Реферат на тему:
Трудомісткість як один з показників продуктивності праці
Трудомісткість — один з показників продуктивності праці, він являє
собою суму затрат живої праці на виробництво одиниці продукції.
Трудомісткість одиниці продукції визначається відношенням затрат на
виробництво до обсягу випущеної продукції за певний період (відповідно
до формули (10)):
де ТЕ — трудомісткість (повна); Тж — працезатрати на випуск продукції
(проведення робіт, надання послуг) у відповідних одиницях; V — обсяг
виробництва продукції (робіт, послуг) у відповідних одиницях.
Залежно від цілей аналізу розраховують трудомісткість окремих робіт,
операцій, виробів.
Технологічна трудомісткість (Тт) визначається затратами праці основних
робітників — відрядників і погодинників. Вона розраховується за
виробничими операціями, деталями, вузлами, готовими виробами.
Трудомісткість обслуговування (Т0) являє собою затрати праці допоміжних
робітників основних цехів і всіх робітників допоміжних цехів і
підрозділів, зайнятих обслуговуванням виробництва, її розрахунок
здійснюється за кожною операцією, виробом або пропорційно технологічною
трудомісткістю виробів.
Виробнича трудомісткість (Тв) складається з трудомісткості технологічної
і трудомісткості обслуговування, тобто це затрати праці основних і
допоміжних робітників на виконання одиниці робіт:
? = ? + ? .
Трудомісткість управління (Ту) складається із затрат праці керівників,
спеціалістів, службовців. Одна частина таких затрат, яка безпосередньо
пов’язана з виготовленням виробів, належить до їх пропорційно виробничої
трудомісткості.
Розрізняють трудомісткість нормативну, планову і фактичну.
Нормативна трудомісткість розраховується на підставі діючих норм праці:
норм часу, норм виробітку, норм часу обслуговування, норм чисельності.
Вона використовується для визначення загальної величини затрат праці,
необхідних як для виготовлення окремих виробів, так і для виконання
всієї виробничої програми.
Планова трудомісткість відрізняється від нормативної на величину
зниження працезатрат, запланованих у поточному періоді, за рахунок
реалізації організаційно-технічних заходів.
Фактична трудомісткість визначається як сума здійснених затрат праці на
випущений обсяг продукції або виконаний обсяг робіт.
Необхідно відзначити, що при визначенні трудомісткості на підставі
розрахунку суспільних затрат праці суттєве значення має редукція праці,
яку треба враховувати. Затрати живої і минулої праці можуть бути
приведені до співставленого виду в тому випадку, якщо вони приведені до
простої праці: відносно складна праця означає тільки возведену в степінь
або помножену просту працю, або меншу кількість складної праці, яка
дорівнює більшій кількості простої. Оскільки виміряти і оцінити
складність праці безпосередньо не вдається, рекомендується встановлювати
редукцію на підставі заробітної плати, тарифних розрядів або тарифних
ставок, рівня продуктивності праці за даними про затрати на підготовку
кваліфікованої робочої сили.
Незважаючи на різноманітність методологічних і методичних розробок щодо
визначення повної трудомісткості в народному господарстві, вони поки що
не отримали широкого застосування. У промисловості, наприклад, це
пояснюється широкою номенклатурою виробництва виробів, наявністю
галузей, які випускають складну продукцію зі значною питомою вагою
кооперованих поставок, що створює перешкоди при розрахунку повної
трудомісткості.
Метод повної трудомісткості найбільш прийнятний в умовах великосерійного
промислового виробництва з обмеженою номенклатурою продукції, в галузях
видобувної, целюлозно-паперової промисловості, в металургії,
електроенергетиці, сільському господарстві.
Показники продуктивності праці, що розраховані на підставі віднесення
обсягу продукції в натуральному вигляді або умовно-натуральному виразі
до затрат живої праці, мають перевагу перед вартісними і трудовими
показниками — вони не піддані впливу цін, рентабельності, змінам
асортименту продукції, що випускається. Безумовно, показники
продуктивності праці, що розраховані за повною трудомісткістю, не можуть
бути загальними для всіх галузей матеріального виробництва, але у певних
галузях повинні включатися до системи показників поряд з вартісними
показниками продуктивності суспільної праці.
Викладена концепція моделювання показника продуктивності суспільної
праці на підставі використання категорії “трудомісткість” має недоліки —
вона недосконала і умовна. Це особливо проявляється при практичних
розрахунках.
Так, відношення національний дохід і затрати живої праці відбиває
трудомісткість чистої продукції, а економія уречевленої праці тут
виражається через економію живої. У цьому зв’язку доцільно економію
живої та економію уречевленої праці визначати роздільно; продуктивність
праці вимірювати не за виробітком чистої продукції, а за сумою економії
уречевленої і живої праці:
де ІПІ — індекс продуктивності праці, розрахований на підставі його
економії; ЕТуг — економія уречевленої праці; ЕТЖг — економія живої
праці; ТЖГг — затрати живої праці галузі за одиницю робочого часу.
При цьому економію або перевитрату уречевленої праці в розрахунку на
одного працівника за одиницю робочого часу в базисному році можна
визначити за формулою
де V4 6 — обсяг чистої продукції в базисному році; Іуч, !VB — індекси
обсягів чистої і валової продукції в г-му періоді; ПТД 6* — виробництво
національного доходу на одного працівника в базисному році.
Список використаної та рекомендованої літератури
Бугуцький О., Михайлов С. Ефективне використання праці — основа
підвищення продуктивних сил суспільства // Україна: аспекти праці. –
2000. – № 3. – С. 3-9.
Васькин А. А. Оценка эффективности управленческого труда. — ?.: Компания
“Спутник+”, 1999. – 214 с.
Генкин Б.М. Эффективность труда и качество жизни: Учеб. пособие /
С.-Петербург, гос. инж.-экон. акад. — СПб.: СПбГИЭП, 1997. — 112 с.
Генкин Б. М. Экономика и социология труда: Учеб. для вузов. — М.:
НОРМА-ИНФРА-М, 1998. – 384 с.
Головина О. Д. Производительность, эффективность и продуктивность труда
// Изв. Акад. труда и занятости. — 1998. — № 2. — С. 34-41.
Жарко И. Эффективность труда в условиях перехода к рыночной
экономике//Бизнес-Информ. – 1998. – № 15. – С. 40-41.
Шевченко А. Ф. Ефективність праці та фактори її підвищення при переході
до ринкової економіки. — Кам’янськ-Шахтинськ: Станиця, 1994. – 107 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
