Реферат на тему:
Заробітна плата
Винагорода за працю
Кожен найманий працівник, який витрачає певну частку своєї енергії,
вмінь і знань, має право на винагороду, основним видом якої є заробітна
плата. На стадії купівлі робочої сили заробітна плата є ціною робочої
сили; в процесі праці — це плата-винагорода за працю, її кількість та
якість; після процесу праці — особистий (сімейний) дохід.
Винагорода за працю складається з вартості благ і послуг, які
забезпечують фізичне існування працівника, його духовний розвиток і
соціальне становище у суспільстві; витрат на утримання членів роди-
ни і насамперед дітей; витрат на підвищення кваліфікації і рівня знань,
необхідних для виконання своїх функцій; інших життєвих елементів,
об’єктивно необхідних для відтворення робочої сили.
Заробітна плата — це плата, яку одержує власник робочої сили за свою
працю, її якість і кількість, або ціна, що платить підприємець
працівникові за використання його робочої сили. Вона визначається
особистим трудовим внеском працівника, залежить від кінцевих результатів
роботи підприємства (фірми) і регулюється податками. Розмір заробітної
плати залежить від складності й умов виконання роботи,
професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці.
Серед різних груп працівників існує диференціація заробітної плати за їх
здібностями та рівнем освіти, видами робіт, уподобаннями, а також через
конкуренцію на ринку праці.
Слід розрізняти заробітну плату основну та додаткову. Основна зарплата
визначається посадовим окладом, відрядними розцінками, тарифними
ставками, а також доплатами у розмірах, встановлених чинним
законодавством. Величина додаткової заробітної плати зумовлена кінцевими
результатами діяльності підприємства (фірми) і виступає у формі премії,
винагороди, заохочувальних виплат, а також доплат у розмірах, що
перевищують встановлені чинним законодавством.
Сьогодні існують такі форми оплати праці робітників: почасова, відрядна
і контрактна, або безтарифна.
Почасова форма передбачає оплату праці залежно від відпрацьованого часу
і може бути простою почасовою і почасово-преміальною. Відрядна форма
включає: пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-прогресивну,
відрядно-преміальну й акордну оплату.
Контрактна форма оплати праці найпоширеніша і ґрунтується на укладенні
особливої форми трудового договору між роботодавцем і виконавцем, в
якому обумовлюються режим та умови праці, права й обов’язки сторін,
рівень оплати праці та ін. Договір може обумовити час перебування
виконавця на роботі (почасова оплата праці) або конкретне виконання
завдання (відрядна).
Теорії заробітної плати
Теоріями заробітної плати є теорія фонду, теорія граничної
продуктивності, теорія змінюваної форми вартості робочої сили, теорія
“соціальної сили”. На кожному етапі розвитку суспільства формувались
економічні вчення, які тою або іншою мірою стосувались питань заробітної
плати. На першому етапі еволюції класичної політичної економії
основоположники трудової (витратної) теорії вартості товарів і послуг В.
Петті і П. Буагільбер заробітну плату характеризували як ціну праці
працівника, що є мінімумом коштів для його існування та існування його
родини. Таку точку зору поділяли Д. Рікардо і Т. Мальтус. В. Петті
стверджував: “Закон мав би забезпечувати працівнику тільки кошти до
життя, бо якщо дозволити отримувати вдвічі більше, то він працюватиме
вдвічі менше, ніж міг би працювати, а це для суспільства є втратою тієї
самої кількості праці”. З цього приводу цікаве зауваження В. Леонтьева:
“Посилання на те, що жоден працівник не торгувався за реальну заробітну
плату — навіть якщо це так, — абсолютно нічого не доводить, оскільки,
торгуючись за власну заробітну плату у грошовому виразі, працівник може
насправді керуватись у своїх діях реальною купівельною спроможністю
доходу”.
Визначаючи сутність і розмір заробітної плати працівника, А. Тюрго
погоджувався з В. Петті та Ф. Кєне і вважав, що вона є результатом “від
продажу своєї праці іншим” і що вона “обмежена необхідним мінімумом для
його існування … тим, що йому безумовно необхідно для підтримання
життя”. Проте на відміну від своїх попередників, А. Тюрго відносив
заробітну плату до числа елементів, що лежать в основі введеного ним
поняття загальної економічної рівноваги, яка, за його словами,
встановлюється між цінністю всіх витворів землі, споживанням
різноманітних товарів, різноманітними видами виробів, кількістю зайнятих
їх виробництвом людей та ціною їх заробітної плати.
Другий етап еволюції класичної політекономії пов’язаний з ученням А.
Сміта, який зазначав: “За наявності високої заробітної плати можна
завжди знайти працівників більш діяльних, старанних і тямущих, ніж за
низької заробітної плати”. Разом з іншими ученими він сформулював теорію
фонду загальних суспільних коштів на оплату праці, згідно з якою такий
фонд потрібно поділити на кількість працюючих, що й покаже рівень
середньої заробітної плати.
Прихильники теорії граничної продуктивності вважали, що виробничі
фактори (в тому числі і праця) прирощують багатства. Кожному фактору
відповідає свій доданий продукт і прибуток.
Автор “Капіталу” К. Маркс вважав, що отримання найманим працівником
заробітної плати є результатом обміну з капіталістом проданою “робочою
силою”, а не самою працею. Згідно з його теорією, заробітна плата
еквівалентна кількості товарів для підтримання життя працівника та його
сім’ї, її рівень залежить від продуктивності праці, яка пов’язана з
рівнем механізації та технологічного оснащення виробництва, а це в свою
чергу перешкоджає зростанню заробітної плати, оскільки
техніко-економічний процес породжує постійний надлишок робочої сили.
Теорія змінюваної форми вартості (ціни) робочої сили, яку відстоювали
марксисти, показує, що ціна робочої сили зростає відповідно до зростання
потреб робітника і зменшується у разі зростання продуктивності.
Представники теорії “соціальної сили” М. Туган-Барановський і Й.
Шумпетер вважали, що прибутки між соціальними прошарками суспільства
розподіляються згідно з рідкісністю кожного прошарку, при цьому
профспілки виступають у ролі монополій. А. Маршалл — один з провідних
учених неокласичної економічної теорії, представник “кембриджської
школи” маржиналізму, також вважав, що заробітна плата — це винагорода за
працю.
Номінальна і реальна заробітна плата
Частина національного доходу, яка надходить в особисте споживання
працівника і розподіляється відповідно до кількості та якості витраченої
праці та її результатів, є заробітною платою. Розрізняють номінальну і
реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата — це сума грошей,
яку отримає працівник за виконання роботи. Але для людини праці важлива
не сама по собі грошова сума, а та кількість благ, яку можна придбати за
неї. Реальна заробітна плата — це сукупність товарів і послуг, які може
придбати працівник за отриману ним номінальну заробітну плату. Реальна
заробітна плата, за інших однакових умов, прямо пропорційна номінальній
заробітній платі й обернено пропорційна рівню цін на товари і тарифів на
послуги:
де Ір/з — індекс реальної заробітної плати, визначений за певний період
часу; Ін/3 — індекс номінальної заробітної плати за такий самий період;
Іц — індекс цін на споживчі товари і послуги, що були у той самий
період; Іт — індекс тарифів на послуги.
У разі стрімкого зростання цін і повільного збільшення номінальної
заробітної плати реальна купівельна спроможність однієї грошової одиниці
різко зменшується:
Динаміку реальної заробітної плати визначають за допомогою індексів
вартості життя, які є відношенням бюджетного набору товарів поточного
року до аналогічного бюджетного набору товарів за минулий рік.
На динаміку реальної заробітної плати впливають чинники протилежної
спрямованості (табл. 11).
Таблиця 11 Чинники, що впливають на реальну заробітну плату
Реальна заробітна плата
Підвищуючі чинники Знижуючі чинники
Зростання потреб найманих працівників
Зміна кваліфікації і відповідно зростання ціни робочої сили
Позитивна динаміка номінальної заробітної плати
Низький рівень інфляції та прогресивна пікала податків
Зростання валового внутрішнього продукту і національного доходу
Наявність і кількість безробітних Зниження попиту на робочу силу
Зростання цін на продовольчі і непродовольчі товари
Інфляція та висока пікала податків
Інші чинники, пов’язані зі зменшенням обсягів виробництва
Від чинників, що впливають на реальну заробітну плату, значною мірою
залежить те, як заробітна плата виконуватиме свої економічні та
соціальні функції, до яких належать відтворювальна, стимулююча,
мотиваційна, регулююча, стабілізуюча, визначальна, соціальна.
Через названі функції заробітної плати розкривається її
функціонально-економічне та соціальне призначення для суспільства,
здійснюється регулювання оплати праці. Основними цілями регулювання
оплати праці є:
• забезпечення кожному працівникові життєво необхідного рівня
споживання;
• збереження реального рівня заробітної плати;
• встановлення тісного взаємозв’язку заробітної плати і продуктивності
праці;
• досягнення належної відповідності різних рівнів заробітної плати.
Продукт праці і заробітна плата
В умовах ринкових відносин концептуальна модель оплати праці набуває
форми обміну між різними власниками. Власник робочої сили обмінює її на
гроші, життєві блага. З огляду на це реальна купівельна сила грошей стає
однією з вирішальних умов нормального функціонування оплати праці.
Ефективні сильні гроші — це регулятор, здатний забезпечити оптимальний
зв’язок міри винагороди за працю і міри споживання. Оскільки робоча сила
не існує поза працею, то в модель оплати праці потрібно включити міру
праці. Проте праця, на відміну від робочої сили, не має вартості,
вартість має лише її результат — продукт праці. Це означає, що величина
оплати праці визначається вартістю робочої сили і вартістю продукту її
праці. Отже, модель оплати праці набуває такого вигляду:
PC — ? — ПП — MB — МС,
де PC — робоча сила (вартість робочої сили); ? — праця; ПП —продукт
праці (результат праці); MB — міра грошової винагороди; МС — міра
споживання.
Заробітна плата при цьому виступає як ціна, що сплачується за
використання праці. Наведена концептуальна модель оплати праці має як
низку істотних переваг, так і обмежену можливість оцінки праці окремих
працівників. Праця оцінюється опосередковано, виходячи з результатів
роботи підприємства або виробничих підрозділів. Позитивним моментом у
такій моделі є те, що міра праці тут прямо пов’язується із стимулами й
інтересами економічних суб’єктів, що дає можливість пов’язати її з
відносинами привласнення (власності).
Ринковий розподіл доходів відбувається за принципом вартісної
еквівалентності. З огляду на це сутність оплати праці полягає у під-
триманні пропорційності між мірою праці, мірою винагороди і мірою
споживання. Еквівалентність, ринковий паритет є характерними ознаками
моделі оплати праці, необхідними умовами дієвості системи матеріального
стимулювання.
Еквівалентність і пропорційність становлять суть і вирішальну вимогу
закону вартості, це зумовлює закономірний еквівалентний характер доходів
від праці в умовах ринкової економіки. Важливо, що при цьому формується
саморегульований механізм забезпечення відповідності міри праці та міри
грошової винагороди.
Математична модель описує пропорційність заробітної плати та праці як
рівність відношень і має такий вигляд:
А : В : С = а : b : с,
де А, В, С — величини заробітної плати; а, Ь, с — різні види праці, що
розрізняються за складністю.
Як вважають прихильники теорії граничної корисності, на оплату праці
впливає закон спадної продуктивності праці й капіталу, відповідно до
якого за незмінного розміру капіталу кожен новоприйнятий працівник
виробляє менше продукції, ніж прийнятий раніше. Продуктивність праці
останнього працівника в цьому разі є граничною продуктивністю праці. За
таких умов заробітна плата збігається з тим продуктом, який можна
приписати граничній праці, тобто вона дорівнює вартості продукту,
виробленого граничним працівником.
Отже, система матеріального стимулювання праці в умовах ринкових
відносин повинна виходити з класичного принципу “противаг і балансів”.
При цьому основою зростання рівня заробітної плати має бути підвищення
граничної продуктивності праці. Проте заробітна плата, збільшуючись
разом із зростанням граничної продуктивності праці, зростає не такою
самою мірою, якою зростає продуктивність.
Мінімальна заробітна плата
Щоб підтримувати в суспільстві соціальну справедливість, економічну й
політичну стабільність, держава має регулювати рівень заробітної плати.
Особливої уваги потребує регулювання мінімальної заробітної плати, яка
не може бути нижчою за мінімальну вартість робочої сили і є гарантованим
державою соціальним мінімумом нетарифікованої праці. Мінімальна
заробітна плата як державна соціальна гарантія може здійснюватися в
різноманітних формах: законодавчо-правовій, економічній (вартісній і
натуральній), організаційній та інформаційній.
Мінімальна заробітна плата — це встановлений державою розмір заробітної
плати, менше за яку не може одержувати найманий працівник за фактично
виконану ним повну місячну норму праці (робочого часу). Соціальна норма
є найнижчою межею вартості робочої сили, яка виконує найпростішу працю
за нормальних умов виробництва. Основною функцією мінімальної заробітної
плати є стимулювання власника робочої сили до участі у праці.
Розраховується вона в грошовій формі і встановлюється законом.
Запровадження мінімальної заробітної плати має на меті: недопущення
експлуатації працівників, які виконують нескладну роботу; протистояння
недобросовісній конкуренції, що досягається у разі різкого зниження
заробітної плати; збільшення найнижчої заробітної плати з метою
підвищення загального рівня оплати праці; координування заходів
соціальної політики у сфері перерозподілу національного доходу, їх
узгодження з економічною політикою.
Поняття “мінімальна заробітна плата” стикається з різними сторонами
оплати праці. Впроваджуючи інститут мінімальної заробітної плати як
державної соціальної гарантії, обов’язкової на всій території України,
законодавство визначило певне коло понять в Законі України “Про оплату
праці” (табл. 12).
Мінімальна заробітна плата є одним з важливих важелів соціального
захисту працюючих, виходячи з її розміру визначають розмір пенсії за
віком, стипендії, допомоги у зв’язку з безробіттям, у зв’язку з доглядом
за дитиною, виплати за лікарняними листками тощо.
Згідно із законом України про встановлення величини межі
мало-забезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати ці показники
визначаються на кожен рік. Наприклад, з 1 січня 1999 р. розмір
мінімальної заробітної плати становив 74 грн на місяць, у 2000 р. — 90
грн на місяць до 1 липня, після 1 липня 2000 р. — 118 грн на місяць, з 1
січня 2003 р. — 185 грн.
Поступово з розвитком економіки рівень мінімальної заробітної плати
досягне рівня прожиткового мінімуму, що є важливою характеристикою стану
економічного розвитку країни. Поки що цей показник не відповідає
вимогам, які висуваються до нього.
Коло понять стосовно мінімальної заробітної плати, визначених в Законі
України “Про оплату праці”
Поняття Зміст поняття
1 2
Функціональна роль мінімальної заробітної плати Мінімальна заробітна
плата є засобом державного регулювання оплати праці працівників
підприємств усіх форм власності
Сфера застосування мінімальної заробітної плати Мінімальна заробітна
плата є державною соціальною гарантією, обов’язковою на всій території
України для підприємств усіх форм власності і господарювання
Норма затвердження мінімальної заробітної плати Мінімальна заробітна
плата — це законодавче встановлений розмір заробітної плати за просту,
некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за
виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт)
Складові мінімальної заробітної плати До 22 червня 2000 р. мінімальна
заробітна плата не включала доплати, надбавки, заохочувальні та
компенсаційні виплати (ст. 3, ч. 2). 3 22 червня 2000 р. до мінімальної
заробітної плати включаються всі передбачені умовами оплати праці
доплати, надбавки, премії та інші виплати, крім доплат за роботу в
надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на
роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та
умовами підвищеного ризику для здоров’я, премій до ювілейних дат, за
винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальної допомоги
Зв’язок мінімальної заробітної плати із системою оплати праці Не
встановлено, але визначено, що тарифна ставка робітника першого розряду
встановлюється у розмірі, що перевищує законодавче встановлений розмір
мінімальної заробітної плати.
Умови визначення розміру мінімальної заробітної плати Розмір мінімальної
заробітної плати визначається з урахуванням вартісної величини
мінімального споживчого бюджету (ст. 9, ч. 2), загального рівня
середньої заробітної плати (ст. 9, ч. 3), продуктивності праці, рівня
зайнятості та інших економічних умов.
Обмеження на розмір мінімальної заробітної плати Мінімальна заробітна
плата встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі
малозабезпеченості у розрахунку на працездатну особу
Порядок встановлення і перегляду мінімальної заробітної плати Розмір
мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за
поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік при
затвердженні Державного бюджету України з урахуванням пропозицій,
вироблених шляхом переговорів представників професійних спілок,
власників або уповноважених ними органів, які об’єдналися для ведення
колективних переговорів і укладення генеральної угоди .
Умови перегляду мінімальної заробітної плати
Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від
зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою
сторін колективних переговорів (ст. 10, ч. 2)
Умови виплати заробітної плати, нижчої за мінімальну заробітну плату
Розмір мінімальної заробітної плати може бути нижчим за встановлений
мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку,
виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених
чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника (ст. 21,
ч. 2)
Список використаної літератури
Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.
Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.
Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.
Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.
Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.
Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.
Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристь, 2000. — 861 с.
Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.
Калиничева Г. И. Экономическая история: краткий конспект лекций. — К.:
МАУП, 1998. — 92 с.
Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.
КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1978. — 494 с.
Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.
Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.
Милль Дж. Основы политической экономии: В 2 т. — М.: Прогресс, 1980.— Т.
2.— 480с.
Мостовая Е. Б. Основы экономической теории: Курс лекций. — М.: Инфра-М;
НГАЭиУ, 1997. — 496 с.
Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.
Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.
Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.
Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.
Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
