Реферат на тему:
Еволюція наукових поглядів на роль держави в економіці
Практика господарювання сучасних розвинених країн переконливо доводить
необхідність поєднання стихійно-ринкового, корпоративного і державного
регулювання з метою забезпечення найефективнішого функціонування
економіки. Дискусія про соціально-економічну роль держави лежить не у
площині запитання: “Чи важлива держава?”, а полягає у вирішенні
проблеми: “Наскільки важлива держава?”
Розглянемо стисло історичну еволюцію теоретичних поглядів на економічну
роль держави і практичних рекомендацій щодо конкретних механізмів
державного втручання. Починаючи від перших цивілізацій держава
відігравала провідну роль у суспільно-політичному й економічному житті —
від створення розгалуженої іригаційної системи і побудови потужного
бюрократичного апарату управління (у давньосхідних деспотіях) до
законодавчого закріплення права приватної власності та заснування
демократичних засад державного управління (в античному світі). За часів
середньовіччя набуває поширення теза про “божественний” характер
державної влади, відбувається зрощування верхівки державного апарату і
релігійно-церковної знаті. Епоха первісного нагромадження капіталу,
сколихнувши Європу від “феодального сну” і спричинивши зміну трактування
суспільного та індивідуального багатства, привела до значного посилення
ролі держави в економіці. Утвердження абсолютизму сприяло формуванню
системи поглядів щодо державного регулювання в економічному вченні
меркантилізму.
Економічна роль держави, згідно з теорією меркантилізму, така:
• державне регулювання сфери зовнішньоекономічних відносин, що засноване
на протекціоністських засадах і передбачає застосування низьких митних
тарифів на імпорт сировини й експорт готових виробів та високих — на
імпорт промислової продукції та експорт сировинних ресурсів;
• державна регламентація внутрішнього промислового виробництва через
запровадження державного контролю за якістю продукції, чисельністю і
кваліфікацією працівників, надання привілеїв і монопольних прав
новоствореним мануфактурам;
• активна монополізація зовнішньої торгівлі приватним і державним
капіталом за обов’язкової державної підтримки і стимулювання;
• контроль грошового обігу і грошової системи, карбування монет з
попереднім їх “псуванням” для поліпшення сальдо торговельного та
платіжного балансу.
Класична школа економічної науки, прийшовши на зміну меркантилізму,
запропонувала нове, обмежене трактування економічної ролі і завдань
держави в ринковій економіці. Це було зумовлено успішним розвитком
капіталізму вільної конкуренції, зародженням машинної індустрії на тлі
переміщення сфери функціонування капіталу із зовнішньої торгівлі у
промислове виробництво. Аналізуючи внесок економістів-класиків у
скарбницю економічної думки, зазначимо, що більшість з них дотримувалася
концепції “мінімальної держави”, запропонованої А. Смітом у праці
“Дослідження про природу і причини багатства народів”.
До основних завдань держави (за А. Смітом) належать: охорона від
зовнішнього насильства (підтримання обороноздатності); охорона від
внутрішнього насильства і несправедливості (забезпечення правопорядку),
забезпечення правосуддя; надання всім членам суспільства так званих
суспільних благ; збирання податків для виконання перших трьох функцій.
Останній з представників класичної школи Дж. Мілль доповнив розгляд
економічних функцій держави, запропонувавши подолати індивідуалізм і
зловживання, що випливають з права приватної власності, та
вдосконалювати розподіл суспільного багатства. Разом з доведенням
ефективності вільної конкуренції Дж. Мілль вважав доцільним здійснення
інституціональних реформ, активізацію участі держави у вирішенні проблем
соціально-економічного розвитку суспільства (розвиток науки, створення
виробничої та соціальної інфраструктури, стимулювання профспілкового і
кооперативного руху, обмеження права успадкування тощо).
Класичні уявлення про механізми і межі державного втручання, що набули
домінуючого впливу, спровокували появу альтернативних поглядів у стані
їх ідейних противників. Наприклад, економісти-романтики, які критикували
капіталізм з позицій дрібнотоварного виробництва, висловили відмінні від
класичних і суперечливі між собою погляди: про повну відмову від держави
як соціального інституту, організацію безгрошового обігу і
безвідсоткового кредиту, наслідком такого реформування буде суспільство,
де “капітал і праця стануть тотожними, суспільство зможе існувати
самостійно і не матиме потреби в уряді” (П. Прудон); про нарощування
державного регулювання економічних відносин, особливо у соціальній
сфері, оскільки “добробут народу” — це мета державного втручання і
об’єкт вивчення політичної економії (С. Сисмонді).
Німецька історична школа інакше реагувала на економічний лібералізм
класичної школи, надаючи принципово нового звучання проблемам
економічної політики в концепції “виховного протекціонізму” і довівши
необхідність формування “національного характеру” економічної теорії і
державного регулювання. Потужна в політичному й економічному відношенні
(монархічна) держава, економічний устрій якої враховував би особливості
розвитку національної економіки, менталітет, традиції, звичаї, природні
й географічні умови, — ідеал німецької історичної школи.
Марксистська економічна теорія в питанні про економічну роль держави
була непослідовною. З одного боку, держава визнавалася апаратом
насильства, засобом експлуатації найманих працівників, з іншого —
надкласовою інституцією, яка в умовах переходу до справедливого
економічного устрою здійснить тотальне одержавлення, націоналізацію
землі та майна, ліквідує право приватної власності (диктатура
пролетаріату), а згодом налагодить всеохоплююче управління економікою і
забезпечить реалізацію економічних інтересів трудящих. Марксизм
протиставив розгляду окремих питань державного регулювання теоретичний
аналіз розгорнутої системи централізованого державного управління
економікою. Останнє, за К. Марксом, необхідне через експлуататорську
сутність існуючого ладу і держави зокрема, дію закону капіталістичного
нагромадження, суперечності відтворювального процесу і неможливість
уникнути кризових явищ у капіталістичній економіці.
Маржиналізм і неокласична школа сприйняли основні теоретичні висновки
класичного вчення: економічний лібералізм, ідею державного невтручання у
виробничу та комерційну діяльність індивідів, тезу про раціональні
(найвигідніші, найефективніші) дії економічних суб’єктів, особливо
наголосивши на необхідності державної підтримки вільного підприємництва
як основної ланки ринкової системи і на антимонопольній спрямованості
державної економічної політики.
Кінець XIX — початок XX ст. ознаменувався переходом до нової стадії
розвитку економічної системи, пов’язаної з виникненням і бурхливим
розвитком монопольних утворень, концентрацією і централізацією всіх
видів капіталу в усіх сферах господарства. З кінця XIX ст. майже в усіх
країнах відбувалося неухильне розширення екокомічних функцій держави. Це
призвело до посилення економічної ролі держави і спонукало економістів
до пошуків теоретичного обґрунтування цієї тенденції за двома основними
напрямами:
• ідея “соціального контролю” інституціоналізму (Т. Веблен), що
передбачала втручання держави в економічні процеси з метою прискорення
встановлення індустріальної епохи; в межах економічної науки
інституціональна теорія почала вивчати формальні і неформальні
“інститути” та їх еволюції, до яких належала й держава;
• повномасштабна система державного регулювання економіки, побудована на
нових макроекономічних засадах, запропонована Дж. Кейнсом.
Сучасні моделі державного регулювання: кейнсіанська і неокласична
В основі кейнсіанського уявлення про економічну роль держави лежить
проблема формування ефективного попиту, що забезпечить реалізацію
створеного суспільством багатства. Кризовий стан економіки спонукав Дж.
Кейнса до вирішення проблеми реалізації багатства за допомогою
принципово нового підходу і розширення напрямів державного регулювання,
серед яких — бюджетне регулювання з традиційно високим рівнем
перерозподілу національного доходу через держбюджет, спрямоване на
забезпечення фінансування державних інвестицій; здійснення значних
соціальних витрат.
Для “запуску” інвестиційного мультиплікатора здійснюються:
• великі урядові замовлення на виробництво військової техніки та
озброєння, що стимулює розвиток військово-промислового комплексу й
підтримує високий загальний рівень економічної кон’юнктури;
• кредитно-грошове регулювання, що використовує ставку відсотка як
основний регулятор інвестиційної активності і допускає грошову емісію
для покриття бюджетного дефіциту та з метою “здешевлення” грошей.
Політика “дешевих грошей” забезпечує зниження надання переваг
ліквідності і, як наслідок, стимулює збільшення витрат всіма
економічними суб’єктами;
• податкове регулювання, засноване на прогресивній системі оподаткування
з високими податковими ставками для корпорацій
та осіб зі значними прибутками і доходами з метою підвищення схильності
до споживання, а отже, й інвестиційного мультиплікатора;
• регулювання соціальної сфери, насамперед вирішення проблем зайнятості
за допомогою регулювання ринку праці, надання допомоги у зв’язку з
безробіттям, збільшення соціальних програм тощо;
• зовнішньоекономічне регулювання, засноване на застосуванні фіксованих
валютних курсів і орієнтоване на замкнену економіку.
Післявоєнний період засвідчив можливість застосування модифікованого
варіанта кейнсіанської теорії при вирішенні проблем економічного
зростання, що спирався на розширене трактування економічних функцій
держави. В цей самий час з’являється розглянута вище формула економічних
функцій держави П. Самуельсона: “стабільність, ефективність,
справедливість”. У подальшому ці функції набували різного значення
залежно від того, економісти якої школи або напряму економічної думки
пояснювали їх зміст.
Сучасна неокласична модель державної економічної політики, що виникла у
70-х роках XX ст. в умовах кризи кейнсіанської моделі державного
втручання та критичного перегляду кейнсіанських теоретичних
рекомендацій, засновується на теоріях монетаризму та економіки
пропозиції і передбачає:
• грошово-кредитне (антиінфляційне) регулювання, в основі якого контроль
за обсягом грошової маси в обігу та недопущення не-контрольованої
грошової емісії, тобто додержання “грошового” правила монетаризму про
3-5-відсотковий темп щорічного зростання грошової маси;
• ліберальна податкова політика, пов’язана зі зменшенням ставок
оподаткування доходів фізичних та юридичних осіб з метою стимулювання
приватної ініціативи та інвестування, необхідність яких емпірично
доведена кривою А. Лаффера;
• обмежене бюджетне регулювання, основна мета якого — збалансування
доходів і видатків бюджету, уникнення бюджетного дефіциту;
• дерегулювання економіки за допомогою ліквідації регламентації цін,
заробітної плати, ринку робочої сили, а також лібералізації
антимонопольного законодавства та приватизації;
• обмежене соціальне регулювання (скорочення фінансування соціальних
програм і соціальної інфраструктури);
• зовнішньоекономічне регулювання, орієнтоване на посилення відкритості
економік та участь у світових інтеграційних процесах і засноване на
гнучких валютних курсах.
Основні моделі державного регулювання в сучасних економічних системах
набувають певних модифікацій унаслідок таких причин: відродження тези
історичного напряму економічної думки про національну систему державного
регулювання, у зв’язку з чим виокремлюються моделі ринкової економіки і
державного регулювання за національною ознакою (американська, німецька,
японська, корейська та ін.); синтезування і взаємопроникнення багатьох
протилежних теорій, зокрема щодо питань економічної ролі держави
(кейнсіансько-неокласичний синтез, ліве кейнсіанство і марксизм,
неокласична теорія економічного добробуту та соціально-інституціональний
напрям тощо); врахування в сучасній економічній науці поряд з усталеними
неокласичними та кейнсіанськими підходами здобутків нової
інституціональної теорії.
Загалом державне регулювання доповнює і коригує вільний ринковий
механізм. Основна проблема економічного розвитку сьогодні і в
майбутньому — знаходження оптимального співвідношення ринкового і
державного регулювання. Взаємодія цих двох сторін економічного механізму
і нестійкий баланс їх відносин свідчать про посилення в окремі періоди
або економічної ролі держави, або дії стихійно-ринкових сил.
Список використаної літератури
Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. I. Кре-дісова. —
К.: Віра-Р, 1997. — 448 с.
Хайек Ф. Пагубная самонадеянность. — М., 1992.
Хейне П. Экономический образ мышления. — М., 1991.
Хрестоматия по экономической теории / Сост. Е. Ф. Борисов. — М.: Юристь,
1997. — 536 с.
Шамхалов Ф. И. Государство и экономика: основы взаимодействия: Учебник.
— М., 2000. — 382 с.
Экономическая теория в вопросах и ответах: Учебн. пособие для студентов
вузов и преподавателей / Под ред. В. М. Белоусова. — Ростов н/Д.:
Феникс, 1998. — 512 с.
Экономическая энциклопедия: политическая экономия. — М.: Советская
энциклопедия, 1972. — Т. 1-4.
Энгельс Ф. Анти-Дюринг: Соч. — Т. 20.
52.Ядгаров Я. С. История экономических учений: Учебник. — М.: Инфра-М,
2000. — 320 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
