Реферат на тему:
Тіньова економіка
Тіньова економіка — досить складне явище, яке може включати: •
діяльність, що здійснюється здебільшого в рамках закону, але не
реєструється органами державного регулювання економіки, не
відображається в її статистиці, а отже, залишається за межами прямого
впливу регулюючих заходів. Це переважно дрібний та/або спорадичний
приватний бізнес. Наприклад, у сфері зовнішньоекономічної діяльності він
пов’язаний з торговельними операціями, здійснюваними неорганізованими
“човниками”, або з наданням певних видів послуг (науково-технічних,
юридичних, освітніх, консультаційних тощо) фізичними особами, які не
здійснюють самостійної підприємницької діяльності;
• діяльність, яка за своєю суттю є кримінальною й охоплює незаконні, не
санкціоновані державою види діяльності (незаконна торгівля зброєю,
наркотичними і психотропними речовинами, шахрайські операції з цінними
паперами і коштами, нелегальний вивіз капіталу, контрабандний імпорт
тощо);
• діяльність, яка в принципі є легальною, але здійснюється методами, що
перебувають поза законом (без обов’язкової реєстрації підприємств, без
подання обов’язкової звітності і без сплати податків).
За своєю суспільно-економічною природою тіньова економіка — це результат
порушення рівноваги між суб’єктами держави щодо створення і розподілу
продукту, яке відбулося внаслідок такої дерегуляції економіки, що
порушила паритетність розвитку окремих її сфер і, відповідно, баланс
інтересів суб’єктів господарювання.
Економічний зміст тіньової економіки полягає в тому, що це найчастіше —
високодохідна (високоприбуткова) сфера діяльності, норма прибутку якої
компенсує окремим громадянам або групі людей матеріальні витрати та
моральні збитки від ризиків з її здійснення. Вона не контролюється
державою, не враховується офіційною статистикою, внаслідок чого її
обсяги не включаються у валовий внутрішній продукт і не оподатковуються.
Тіньова економіка є джерелом незаконного привласнення частини
результатів суспільної праці у вигляді прибутку, майна, цінних паперів
тощо з метою збагачення або збільшення легально отриманих доходів
(прибутків).
Нині в Україні фактично завершується процес реструктуризації тіньової
економічної діяльності в масштабах держави. Така діяльність зберігається
як обов’язковий елемент функціонування економіки держави й
обслуговування економічних і політичних інтересів певних структур.
Відбулася трансформація тіньового сектору економіки, яка працює в умовах
панування застарілої доктрини загального одержавлення власності,
планового господарства та адміністративно-командних форм управління, в
тіньовий сектор, що функціонує в умовах ринкової економіки та приватної
власності. Змінилися лише форми і методи тіньової економічної діяльності
і їх питома вага в тіньовому обігу.
Основні види тіньової економічної діяльності, характерні для сучасного
етапу розвитку України:
• приховування реальних доходів громадян і прибутків підприємств від
оподаткування;
• вилучення різниці між звітними І реальними цінами на товари І послуги
у разі їх реалізації;
• нелегальний вивіз капіталів;
• корупція;
• випуск і реалізація неврахованої продукції і надання неврахованих
послуг;
• нелегальні зовнішньоекономічні операції (контрабанда);
• нелегальні валютні операції;
• кримінальний промисел;
• фінансове шахрайство;
• дрібні розкрадання на підприємствах і в установах;
• незаконна приватизація державної власності. Послідовність розміщення
видів тіньової діяльності відображає їх питому вагу і поширеність у
тіньовому секторі економіки. В нових умовах, що складаються в Україні,
багато видів тіньової діяльності або зовсім втратили свою актуальність і
зовнішню атрибутику (приписки, спекуляція, цеховики) і замінені новими
формами, або їх частка в загальному тіньовому обігу скоротилася (дрібні
розкрадання в держсекторі, порушення в торгівлі і громадському
харчуванні). З існуючих раніше видів тіньової економічної діяльності
значно зросли кількісно і якісно такі явища, як корупція держслужбовців
і кримінальний промисел (рекет, наркобізнес, організована проституція,
розкрадання і грабежі). До реструктуризації та зростання тіньового
сектору економіки призвела заміна одних спонукальних мотивів іншими, що
відбувалася на тлі посилення соціально-економічної кризи, правової і
політичної дезорієнтації населення.
Основні причини тотальної тінізації економіки України:
• зацікавленість окремих представників державного апарату в існуванні
тіньової економіки і в отриманні тіньових доходів;
• потужний податковий прес, що призводить до зменшення зацікавленості
юридичних і фізичних осіб у легальній економічній діяльності;
• правовий нігілізм значної частини представників державної влади і
соціальних верств населення, відсутність стабільного і збалансованого
законодавства;
• посилення діяльності кримінальних структур, інтеграція організованої
злочинності із суб’єктами економічної діяльності;
• незахищеність громадян і підприємств від посягань злочинних формувань
і встановлення контролю кримінальних структур за їх діяльністю;
• правова незахищеність суб’єктів економічної діяльності від зловживань,
утисків, протидії і вимагань з боку представників різних структур і
рівнів держапарату;
• низький рівень оплати праці всіх категорій держслужбовців і
працівників бюджетної сфери;
• соціально-економічна криза, неритмічна робота великої кількості
підприємств, затримки в оплаті праці, зростання безробіття, відсутність
соціального захисту населення;
• відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;
• міждержавна інтеграція тіньового сектору економіки і суб’єктів
тіньової економічної діяльності;
• келійність організації та здійснення приватизації економічно
перспективних об’єктів, ігнорування конкурентності і доступності
приватизації для легальних капіталів (у тому числі й іноземних);
• втрата історичних традицій, недотримання моральних і етичних норм
кодексу підприємницької та робочої честі, неповажання приватної
власності.
Домінуючими причинами посилення тіньового сектору економіки на різних
етапах розвитку держави є звуження мотивації у фізичних і юридичних осіб
до економічної діяльності у легальному секторі економіки. Усунення
тотального контролю за всіма громадянами, що існував за комуністичному
режиму, призвело до хаотичного, неконтрольованого, вибухового зростання
масштабів і впливу тіньового сектору економіки. Реструктуризація
тіньової економіки не змінила сутності цього явища. Відсутність реальних
механізмів, здатних обмежити її зростання, призвели до того, що тіньова
економіка залишається альтернативною економіці легальній, і посилення
першої може здійснюватися тільки за рахунок послаблення другої.
Наслідком цього стала безрезультатність численних спроб стабілізації
економіки держави, що зводились лише до різних спроб впливу на її
офіційну складову. Серйозний аналіз процесів і тенденцій, що відбувалися
в тіньовому секторі, підмінявся традиційними, характерними ще для
соціалістичного ладу закликами до непримиренної боротьби з тіньовою
економікою і тіньовиками.
Втім, така боротьба ніяк не обмежувала розростання тіньової економіки до
тотальних масштабів. Легальний сектор економіки продовжував швидко
руйнуватися, призводячи до наростання соціально-економічної
дестабілізації. Разом з руйнуванням економіки руйнувалися правові та
морально-етичні основи суспільства. Зневажання законів, кримшалізащя
економічних І соціально-політичних відносин стали нормою функціонування
молодої держави.
Негативне ставлення багатьох громадян до держапарату і до створеного в
країні економічного ладу поширюється на всю державу загалом. Значна
частина населення країни почала поліпшувати своє становище не без впливу
певних політичних сил за допомогою незаконних способів. Тотальна
тінізація загрожує не лише наближенням економічної катастрофи, а й
розколом нації, втратою державою незалежності.
Масштаби тіньової економіки
Нагромаджений у цій сфері досвід свідчить, що механічне підсумовування
джерел доходів тіньової економіки і прямих розкрадань неприпустиме.
Кількісну оцінку правомірно давати тільки тому, що об’єднане
соціально-економічним змістом. Враховуючи різнорідність елементів
тіньової економіки, їх підсумовування не дає будь-яких підстав до
серйозних висновків щодо процесів, які відбуваються у народному
господарстві. Глобальні оцінки можуть бути зроблені лише за наявності
допущень, що носять вельми умовний характер, і використовувати їх
потрібно також дуже обережно. Про це, зокрема, свідчать і дослідження
тіньової економіки на Заході, характер оцінок яких досить умовний.
Загальновідомо, що найглибше коріння тіньова економіка пустила в Італії,
де її масштаби оцінюються від 20 до 34 % ВНП, у США у цій сфері
створюється 1/10 ВНП, в Англії — 1/12 ВНП, у межах колишнього СРСР
(наприкінці 80-х років) на тіньову економіку працювали ЗО % працюючих
(згідно з розрахунками західних фахівців). Критичним для господарства
країни є щорічний обіг у сфері тіньового сектору на рівні 15-35 % ВНП.
Якщо обіг підпільного бізнесу перевищує 1/3 ВНП, а кількість працюючих
на нього — 40 % зайнятих, то економіка втрачає керованість.
Виходячи з того, що тінізація економіки в Україні набула тотального
характеру й охопила майже всю матеріальну сферу, експерти Українського
центру економічних і політичних досліджень вважають, що визначення
обсягів тіньового сектору повинно ґрунтуватися на врахуванні комплексу
параметрів. Розрахунки, здійснені на основі відповідної комплексної
методики, дають змогу визначити обсяг тіньової економіки в Україні у
межах 60 % ВВП.
Національне багатство: сутність і структура
Необхідною умовою розширення суспільного виробництва, поліпшення рівня
життя його громадян є національне багатство країни.
Національне багатство — це сукупність усіх нагромаджених матеріальних і
духовних благ, якими володіє суспільство, країна. До економічних благ
належать блага, створені працею попередніх і нинішнього поколінь людей,
а також задіяні у процесі виробництва природні ресурси.
Природні ресурси є невіддільною складовою національного багатства й
умовою його постійної відтворюваності. Природне багатство розглядається
в складі національного багатства, оскільки воно включається в процес
виробництва суспільного продукту.
Національне багатство складається з двох елементів: виробничого та
споживчого (невиробничого) фондів.
Виробничий фонд національного багатства включає основні виробничі фонди,
до яких належать засоби праці (машини, устаткування, будівлі виробничого
призначення); оборотні виробничі фонди і запаси матеріальних оборотних
фондів, які складаються з предметів праці, що пройшли обробку (сировина,
паливо, матеріали); державні резерви засобів виробництва; природні
ресурси, які беруть участь у виробничому процесі (землі
сільськогосподарських угідь, ліси, корисні копалини, водні ресурси та
інші природні ресурси).
Споживчий (невиробничий) фонд національного багатства складається з
фонду споживання населення і суспільного споживчого фонду.
До фонду споживання населення належать: особисте (споживче) майно
населення (житловий фонд); засоби виробництва, які перебувають у
власності населення; предмети короткострокового (готова продукція) і
довгострокового користування.
Суспільний споживчий фонд складається з невиробничих фондів суспільства,
тобто основних фондів соціальної сфери, до яких належать фонди наукових,
культурно-освітніх закладів, управління, фінансової системи, громадських
організацій, а також державні резерви і запаси предметів споживання;
матеріальні запаси для потреб оборони.
Структура національного багатства країни не є сталою, під впливом певних
чинників вона може значно змінюватись. Наприклад, науково-технічний
прогрес викликає оновлення основних виробничих фондів, впровадження
новітніх технологій та інновацій. Поліпшення показників рівня життя
населення країни приводить до зростання невиробничої частки
національного багатства, що виявляється в збільшенні предметів
довгострокового користування і запасів продукції у населення, зростанні
кількості закладів освіти та охорони здоров’я.
Ефективне використання і збільшення національного багатства сприяють
подальшому розвиткові суспільства, зростанню добробуту його громадян.
Список використаної літератури
Борисов Е. Ф. Экономическая теория. — М.: Юристь, 1999. — 568 с.
Бутук А. И. Экономическая теория. — К.: Вікар, 2000. — 301 с.
Всемирная история экономической мысли: В 6 т. — М.: Мысль, 1987.
Гальчинський А. С., Єщенко П. С., ПалкінЮ. І. Основи економічних знань:
Навч. посіб. — К.: Вища шк., 1999. — 403 с.
Дзюбик С. Д., Ривок О. П. Основи економічної теорії. — К.: Основи, 1994.
— 297 с.
Економічна теорія: Політекономія: Підруч. / За ред. В. Д. Бази-левича. —
К.: Знання-Прес, 2001. — 581 с.
Иохин В. Я. Экономическая теория: Учебник. — М.: Юристь, 2000. — 861 с.
Історія економічних учень: Підруч. / За ред. Л. Я. Корнейчук, ?. О.
Татаренко. — К.: Вид-во КНЕУ, 1999. — 564 с.
Калиничева Г. И. Экономическая история: краткий конспект лекций. — К.:
МАУП, 1998. — 92 с.
Коуз Р. Фирма, рынок и право. — М., 1993.
КейнсДж. М. Общая теория занятости, процента и денег: Пер. с англ. — М.:
Прогресс, 1978. — 494 с.
Котлер Ф. Основы маркетинга: Пер. с англ. — М.: Прогресс, 1990.— 311с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
