Реферат на тему:
Резерви підвищення продуктивності праці
Під резервами підвищення продуктивності праці розуміють невикористані
можливості збільшення обсягу і підвищення якості продукції (робіт,
послуг) за рахунок посилення творчого елементу в праці робітників і
економного витрачання матеріально-технічних ресурсів, усунення будь-яких
виробничих втрат.
На відміну від факторів ефективності, що мають довгостроковий
перспективний характер, резерви мають поточний характер.
Таке розмежування є досить суттєвим з методологічної і практичної точок
зору, тому що фактори пов’язані з виробленням стратегії, а резерви — з
тактикою підвищення ефективності.
Резерви виникають, можуть бути виявлені і використані під впливом
науково-технічного прогресу. Це не виключає необхідності пошуку шляхів
реалізації резервів за межами підприємства (наприклад, пов’язаних з
постачальниками матеріальних ресурсів і споживачами продукції або з
роботою громадського транспорту таін.). Оскільки підприємство є
самостійним суб’єктом ринку, основна турбота щодо використання резервів
лягає саме на нього, а не на зовнішні по відношенню до нього суб’єкти.
Резерви підвищення продуктивності праці розрізняють за двома ознаками —
за характером використовуваних факторів (екстенсивна та інтенсивна) і за
напрямом впливу (групами використовуваних ресурсів) (рис. 13).
Резерви покращання екстенсивного використання ресурсів визначаються
різницею між розташованими ресурсами (за кількістю, обсягом) і фактично
задіяними.
Резерви покращання інтенсивного використання ресурсів визначаються
різницею між можливим (розрахунковим або практично апробованим) ступенем
ефективності використання ресурсів (за рівнем витрачання на одиницю
кінцевого продукту) або іншим критерієм і фактичним.
Рис. 13. Класифікація резервів підвищення продуктивності праці
Необхідною умовою виявлення і використання резервів є їх кількісна
оцінка, котра може бути встановлена як добуток ступеня екстенсивного та
інтенсивного використання ресурсів. Це різниця між досягнутим і
максимально можливим рівнями продуктивності праці за певний проміжок
часу.
Наприклад, загальний резерв покращання використання трудових ресурсів
підприємства може бути кількісно оцінений шляхом помноження коефіцієнта
фактичного використання робочого часу персоналу на співвідношення
нормативної (проектної) і фактичної трудомісткості продукції.
На підставі кількісної оцінки резервів (у відносних або абсолютних
одиницях) визначається ефективність заходів щодо їх використання.
Інший приклад класифікації резервів пов’язаний з підвищенням
ефективності праці — за рівнем їх виникнення. За цією ознакою
розрізняють резерви: загальнодержавні, регіональні, міжгалузеві,
галузеві, внутрішньовиробничі.
Загальнодержавні резерви та їх використання впливають на продуктивність
праці по всій країні. До них належать резерви, пов’язані з розміщенням
підприємств, нераціональним використанням зайнятості населення,
нераціональним використанням ринкових методів господарювання і т. ін.
Регіональні резерви — це резерви, пов’язані з покращанням використання
виробничих сил певного регіону (з урахуванням його особливостей).
Міжгалузеві резерви пов’язані з можливістю покращання міжгалузевих
зв’язків, зміцнення договірної дисципліни між виробництвами різних
галузей.
Галузеві резерви — це можливості підвищення продуктивності праці, що
характерні для підприємств конкретної галузі економіки.
Внутрішньовиробничі резерви пов’язані з недостатнім використанням на
підприємстві сировини, матеріалів, обладнання, робочого часу. При цьому
необхідно враховувати, що втрати робочого
часу можуть бути прямими (внутрішньозмінні і цілоденні) і прихованими
(ліквідація браку, виконання робіт, не передбачених технологією).
Напрями роботи з підвищення продуктивності праці на державному рівні:
• забезпечення соціально-економічної орієнтації матеріально-технічної
політики створення нових видів виробів, технологій і засобів виробництва
шляхом розробки і суворого дотримування правил ефективної праці,
привабливої для людини за змістом і умовами, що повинно знайти
відображення в інвестиційній політиці та у стимулюванні праці
дослідників і розробників;
• посилення ролі організаційних факторів у підвищенні ефективності праці
на підставі розробки нормативних актів, матеріалів і рекомендацій з
комплексного вирішення питань організації і технології трудової
діяльності у сфері досліджень і розробок, у виробництві та управлінні;
• визначення соціально-економічних пріоритетів при розробці стратегічної
політики і розміщенні виробничих сил у взаємозв’язку з політикою
зайнятості у цілях підвищення ефективності праці та господарської
діяльності підприємств в результаті зміни їх спеціалізації з урахуванням
наявних трудових ресурсів, підтримки підприємництва, розвитку
кооперативних господарських зв’язків між галузями і регіонами, а також
зовнішніх економічних зв’язків;
• створення економічних і соціальних умов: для забезпечення дієвості
систем підвищення кваліфікації всіх категорій робітників; для посилення
мотивів і стимулів високопродуктивної праці; для покращання соціальних
умов праці і відповідно підвищення ефективності праці.
Напрями роботи на регіональному рівні:
• забезпечення гнучкої науково-технічної політики з урахуванням
галузевих особливостей, виділення пріоритетних для економіки регіону
напрямів розвитку технології і засобів виробництва;
• координація і підтримка роботи з покращання організації праці;
• формування структурної політики, перетворення підприємств, сприяння
встановленню і підтримці кооперативних господарських зв’язків між
підприємствами; фінансова політика стимулювання ефективної діяльності
підприємств;
• посилення ролі соціальних факторів: підвищення кваліфікації працюючих,
піднесення творчої активності працюючих з виявлення резервів; покращення
соціальних умов праці і розвиток соціальної інфраструктури.
На рівні підприємств програма використання резервів підвищення
продуктивності праці складається з напрямів (програм) за факторами
ефективності. Основні напрями такої програми розробляють стосовно
конкретного підприємства виходячи з номенклатури і обсягу продукції,
вимог до її конкурентоспроможності, аналізу і оцінки резервів
діяльності.
Крім того, на підприємстві розробляються заходи щодо раціонального
використання всіх видів ресурсів. Важливе значення має систематичне
проведення оперативного аналізу, діагностики, виявлення і усунення
вузьких місць і втрат у виробництві, а також розрахунок виробничих
потужностей підприємств і підрозділів як основи планування і аналізу їх
використання. При визначенні винагороди робітника за результатами
діяльності підприємства враховується його внесок у підвищення
продуктивності та ефективності праці.
За строками використання резерви поділяються на поточні і перспективні.
Поточні резерви планують використати протягом місяця, кварталу, року —
залежно від реальних можливостей підприємства.
Перспективні резерви є такими, для реалізації яких протягом року у
підприємства немає достатніх ресурсів, а їх використання намічається
через рік або в більш віддаленій перспективі.
Список використаної та рекомендованої літератури
Арефьева Е., Тонкопряд В. Факторы воздействия на производительность
труда // Бизнес-Информ. — 1997. — №7. — С. 37-39.
Калина А. В. Економіка праці. — К.: МАУП, 2004.
Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический
анализ и прогнозирование. — К.: МАУП, 2004.
Семенов А., Кузнецов С. Факторы производительности труда // Экономист. –
1998. – № 4. – С. 46-55.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
