порівняння фактичної величини з розрахунковою величиною, планом,
прогнозом, розрахованою або встановленою нормою;

• інтенсивності: порівняння різнойменних абсолютних величин. Розрахунок
цих індексів досить добре висвітлений у підручниках і навчальних
посібниках з аналізу діяльності підприємств*. Більш серйозним і менш
вивченим є питання про визначення рів-

ня продуктивності в різних сферах економіки або на рівні економіки
загалом. У цьому разі часто використовується виробнича функція.

“Виробнича функція, — відзначає М. Блауг, — описує технологічно
ефективні способи виробництва бажаної кількості продукції за умови, що
інженери вже відкинули всі технологічно неефективні комбінації. Це
означає, що виробнича функція стандартного виду не може бути збудована
до того, як буде винайдено рішення задачі лінійного програмування” [1,
с. 403].

Водночас Джефрі Д. Сакс та Філіпс Ларрен Б. підкреслюють: “Виробнича
функція має дві важливі характеристики. По-перше, збільшення кількості
факторів приводить до зростання обсягу випуску. Гранична продуктивність
праці (MPL = AQ / AL), тобто приріст випуску в результаті використання
однієї додаткової одиниці праці, є додатною величиною. Така сама
ситуація і з граничною продуктивністю капіталу (MPR = AQ / АК).
По-друге, ми припускаємо, що гранична продуктивність кожного фактора
зменшується із зростанням цього фактора при незмінній величині іншого”
[8, с. 73].

Метод виробничої функції застосовується на макрорівні. Використання
цього методу, як пише О. П. Сологуб у книзі “Продуктивність економіки:
регіональні аспекти” [9], базується на системі показників, які
характеризують макроекономічні параметри: валовий внутрішній продукт,
національний дохід, прибуток, зайнятість, робоча сила, капітал,
продуктивність. Продуктивність (сукупна, факторів виробництва) є
показником економічного та технологічного рівнів виробництва: обсяг
виробництва у розрахунку на одиницю витрат факторів виробництва, де
фактори зважені за їх частками у продукті.

Але використання методу виробничої функції, на її думку, має обмежений
характер, у тому числі для розв’язання проблем, пов’язаних з
продуктивністю економіки стосовно умов її розвитку. Це пояснюється тим,
що продуктивність — складна категорія, динаміка і рівень якої є функцією
багатьох критеріїв. При цьому в конкретних умовах ці критерії по-різному
поводяться у своїх комбінаціях як усередині однієї системи, так і між
різними організаційними системами, які можуть мати неоднакову відносну
вагу для забезпечення результату продуктивності.

Важливість цього методологічного підходу зумовлена цілями, що
досягаються через визначення певних механізмів управління. Цей
методологічний підхід орієнтований на використання елементно-факторної
моделі і більш доцільний, ніж дещо узагальнюючий підхід, яким є метод
виробничої функції, хоча при цьому не відкидається принцип значущості
рівноцінності факторів. О. П. Сологуб наводить моделі та методи
вимірювання продуктивності для різних рівнів аналізу (табл. 3).

З цих критеріїв вимірювання результативності формується вибір показників
продуктивності. Цікавим є те, що відносно продуктивності складається
різне ставлення до критеріїв результативності на різних рівнях
управління. Як відзначає Д. Скотт Сінк [10], до критеріїв продуктивності
на рівні фірм, підприємств належать чотири групи показників:
результативні, показники витрат, організаційного впливу на виробничі
перетворення, показники продукції. Ці показники відображаються через
індекси і коефіцієнти.

Аналіз рівня продуктивності в зарубіжних фірмах і компаніях проводиться
на підставі розроблюваних нормативів або стандартів, досягти яких
повинна намагатися фірма. Для розробки нормативів

використовуються такі підходи: а) оцінка; б) інженерний підхід; в)
зіставлення наявних можливостей з відповідними в аналогічних фірмах і
компаніях; г) розробка нормативу рівня продуктивності. Використання цих
підходів дає змогу скласти систему вимірювань продуктивності на підставі
комбінацій різних типів взаємозв’язків, які певною мірою відбивають
рівень продуктивності. Д. Скотт Сінк у книзі “Управление
производительностью: планирование, измерение и оценка, контроль и
повышение” (М.: Прогресс, 1989, с. 75) наводить порівняльну значущість
вимірників результативності, яку він ототожнює з продуктивністю залежно
від одиниці аналізу і служби (рис. 17).

Саме через такий ретельний аналіз виявляються невикористані можливості
системи, які можна врахувати у стратегічному плані для проектування,
створення і впровадження системи вимірювання продуктивності. Розглядаючи
управління продуктивністю як процес, що припускає стратегічне і
оперативне планування і постійний контроль за ефективним впровадженням
новацій, зарубіжні економісти використовують три найбільш розроблених
методи вимірювання продуктивності:

• метод номінальної групи (МНГ);

• дельфійський метод (МД);

• багатофакторну модель вимірювання продуктивності (БФМВП). Перший і
другий методи застосовуються з метою розробки погоджених заходів
продуктивності для певної організаційної системи. І якщо метод
номінальної групи корисний в таких випадках, коли необхідно виявити і
зіставити індивідуальні судження з метою отримання рішень, до яких одна
людина прийти не може, то дельфійський метод застосовують переважно при
опитуваннях.

Своїм найменуванням МНГ зобов’язаний тій обставині, що це ретельно
спланований груповий процес, до якого здебільше залучають ретельно
відібраних учасників як незалежних індивідів. Ці два методи також
використовуються як методи підвищення продуктивності, оскільки вони
дають змогу виявити невикористані резерви виробництва.

Багатофакторна модель вимірювання продуктивності не передбачає
співучасті працівників у якійсь суттєвій ролі у процесі збору даних. Це
значною мірою макроскопічний підхід до вимірювання продуктивності.
Ефективнішим, з точки зору отримуваних результатів, став
багатокритеріальний метод вимірювання результативності і продуктивності,
який забезпечує можливість отримати агрегований індекс результативності
або продуктивності. На основі цих методів будується велике різноманіття
похідних методів визначення і управління продуктивністю. Серед цих
методів найрозповсюдженими є такі: структурний підхід доктора Куро-сави,
підхід Лоулора, підхід Гоулда, підхід “швидка оцінка продуктивності”.
Кожен з цих підходів має свої особливості і сферу застосування.

Рис. 17. Порівняльна значущість вимірників результативності залежно від
одиниці аналізу і служби (приклад)

Підхід Гоулда базується на швидкості обороту капіталовкладень і
відносить прибуток до таких основних елементів результативності:

• ціна виробів;

• витрати на одиницю продукції;

• використання будівель, споруд і обладнання;

• розподіл капітальних ресурсів між основним і оборотним капіталом.

П’ять елементів можна об’єднати в одне рівняння:

У цьому рівнянні перші три відношення після знаку рівності означають
короткочасні зміни, а останні два — довгострокові. Цей вираз також
ілюструє, наскільки зміни у прибутковості від одного періоду до іншого
залежать від взаємодії між надходженнями від реалізації продукції,
використанням виробничих потужностей і частки сумарних капіталовкладень
у виробничі потужності.

Підхід Лоулора передбачає здійснювати аналіз продуктивності усередині
підприємства в два етапи, або на двох рівнях: первинному і вторинному.
На первинному рівні розглядається продуктивність загальних доходів, а на
вторинному — продуктивність прибутку, продуктивність оборотного капіталу
і матеріальних запасів.

Розрахунок з використанням цього підходу наведено на рис. 18.

Рис. 18. Підхід Лоулора

На рис. 18 маємо: ? — загальні доходи підприємства; с — витрати на
обробку; ? —прибуток підприємства; м — матеріали; cd — витрати,
викликані продуктивним використанням ресурсів; се — витрати на чисто
продуктивну працю; cinv — поточні витрати.

Підхід доктора Куросави передбачає вимірювання продуктивності відповідно
до ієрархії структури прийняття рішень. Загальну схему структури
продуктивності відповідно до цього підходу подано на рис. 19.

Цей простий і практичний метод швидкої оцінки продуктивності (ШОП) для
малих і середніх підприємств був розроблений і випробуваний у Центрі з
підвищення продуктивності при Філіппінській академії розвитку. Будучи
комплексним аналітичним методом, ШОП включає як точну діагностику, так і
управління програмою підвищення продуктивності, що охоплює всю
організацію. Це систематизована оцінка прибутковості компаній і
показників її результату, а також властивих їй сильних і слабких сторін.

Метод ШОП вирішує подвійну задачу:

• ізолювати проблемні ділянки, визначити пріоритетні напрямки для
покращання;

• встановити показники продуктивності для всіх підрозділів організації.

Рис. 19. Підхід Куросави

Цей метод складається з трьох компонентів:

• оцінки економічних показників компаній;

• якісної оцінки;

• оцінки економічних показників галузі.

Що ж стосується контролю і підвищення продуктивності, то для того, щоб
допомогти менеджерам більш системно підійти до пошуку і відбору методів
підвищення продуктивності, що відповідають їхнім потребам, пропонується
таксономія, яка виявляє і використовує закони і принципи, що визначають
класифікацію об’єктів. У нашому випадку це таксономія методів контролю і
підходів до підвищення продуктивності.

На рис. 20 подано загальну таксономію, засновану на трьох вимірах:

1. Одиниця аналізу, або розмір і масштаб розглянутої організаційної
системи, у нашій таксономії — фокус зусиль з покращання.

2. Тип впливу.

3. Керовані ресурси, або ресурсне забезпечення зусиль з покращання
продуктивності.

Рис. 20. Методи контролю і підвищення продуктивності

Ця трьохосьова таксономія забезпечує концептуальну структуру, яку можна
використати для упорядкування специфічних засобів і підходів до
підвищення продуктивності.

Трьохосьова таксономія нараховує 210 комірок, у кожній з яких міститься
безліч підходів і методів підвищення продуктивності.

Кожна комірка нумерується по кожній осі. Отже, кожна з 210 комірок може
бути визначена трьома координатами, які відображають її

точне становище в матриці: ось л: — одиниця аналізу; ось у — тип впливу;
ось ? — керовані ресурси.

Для ілюстрації в табл. 4 наведено список методів підвищення
продуктивності, класифікованих стосовно цієї таксономії. Список заходів,
методів, підходів і галузей вивчення, наведених у таблиці, охоплює
широкий спектр різних дисциплін і міждисциплінарних галузей (див. [10]).

Список використаної та рекомендованої літератури

Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе. — ?.: Дело ЛТД, 1994. –
720 с.

Дубинин С. Производительность труда на предприятиях (методы повышения)
// Бизнес-Информ. — 1999. — № 5—6.

Плаксов В. А. Економічний аналіз показників праці на підприємстві: Навч.
посіб. – К.: ІЗМН, 1998. – 84 с.

Попов Л. А. Анализ и моделирование трудовых показателей: Учебник. — 2-е
изд., доп. и перераб. — М.: Фин. и статистика, 1999. — 208с.

Проскуряков В. М., Луганов К. Ю. Производительность и оплата труда:
факторы роста и мера соотношения. — М.: Экономика, 1986. — 112с.

Ремизов К. С. Основы экономики труда: Учебник для экон. спец. унтов. —
3-е изд., перераб. и доп. — М.: Изд-во Моск. ун-та, 1990. — 208с.

Рощин С. Ю., Разумова Т. О. Экономика труда (Экономическая теория
труда): Учеб. пособие для вузов. — М.: ИНФРА-М, 1999. — 400с.

Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. с
англ. – М.: Дело, 1996. – 846 с.

Сологуб О. П. Продуктивність економіки: регіональні аспекти. — К.:
Знання, 1999. – 352 с.

СинкД. Управление производительностью: планирование, измерение и оценка,
контроль и повышение. — М.: Прогресс, 1989. — 522 с.

Эффективность государственного управления: Пер. с англ. / Под общ. ред.
С. А. Батчикова, С. Ю. Гладьева. — М.: Фонд “За экон. грамотность”; Рос.
экон. журн. Изд-во АО “Консалтбанкир”, 1998. — 848 с. Гл. 17. Оценка и
анализ производительности труда специалистов и руководителей. — С.
435-468.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020