Реферат на тему:
Організація громадських робіт, тимчасової зайнятості на сезонних
роботах, залучення безробітних до підприємницької діяльності
Зміст
1. Порядок організації оплачуваних громадських робіт.
2. Участь державної служби зайнятості в організації сезонних робіт.
3. Порядок одержання та повернення безвідсоткової позики для зайняття
підприємницькою діяльністю.
Список використаної літератури
Оплачувані громадські роботи — це загальнодоступні види тимчасової
трудової діяльності громадян, що не потребують спеціальної кваліфікації
і виконуються на договірній основі.
Оплачувані громадські роботи повинні мати суспільне корисну
спрямованість і сприяти соціальному розвитку регіонів. Оплачувані
громадські роботи — одна з активних форм діяльності державної служби
зайнятості на ринку праці. Один із реальних шляхів подолання негативних
економічних, соціальних і психологічних наслідків масового безробіття
шляхом залучення до них незайнятого працездатного населення,
безробітних, а також громадян, що вивільнятимуться у зв’язку із
структурною перебудовою економіки. Про це свідчить те, що ще у 1993 р.
постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.93 № 910 була
затверджена Національна програма громадських робіт, яка була розроблена
згідно з Указом Президента України від 19.06.93. Завдання цієї програми,
безумовно, давно застаріли, але в умовах навального збільшення
чисельності незайнятого населення, яке характерне для початку нового
сторіччя в Україні, уряд буде змушений повертатися до них.
Основні напрями організації громадських робіт викладені у ст. 23 Закону
України “Про зайнятість населення” та Положенні про порядок організації
та проведення оплачуваних громадських робіт, затвердженому постановою
Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.
До участі в оплачуваних громадських роботах можуть залучатися як
громадяни, зареєстровані державною службою зайнятості, так і зайняті
трудовою діяльністю, які виявили бажання працювати у вільний від
основної роботи і навчання час. Перевага надається безробітним, у яких
закінчилася виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по
безробіттю.
Положення визначає перелік робіт, які можуть кваліфікуватися як
оплачувані громадські:
а) благоустрій та озеленення території населених пунктів, зон відпочинку
і туризму;
б) підсобні та ремонтні роботи на будівництві житла, об’єктів соціальної
сфери;
в) будівництво шляхів, водопровідних, каналізаційних, газових,
залізничних, портових та інших транспортних споруд;
г) землевпорядні та меліоративні роботи;
ґ) виконання сільськогосподарських робіт (під час весняно-польових
робіт, збирання врожаю, сінокосу);
д) окремі види робіт на овочевих базах;
е) виконання вантажно-розвантажувальних робіт на залізницях тощо; є)
догляд за особами похилого віку та інвалідами, а також догляд
за хворими в закладах охорони здоров’я; відбудова історико-архітектурних
пам’яток, заповідників, виконання робіт з метою забезпечення діяльності
підприємств соціальної інфраструктури міста чи села;
ж) збирання та заготівля лікарських рослин і ягід;
з) інші доступні види трудової діяльності.
Не можуть використовуватися під оплачувані громадські роботи вакантні
робочі місця, бо це тимчасова робота на підприємстві або організації на
строк до двох місяців.
З особами, які бажають брати участь у громадських роботах, укладається
строковий трудовий договір з правом його продовження за угодою сторін до
вирішення питання про їх працевлаштування на підходящу роботу.
На основі аналізу ринку праці та вивчення можливостей організації
оплачуваних громадських робіт місцеві центри зайнятості подають
пропозиції місцевим органам виконавчої влади щодо організації
оплачуваних громадських робіт. Останні приймають рішення про організацію
оплачуваних громадських робіт на підприємствах комунальної власності,
визначають види оплачуваних громадських робіт та їх обсяги і доводять їх
до підприємств. Відповідно до прийнятого рішення центри зайнятості
укладають договори з підприємствами комунальної власності, а також з
підприємствами усіх форм власності.
Кількість укладених договорів на проведення оплачуваних громадських
робіт на підприємствах, в установах і організаціях різних галузей
економіки в 2001 p., створених для цього додаткових робочих
місць, кількість залучених громадян і обсяги виконаних ними робіт
наведено в табл. 7.1. їх кількість значно зросла порівняно з 1998 р.
Так, кількість укладених договорів зросла на 40,19 %, кількість робочих
місць у договорах на 85,06 %, кількість осіб, що брали участь у
громадських роботах, на 79,57 % і відповідно відпрацьованих людино-днів
на 33,54 %, у тому числі безробітними — у 2,6 раза.
Фінансування оплачуваних громадських робіт здійснюється за рахунок
коштів місцевих бюджетів, коштів Державного фонду сприяння зайнятості
населення (в частині організації таких робіт для безробітних) та коштів
підприємств, для яких ці роботи виконуються.
Кошти Державного фонду сприяння зайнятості населення можуть бути
використані на придбання інвентарю та спецодягу, на транспортні засоби
для перевезення громадян та оплату проїзду на підставі представлених
документів (за умови, що такі роботи проводять у іншій місцевості), а
також на оплату проживання у гуртожитку (у разі потреби).
Оплата праці осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах,
здійснюється за фактично і якісно виконану роботу і не може бути меншою
від мінімального розміру заробітної плати, встановленої законодавством.
Для безробітних, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю,
оплата праці або його доплата до мінімальної заробітної плати може
фінансуватися за рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення
за умови відсутності коштів у підприємства на момент виплати заробітної
плати, що підтверджується відповідною довідкою банку.
На осіб, зайнятих на оплачуваних громадських роботах, поширюються
соціальні гарантії, виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності.
Період участі у цих роботах зараховується до загального та безперервного
трудового стажу.
За безробітними громадянами у період участі в оплачуваних громадських
роботах зберігається виплата допомоги по безробіттю. До оплачуваного
робочого часу безробітного, зайнятого на громадських роботах, додається
2 години на тиждень, призначені для пошуку підходящої роботи, та
відвідування центру зайнятості.
Організація сезонних робіт — це порівняно новий напрям діяльності
державної служби зайнятості. Сезонні роботи прийшли на зміну
організованому набору робочої сили як одна з форм міжтериторіаль-ного
розподілу робочої сили, спрямованого на регулювання ринку праці та
сприяння зайнятості населення. Положення про порядок організації
сезонних робіт було підготовлене у зв’язку з останніми змінами до Закону
України “Про зайнятість населення” і затверджене постановою Кабінету
Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578.
Сезонними вважаються роботи, які через природні та кліматичні умови
виконуються не весь рік, а протягом певного періоду (сезону), але не
більше 6 місяців. Перелік сезонних робіт та сезонних галузей
затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 1997 р.
№ 278.
Успішна організація сезонних робіт залежить від чіткої діяльності всіх
ланок державної служби зайнятості — Державного центру зайнятості,
обласних центрів зайнятості трудонадлишкових і трудонедос-татніх
областей, а також місцевих центрів зайнятості. Інформація про потребу в
робочій силі у трудонедостатніх регіонах повинна надійти за два місяці
до початку сезону до обласних центрів зайнятості і оперативно має бути
доведена до обласних центрів зайнятості трудонадлишкових регіонів.
Центри зайнятості трудонадлишкових регіонів ведуть облік громадян, які
бажають взяти участь у сезонних роботах. У багатьох випадках
встановлюються безпосередні контакти між центрами зайнятості
трудонедостатніх і трудонадлишкових регіонів.
Центри зайнятості укладають з підприємствами договори на проведення
сезонних робіт. У договорі зазначаються відомості про потребу в
робітниках, професійні вимоги до них, обсяги пропонованої роботи, строки
її виконання, умови оплати та організації праці, соціально-побутові
умови, специфіка роботи, відповідальність сторін, строк чинності
договору, підстави його припинення та розірвання. Договір укладається у
трьох примірниках, один з яких передається підприємству, другий —
районному центру зайнятості регіону, на території якого розташоване
підприємство, третій — центру зайнятості трудонадлиш-кового регіону
(області, району).
Направлення громадянина для працевлаштування на підприємство
здійснюється в установленому порядку районним центром зайнятості, який
укладав договір з підприємством. Трудовий договір між підприємством та
робітником укладається відповідно до трудового законодавства України.
Проїзд до місця роботи здійснюється за рахунок бажаючих працювати на
сезонних роботах, якщо інше не передбачено у договорі.
Громадяни, зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що
шукають роботу, і безробітні, які виявили бажання працювати на сезонних
роботах, знімаються з обліку в центрі зайнятості, до їх картки
персонального обліку вноситься запис про працевлаштування на сезонну
роботу, зазначається номер договору між центром зайнятості та
підприємством і дата початку роботи. Після закінчення строку чинності
трудового договору на сезонні роботи громадяни мають право на
перереєстрацію в державній службі зайнятості за місцем постійного
проживання.
Частина громадян самостійно прибуває до трудонедостатнього регіону в
пошуках сезонної роботи. Вони можуть звернутися до місцевого центру
зайнятості, зареєструватися на підставі паспорта і трудової книжки, а в
разі потреби — військового квитка, документа про освіту або документів,
які їх замінюють, і одержати направлення на підприємство, з яким центр
зайнятості уклав договір на організацію сезонних робіт. Громадяни, які
прибули до трудонедостатнього регіону в пошуках сезонної роботи і не
змогли працевлаштуватися, не можуть бути визнані безробітними за місцем
тимчасового перебування.
Кількість громадян, які брали участь у 2001 р. у сезонних роботах,
наведена у табл. 7.2.
Останніми роками державна служба зайнятості розширює заходи щодо
сприяння незайнятим громадянам у підприємницькій діяльності. Зокрема, у
1998 р. закінчився експеримент по створенню 9 бізнес-інку-баторів, в
яких проводилося навчання за напрямом “менеджер малого бізнесу”.
Повну правову основу підтримки державною службою зайнятості тих
безробітних, які вирішили розпочати свою справу, створює Положення про
порядок надання безпроцентної позики безробітним для зайняття
підприємницькою діяльністю, затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 27 квітня 1998 р. № 578.
Безпроцентна позика для зайняття підприємницькою діяльністю надається за
рахунок Державного фонду сприяння зайнятості населення в межах коштів,
передбачених державною та територіальними програмами зайнятості. Ця
позика надається тільки на підприємницьку діяльність, пов’язану з
виробництвом продукції, і може бути використана на придбання обладнання,
інструменту, сировини, на організацію робочих місць та на інші витрати,
пов’язані з цією діяльністю. Контроль за цільовим використанням
безпроцентної позики здійснюється державною службою зайнятості.
Відповідно до Положення про порядок надання безпроцентної позики
безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю позика надається
громадянам, які досягли 18-річного віку, зареєстровані як безробітні у
державній службі зайнятості за місцем проживання, отримують допомогу по
безробіттю і не можуть бути працевлаштовані у зв’язку з відсутністю на
ринку праці підходящої роботи. Безпроцентна позика для зайняття
підприємницькою діяльністю із створенням юридичної особи надається
безробітному в разі позитивного висновку про його професійну здатність
до підприємницької діяльності та відповідну професійну підготовку.
Не може бути надано позику безробітним, які мають незняту судимість за
крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, перебували у
лікувально-трудових профілакторіях, а також тим, яким виплата допомоги
по безробіттю відкладалася або припинялася у разі звільнення з
останнього місця роботи через дисциплінарні порушення, несприяння своєму
працевлаштуванню і невиконання рекомендацій державної служби зайнятості.
Для отримання безпроцентної позики безробітний подає до Центру
зайнятості Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і
Севастопольського міських центрів зайнятості такі документи:
• заяву про надання безпроцентної позики;
• копію посвідчення про реєстрацію як суб’єкта підприємницької
діяльності;
• програму діяльності та розвитку підприємництва, відповідні
техніко-економічні обґрунтування;
• спеціальний дозвіл (ліцензію) на зайняття такими видами
підприємницької діяльності, які відповідно до законодавства потребують
ліцензування;
• копію картки персонального обліку безробітного;
• рекомендаційний лист центру зайнятості за місцем реєстрації
громадянина як безробітного;
• документи про професійну підготовку для зайняття підприємницькою
діяльністю.
Центри зайнятості в десятиденний строк повідомляють безробітного про
прийняте рішення. У разі позитивного рішення з безробітним укладається
договір встановленого зразка.
Безпроцентна позика для зайняття підприємницькою діяльністю, заснованою
на приватній власності і своїй праці, надається безробітному у розмірі
до ЗО мінімальних заробітних плат.
Безпроцентна позика для зайняття підприємницькою діяльністю як юридичній
особі надається безробітному у розмірі визначеному законом.
Безперечно, що ці суми потребують індексації у зв’язку з інфляцією
гривні, а також перегляду відповідно до зростання цін на сировину,
матеріали, обладнання, комунальні послуги та інше. Саме недостатній
обсяг позики стримує розвиток цього виду активної діяльності державної
служби зайнятості.
Безпроцентна позика надається на строк, визначений договором, але не
більше ніж на два роки, під заставу майна або зобов’язання гаранта
(установи банку чи іншої юридичної особи) на її повернення.
Громадянин, який отримав позику, повинен повернути її у строк,
зазначений у договорі, незалежно від фінансових результатів
підприємницької діяльності. Після закінчення зазначеного у договорі
строку повернення безпроцентної позики неповернена сума вважається
недоїмкою і стягується з нарахуванням пені, якщо інше не передбачено
законодавством. У разі непогашення заборгованості понад ЗО днів державна
служба зайнятості реалізує своє право за запорукою або договором
застави.
Список використаної та рекомендованої літератури
Библиотека управляющего персоналом: мировой опыт. Управление занятостью
и организация трудоустройства: Обзорная информация //Сост. В. И. Яровой;
Под ред. Г. В. Щёкина. —К.: МАУП, 1995. — 176 с.
Бойко Ю. Розмежування правового регулювання законодавства про працю та
законодавства про зайнятість населення //Право України. — 1994. — № 10.
— С. 39.
Гаврилина А. Практика применения законодательства о занятости населения
// Человек и труд. — 1995. — № 2. — С. 4-9.
Гаврилина А. К. Законодательство о занятости населения в государствах
СНГ (Аналитический обзор) //Право и экономика. — 1998. — № 6. — С.
111-115.
Грішова О. Проблеми ринкової трансформації освіти та професійної
підготовки //Україна: аспекти праці. — 1998. — № 1. — С. 26-28.
Дисбаланс между спросом и предложением. Данные государственной службы
занятости о положении на рынке труда Украины //Персонал. — 1998. — № 2.
— С. 29.
КалепЛ. Профессиональная переориентация. Формирование мотивации выбора
новой профессии у безработных //Персонал. — № 2. — С. 66-68.
Пастухов В. Правові проблеми ринку праці в Україні //Право України. —
1996. — № 5. — С. 30-33.
Пашков А. С. Занятость, безработица, трудоустройство. — СПб.: СКФ
“Россия—Нева”, 1994. — 54 с.
Правовое регулирование рационального использования трудовых ресурсов
//Отв. ред. А. Р. Мацюк, 3. К. Симорот. — К.: Наук, думка, 1989. — 224
с.
Терюханова І. М. Соціально-економічні аспекти професійного навчання
незайнятого населення: Автореф: дис…. канд. екон. наук. — К., 2002.
Тюхпгенко Н. А. Організаційно-методичні аспекти професійної орієнтації:
Автореф. дис. — Одеса, 1999.
Ушенко Н. В. Зайнятість населення та удосконалення економічного
механізму її державного регулювання в ринкових умовах: Автореф. дис. —
К., 2003.
Шаленко М. Сучасні тенденції розвитку ринку праці України // Економіка
України. — 1996. — № 9.
Юрлова Н. Рабсила есть… Механизм регулирования процессов высвобождения
и трудоустройства рабочей силы в Украине //Персонал. — 1998. — № 2. — С.
26-28.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
