Реферат на тему:
Похідні цінні папери
Деривативи — це фінансові інструменти, інвестиційна віддача яких
залежить від їх похідних інструментів, тобто їх діяльність залежить від
діяльності інших фінансових активів. Дериватив можна визначити як
строковий контракт між покупцем та продавцем. Існує багато різновидів
деривативів: опціони, форвардні та ф’ючерсні контракти, свопи та
пов’язані деривативи (варанти).
Особливості деривативів: управління ризиком, прогнозування цін,
операційні переваги, ринкова ефективність, спекуляція. Основою існування
похідних інструментів є майбутня невизначеність. До основних функцій
належать страхування (хеджування) вірогідних ризиків за непередбачуваних
подій. Ці ризики відбиваються в можливих збитках при несприятливій зміні
ціни базового активу.
Ф’ючерс — це стандартний документ, що є контрактом за яким одна сторона
зобов’язує іншу продати чи купити певну кількість цінних паперів за
певною ціною в майбутньому. При підписанні контракту продавець базового
активу відкриває “коротку позицію” чи продає контракт, а покупець
відкриває “довгу” позицію. Оплата за поставку базового активу
відбувається в момент підписання угоди. Але оскільки така угода є
обов’язковою для виконання, то існують механізми зменшення кредитного
ризику невиконання зобов’язань. При укладенні контракту продавець і
покупець повинні внести на рахунок клірингової палати страховий депозит
(початкову маржу). Клірингова палата як підрозділ біржі є посередником
між покупцем та продавцем і гарантом як своєчасної поставки базового
активу, так і повної його оплати. Варіаційна маржа може становити 1-6 %
вартості контракту. Але в подальшому вона щоденно корегується залежно
від того, на користь покупця чи продавця змінюється поточна ціна (тобто
для кого виникає вірогідність відмови). На більшості ф’ючерсних ринків
реальною поставкою базового активу завершується не більше 1 % угод. Це
пов’язано з правом у будь-який момент здійснити зворотну операцію
(зворотна торгівля). Таким чином, ф’ючерсний контракт — це інструмент
хеджування, який має на меті не продаж (придбання) реального активу, а
зменшення ризику чи спекулятивну гру на коливанні цін.
При оцінюванні ф’ючерсного контракту слід розрізняти ф’ючерсну ціну та
вартість ф’ючерсного контракту. Ф’ючерсна ціна — це ціна відповідно до
угоди, за якою передбачається поставка базового активу у визначений
термін. Стан, коли ф’ючерсна ціна в момент укладення контракту перевищує
ціну на ринку готівкових продажів (спот), називається контанко, а коли
ціна є нижчою — беквордейшн. Вартість ф’ючерсного контракту визначається
збільшенням прибутку, який дає інвестору наявність відкритої ф’ючерсної
позиції. На момент укладення контракту його вартість дорівнює нулю. Якщо
до моменту виконання контракту ф’ючерсна ціна змінилася, то вартість
контракту дорівнює різниці між поточною ф’ючерсною ціною (f) та ціною
(fj), за якою його було продано (чи придбано). На момент поставки
вартість ф’ючер-са дорівнює різниці між контрактною ціною і ціною спот.
Різниця між ф’ючерсною ціною і ціною спот називається базисом: b — f- s.
Різниця між цінами однакових ф’ючерсних контрактів з різними термінами
виконання називається ф’ючерсним спредом.
Основне питання при оцінюванні ф’ючерсного контракту полягає в тому, як
повинні співвідноситися ф’ючерсна ціна і ціна спот (тобто яким повинен
бути розмір базису). Хоча здебільшого ф’ючерсні контракти закриваються
шляхом зворотної торгівлі, вони передбачають обов’язковість виконання.
Одним з методів виконання зобов’язання в умовах ліквідного, постійно
діючого ринку є погашення різниці між ціною спот і ф’ючерсною ціною.
Наприклад, при купівлі базового активу з ціною акції 15 грн при ціні
спот 18 грн контракт може реалізуватися, коли продавець перерахує збиток
(3 грн), а покупець отримає його. Таким чином, для того щоб угоду було
реалізовано, ціни ф’ю-черсу і спот повинні збігатися, тобто^ = s. У
противному разі з’явиться можливість для арбітражної операції: якщо /0 >
s, то арбітражер продасть контракт і купить актив; за інших умов він
продасть актив і купить контракт.
І опціон, і ф’ючерс дають можливість (право) отримати в майбутньому
певні фондові цінності. Однак на відміну від опціону ф’ючерсні контракти
є не актом купівлі-продажу, а зобов’язанням поставки цінностей;
вимагають обов’язкового розрахунку після завершення терміну угоди;
ризик, пов’язаний з ф’ючерсною угодою, значно вищий (адже виконання
угоди обов’язкове). Якщо ціна фондової цінності знизиться, то покупець
ф’ючерсу може втратити більше, ніж розмір премії з опціону, а якщо ціна
підвищується, то збільшаться втрати продавця.
Опціон — це цінний папір, який є результатом опціонного контракту,
згідно з яким один з учасників отримує право продажу чи купівлі певної
кількості цінних паперів за обумовленою ціною в певний проміжок часу, а
інший учасник за грошову премію приймає зобов’язання купити чи продати
обумовлений цінний папір. Опціон є стандартизованою угодою, де
вказується кількість активів, ціна виконання контракту і дата здійснення
операції. Власник опціону має право на здійснення операції з цінним
папером, але він не зобов’язаний виконувати цю операцію. При підписанні
опціону продавець отримує на депозит “винагороду” як премію за ризик з
боку власника опціону, який має право відмовитися від виконання угоди.
Існують опціони двох типів: європейський — передбачає, що купити чи
продати базові активи можна лише безпосередньо перед датою його
завершення; американський — реалізувати угоду можна в будь-який момент
протягом дії контракту.
Основними ознаками опціону є тип і позиція учасників угоди. Існують два
типи опціону:
• коли — право на купівлю (опціон покупця);
• пут — право на продаж (опціон продавця).
Продавець опціону надає право вибору покупцю опціону. Купуючи опціон
колл, покупець отримує право на купівлю (чи право відмовитися від неї) у
продавця опціону активів у встановлений термін за обумовленою ціною.
Купуючи опціон пут, покупець опціону набуває право продажу продавцю
опціону активу у встановлений термін за ціною виконання або відмовитися
від такого продажу. Як і для ф’ючерсу, для опціону існує дві позиції:
довга (покупця) та коротка (продавця). Поєднання типів і позицій створює
основні види опціонів:
• довгий колл (покупець опціону на купівлю);
• короткий колл (покупець опціону на продаж);
• довгий пут (продавець опціону на купівлю);
• короткий пут (продавець опціону на продаж).
Складні стратегії опціонного ринку побудовані на комбінаціях двох і
більше опціонів в одній операції з різними термінами та ціною виконання.
Варант — це різновид опціону на купівлю, який випускається емітентом
разом з привілейованими акціями чи облігаціями і надає право на
придбання простих акцій емітента за певною ціною. Термін дії варанта 3-5
років. Зазвичай ціна обміну, що визначена у варанті, на
15-20 % перевищує поточну ціну звичайної акції. Але придбання облігації
з варантом може бути вигідним, якщо протягом терміну дії варанту ціна
звичайної акції перевищить рівень, визначений у варанті. У цьому разі,
зрозуміло, інвестор скористається варантом і обміняє його на звичайні
акції (у варанті обумовлюється кількість цінних паперів для обміну —
один чи кілька). Приклад. Поточна ціна акції — 2 грн. Якщо ви придбали
трирічну облігацію з варантом, де визначена ціна акції становить 2,30
грн, ви зможете протягом трьох років обміняти її на акцію. Так, якщо
ціна акції становитиме 2,60 грн, інвестор обміняє облігацію і отримає
0,30 грн прибутку. Якщо ж поточна ціна акції знизиться чи залишиться
незмінною, інвестор не обмінюватиме облігацію і зачекає її погашення.
Таким чином, для інвесторів варант привабливий тим, що дає можливість
використати очікуване підвищення цін акцій і мати високий процент доходу
від звичайних акцій. Для емітента перевага полягає в тому, що облігації,
які випускаються разом з варантом, мають нижчу вартість капіталу, ніж
звичайні облігації, а варант підвищує на них попит і полегшує
розміщення.
Вартість варанта розраховується як різниця між ціною звичайної акції та
визначеною ціною обміну, яка перемножується на кількість акцій, що
можуть бути обмінені на один варант. Ця вартість є теоретичною вартістю
варанта.
Список використаної та рекомендованої літератури
Буренин А. Н. Рынки производных финансовых инструментов. — ?.: ИНФРА-М,
1996.
Губсъкий Б. В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. — К.:
Наук, думка, 1998.
Денисенко М. П. Основи інвестиційної діяльності: Підручник. —К.:
Алер-та, 2003.
Загорсъкий В. С. Ринок цінних паперів. — Львів, 1995.
Иванов В. М. Финансовый рынок. —К.: МАУП, 1999.
Інвестування: Навч.-метод, посіб. / А. А. Пересада та ін. — К.: Вид-во
КНЕУ,2001.
Калина А. В., Корнеев В. В. Рынок ценных бумаг: Учеб. пособие. — К.:
МАУП, 1999.
Мельник В. А. Ринок цінних паперів. — К.: ВІРА-Р, 1998.
МендрупО. Т.,ШевчукІ. А. Ринок цінних паперів: Навч.
посіб.—К.:Вид-воКНЕУ, 1998.
Мерпгенс А. Инвестиции: Курс лекций по современной финансовой теории. —
К.: Изд-во КИА, 1997.
Мозговий О. М. Фондовий ринок: Навч. посіб. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999.
Мозговой О. Н. Зарубежный фондовый рынок. — К.: Феникс, 1998.
Мозговой О. Н. Фондовый рынок Украины. —К.: Феникс, 1997.
Нікбахт Е., Гропеллі А. Фінанси. — К.,1993.
Пересада А. А. Інвестиційні процеси в Україні. — К.: Лібра, 1998.
Пилипенко І. І., Жук О. П. Цінні папери в Україні. — К., 2001.
Федоренко В. Г., Гойко А. Ф. Інвестування. — К.: МАУП, 2000.
Фондовий ринок України: Навч. посіб. / За ред. акад. В. В. Оскольського.
— К.: Скарбниця, 1994.
Шарп У., Александер Г., БейлиДж. Инвестиции. —?.: ИНФРА-М, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
