.

Сутність зайнятості (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 3052
Скачать документ

Реферат на тему:

Сутність зайнятості.

Зайнятість: сутність і форми

Зайнятість населення — це економічна категорія, яку розглядають з двох
точок зору: зайнятість як економічне поняття і зайнятість як економічна
проблема.

Зайнятість населення як економічне поняття — це діяльність громадян, що
пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і, як правило,
приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення як
економічна проблема — це співвідношення чисельності працездатного
населення і зайнятого населення, яке характеризує ступінь використання
трудових ресурсів суспільства і ситуацію на ринку праці. Зайняте
населення — це громадяни, які працюють за наймом, виконуючи роботу
протягом повного або неповного робочого дня, а також ті, хто має роботу,
що оплачується, і це підтверджено відповідним договором, контрактом,
узгодженим документом тощо. Зайняте населення є активною частиною
трудових ресурсів, яка задіяна в суспільному виробництві. А зайнятість
показує ступінь участі працездатного населення в народному господарстві.

Зайнятість населення забезпечується державою за допомогою здійснення
активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його
потреб у добровільному виборі виду діяльності, а також стимулювання
створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни
вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством. Примусове
залучення до праці у будь-якій формі неприпустиме. Добровільна
незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до
адміністративної або кримінальної відповідальності.

Законом Україні “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. №
803-ХІІ (із змін, і доп.) (ст. 1) передбачено, що в Україні до зайнятого
населення належать громадяни, що проживають на території держави на
законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного
робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях
незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в
Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе
роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою
діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх
сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або
затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління
та громадських об’єднаннях; громадяни, які проходять строкову військову
службу або альтернативну (невійськову) службу; громадяни, які проходять
професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з
відривом від виробництва; учні загальноосвітніх шкіл і студенти вищих
закладів освіти; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово
проживають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням
діяльності посольств і місій.

Отже, із соціальної точки зору зайняті — це громадяни, які працюють
відповідно до своїх здібностей і вподобань і самостійно обрали місце
роботи.

Форми зайнятості населення класифікують за різними ознаками. Зайнятість
може бути стандартна і нестандартна, зареєстрована і не-зареєстрована
(рис. 31).

За тривалістю робочого часу зайнятість населення поділяють на повну і
неповну. Повна зайнятість — це діяльність протягом повного робочого дня
(тижня, сезону), яка приносить дохід у нормальних для певного регіону
розмірах. Неповна зайнятість — це зайнятість окремої людини протягом
неповного робочого часу або з неповною оплатою чи з неповною
ефективністю.

За даними про заробіток або про відпрацьований час розрізняють явну
(видиму) і приховану (невидиму) зайнятість. Явна неповна зайнятість — це
швидше статистичне поняття, така зайнятість вимірюється за допомогою
даних про заробітну плату, відпрацьований робочий час або у результаті
спеціальних вибіркових досліджень. Прихована повна (неповна) зайнятість
— це аналітичне поняття, яке відображає диспропорцію між робочою силою
та іншими факторами виробництва. Характерними ознаками прихованої повної
або неповної зайнятості можуть бути низькі доходи, неповне використання
професійної компетентності або низька продуктивність працівників.

За рівнем ефективності використання трудового потенціалу населення, за
суспільне корисним характером трудової діяльності виокремлюють
раціональну і нераціональну зайнятість.

Теорії зайнятості

В економічній науці існують такі теорії зайнятості: класична,
кейнсіанська, неокласична, монетаристська, інституціоналістська,
марксистська.

Класична теорія зайнятості XIX ст. пов’язана з іменами Д. Рікар-до, Дж.
Мілля та В. Петті. її автори вважали, що ринок має всі можливості для
ефективної кооперації усіх процесів, пов’язаних із зайнятістю,
забезпеченням повного використання ресурсів праці, якими володіє
суспільство. Держава не повинна втручатись у процеси, що відбуваються,
оскільки в ринкових умовах об’єктивні закони управляють економічними
явищами у суспільстві. Якщо у XIX ст. економіка країн розвивалася швидше
довільно, а не за конкретною моделлю, то сучасні процеси економічного
розвитку сформували певні вимоги до стратегій розвитку країн у ХХ-ХХІ
ст.

За теорією ДУК. Кейнса, ринок праці характеризується постійною
рівновагою. Основним регулятором зайнятості є держава, яка впливає на
сукупний попит на товари і послуги та на працю. Ціна є не регулятором
ринку праці, а результатом співвідношення між попитом і пропозицією.
Послідовники Дж. Кейнса пояснюють безробіття скороченням сукупного
попиту.

На відміну від кейнсіанців представники неокласичної теорії (А. Маршалл,
А. Пігу, Дж. Пері, Р. Холл та ін.) вважали, що ринок праці діє на основі
цінової рівноваги, тобто регулятором ринку є ціна робочої сили
(заробітна плата), яка регулює попит і пропозицію робочої сили. Якщо
попит перевищує пропозицію, працівники пропонують свої послуги за дедалі
більші ставки заробітної плати, і роботодавці змушені платити заробітну
плату, вищу за ринкову. У такий спосіб установлюється рівновага,
підвищується зайнятість населення.

Монетаризм (?. Фрідмен, ?. Маклуп, Л. Роббінс та ін.) ґрунтується на
необхідності “природного” рівня безробіття, жорсткої структури цін на
робочу силу. Представники цієї концепції вважають, що досягнення
ринкової стабільності і рівноваги можливе в умовах вільної конкуренції
на ринку з гнучкими цінами і заробітною платою, без втручання держави і
профспілок. Урівноваженню ринку, на їх думку, може сприяти використання
механізму грошово-кредитної політики (облікова ставка центрального
банку, розміри обов’язкових резервів комерційних банків на рахунках
центрального банку).

Інституціоналістська теорія пояснює характер зайнятості особливостями
динаміки окремих галузей і професійно-демографічних груп. Особлива увага
приділяється не макроекономічному аналізові ринку праці, а аналізу
професійних структур і галузевих відмінностей у структурі робочої сили,
рівнях заробітної плати.

Марксистська теорія наголошує, що зайнятість населення визначається
загальними ринковими закономірностями. Згідно з цією теорією, товар
“робоча сила” в процесі праці створює вартість, а вартість усіх інших
ресурсів лише переноситься на нову вартість працею. Окрім того, робоча
сила як товар впливає на співвідношення попиту і пропозиції та на свою
ринкову ціну.

Кожна з теорій зайнятості має свої позитивні, негативні або дискусійні
моменти, з якими можна погоджуватись або ні.

Повна зайнятість

Під повною зайнятістю Дж. Кейнс розумів таку зайнятість, при якій попит
на працю дорівнює його пропозиції, тобто це не 100-від-соткова
зайнятість. Він вважав, що коли зайнятість перевищує такий нормальний
рівень, то виникає інфляція. На думку М. Фрідмена, 100-відсоткова
зайнятість неможлива, оскільки структурне і фрикційне безробіття
неминучі. Вони становлять природний рівень безробіття, який у будь-якій
країні становить 4-7 %. Отже, повна зайнятість — це така кількість
зайнятих, з якої вирахувано чисельність непрацюючих через структурне та
фрикційне безробіття. Природний рівень безробіття наприкінці 80-х років
в країнах Західної Європи становив 7 %. Якщо безробіття перевищує цей
рівень, то кажуть про неповну зайнятість і про те, що економічна система
дає перебої.

Повна зайнятість — це не лише діяльність протягом повного робочого дня
(тижня, сезону), яка приносить дохід, що влаштовує людину, а й стан
економіки, за якого кількість вакансій відповідає чисельності
безробітних або перевищує його (тобто такий стан, за якого немає
незайнятих, які бажають працювати). У разі повної зайнятості рівень
безробіття дорівнює сумі структурного і фрикційного безробіття. Такий
рівень повної зайнятості називається природним безробіттям. За ринкової
економіки це не рівень залучення працездатного населення до суспільного
виробництва, а принцип, що відображає право всіх громадян на працю й
освіту, підкріплене зобов’язанням держави перед своїми громадянами
забезпечувати всіх бажаючих працею.

А. Оукен сформулював закон, відповідно до якого між рівнем безробіття і
реальним обсягом валового внутрішнього продукту існує обернена
залежність: зниження безробіття на один відсотковий пункт щодо його
природного рівня дає додатковий приріст реального ВВП приблизно на 2-2,5
% і навпаки. Число 2 або 2,5 носить назву коефіцієнта Оукена. Закон
Оукена показує взаємозв’язок використання трудового потенціалу країни і
віддачі залучених ресурсів (ефективності виробництва).

Трудовий потенціал — це можливість країни залучити до трудової
діяльності працездатне населення для виробництва товарів і надання
різноманітних послуг. Кількісно він складається із зайнятих і
безробітних, які на певний момент не мають роботи, але бажають її
одержати. Ефективність виробництва — це доцільне використання всіх
виробничих ресурсів, якісна характеристика господарювання на всіх рівнях
управління. Коли йдеться про ефективність виробництва, то мається на
увазі ступінь використання виробничого потенціалу, тобто співвідношення
між витратами і результатами. І що більший розрив між отриманими
результатами та витратами на їх отримання, то ефективніше працює
економіка країни або суб’єкт ринкових відносин.

Зайнятість і відтворення робочої сили

Використання робочої сили в процесі праці передбачає її відтворення, яке
перебуває у взаємозв’язку з відтворенням суспільного продукту.
Відтворення робочої сили поділяється на окремі фази: формування і
відшкодування, розподілу й перерозподілу, оптимального використання.

Фаза формування і відшкодування — це природне відтворення, тобто
народження людей і досягнення ними згодом працездатного віку, а також
відновлення здатності до праці у зайнятих працівників і досягнення
задоволення потреб членів суспільства. Для цього необхідні продукти
харчування, одяг, житло, заклади освіти і культури, а також вся
інфраструктура сучасного існування людини (транспорт, зв’язок тощо);
можливість здобути освіту, одержати спеціальність й певну трудову
кваліфікацію. Ця фаза передбачає наявність і ефективне функціонування
усіх сфер організації соціального життя — політичної, економічної і
духовної.

Фаза розподілу й перерозподілу — це розподіл робочої сили за видами
робіт, родом діяльності, а також за організаціями, підприємствами,
районами, регіонами, країнами. У системі ринкової економіки потреба у
робочій силі забезпечується ринком праці, перерозподіл її здійснюється
відповідно до попиту і пропозиції також на ринку праці. Отже, мета цієї
фази — забезпечення найефективнішої зайнятості працездатного населення,
оптимальний розподіл і перерозподіл кваліфікованої робочої сили.

Фаза оптимального використання — це реалізація здібностей економічно
активного населення до творчої праці на підприємствах, в організаціях і
в економіці загалом. Тут основна проблема полягає у забезпеченні
зайнятості населення і в ефективному використанні трудових ресурсів.

Усі фази органічно пов’язані між собою.

Також розрізняють екстенсивне та інтенсивне відтворення робочої сили.
Екстенсивне відтворення означає збільшення чисельності трудових ресурсів
в окремих регіонах і в країні загалом без зміни їх якісних
характеристик. Інтенсивне відтворення трудових ресурсів пов’язане зі
зміною їх якості, це зростання освітнього рівня працівників, їх
кваліфікації, фізичних і розумових здібностей тощо. Екстенсивне та
інтенсивне відтворення робочої сили взаємно доповнюють одне одного.

Неповна зайнятість

У сучасних умовах у багатьох країнах світу загрозливих розмірів набула
неповна зайнятість і особливо прихована неповна зайнятість. Неповна
зайнятість є протилежністю повної зайнятості і характеризується неповною
оплатою праці або зайнятістю неповний робочий день (тиждень). Неповна
зайнятість може бути явною або прихованою.

Явна неповна зайнятість зумовлена здебільшого соціальними причинами.
Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про
заробіток, відпрацьований час або за допомогою спеціальних вибіркових
обстежень. Прихована неповна зайнятість відображає порушення рівноваги
між робочою силою та іншими факторами виробництва. Вона пов’язана,
зокрема, із зменшенням обсягів виробництва, кризою в економіці і
виявляється в низьких доходах населення, у низькій продуктивності праці.
В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом
і становить значний відсоток серед безробітних. Основні причини неповної
зайнятості: економічна нестабільність в умовах трансформації до ринкової
форми організації господарства, які породжують безробіття. Неповна
зайнятість зумовлює розорення частини підприємств, нагромадження
капіталу, що спричиняє диспропорцію у динаміці нагромадження та
інвестування. Нерівномірність інвестування тісно пов’язана із станом
податкової системи, що призводить до циклічного характеру виробництва, а
відповідно і до змін у динаміці працевлаштованих.

Ситуація, що склалась на ринку праці в Україні у 2000 p., свідчить про
те, що з кожних 100 безробітних, які перебували на обліку, 52 раніше
були робітниками, 32 — службовцями. Рівень зареєстрованого безробіття
загалом по країні починаючи з травня 2000 р. має тенденцію до скорочення
і на 1 січня 2001 р. становив 4,2 % працездатного населення
працездатного віку, на 1 листопада 2002 р. — 3,6 %. Динаміку цього
показника у 1999-2000 pp. наведено на рис. 32 у відсотках до
працездатного населення працездатного віку, на 1 число відповідного
місяця.

Рівень безробіття розраховується за такою формулою

Незважаючи на загальну тенденцію скорочення рівня безробіття, ситуація у
цій сфері у сільській і міській місцевості була неоднаковою. На тлі
загального зниження цього показника в міській місцевості спостерігалося
його зростання в сільській. Наприклад, кількість вільних робочих місць і
вакансій по Україні загалом за 2000 р. збільшилась у 1,3 разу (від 50,7
тис. на 1 січня 2000 р. до 68,7 тис. осіб на 1 січня 2001 p.).

Рис. 32. Динаміка зареєстрованого безробіття в Україні

Як наслідок навантаження на вільні робочі місця за рік зменшилося
відповідно з 24 до 17 осіб. При цьому навантаження на одне вільне робоче
місце відповідних категорій працівників за зазначений період також
зменшилось: на посади працівників — з 18 до 13 осіб, службовців — з ЗО
до 23, на посади, що не потребують спеціальної підготовки, — з 54 до 48
осіб. Слід зауважити, що впродовж зазначеного періоду навантаження на
одне вільне робоче місце у сільському господарстві значно збільшилося.

Список використаної літератури

Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.

Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.

Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.

Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.

Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.

Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.

Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.

Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.

Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.

Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.

Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підруч. / За ред. ?.
?. Климка, В. ?. Нестеренка. — К.: Вища шк.; Знання, 1997. — 743 с.

Петти У. Экономические и статистические работы. — ?., 1940. — 324с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020