Реферат на тему:
Економічне зростання: темпи і типи.
Темпи економічного зростання
Аналіз економічного зростання становить основну проблему оцінки
ефективності будь-якої системи господарювання. І це цілком зрозуміло:
темпи і рівень економічного зростання свідчать про можливості
суспільства з освоєння досягнень науково-технічного прогресу,
використання господарського потенціалу. Економічне зростання
характеризує великі економічні системи, наприклад господарство країни,
групи країн, тобто належить здебільшого до макрорівня. Основними
показниками є валовий внутрішній продукт, національний доход,
зайнятість, суспільний капітал тощо, які характеризують абсолютні
результати господарської діяльності макроекономічних об’єктів. Такі
показники також необхідні для порівняльного аналізу макроекономічних
об’єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад, національних
економік, які перебувають на різних рівнях розвитку.
Економічне зростання — це регулярне, стійке розширення масштабів
діяльності певної господарської системи, яке виявляється у збільшенні
розмірів використаної праці і виробленого продукту — товарів і послуг.
При розгляді економічного зростання основною стає проблема кількісного
та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.
Економічне зростання визначається двома взаємозв’язаними способами: як
збільшення обсягу реального ВВП протягом певного часу або як збільшення
за той самий період обсягу реального ВВП на душу населення. Важливими є
обидва способи. Наприклад, якщо є потреба визначити воєнно-політичний
потенціал, тоді прийнятніший перший спосіб. Але при зіставленні
життєвого рівня населення в окремих країнах і регіонах перевага
надається другому способу.
Будь-яким із цих способів економічне зростання вимірюється річними
темпами зростання у відсотках.
У І кварталі 2002 р. валовий внутрішній продукт України збільшився
порівняно з відповідним періодом минулого року на 3,8 %, що свідчить про
існування тенденції до прискорення економічного зростання, яка склалася
протягом січня-лютого (рис. 28).
Найвищі темпи приросту валової доданої вартості досягнуті у торгівлі та
сфері послуг з ремонту автомобілів і побутових товарів (20,3 %),
сільському господарстві (10,7 %). Подолано спад виробництва доданої
вартості у добувній промисловості і на транспорті, проте він посилився у
виробництві та розподіленні електроенергії, газу та води (з 0,7 % за
січень-лютий до 1,8 % за січень-березень).
Рис. 28. Приріст валового внутрішнього продукту в Україні та його
складових у І кварталі 2002 р. (у % до відповідного періоду 2001 р.)
Чинники економічного зростання
Важливою складовою наукового аналізу суті політичної економії,
дослідження становлення, трансформації та результатів розвитку
господарських систем виступає пізнання економічного зростання, зокрема
його чинників.
Чинники, що визначають темпи та якість економічного зростання, доцільно
поділити на такі групи:
• інноваційні, що визначають оновлення технологій і продукції,
використання інноваційного потенціалу країни, вибір пріоритетних
напрямів науково-технічного прогресу;
• інвестиційні, пов’язані з інвестиційною активністю, ефективністю
капітальних вкладень, оновленням основних виробничих фондів та їх
використанням, ресурсними обмеженнями з боку інвестиційного комплексу, а
також із структурною мобільністю економіки, її спроможністю реагувати на
зміни в обсягах і структурі суспільних потреб у поточному і майбутніх
періодах.
Із становленням машинного типу виробництва провідну роль у забезпеченні
економічного зростання почали відігравати інтенсивні чинники, серед яких
основними є підвищення продуктивності праці і фондовіддачі, зменшення
матеріаломісткості. Екстенсивні чинники — розширення експлуатації
найманої праці за відносно незмінної технічної бази виробництва в
основному пішли у минуле. Втім, у реальному житті перевага віддається
якомусь одному інтенсивному чиннику (наприклад, зростанню продуктивності
праці) за одночасного зменшення ролі інших. Тому ефективність
виробництва у той або інший період завжди визначається конкретним
поєднанням зазначених чинників.
У XVIII — середині XIX ст. переважав капіталомісткий шлях розвитку
виробництва. Економічне зростання відбувалося за рахунок збільшення
виробництва засобів виробництва, переміщення основних капіталовитрат
(надлишків виробництва) від живої до уречевленої праці і відносного
зниження частки витрат живої праці, збільшення частки основного капіталу
на одного робітника, інакше кажучи, за рахунок підвищення органічної
будови капіталу. Характер економічного зростання почав змінюватися у
наступний період, коли відбувся перехід до масового виробництва,
заснованого на конвеєрних лініях, широкому поширенні стандартизації
компонентів і матеріалів. За такого технологічного способу виробництва,
заснованого на спеціалізації вже не так працівників, як самих засобів
праці, машин, склалась і певна соціально-економічна мотивація праці
людей. Основу економічного зростання становили своєрідна технологізація
мотивів трудової діяльності, цілковита і всебічна залежність робочої
сили, людини від засобів праці.
Здатність економіки повністю реалізувати свій виробничий потенціал
обмежується чинниками попиту і розподілу. Це означає, що приріст
виробничого потенціалу реалізується тоді, коли сукупні видатки
збільшуються темпами, достатніми для підтримання повної зайнятості, і
коли додаткові ресурси ефективно використовуються для того, щоб
забезпечити максимально можливе збільшення випуску продукції та послуг.
До чинників, які можуть призвести до уповільнення економічного
зростання, належать окремі законодавчі акти про соціальні питання,
безпеку праці, охорону навколишнього середовища тощо. Серед інших
чинників, що негативно впливають на економічне зростання, можна назвати
недобросовісне ставлення до праці і господарську злочинність, припинення
роботи під час трудових конфліктів, несприятливі погодні умови, що
знижують ефективність сільськогосподарського виробництва.
Аналіз господарської практики показує, що економічне зростання у країнах
з розвиненою ринковою економікою відбувається не так за рахунок
збільшення витрат праці, як внаслідок підвищення її продуктивності. Це
підвищення досягається завдяки чинникам, пов’язаним передусім із
науково-технічним прогресом.
Список використаної літератури
Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.
Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.
Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.
Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.
Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.
Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.
Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.
Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.
Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.
Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.
Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.
Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
