.

Продуктивність і продуктивність праці (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1457 7899
Скачать документ

Реферат на тему:

Продуктивність і продуктивність праці

Трансформація економічної системи України потребує якісних змін у
професійній підготовці фахівців вищої кваліфікації у сфері економічних
знань. Однією з дисциплін, які запроваджені в системі підготовки
магістрів за фахом “Управління трудовими ресурсами” та “Менеджмент
організацій”, є “Менеджмент продуктивності”.

Мета вивчення дисципліни — зрозуміти суть, багатоаспектність та
важливість такої економічної категорії, як продуктивність, вивчити
методи аналізу і шляхи підвищення продуктивності.

Основні завдання курсу:

• дати студентам всебічні знання з проблем продуктивності;

• сприяти розвитку здібностей до дослідницької діяльності;

• сформувати навички самостійного виконання різних завдань в
організаційно-економічній діяльності;

• сприяти підготовці фахівців з управління персоналом та організаторів
виробництва для різних суб’єктів господарювання. Виходячи з основних
завдань курсу А. В. Калиною була підготовлена авторська програма з
навчальної дисципліни “Менеджмент продуктивності”, яка містить 10 тем:

1. Продуктивність і продуктивність праці.

2. Ринкова система і продуктивність.

3. Ефективність праці.

4. Фактори і резерви підвищення продуктивності праці.

5. Продуктивність і способи оплати праці.

6. Аналіз, контроль та підвищення продуктивності на підприємстві.

7. Прогнозування продуктивності праці і планування кількості
працівників.

8. Стратегія і методи вимірювання та оцінювання продуктивності.

9. Програми підвищення та управління продуктивністю. 10. Досвід
зарубіжних країн в оцінюванні управління продуктивністю. Міжнародне
співробітництво з питань підвищення продуктивності.

Зазначимо, що дисципліна “Менеджмент продуктивності” не досить нова і
викладається в деяких економічних вищих закладах освіти країни за своїми
навчальними програмами, але й дотепер не було зроблено спроби
підготувати підручник чи хоча б конспект лекцій з цієї дисципліни.
Книга, яку ви тримаєте в руках, — перша ластівка в безмежному
інформаційному просторі з проблем менеджменту продуктивності в Україні.

Об’єктивно необхідно відзначити, що проблема менеджменту продуктивності
— це проблема трьох стадій розвитку людського суспільства: капіталізму,
соціалізму та соціального ринкового господарства.

Незалежно від стадій розвитку суспільства люди планомірно вирішували три
головні проблеми організації виробництва:

• що слід виробляти;

• які матеріальні та людські ресурси необхідно задіяти і в якому
співвідношенні;

• як буде проводитись розподіл і хто споживатиме створені продукти та
послуги.

Оскільки в основі розв’язання цих проблем лежить жива праця,
ефективність її використання завжди вивчалась і становила інтерес для
багатьох дослідників. Можна вважати, що теоретично проблема
продуктивності розроблена і вивчена дуже глибоко, завдання ж авторів
цієї книги полягає у тому, щоб систематизувати все те, що напрацьовано і
що може бути використане в умовах формування нових економічних відносин
у нашому суспільстві.

Автори мають надію, що ця книга допоможе молодим людям, які тільки
починають формуватись як підприємці, бізнесмени, спеціалісти,
розібратись у проблемах ефективності праці і виробництва, у проблемах
управління виробництвом на основі правильного застосування
нагромадженого досвіду в менеджменті продуктивності.

Управління продуктивністю праці як складова процесу управління охоплює
планування, організацію, керівництво, контроль і регулювання, які
засновані на співвідношенні кількості продукції, що випускається
виробничою системою, та витрат на виготовлення цієї продукції. Цей
процес такий же важливий, як і інші контрольні функції та процеси
менеджменту.

Управління продуктивністю вимагає ефективних контактів і розуміння ролі
різних служб у створенні обсягів виробництва. Воно також потребує
розгляду системи з позицій як великих, стратегічних, так і дрібніших,
тактичних і навіть поточних завдань, вміння обґрунтувати зміни та
оцінити їх наслідки для фірми і, що, можливо, найважливіше, здатності
ув’язати підвищення продуктивності з її вимірюванням.

Посібник підготовлений для менеджерів, щоб вони не просто краще
зрозуміли ідею продуктивності і методи її виміру, а й перейнялися ідеєю
необхідності управління продуктивністю праці як складовою процесу
управління. Він складається з одинадцяти розділів, трьох додатків і
насичений відповідними рисунками, таблицями і формулами.

Продуктивність і продуктивність праці

Розвиток кожного суспільства передбачає взаємодію таких видів ресурсів,
як природні ресурси, людські ресурси, капітал і підприємництво (у
розумінні управлінських та організаційних навичок, необхідних усім
суб’єктам господарської діяльності у процесі виробництва) та
інформаційні потоки. Відносно підприємництва можна дискутувати, бо, з
одного боку, це можна розглядати як справді ресурс, а з іншого — це
похідна від людських ресурсів, це результат накопичення і застосування
досвіду праці, як своєї, так і інших людей. Але головним серед усіх
ресурсів є праця людини, бо тільки завдяки праці як усвідомленої і
доцільної діяльності людини предмети праці та засоби праці, тобто речові
фактори, “оживають” і відбувається процес виробництва життєвих благ як
для кожної людини, так і для суспільства загалом.

Система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення природних
ресурсів відповідно до потреб людей, створює матеріальні і духовні блага
і визначає зростання продуктивності суспільної праці, має назву
“продуктивні сили”. До цієї системи належать працівники; засоби праці;
предмети праці; використовувані сили природи; наука як специфічна
продуктивна сила, особливий фактор; форми і методи організації
виробництва; інформація. Наука перетворилася в окремий елемент
продуктивних сил з початку розгортання науково-технічної революції
(НТР), тобто з середини 50-х років, а інформація — з середини 70-х
років, тобто з початку другого етапу НТР. Головною продуктивною силою
суспільства є працівники виробничої та невиробничої сфери. Продуктивні
сили виражають ставлення людини до природи, ступінь оволодіння людиною
силами природи. Вони є провідною ланкою суспільного способу виробництва,
а їх рівень — загальним показником соціально-економічного прогресу,
оскільки з їх розвитком зростають продуктивність праці, національне
багатство, з’являються нові джерела енергії тощо. Водночас головним
критерієм суспільного прогресу є розвиток людини, її потреб, інтересів,
цілей. Взаємодія особистісних (людини) і речових (засобів виробництва)
факторів виробництва є найважливішою умовою зростання продуктивності
праці, національного багатства. У процесі такої взаємодії виникає нова
продуктивна сила, не властива жодному із перелічених факторів.
Соціально-економічною формою розвитку продуктивних сил є система
виробничих відносин або реальних (економічних) відносин власності, яка
формує спосіб поєднання особистісних та речових факторів виробництва,
характер привласнення результатів праці, природу економічної і
політичної влади. Залежно від того, наскільки відносини власності
відповідають інтересам людини, рівню розвитку інших елементів
продуктивних сил, вони або прискорюють, або гальмують їх розвиток.

Зазначимо, що праця як основа всіх благ суспільства має різні значення і
відтінки (рис. 1).

Оскільки ресурси мають межі, важливо їх використовувати ефективно, тобто
досягати намічених цілей з найменшими витратами. Ця умова належить до
всіх ресурсів, але стосовно живої праці — це необхідна передумова. Жива
праця, яка пов’язана з витратами фізичної, нервової та інтелектуальної
енергії людини у процесі виробництва життєвих благ, в результаті стає
продуктивною працею. В економічному словнику-довіднику (К.: Femuna,
1995, с. 265-267) зазначено: продуктивна праця — це праця людини, в
результаті якої створюються матеріальні блага та послуги. Продуктивною є
не тільки праця у сфері матеріального виробництва, а й у сфері науки,
освіти, управління, охорони здоров’я, послуг, а також у духовній сфері.
У сучасному західному суспільстві продуктивна праця має два основні
виміри. Перший стосується системи продуктивних сил, другий — відносин
власності, в яких знаходить своє втілення соціально-економічна мета
розвитку суспільства. У першому випадку продуктивною є праця
матеріального і нематеріального виробництва, яка створює необхідні для
людини товари і послуги. У другому — продуктивною є праця, яка збільшує
капітал, приносить виробнику додаткову вартість, більший прибуток.
Виходячи з цього продуктивнішою, наприклад, є праця з виготовлення
зброї, оскільки приносить військовим концернам вищу норму прибутку. Але
вона нічого не дає для розвитку суспільства, тому така праця з точки
зору всього суспільства є непродуктивною .

З цим поняттям тісно пов’язані поняття “продуктивність праці” і
“продуктивність”. На перший погляд, вони близькі між собою, але
різняться тим, що продуктивність праці відображає ефективність
виробничої діяльності людей у процесі створення матеріальних благ і
послуг, тобто результативність конкретної праці. Продуктивність праці
вимірюється кількістю продукції або послуг, вироблених працівником за
одиницю робочого часу (рік, місяць, тиждень тощо), або кількістю
робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції чи надання
послуги. У виробництві будь-якого товару бере участь жива та минула (або
уречевлена) праця. Зростання продуктивності праці у суспільстві загалом
означає економію обох видів праці або зниження суспільне необхідного
робочого часу на виробництво одиниці товару чи послуги. При цьому частка
живої праці зменшується, а частка минулої — зростає, але кількість живої
праці зменшується помітніше, ніж зростає кількість минулої праці. Отже,
загальна сума праці, втіленої в товарі чи послузі, зменшується. Найбільш
точним вираженням суспільного рівня продуктивності праці є показник
виробництва національного доходу на душу населення або на одного
працівника. Зростання продуктивності праці у суспільстві загалом
залежить від рівня розвитку продуктивних сил. Більш конкретними
факторами зростання суспільної продуктивної праці є використання
досягнень НТР у виробництві, поглиблення суспільного поділу праці, в
тому числі міжнародного, у формі спеціалізації, кооперування й
комбінування виробництва, впровадження нових форм організації праці,
досягнення реального плюралізму форм власності та ін. Зростання
продуктивності праці залежить від рівня освіти, кваліфікації працівника,
його культури, свідомості, психологічного стану, мотиваційного механізму
тощо. Усього налічують близько 60 факторів зростання продуктивності
праці, які належать лише до системи продуктивних сил. Крім цього, є
фактори зростання продуктивності праці, які належать до всього
технологічного способу виробництва (тобто продуктивних сил і
техніко-економічних відносин), відносин власності, надбудовчих відносин
(наприклад, удосконалення законодавства) тощо.

Водночас продуктивність — це показник ефективності не конкретного
виробництва, а в масштабах міста, регіону, який характеризує випуск
продукції в розрахунку на одиницю використаних ресурсів, інших факторів
виробництва. В “Большом экономическом словаре” за ред. ?. ?. Азриліяна
(?.: Ин-т новой экономики, 1997, с. 528) зазначено: продуктивність — це
здатність економічної системи виробляти корисну продукцію і міра
реалізації цієї здатності.

Іншими словами, продуктивність — це показник результативності та
ефективності виробництва, що характеризує випуск продукції в розрахунку
на одиницю використаних ресурсів та факторів виробництва (Енциклопедія
бізнесмена, економіста, менеджера / За ред. Р. Дяківа. — К.: Міжнар.
екон. фундація, 2000). Отже, терміни “продуктивність” і “продуктивність
праці”, з одного боку, близькі між собою, а з іншого — це різні поняття.

Згідно з рекомендаціями Міжнародної організації праці (МОП)
продуктивність відбиває взаємозв’язок між кількістю і якістю вироблених
товарів або наданих послуг і ресурсами, які були витрачені на їх
виробництво, а продуктивність праці — це ступінь ефективності
використання конкретної праці, і в її визначенні закладено поняття
праці, здатність людини виробляти за одиницю робочого часу певний обсяг
продукції.

Крім того, є ще одне поняття продуктивності праці: це продуктивність
суспільної праці, яка характеризує ефективність використання сукупних
витрат праці. Під сукупними розуміють витрати живої і минулої
(уречевленої у засобах виробництва) праці на виробництво продукції. Тому
продуктивність суспільної праці відбиває взаємодію особистісних і
речових факторів виробництва і є показником ефективності виробничої
діяльності людей.

Показник продуктивності суспільної праці — це узагальнюючий показник
ефективності суспільного виробництва, який розраховується як відношення
виробленого національного доходу до середньорічної чисельності зайнятих
у сфері матеріального виробництва. З переходом до міжнародної
методології обліку рівень продуктивності суспільної праці визначається
відношенням валового внутрішнього продукту (у ринкових цінах) до
середньорічної чисельності економічно активного населення (робоча
сила)*.

Підвищення продуктивності праці означає економію сукупної праці (живої
та уречевленої), що витрачається на вироблення продукції, зменшення
всього матеріалізованого в продукті робочого часу.

Між показниками продуктивності індивідуальної та суспільної праці існує
певна взаємозалежність. Вона полягає у тому, що зменшення витрат
індивідуальної праці на робочих місцях є необхідною передумовою
підвищення продуктивності суспільної праці. Водночас економії лише живої
праці часто буває не досить для підвищення продуктивності суспільної
праці.

Продуктивність праці збільшується в міру економії як живої, так і
минулої (уречевленої) праці на одиницю готового продукту. Причому
протягом останніх десятиліть все чіткіше виявляється загальна тенденція
випередження зниження затрат живої праці. Це пов’язано з тим, що засоби
праці, які втілюють витрати минулої праці, у процесі вдосконалення дають
змогу все більше економити витрати живої праці робітників, зайнятих на
виготовленні конкретної продукції. Отже, з розвитком науково-технічного
прогресу частка минулої праці повинна безперервно зростати при
одночасному зниженні витрат живої праці на одиницю продукції.

Однак в умовах трансформації економіки країни скорочена кількість
задіяної живої праці приводить до руху скорочену кількість минулої
праці, наявність безробіття не стимулює капітальні вкладення на
створення нових робочих місць, що необхідно, щоб забезпечити динаміку
зростання економіки як стабільний процес. Це можливе лише на підставі
створення державою відповідного загальноекономічного середовища, яке
приведе до якісних змін в економіці і відповідно в соціальній сфері.
Саме в цьому середовищі повинна знайти собі місце продуктивність праці,
що в теперішній час необ-ґрунтовано замовчується.

Оскільки економічна сутність продуктивності праці, а точніше, її
підвищення виражається у скороченні як робочого часу робітників,
зайнятих у галузях, безпосередньо пов’язаних з виробництвом кінцевої
продукції, так і робочого часу, втіленого в засобах виробництва,
спожитих на завершальному циклі виготовлення кінцевої продукції, то і
продуктивність праці визначатиметься зростанням економії всіх задіяних
ресурсів.

На наш погляд, дуже вдало розкрив різницю між термінами “продуктивність”
і “продуктивність праці” Р. В. Гаврилов, який об’єднав ці поняття в одну
схему (рис. 2).

Ця оригінальна схема показує близькість понять “продуктивність” і
“продуктивність праці”, і якщо “продуктивність” базується на критеріях
“якість продукції” та “якість трудового життя”, “економічність”,
“життєвий рівень”, “впровадження новітніх технологій”, тобто на
загальних поняттях, то “продуктивність праці” — це ефективність витрат
конкретної праці або ресурсів живої та уречевленої праці стосовно
конкретного суб’єкта ринкових відносин. Виходячи з цього умовно ліва
сторона шестикутника це продуктивність”, а права — “продуктивність
праці”.

Варто також зазначити, що поняття “продуктивність” залежить від
взаємодії п’яти факторів виробництва: праці, капіталу, інформаційних
потоків, підприємницького хисту та рівня використання природних
ресурсів, де головним є жива праця. Від того, як вона організована, як
взаємодіє з іншими факторами виробництва, які новітні технології
сприймає виходячи зі своєї підготовленості, залежить продуктивність на
всіх рівнях управління: макро-, мезо- та мікро.

Підприємство — це клітинка багатоаспектного господарства країни, а тому
від продуктивної роботи кожної ланки залежить стан і розвиток економіки
країни загалом.

Визнаючи вельми широку можливість застосування категорії
“продуктивність”, у цій книзі йтиметься про продуктивність на рівні
підприємства (фірми) та його підрозділів. Це не випадково, оскільки
такий підхід відповідає прикладній спрямованості книги, бо в ній ми
розглядатимемо тільки ті питання, які можуть бути вже сьогодні
застосовані у практичній діяльності.

Список використаної та рекомендованої літератури

Амосов А. Повышение производительности общественного труда // Экономист.
– 2000. – № 1. – С. 53-59.

Германов О. Е. Производительность: экономическое содержание и проблемы
измерения / Рос. гос. ун-т. — М.: Наука, 1996. — 187 с.

Головина О. Д. Производительность, эффективность и продуктивность труда
// Изв. Акад. труда и занятости. — 1998. — № 2. — С. 34-41.

Зайцев И. Л. Экономика организации. — М.: Экзамен, 2000. — 768 с.

Кардашевский В. Чем производительнее труд, тем эффективнее экономика //
Человек и труд. — 1996. — № 9. — С. 63-66.

Сологуб О. П. Продуктивність економіки: регіональні аспекти / HAH
України. Рада по вивч. продукт, сил України. — К.: Т-во “Знання”. —
1999. – 351 с.

Эмерсон Г. Двенадцать принципов производительности: Сб. нормат. док. с
коммент. / Пер. с англ. Ф. Р. Окуневой, А. П. Сизова. — М.:
Бизнес-Информ, 1997. — 197 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020