.

Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3093
Скачать документ

Реферат на тему:

Розподіл національного доходу. Споживання і заощадження

Відносини розподілу та їх місце у відтворювальному процесі

Розподіл є одним з чинників економічного зростання. При цьому економічне
зростання є складовою економічного розвитку — процесу, який охоплює
період зростання і занепаду. Економічне зростання — це позитивна
складова динаміки виробництва у країні.

Розподіл як економічний процес можна розглядати як з боку факторів
виробництва, так і з боку результатів виробництва. В першому разі це
первинні умови виробництва, за якими матеріальні та трудові ресурси
переміщуються з менш прибуткових до прибутковіших і продуктивніших
галузей економіки з метою досягнення більшої окупності кожного з
факторів виробництва. В іншому разі результати виробництва
розподіляються через фонд споживання і є доходами за результатами
вкладеної праці (заробітна плата), доходами від власності (дивіденди,
відсотки за вкладами, рента) і доходами з трансфертних платежів (пенсії,
допомога тощо). Отже, значення відносин розподілу у відтворювальному
процесі досить велике.

Відтворювальний процес здійснюється постійно, в основі його лежить
кругообіг між чотирма секторами економіки, в результаті чого створюється
валовий внутрішній продукт (рис. 20).

Основним макроекономічним показником, за допомогою якого вимірюється
обсяг національного виробництва, є валовий внутрішній продукт — це
ринкова вартість усіх кінцевих товарів і послуг, які вироблені у країні
протягом певного часу. При розрахунках ВВП не враховуються проміжні
продукти, які використовуються в подальшому виробництві, що дає змогу
уникати їх повторного врахування, яке може завищувати масштаби
виробництва. ВВП — це загальний показник соціально-економічного
розвитку, динаміки економічного зростання, прийнятий у більшості країн
світу. ВВП вимірює одночасно і дохід в економіці, і обсяг витрат на
виготовлену продукцію. Валовий внутрішній продукт можна оцінювати двома
способами: через суму всіх витрат суспільства на придбання товарів і
послуг, вироблених за відповідний період, або через суму грошових
доходів, отриманих у результаті реалізації виробленої продукції
економікою країни за той самий період. Усі витрати на придбання
продуктів повинні дорівнювати доходам виробників цієї продукції.

Рис. 20. Схема кругообігу між чотирма секторами економіки

Витрати, що входять до складу ВВП, поділяються на чотири групи:
споживчі, інвестиційні, державні витрати та чистий експорт. Доходи
суспільства складаються з відрахувань на амортизацію, непрямих податків,
заробітної плати, рентних платежів, банківського відсотка, доходів від
власності та прибутку корпорацій. ВВП — це вартісний показник, який може
бути розрахований на основі стабільних незмінних цін або за умови
інфляції в країні. Залежно від того, в яких цінах розраховано ВВП,
розрізняють номінальний і реальний ВВП. Якщо ВВП розраховується в
поточних цінах, то це буде номінальний ВВП, а якщо в цінах базового
періоду — реальний ВВП. Для визначення реального ВВП розраховується
дефлятор ВВП, який є показником рівня цін усіх вироблених в економіці
товарів і послуг:

Особливого значення в макроекономіці набуває показник національного
доходу, що характеризує чистий доход суспільства і дорівнює сумі всіх
факторів виробництва. Національний доход покладено в основу валового
національного продукту і схематично взаємозв’язок між ВВП і ВНД можна
представити у такий спосіб (рис. 21):

Рис. 21. Розрахунок національного доходу

Сутність розподілу національного доходу

Національний доход — грошова форма частини чистого продукту або нова
вартість матеріальних благ і засобів їх виробництва. Національний доход
розподіляється на фонд нагромадження (додатковий продукт) і фонд
споживання (необхідний продукт). Графічно процес споживання можна подати
так (рис. 22):

Рис. 22. Процес формування споживання і нагромадження

Графіки споживання СС і нагромадження SS відображають взаємозв’язок між
прибутком і споживанням, а також прибутком і нагромадженням. Функція
споживання показує, що споживання зростає із зростанням прибутків,
причому частина прибутків йде на нагромадження, через що споживання
зростає повільніше за прибуток, тобто графік відхиляється від
бісектриси, що відповідає рівномірному зростанню. Якби графік споживання
співпадав з бісектрисою ОА, це означало б, що всі прибутки споживаються.
Ну відрізку графіку споживання від точки початку координат до точки Е
величина споживання перевищує величину прибутків, процес споживання
відбувається за рахунок майбутніх прибутків, тобто в борг. Для побудови
графіка нагромадження потрібно мати дані про обсяги споживання і боргів
на певний період, що аналізується.

Об’єктивні основи формування доходів населення

Економічний розвиток — основа життя населення країни. Рівень життя
народу є одним з основних критеріїв, що характеризує забезпеченість
населення матеріальними і духовними благами, показує ступінь задоволення
всебічних потреб людей (фізіологічних, духовних і соціальних). Існує
чимало показників рівня життя, одним з яких є доходи населення (рис.
23).

Формування доходів населення можна виразити такими формулами:

Дт + Дп+ Дм = Дф;

Дф + ? = Дв; Дв-Е(П + Оп) = Дч,

де ДА — доходи населення; Дт — дохід від трудової діяльності; Дп — дохід
від підприємницької діяльності; Дм — дохід від власності (рента,
дивіденди, проценти); ? — трансфертні виплати із суспільного сектору
(держави); Дв — валові доходи; Дч — чистий дохід; ? — податки; Оп — інші
обов’язкові платежі.

Дохід — це обсяг грошових надходжень за певний період часу. У
кількісному виразі доходи можна визначати як різницю між витратами праці
й капіталу на виробництво певного товару і виручкою від його продажу.
Існує кілька джерел формування доходів населення, які можна
класифікувати за різними ознаками:

• за пропозицією економічних ресурсів — заробітна плата, рента, орендна
плата, прибуток;

• за пропозицією грошей — позичкові проценти;

• за наявністю особливого статусу — пенсії, грошові допомоги, стипендії,
різні виплати;

• випадкові (епізодичні) — виграші, знахідки, спадщина і т. ін.

Первинні доходи одержують працівники матеріальної сфери, це і є
первинний розподіл національного доходу виробництва. Ці доходи можуть
існувати в таких формах: прибуток на капітал підприємства або фірми,
підприємницький дохід, рента, заробітна плата найманих працівників.

Прибуток — дохід суб’єкта ринку, що утворюється як різниця між загальним
доходом та загальними витратами фірми на виробництво продукції. Нині цей
вид доходу отримують не тільки підприємці, а й наймані працівники
завдяки розвинутій системі участі в розподілі прибутку (акції, які
випускає фірма).

Рис. 23. Класифікація доходів населення

Рента — це дохід власника землі. Вона та прибуток як джерела доходу
населення з часом набувають все більшого значення. В країнах Євросоюзу
питома вага заробітної плати у валовому внутрішньому продукті становить
61,3%, тоді як в Україні вона знизилася з 51,1 % у 1990 р. до 45,2 % у
1999 р.

Вторинні або похідні доходи одержують зайняті у галузях невиробничої
сфери — науці, освіті, охороні здоров’я, культурі, державних службах,
обороні країни тощо. До похідних доходів належать доходи, одержувані
підприємствами, установами, закладами і працівниками невиробничої сфери,
виплати із соціального страхування (пенсії, виплати у зв’язку з
безробіттям, допомога багатодітним сім’ям тощо), а також стипендії,
відсотки за вкладами, виграші в лотереї, за виграшними позиками та ін.

Розрізнять факторні, державні, колективні, особисті (індивідуальні),
сімейні, номінальні (валові), реальні та чисті доходи.

Державні доходи — це грошові або матеріальні ресурси, які надходять у
державне володіння внаслідок розподілу й перерозподілу національного
доходу, у результаті зовнішньоекономічної діяльності. Колективні
доходи—це доходи певних колективів підприємств, установ, закладів різних
форм власності — державних, акціонерних, кооперативних, муніципальних,
приватних та ін. Індивідуальні доходи — це доходи окремих осіб, вони є
засобом життєзабезпечення людини і необхідні для її різнобічного
розвитку як особистості. Джерелом особистих доходів можуть бути:
особиста праця, прибуток на капітал, рента, соціальні виплати з бюджету,
виграші в лотереї, за виграшними позиками та ін. Сімейні доходи — це
сукупні доходи всіх членів сім’ї, їх джерела й обсяги можуть бути
різними залежно від того, до якої соціальної верстви належать члени
певної сім’ї. Загалом можна виокремити три основні джерела сімейних
доходів: заробітна плата, доходи від власності й соціальні виплати з
державного бюджету. Слід розрізняти номінальні й реальні доходи.
Номінальні доходи характеризуються сумою грошових доходів, які одержує
працівник або сім’я загалом. Реальні доходи — це кількість різних
товарів і послуг, які можуть купити працівник або сім’я за свої грошові
доходи. Зрозуміло, що величина реальних доходів окремого індивіда або
сім’ї прямо пропорційна величині номінального (грошового) доходу й
обернено пропорційна рівню цін.

Функцією, яка характеризує формування доходів за їх складовими (без їх
принципового протистояння), є похідна функції споживання. В ній
зафіксовані моменти розподільчих і не розподільчих відносин (податки).
Цю функцію можна записати так:

де Уд — функція доходу.

На формування доходів населення впливають такі чинники:

• нівелюючі — складання заробітків членів сім’ї, пенсії пенсіонерів, які
живуть разом з дітьми, матеріальної допомоги, яку отримують непрацюючі
члени сім’ї;

• диференціюючі — наявність непрацездатних членів сім’ї, співвідношення
працюючих і непрацюючих членів сім’ї.

Крім того, залежно від джерел формування доходи можуть бути трудовими і
нетрудовими, при цьому нетрудові можуть бути законними — виграші,
аліменти, спадщина, пенсії.

Одержані доходи населення витрачає на купівлю продовольчих і
непродовольчих товарів, сплату податків, соціальне страхування,
комунальні платежі, платне медичне обслуговування, заощадження,
транспорт, дозвілля та ін.

Диференціація доходів населення

Частина доходів населення поступово перетворюється на предмети
споживання і різноманітні послуги. Саме на стадії споживання виявляється
диференціація доходів. Люди з різних причин не можуть отримувати
абсолютно однакові доходи. Водночас, як стверджує економічна теорія, не
можна допускати неконтрольованості диференціації доходів, оскільки це
може призвести до значної невиправданої поляризації суспільства, що може
мати політичні, соціальні й економічні негативні наслідки. З економічної
точки зору, суспільство не матиме можливості поповнювати потреби
економіки країни достатньою кількістю кваліфікованих фахівців, з
соціальної — загостряться соціальні протиріччя; з політичної — не можна
буде досягти політичної стабільності в суспільстві.

Диференціація доходів населення — важливий елемент внутрішньої політики
держави, і тому вона має контролювати цей процес, щоб забезпечити
соціально безпечний рівень у суспільстві. Диференціація доходів
визначається розвитком продуктивних сил і виробничих відносин і залежить
від економічних, демографічних і соціальних чинників. Диференціацію
доходів можна наочно показати через співвідношення рівнів матеріальної
забезпеченості 10 % найзаможні-ших і 10 % найменш забезпечених груп
населення (доцільний коефіцієнт). В Україні це співвідношення значно
зросло. Так, у 1992 р. воно становило 1 : (7,5-8,0), а вже у 1998 p. — 1
: 13,5. За даними Державної податкової адміністрації України, у 2000 р.
офіційно зареєстровано 40 мільйонерів. Наприклад, у Німеччині їх
чисельність на початок 2000 р. становила 365 тис. осіб.

Основною метою державного розподілу і перерозподілу ринкових доходів є
зменшення різкої диференціації доходів населення за рівнем доходів і
капіталу. Зміни у доходах в умовах перехідної економіки зумовлені
стрімким падінням реальних доходів населення, змінами в їх структурі,
зростанням диференціації доходів населення.

Список використаної літератури

Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.

Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.

Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристь, 2000. — 861 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Калиничева Г. И. Экономическая история: краткий конспект лекций. — К.:
МАУП, 1998. — 92 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1978. — 494 с.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020