Реферат на тему:
Світовий “демографічний вибух”
Цей загальновживаний термін означає явище прискореного збільшення
кількості землян у XX ст. Власне, в усі часи люди прагнули відтворити
себе у нащадках і піклуватися про них. Наші предки тільки тому й вижили,
що робили це досить успішно.
У такій поведінці немає нічого незвичайного, і як тільки у певному місці
і в певний час складалися сприятливі для людей умови (як правило,
розширювалася база ресурсів живлення), щоразу відбувалося
експоненціальне збільшення кількості населення. Надлишкове мігрувало,
для решти встановлювався (тут свою роль “відігравали” війни та епідемії)
певний стан рівноваги.
Для досягнення чисельності 1 млрд людям потрібен був час “від Адама і
Єви” до, приблизно, 1800 р. Як показує діаграма на рис. 19, наступний
мільярд додався за 130 років. Це означає, що річний приріст через війни,
голодування та епідемії був майже наполовину менший 1 %. І це при тому,
що жінки всіх країн світу народжували по 5-10 дітей, щоправда, багато з
них помирало в ранньому віці.
Все змінилося у перші десятиріччя XX ст. Хоч блок фашистських країн і
розв’язав серію найкривавіших в історії людства війн, а комуністичні
диктатори доклали чималих зусиль для знищення мільйонів “непридатних”
для життя у “світлому майбутньому”, кількість землян почала швидко
збільшуватися. Характер змін населення Землі починаючи з середини XX ст.
принципово змінився (рис. 19). П’ятий мільярд з’явився мало не за десять
років! Якщо врахувати тих, хто помер, то у середньому в 70-х роках XX
ст. щосекунди народжувалося п’ять дітей.
Рис 19 Демографічний вибух — експоненціальне розмноження землян
Чи передбачали фахівці це експоненціальне зростання, яке було офіційно
назване “демографічним вибухом”? Це спромоглися зробити лише кілька
скептиків. Більшість учених всіх спеціальностей після закінчення війни
1939-1945 pp. були оптимістами. Фахівці ООН і ЮНЕСКО у 1948 р. вважали,
що для появи третього мільярда необхідно 60-70 років.
Життя швидко довело, що вони більше фантазували, аніж прогнозували.
Спостерігається певна аналогія у природі помилковості прогнозів часу
здійснення наукових відкриттів і досягнення певного рівня чисельності
землян. У першому випадку несвідомо чи у пошуках певних вигод фахівці
видавали бажане за зовсім близьку дійсність (з погляду психології це
пояснюється підсвідомим наміром “полегшити” і прискорити настання
жаданої події). У другому випадку бажане також видавалося за
найімовірніший варіант розвитку подій. Автори прогнозів походили з
розвинених країн і мали вищу освіту. Вони міркували цілком логічно, але
використовували власну систему координат, європейський чи американський
варіант шкали пріоритетів потреб людини. Ці люди прекрасно знали якщо не
закони синергетики (ця наука якраз формувалася), то висновки англійських
економістів Т. Мальтуса (1766-1834) і Д. Рікардо (1772-1823) про правило
надмірного збільшення людності до того стану, коли наявних природних
ресурсів буде недостатньо, щоб забезпечити ними населення, і, отже,
збільшиться кількість бідних і голодних. Вони вважали, що батьки можуть
забезпечити 2-3 дитини.
Зовсім іншими були пріоритети більшості населення Землі. На момент
початку “демографічного вибуху” люди переважно проживали у селах і вели
традиційне господарство — без багатоколісних тракторів, збалансованих
мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин. Якщо поставити
себе на місце сімейної пари у таких умовах, врахувати тисячолітні
релігійні та соціальні традиції заборони переривання вагітності та
сприяння великим сім’ям, уявити характер та інтенсивність щоденної
безперервної фізичної праці, значно більшу імовірність дитини померти,
аніж вижити, екстраполювати таке життя на свою старість з фізичною
неміччю і повною неможливістю самотужки виробляти засоби живлення (отже,
цілковиту залежність від підтримки синів і доньок), то стане зрозуміло,
що надзавданням було забезпечити появу цих самих синів і доньок.
У гонитві за “продукуванням” найнеобхіднішої частини робочої сили батьки
навіть самі знищували “зайвих” доньок. Так робили кочівники Близького
Сходу аж до появи мусульманства з його забороною вбивати маленьких
дівчаток, а трохи більше двадцяти років тому така сама “демографія”
відродилася в селах соціалістичного Китаю. Наприкінці 70-х років XX ст.
для порятунку від голоду керівники компартії ліквідували колгоспи і
роздали землю селянам (чому й досі намагаються завадити наші комуністи у
складі Верховної Ради). Ті отримали право вільно використовувати
надлишки продукції (торгувати на ринку, обмінювати тощо), яку за умови
високого врожаю могли отримати на власній землі.
Оскільки на той час у Китаї вже діяв закон, згідно з яким кожна родина
мала право народити лише одну дитину, то сім’ї, після тяжких роздумів,
почали знищувати новонароджених доньок, слабкі руки яких у майбутньому
ніяк не могли придатися для фізичної праці
на полі. Якщо факт пологів не можна було приховати, батьки запевняли, що
дитина народилася мертвою.
Експерти вважають, що хоч за два роки після повернення землі селянам
сільськогосподарське виробництво у Китаї зросло майже удвічі, а в
продажу окрім капусти з’явилися інші продукти в необмеженій кількості, у
віддалених селах було знищено від 5 до 10 (20?) мільйонів дівчаток.
Ситуацію було виправлено тотальним контролем за пологами.
Для зміни стратегічних підходів батьків до планування сім’ї, як
виявилося, надто мало початків загальної письменності і закликів
іноземних вчених до “поміркованості у відтворенні”. Аналізуючи новітню
історію багатьох країн, переконуємося: головним поштовхом для початку
зменшення кількості пологів на одну жінку є її цілковита впевненість у
тому, що ризик втратити дитину набагато менший від імовірності
досягнення нею дорослого віку. Для усвідомлення більшістю людності
аграрних країн цієї обставини, як виявилося, необхідно було від 30 до 50
років!
Для успішного здійснення планування сім’ї потрібне ще й матеріальне
забезпечення у формі прийнятних для конкретного етносу засобів
запобігання вагітності. Тут проблемою стало поширення необхідних для
цього знань, а не виробництво медикаментів. Лише лічені країни, що
розвиваються, з самого початку взяли щонайактивнішу участь у спробах
загальмувати “демографічний вибух”. Здебільшого, отримавши незалежність,
країни були охоплені політичною нестабільністю, їхнє керівництво
найчастіше вирішувало особисті питання, не дбаючи про демографічні
проблеми.
Дві наддержави (СРСР і США) займалися перекуповуванням продажних клік у
країнах “третього світу” для поповнення складу свого “ідеологічного
табору”, торгівлею зброєю, підштовхуючи своїх протеже до зведення
застарілих рахунків, про джерела яких часто свідчили лише легенди.
Нині відомо, що значна частка вини у надзвичайних масштабах
“демографічного вибуху” в екс-колоніях лежить на тих розвинених країнах,
до сфери впливу яких входили ці місцевості. Так і не спромігшись
забезпечити в них справді високий рівень освіченості, достатній для
самоорганізації суспільства на раціональних засадах, порядна частина
колоніальної адміністрації з найкращих гуманістичних міркувань зуміла
таки ліквідувати основні причини надмірної (хоч і цілком природної)
дитячої смертності! Не одиниці, а сотні мільйонів додаткових землян
з’явилися завдяки такій швидкій і дешевій операції, як щеплення проти
захворювання на віспу. Лише у 2-3 рази відрізнялася дитяча смертність у
найглухіших куточках Африки чи Азії від її рівня у більшості республік
колишнього Радянського Союзу.
Нині масштаби участі великої групи найрозвиненіших держав світу в
розв’язанні демографічних проблем аграрних країн вочевидь недостатні.
Експерти вважають, що така політика є стратегічною помилкою. Вона не
тільки вкрай утруднить вирішення глобальних екологічних проблем, а й
найближчим часом загрожуватиме початком розколу світу на “Північ” і
“Південь”, які ворогуватимуть через розподіл світових ресурсів.
Людність світу: стан і прогнози
Діаграми і таблиці чисельності населення в різних країнах світу з
прогнозами щодо їх змін у майбутньому належать до найпопулярніших тем
засобів масової інформації. Наведемо одну з них.
У першій частині результуючої довідки для відомої Конференції ООН з
довкілля і розвитку в Ріо-де-Жанейро (1992) висвітлено стан людності
світу. Вже у її вступній фразі наголошувалося, що чисельність населення
Землі продовжує дуже швидко (аж на три особи щосекунди) збільшуватися
(табл. 7).
Темпи і прогнози демографічних та економічних змін у найнаселеніших
країнах світу
Країна 1968 р. 1987 р. 2025 р.
Чисельність населення, млн осіб Щорічний приріст, % Чисельність
населення, млн осіб Чисельність населення, млн осіб
населення внп
Китай 730 1,5 0,3 1060 1490
Індія 524 2,5 1,8 803 1445
СРСР 238 1,3 5,8 283 —
США 201 1,4 3,4 243 300
Індонезія 113 2,4 0,8 172 256
Японія 101 1,0 9,9 122 129
Бразилія 88 3,0 1,6 147 246
Нігерія 63 2,4 -0,3 109 301
ФРН 60 1,0 3,4 62
Стверджувалося, що за 1990-2000 pp. кількість землян зросте більше, ніж
за будь-яке попереднє десятиріччя. Експерти вважали, що
межа 6 млрд буде перейдена ще до початку нового тисячоліття (цього разу
передбачення було точним — нас уже більше 6 млрд!). Вони також
виокремили кілька найголовніших особливостей сучасного моменту
демографічного вибуху:
• найвищі показники щорічного збільшення чисельності населення
“забезпечують” найбідніші країни світу;
• спостерігаються перші чіткі ознаки сповільнення темпу “демографічного
вибуху”:
– зменшується кількість країн зі щорічним приростом понад 3 %;
– в Азії, на яку припадає переважна частина загального збільшення
кількості населення, швидко скорочується кількість пологів на одну
жінку;
– підвищується застосування сучасних способів запобігання вагітності в
Африці, в екваторіальній зоні якої швидко збільшується відсоток
населення, ураженого епідемією СНІДу.
Всі країни світу досить чітко поділилися на дві групи з істотно різною
швидкістю збільшення людності: багаті розвинені країни з меншим від 1 %
річним приростом (недавно до них долучився і Китай) і бідні,
найрозвиненішою галуззю “виробництва” в яких часто є саме народження
дітей (приріст 2,5-4 %).
З огляду на те, що таке співвідношення утримується певний час, то так
звана вікова піраміда (розподіл людності за віком) набула на початок
90-х років вигляду, схожого з віковою пірамідою для о. Реюнь-йон (рис.
7). Аналізуючи її, легко дійти висновку, що ще досить далеко до
справжньої стабілізації населення Землі. У недалекому майбутньому у “вік
кохання” вступлять представники нового покоління чисельністю кілька
мільярдів. Навіть якщо якимось чудом вони усві-домлять, що треба
обмежитися не двома, а лише одним нащадком на сім’ю (Китай ось уже
багато років з невеликим успіхом намагається досягти цього стану), то
мине ще кілька десятиріч, доки людність Землі стабілізується.
Лишається великою загадкою, на якій позначці це трапиться. Видається
цілком фантастичним прогноз, що кількість населення Нігерії досягне
близько 1 млрд, на 2100 рік, але дотепер мали погану звичку
справджуватися не оптимістичні, а найпесимістичніші прогнози збільшення
кількості населення.
Практично не лишилося сумніву в тому, що у 2010 р. чисельність землян
перевищить 7 млрд. Згідно з аналізом, для переходу слаборозвинених країн
до європейської демографічної політики (досягнення темпу приросту
0,3-0,7 %) знадобиться 30-40 років, а за цей час населення Землі “за
інерцією” збільшиться до 10 мільярдів.
Оскільки ця стадія означатиме не зупинення, а лише сповільнення
збільшення чисельності планети і що зміна свідомості на нову з бажанням
скорочувати всю популяцію (за умови добровільної відмови від повного
задоволення прокреаційних фізіологічних потреб) потребуватиме додаткових
Z років, то максимальне значення людності Землі повинно досягти
п’ятнадцяти мільярдів осіб.
Втім, не виключено, що легке і швидке опанування людьми термоядерного
синтезу і маловідходних технологій разом з переходом на живлення
переважно їстівними синьо-зеленими водоростями з полів в океанах
розширить ресурсну базу людства так, що воно наприкінці третього
тисячоліття сягне таки позначки 20 млрд!
Узагальнюючи, можна сказати, що авторський прогноз на майбутнє має такий
вигляд, як показано у табл. 8.
Що ж стосується можливостей Землі забезпечити нормальними умовами
існування такої кількості населення, то про це йтиметься далі.
Майбутнє населення Землі на момент початку зменшення його чисельності
Сценарій розвитку Імовірність Максимальна чисельність землян, млрд Час
досягнення максимальної чисельності землян
Негайне усвідомлення населенням слаборозвинених країн необхідності
обмежитися однією дитиною у кожній сім’ї Повна відмова від
багатодітності Загальне використання сучасних засобів контрацепції
Низька 8-10 2025-2040
Поступове запровадження контрацепції, усвідомлення необхідності
обмежитись у сім’ї двома дітьми, пізніше — однією дитиною Висока 13-15
2050-2070
Якісні зміни у розширенні ресурсів енергії І технологіях виробництв
Швидке подолання СНІДу Низька 18-20 2090-2099
Про регулювання збільшення чисельності населення
Індія проголосила початок виконання першої державної програми
регулювання населення і сімейного планування у 1952 p., коли чисельність
її населення становила приблизно 400 млн. На той момент щорічний приріст
був невеликий, і, за підрахунками експертів, час подвоєння населення
становив 53 роки (отже, межу 800 млн країна мала перейти приблизно у
2005 p.).
Про повний провал багаторічних зусиль керівників Індії та її місцевої
адміністрації свідчать дані табл. 7:
• межу 800 млн було перейдено на 25 років раніше і так успішно, наче
уряд всі тридцять років заохочував народжуваність, а не випробовував
практично всі існуючі методи її зниження (включаючи спроби примусової
стерилізації чоловіків, які вже встигли стати батьками двох або більше
дітей);
• якщо на початку програм скорочення народжуваності населення Індії
щороку збільшувалося на 5 млн, то у 1987 р. воно збільшилося аж на 17
млн(!) осіб;
• час подвоєння населення за даними 1987 р. скоротився порівняно з 1952
р. майже вдвічі (приблизно до 30-33 років).
Нині населення Індії вже перевищує 1 млрд і далі збільшується так
швидко, наче країна вирішила найближчим часом випередити Китай.
Фахівці називають чимало причин того, чому Індія, як і багато інших
бідних і перенаселених країн (Пакистан, Бангладеш, Індонезія та ін.),
навіть не спромоглася хоч трохи загальмувати збільшення кількості свого
населення:
• неписьменність більшості населення, наявність у країні 14 цілком
різних мов, понад 200 діалектів й 11(!) великих і різних релігій;
• велике переважання у 1952-1990 pp. сільського населення (з його
правічним бажанням мати кілька дітей для опори під старість) над
міським. Досвід як Індії, так і інших країн свідчить, що зменшення
народжуваності спостерігається лише у тому поколінні, яке народилося й
виросло у містах;
• народні звичаї раннього одружування у поєднанні з культом кохання і
сексу, ставленням до останнього як до головного джерела радості
людського буття;
• відсутність засобів контрацепції, які були б адекватними звичаям і
побажанням сільського населення.
Програвши кампанію скорочення народжуваності, уряд Індії досяг чималих
успіхів у збільшенні ресурсів їжі. Застосування нових сортів зернових з
укороченим стеблом і підвищеною врожайністю дало змогу уникнути масової
загибелі населення з голоду, як це не раз траплялося в минулому.
Програми скорочення народжуваності в Індії не ліквідовані. Можливо, їх
мета буде досягнута поєднанням нових засобів масової інформації (всім
відомі успіхи індійського кіно) з підвищенням освітнього рівня населення
і застосуванням кращих засобів контрацепції.
Прикладом успішнішої спроби знизити народжуваність є Китайська Народна
Республіка (континентальний Китай). Під час громадянської війни частим
був голод. Експерти вважають, що спроба Мао Цзе-дуна стрибком здійснити
прорив у соціалізм упродовж 1958-1962 pp. призвела до загибелі 20 млн
осіб від голоду і репресій. Та це не вплинуло істотно на кількість
населення, що й далі стрімко збільшувалося. Останні тридцять років усі
сили вкрай централізованої соціалістичної “піднебесної” були кинуті на
боротьбу з бажанням власних громадян мати потрібну їм кількість дітей.
Найефективнішими виявилися законодавчі акти, які забороняють шлюб навіть
після досягнення 20 років (“дозволена” межа повсякчас підвищується і
може досягти ЗО років). Суворо караються економічно всі, хто має
понаднормову кількість дітей. Китай щоразу був першим у черзі з
випробування всіх нових протизаплідних засобів, пропонуючи власне
населення для медичних експериментів.
Хоч і сьогодні чисельність населення Китаю продовжує збільшуватися, та
кількість дітей на одну сім’ю у країні менша 2. Уряд запевняв світову
громадськість, що на межі 2000 р. населення Китаю сягне максимального
значення 1,2-1,3 млрд (частина експертів вважає, що китайців приблизно
1,4 млрд), а потім почне повільно зменшуватися до запланованого на 2100
р. значення 500-600 млн. Якщо цього буде досягнуто, то Китай ще раз
подарує світу свій винахід, цього разу — у царині методів зниження
народжуваності й переборенні сил біології суспільними силами і впливами.
Чому Китай зумів досягти певного успіху там, де Індія зазнала повної
невдачі? Мабуть, є чимало причин цього, а їх дослідження важливе й для
інших країн. Ми ж звернемо увагу читачів на ту обставину, що в Індії
уряд переважно “запрошував” населення поводитися певним чином,
рекомендував і обґрунтовував скорочення складу сімей. Це відбувалося на
тлі “зеленої революції” з її прогресом у врожаях. В Індії не було
драконівського законодавства китайського зразка, а знищення
новонароджених дівчаток не набуло “китайської” інтенсивності.
Схоже, що у малорозвинених країнах проблему надмірної народжуваності
розв’яже або життя, або залізна диктатура.
А чи варто взагалі скорочувати народжуваність, враховуючи всю сукупність
економічних чинників? Може, це питання вирішиться саме собою і без
втручання держави, якщо біосфера має засоби для регулювання чисельності
популяції одного з видів живих істот?
Пошуки відповіді на перше питання є предметом запеклих дискусій
насамперед серед економістів. Більшість з них заперечують необхідність
контролювати народжуваність. Логіка їх доводів зводиться до того, що
подвоєння робочих рук приводить до розширення виробництва у 3-4 рази і
до ще більшого зростання сукупності ресурсів.
Екологи не в захваті від такого варіанта не тому, що неможливо
забезпечити значно вищий темп збільшення валового національного
продукту, ніж приріст населення. Справжня проблема полягає в тому, що
використання сучасних технологій неминуче збільшить у багато разів
забруднення довкілля, а у віддаленій перспективі зупинить виробництва і
зашкодить здоров’ю людей.
Якщо узагальнити ситуацію у світі, то можна стверджувати, що переважна
більшість країн вибрала саме антиекологічний шлях вирішення проблем
забезпечення свого населення, мало піклуючись про застосування
пропозицій екологів. Наслідки цього шляху для біосфери і для здоров’я
людей викладемо у наступних розділах.
Пошуки відповіді на запитання про можливість саморегуляції
народжуваності у біологічного виду homo sapiens розглянемо в останньому
розділі підручника.
Демографічна катастрофа в Україні
Мало у світі народів, чия доля у XX ст. була б тяжчою і несприятливішою,
ніж в українського. Двічі тривалий час фронти перерізали її живе тіло,
фашистська і більшовицька імперії, хоча й у різний час, але здійснювали
однакову політику фізичної, мовної й ідеологічної колонізації,
ліквідації українського етносу.
Ідеологічний розкол української нації підняв брата на брата, полегшив
“возз’єднання” частин України то з Польщею, то з Росією. Хоч і
російський народ дорого заплатив за спробу реалізації маячної мрії
побудувати “ідеальне суспільство” на всій Землі на основі повного
вилучення прав у його громадян і абсолютної стандартизації їхнього
духовного життя, та втрати українського народу виявилися незрівнянно
більшими.
У царині демографії вони просто жахливі.
Українців у межах України зараз майже стільки ж, скільки було перед
початком наступу “ленінських військ” на молоду державу, їх вже чи не
менше, як поляків у Польщі!
Нескладні підрахунки переконують, що в умовах справжньої, а не
декларативної незалежності навіть у малосприятливих умовах українців
мало б бути не 36 млн, а 75-90 (100?) мільйонів.
Друге “возз’єднання” зі “старшим” братом коштувало українському народу
50—60 млн життів.
Дай, Боже, українцям глузду і сил врятуватися від “третього
возз’єднання” і навчитися господарювати на власній землі!
Утримаємося від розширеного викладу сумної теми української демографії.
Багато слів на цю тему замінять нам дві ламані лінії на рис. 20,
невпинний рух яких до перетину в 1991 р. незаперечне свідчить про
справедливість даних Міжнародної організації охорони здоров’я про
справжній, а не декларований комуністами рівень життя й медичної
допомоги у Радянському Союзі.
Рис. 20. Демографічна динаміка в Україні за 35 років
Кількість населення України у 1992 р. зменшилася на 100 тис. осіб.
Рекордсменами з вимирання стали Чернігівська (0,7%), Сумська (0,53 %),
Донецька, Харківська, Полтавська, Луганська і Черкаська (0,5 %-0,4 %)
області. Позитивний баланс мають лише найзахід-ніші області України.
Немає ознак виправлення ситуації. За даними статистики, під кінець 1996
р. населення України зменшилося до 50,7 млн, а річне його скорочення за
рік становило третину мільйона осіб. Хоч частина політиків звично
проголошує: “Нас 50 мільйонів!”, насправді ж населення України нині ледь
перевищує 48 млн осіб (до того ж невизначена кількість їх перебуває на
заробітках в інших країнах).
Повнішу інформацію про демографічну ситуацію в сучасній Україні дає рис.
21 — розподіл молодих українців у 2001 р.
А що буде далі?
Найгірші варіанти І і II відповідають подальшому скороченню населення
України (І — прискорений процес, II — рівномірний). На щастя, останні
дані свідчать про те, що нині, хоч смертність старих осіб лишається
високою і загалом населення все ще скорочується, рівень народжень
постійно підвищується і перебуває вже досить близько до тенденції III.
Сподіватимемося, що поліпшення економічної ситуації в Україні
прискорюватиметься (приріст ВНП остан-
Рис 21 Статево-вікова діаграма населення України (початок 2001 р.) і
можливі варіанти її змін у майбутньому
Список використаної літератури:
Екологія людини: Підруч. для вищ. навч. закл. / О. М. Микитюк, О. З.
Злотін, В. М. Бровдій та ін. — X.: Ранок, 1998.
Крисаченко В. С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології:
Підручник. — К.: Заповіт, 1998.
Петров К. М. Общая экология: Взаимодействие общества и природы: Учеб.
пособие для вузов. — 2-е изд., стер. — СПб.: Химия, 1998.
Чернова Н. М., Былова А. М. Экология.— М.: Просвещение, 1988.
Шилов П. А. Экология: Учеб. для биол. и мед. спец. вузов. — М.: Высш.
шк., 1998.
Гюнтер Э. и др. Основы общей биологии. — М.: Мир, 1982. — 440 с.
Дажо Р. Основы экологии. — М.: Прогресс, 1975. —415 с.
Дарвин Ч. Происхождение видов путем естественного отбора. — Л.: Наука,
1991. —539с.
Казначеев В. П. Очерки теории и практики экологии человека. — М.:
Просвещение, 1983. —278 с.
Моисеев Н. И. Экология человечества глазами математика. — М.: Мол.
гвардия, 1988.—254с.
Никитин Д. П., Новиков Ю. В. Окружающая среда и человек: Учеб. пособие
для студ. вузов. — М.: Высш. шк., 1980. — 424 с.
Новиков Ю. В. Экология, окружающая среда и человек: Учеб. пособ. для
вузов и колледжей. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. — 560 с.
Сухомлинов А. И., Сухомлинова И. А., Микитюк А. Н. и др. Экология и
здоровье человека. —Харьков: ХГПУ, 1992. — 128 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
