Реферат на тему:
Теорії потреб
Економічна теорія ґрунтується на методологічному положенні, згідно з
яким найкращою гарантією відтворювального застосування
народногосподарських ресурсів є визнання суспільних потреб метою
виробництва. У маркетингу центральним завданням є визначення,
виокремлення незадоволених потреб. Цей аспект управлінської діяльності
суспільства тісно пов’язаний з психологією.
Американський професор психології А. Маслоу є автором теорії мотивації і
моделі ієрархії суспільних потреб (табл. 2). Він прагнув з’ясувати, що
саме потрібно людині, щоб мати найкращі можливості для розвитку. Вчений
висунув гіпотезу про наявність в індивідів низки потреб, які дають змогу
мотивувати необхідність їх задоволення в певний момент часу. Нижчі
потреби, що утворюють фундамент ієрархії, домінують доти, доки вони хоча
б частково незадоволені. Згодом нормальні індивіди звертають увагу на
задоволення потреб наступного рівня і так далі, наближуючись до “епохи”
домінування потреб найвищого рівня. Згадану ієрархію можна подати так:
самоак-туалізація, самоповага, належність і любов, безпека, фізіологічні
потреби. Разом з тим А. Маслоу застерігав стосовно омани, що нові
потреби виникають лише після повного задоволення попередніх. Він вважав,
що потреби нормальних людей можуть бути водночас частково задоволеними і
частково незадоволеними. Точніша характеристика ієрархічної будови
потреб полягає у визначенні ступеня задоволення потреб на її рівнях.
А. Маслоу зазначав, що людину можна мотивувати до задоволення тих
потреб, які найважливіші для неї у певний момент життя, і пропонував
опис її бажань (прагнень). Нагальність певної потреби людини може
залежати від ступеня задоволення потреб нижчого рівня. Вчений
наголошував особливе значення фізіологічних потреб, які, він вважав,
більшість індивідів прагнутиме задовольнити насамперед. Потреба у
самоактуалізації задовольняється останньою і найрідше, хоча дослідник
спостерігав і винятки з цього правила.
Теорія А. Маслоу дещо відрізняється від концепції Б. Скіннера, який
вважав, що мотивувати індивідів до виконання певних дій можна за
допомогою заохочення або покарання. Винагорода, яку одержують індивіди,
дає змогу людям задовольнити свої конкретні потреби. А. Маслоу
дотримувався іншої думки щодо прагнення індивідів наситити потреби за
допомогою конкретних дій. Людина задовольняє потреби прямо, на основі
адекватної поведінки. Обидва теоретики вважали, що регулювання поведінки
індивіда передбачає значні й відчутні зміни сукупності обставин. Б.
Скіннер зазначав, що такої зміни можна досягти, використовуючи різні
форми позитивного підкріплення, тоді як А. Маслоу вважав, що ті, хто
прагнуть вплинути на поведінку людини, мають забезпечити відповідні
умови, даючи індивіду можливість задовольнити особисті потреби за
допомогою певної діяльності.
Таблиця 2
Ієрархія потреб і способи їх задоволення за А. Маслоу
Потреби Спосіб задоволення
Фізіологічні Гарні умови праці Стабільна заробітна плата
Безпеки Висока пенсія, що не передбачає внесків у період трудової
діяльності Безпечні умови праці Політика зайнятості не передбачає
скорочення штатів Оплата лікарняних листків непрацездатності
У відносинах належності Спортивні та соціальні клуби (місцеві і
національні) Вечірні прийоми в офісі Відсутність перешкод для заняття
неформальною діяльністю
Самоповаги Престижність роботи Кар’єрне зростання
Самоактуалізації Можливість кар’єрного зростання (постійна й досить
швидка) Виділення коштів і надання часу для здобуття подальшої освіти
Популярна теорія А. Маслоу не стала беззастережною, її ієрархію мотивів
узяв під деякий сумнів К. Алдерфер, перевіривши основні положення теорії
А. Маслоу за допомогою анкетування й опитувань, здійснених у різних
організаціях (виробничій компанії, двох коледжах, школі, банку). К.
Алдерфера насамперед цікавила проблема виокремлення первинних потреб
людини, тобто природних потреб живого організму. Вчений зосереджував
увагу на задоволенні потреб, пов’язаних із внутрішнім станом індивіда,
який одержав щось, до чого він прагнув. Фрустрація, розчарування
протилежні задоволенню, ці почуття відчуває індивід, який не може
досягти певної усвідомленої мети.
Потреби існування, відображаючи індивідуальні вимоги людини до обміну
енергією з її джерелами у зовнішньому середовищі, включають у себе різні
форми матеріальних і фізичних (фізіологічних) бажань. Так, почуття
голоду і спраги відображають нестачу (дефіцит) засобів існування.
Зарплата й різного роду вигоди — це засоби задоволення потреб за
допомогою одержання їх достатньої кількості на основі матеріальних
вимог. Потреби взаємозв’язків включають стосунки людини з іншими
індивідами і групами — членами сім’ї, колегами, керівництвом,
підлеглими, постійними клієнтами тощо. Людина задовольняє потреби
взаємозв’язків, коли ділиться з іншими людьми власними думками і
почуттями. Істотною умовою їх насичення є взаємність цього процесу,
прагнення до порозуміння. До елементів процесу задоволення потреб
взаємозв’язків належать схвалення, підтвердження і правильне розуміння.
Потреби зростання спонукають індивіда до творчості або взаємодії щодо
себе чи зовнішнього середовища, їх задоволенню сприяє передбачуване або
ймовірне використання всіх наявних у людини навичок практичного
розв’язання проблем. Зростання насичених потреб дає змогу людині відчути
власну компетентність й визначити реальні можливості повного розкриття
своїх здібностей.
К. Алдерфер довів, що його формулювання потреб значно відрізняються від
визначень А. Маслоу (табл. 3). Учений висловив теоретичну гіпотезу, що
виокремлені ним групи потреб практично відчуває кожна людина, хоч і
неоднаковою мірою. Він наголошував на відсутності ієрархічної структури
потреб, але зауважував, що задоволення потреб нижчого рівня впливає на
бажання вищого рівня і навпаки. Основна відмінність його теорії і теорії
А. Маслоу — відмова від ієрархії потреб. Учений висуває гіпотезу, що у
разі незадоволення потреб вищого рівня на перший план виходить бажання
нижчого рівня, навіть коли воно насичене повністю. А. Маслоу, навпаки,
вважав, що задоволення потреби означає, що вона перестає бути мотивом
людської діяльності. Якщо А. Маслоу бачив індивіда, який рухається
нагору драбиною ієрархії потреб, то К. Алдерфер аналізував дії людей, в
яких у міру зміни умов наперед виходить одна з трьох основних потреб.
Таблиця З Порівняння концепцій А. Маслоу і К. Алдерфера
Потреби, виокремлені А. Маслоу Потреби, виокремлені К. Алдерфером
Фізіологічні
Безпеки (матеріальні) Суттєві
Безпеки (міжособові)
Любові (належності)
Поваги (міжособові) Взаємозв’язку
Поваги (самоутвердження) Самоактуалізації Зростання
Емпіричним шляхом перевірити положення обох теорій, звичайно, важко,
оскільки вірогідно виявити факт задоволення індивідом своїх потреб
практично неможливо. Цінність теоретичних підходів А. Маслоу і К.
Алдерфера до аналізу суспільних потреб полягає в тому, що вони
ініціювали перегляд попередніх теоретичних уявлень (коли як спонукальний
мотив людини розглядалася єдина потреба) і висунули гіпотезу про
можливість задоволення працюючим індивідом взаємозв’язаного комплексу
потреб.
Заслуговує на увагу і підхід іншого вченого Д. Макклеланда до
класифікації потреб, який виокремив три категорії людських потреб:
• приєднання — потреба в налагодженні і підтриманні міжособо-вих
відносин;
• влади — потреба у навичках впливу і встановлення контролю за вчинками
(діями) інших людей, впливу на перебіг подій;
• досягнення — потреба брати на себе особисту відповідальність і
домагатися успішного виконання завдань.
Важливість цих категорій для людини була оцінена за допомогою обробки
даних тематичних тестів, що дало змогу розкрити відносну важливість
мотивів приєднання, влади і досягнення для індивідів.
Широко популярна і теорія мотивації Ф. Герцберга, розроблена на основі
аналізу результатів опитування 200 інженерів і бухгалтерів про досвід
роботи. Вивчалися емоційні реакції щодо успіхів, невдач тощо в роботі
опитуваних. Аналіз одержаних результатів дав змогу дійти висновку, що
позитивні емоції щодо роботи виникали під впливом таких чинників:
• досягнення;
• визнання;
• робота як така;
• відповідальність;
• кар’єрне зростання.
Роль зазначених факторів у формуванні (виникненні) негативних щодо
роботи почуттів була незначною. Виявилося, що негативні емоції були
спричинені: політикою компанії й адмініструванням; інспекціями і
контролем; рівнем заробітної плати; між особистісними стосунками;
умовами праці. Вчений дійшов висновку, що можна виокремити фактори, які
викликають задоволення виконуваною роботою, і ті, що спричиняють
невдоволення працею. Теорія одержала назву двосекторної. Втім, її автор
зазначав, що концепції задоволення працею і незадоволення нею є не
протилежними, а самостійними напрямами, оскільки розглядувані в них
фактори не мають нічого спільного. Теорія Ф. Герцберга спонукала
менеджмент багатьох організацій до перегляду налагодження процесу праці
з точки зору підвищення рівня її продуктивності.
У своїх працях Б. Шамір аналізує вузькі місця і недоліки традиційних
теорій мотивації, зазначаючи надмірно індивідуалістичний та
інструментальний характер мотивації щодо задоволення потреб. Предмет
більшості теорій — потреби, інтереси, поведінка індивіда — прагне
максимізувати особисті вигоди трудової діяльності. Учений пропонує як
доповнення до визнаних теорій мотивації повнішу теорію самоконцепції, в
якій основну увагу приділено не цілям, а можливостям індивідів за
допомогою роботи в організації посісти певне суспільне становище. Тобто
дослідник пропонує змінити точку, з якої розглядається поведінка людини,
що дасть можливість створити точнішу модель. Б. Шамір вважає, що питання
про те, як поведінка людини сприяє досягненню нею цілей, уже не
становить інтересу.
Учений пропонує кілька гіпотез:
• людина орієнтована не лише на цілі, а й на самовираження;
• людина мотивована до утвердження і підвищення самоповаги;
• людина мотивована до збереження і посилення почуття самоцілісності;
• людина знаходить своє місце у визнаній суспільством категорійній
системі, тобто відбувається процес ототожнення;
• людина у своїй поведінці далеко не завжди керується чіткими
сподіваннями або певними цілями.
Теорія самоконцепції не є універсальною. Вона найбільш адекватна щодо
індивідів, які розглядають працю як одну з можливостей вираження власної
індивідуальності, і менш придатна для тих, хто ставиться до роботи, як
до одного з інструментів задоволення інших потреб. Запропонована Б.
Шаміром концепція пояснює загальну мотивацію до праці, доповнює
попередні теоретичні побудови мотивації, дає змогу визначити тип
поведінки, вигідний насамперед організації, а не приватним інтересам
індивідів. У центрі уваги теорії —
засоби залучення людини до праці, зумовлені цінностями і виявом
індивідуальності. Б. Шамір зазначає, що теорія самоконцепції набагато
ширша, ніж інструментальна градація індивідуальних потреб людей у
короткочасному періоді. Вона також пов’язана з трансформаційними
теоріями керівництва, згідно з якими лідер має можливість дати індивідам
свободу дій, спрямованих на втілення власної мрії і задоволення
нагальних потреб.
Заслуговують на увагу теоретичні міркування Д. Макгрегора щодо
передбачень у менеджменті, спрямовані на підвищення результативності
управлінських дій з урахуванням знань про поведінку людини. Вчений
вважає, що незабаром повинна з’явитися “нова теорія управління людськими
ресурсами”, яка має інтегрувати цілі організації та індивідуумів.
Існують індивідуальні та національні відмінності у структурі потреб, які
варто враховувати в роботі суб’єктів господарювання на різних
структурних рівнях.
Види економічних інтересів
Економічні відносини виявляються як інтереси, їх економічна
різноманітність становить елемент майнових відносин. Економічний інтерес
є сукупністю тих потреб певного суб’єкта господарювання, реалізація яких
забезпечує відтворювальну діяльність. Носієм економічних інтересів може
бути лише власник (володар) благ. Наприклад, раб в античному світі не
міг представляти економічні інтереси, оскільки не володів благами, і сам
був власністю господаря. Різні власники мають різні за змістом
економічні інтереси, оскільки володіють або розпоряджаються різними
благами: засобами виробництва, ресурсами праці, продуктами споживання
або всіма згаданими об’єктами разом. Пізнати економічні інтереси та їх
об’єкти можна, лише розкриваючи сутність суб’єктів системи економічних
відносин. Суб’єктами таких відносин є фізичні та юридичні особи.
Інтереси суб’єкта органічно пов’язані з системою його цінностей. Ті або
інші об’єкти, засоби й умови набувають цінності лише тому, що на них
спрямовано чийсь інтерес. Інтереси економічних суб’єктів мінливі. Варто
змінити виконувані суб’єктами функціональні ролі у системі економічних
відносин і можна виявити зміни у їх поведінці, навіть якщо змінюється
лише посада, яку обіймають ці суб’єкти. Отже, економічними інтересами
можна управляти, змінюючи, зокрема, структуру економічних відносин,
склад і характер їх ролей.
Економічні інтереси — це вияв виробничих відносин у вигляді свідомої
цілеспрямованої діяльності людини в суспільному виробництві для
задоволення своїх потреб відповідно до об’єктивних умов і вимог
об’єктивних економічних законів. Об’єктивні умови задоволення потреб і
реалізації інтересів людини в суспільстві зумовлені рівнем розвитку
продуктивних сил на тому або іншому етапі історичного розвитку людства.
Продуктивні сили — це система особистих (людина) й уречевлених технічних
елементів, яка дає змогу людині впливати на природу з метою
пристосування її для задоволення своїх потреб і підвищення добробуту.
Людина в процесі виробництва перетворюється на соціально розвинену
особистість, яка завдяки особистим якостям, знанням, умінню, озброєності
праці створює продукти свого споживання й збереження в суспільстві.
Сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини виробляти
матеріальні блага характеризують її як робочу силу суспільства. Робоча
сила — це основний, визначальний елемент продуктивних сил суспільства. В
сучасних умовах розвиток виробництва й можливості задоволення потреб у
суспільстві дедалі більше залежать від особистих якостей людини та її
спроможності перетворити і пристосувати продукти природи до власних
потреб.
Інтереси людей, пов’язані із задоволенням матеріальних потреб,
становлять їх економічні інтереси; саме вони є основною рушійною силою
виробництва. Економічні інтереси випливають з основи життя суспільства —
виробництва матеріальних благ. Економічні інтереси також мають велике
значення для розвитку нематеріальної сфери. Отже, необхідність
задоволення потреб людей породжує економічні інтереси. Вони є
об’єктивною категорією, яка є усвідомленою потребою і рушійною силою до
дій окремої людини, колективу й усього суспільства для досягнення певної
мети. У свою чергу, економічні інтереси зумовлені всією системою
суспільного виробництва і соціальним становищем людей у суспільстві.
Вони є виявом специфічних для кожного суспільства виробничих відносин,
за допомогою яких інтереси людей пов’язуються з економічною системою.
Категорія “економічні інтереси” взаємодіє з такими поняттями, як
економічні потреби, стимули до трудової діяльності, матеріальна
зацікавленість і відповідальність. Сутність економічних інтересів можна
розкрити лише на основі пізнання суміжних категорій, їх взаємозв’язків і
підпорядкування. Потрібно також враховувати, що вони діалектично
взаємозв’язані з економічними законами, в дії яких відображені сутність
і спрямованість економічних інтересів. У свою чергу, економічні закони
справляють регулятивний вплив на узгодження і поєднання економічних
інтересів.
Економічні інтереси є по суті суспільно-виробничими відносинами щодо
різних соціальних груп, господарюючих суб’єктів, які виникають стосовно
певних об’єктів. Соціальним відображенням економічного інтересу є
індивід, колектив, регіон, суспільство, а кінцевим вираженням
економічних інтересів — результат (продукт праці, послуга) суспільного
виробництва (народногосподарського відтворювального процесу), що
задовольняє потреби, стосовно яких склалися конкретні відносини людей.
Основна функція економічного інтересу — забезпечення самостійності,
саморозвитку соціального суб’єкта. Виходячи з конкретного економічного
інтересу, господарюючий суб’єкт ставить перед собою певну мету і
функціонально вступає в економічні відносини з іншими господарюючими
суб’єктами.
В умовах трансформації постсоціалістичної економіки на особливу увагу
заслуговує проблема регіональної економіки, її інтересів, які є
різновидом колективних інтересів, що виникають і формуються в межах тієї
або іншої територіальної спільності людей: області, міста, району.
Суб’єктом регіонального інтересу є окремі індивіди, колективи, політичні
й інші утворення, розташовані у певному регіоні й об’єднані
соціально-економічними, природно-кліматичними, історичними умовами
життєдіяльності. Його об’єктом є соціально-економічні умови життя,
побуту, відпочинку, безпеки жителів певної території. Розв’язання
регіональних питань є дуже складним процесом. Практична реалізація
регіональних інтересів потребує пошуку нових форм реалізації
рівноправного становища різних форм власності, які сформувалися в роки
суверенного, самостійного розвитку нашої держави.
Поки що остаточно не субординовані економічні відносини між
загальнодержавною структурою народногосподарського комплексу і регіонами
України. Не врегульовані міжбюджетні відносини центру і регіонів
України, повільно розв’язуються питання податкових відносин усередині
регіонів, межі їх практичного використання регіонами. Досвід
господарського життя переконує, що уявлення окремих науковців і
господарників про певне спрощення економічних відносин, функціонування
суб’єктів цих відносин у процесі господарського життя виявилися
нереалістичними, оскільки економічні процеси значно ускладнилися. Це
стосується і налагодження здорових відносин різних об’єктів
господарювання. Економічний інтерес — це користь, вигода, що досягається
у процесі реалізації економічних відносин. Ця реалізація має
забезпечувати самостійність, саморозвиток суб’єкта господарювання.
Нереалізація економічними відносинами економічних інтересів може
спричинити незбалансованість пропорцій, стагнацію економічного розвитку,
кримінальні явища тощо.
Поєднання економічних інтересів
Поєднання різних економічних інтересів суспільства в одне ціле не можна
досягти лише за допомогою адміністрування з центру, оскільки
налагоджування роботи всіх складових господарського механізму на різних
структурних рівнях — це об’єктивний процес поступального розвитку, дія
економічних законів, що відображають складну гаму відносин щодо
виробництва, розподілу, обміну і споживання певної частини суспільного
продукту.
Об’єктом загального економічного інтересу є насамперед національний
доход, підприємства — прибуток, інтересу працівника — необхідний
продукт. Проте існують суперечності між загальносуспільним економічним
інтересом, з одного боку, та інтересами підприємств, регіонів — з
іншого, оскільки економічні інтереси різних суб’єктів господарської
діяльності не збігаються, а за ринкових умов навіть можуть
поляризуватися. Розв’язанню цих колізій сприятиме розвиток суспільного
виробництва за допомогою поєднання всіх економічних інтересів і
використання економічних важелів та інструментів, а також регулюючого
економіко-правового механізму з боку держави.
Однією з дійових форм налагодження найкращого поєднання економічних
інтересів є узгодження їх по вертикалі: суспільство — підприємство —
працівник. Варто втілювати в життя принцип: що вигідно суспільству, має
бути вигідним регіонам, підприємствам. Потрібно розвивати підприємства,
відмовляючись від практики бартерного обміну між господарюючими
суб’єктами. Це вузьке місце слід ліквідувати, активізуючи грошовий обіг.
Розбалансовано відносини між суспільством і громадянами, наявні
інфляційні процеси, зрівнялівські тенденції в оплаті праці працівників
різних категорій. Дуже серйозну загрозу нації становить бурхливий
розвиток тіньової економіки. Спрямовувати економічні інтереси важливо
через новий
господарський механізм, долаючи організовану економічну злочинність, що
завдає шкоди вітчизняній економіці.
Проблеми управління інтересами
Це одна з найскладніших проблем реформування економіки
постсоціалістичних країн, що обрали шлях побудови здорової ринкової
економіки з оптимальним її регулюванням з боку держави за допомогою
розробки і практичного використання серйозних стимулів заохочення
інноваційних процесів в усіх галузях народногосподарської діяльності.
Для досягнення стабілізації потрібно насамперед впливати на фактори
пропозиції. Важливо передусім знизити податкові й процентні ставки. Без
трансформації психології та поведінки суб’єктів господарювання
здійснювана реформація суспільства згори є половинчастою і не зможе
істотно вплинути на економічне буття. Водночас сподівання, що закони
ринку самі зроблять добру справу, безпідставні, бо ринкові зерна, кинуті
у неринковий ґрунт, не зможуть дати цілющих плодів. Значним ресурсом
економічних зрушень в Україні могли б бути активна інноваційна
діяльність, малий бізнес. Проте потрібні зусилля з консолідації
інтересів і сукупних резервів, а також час.
Список використаної літератури:
Майбурд Е. М. Введение в историю экономической мысли. — М.: Дело, 2000.
— 560 с.
Макконнет К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблемы и политика. —
М.: Республика, 1996. — 785 с.
Маркс К. Капитал: В 4 т. — М.: Политиздат, 1963.
Менгер К. Основания политической экономии. Австрийская школа
политической экономии. — М., 1992.
Мизес фон Л. Бюрократия. Запланированный хаос. Антикапиталистическая
ментальності,. — М., 1993.
Милль Дж. Основы политической экономии: В 2 т. — М.: Прогресс, 1980.— Т.
2.— 480с.
Мостовая Е. Б. Основы экономической теории: Курс лекций. — М.: Инфра-М;
НГАЭиУ, 1997. — 496 с.
Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002. — 128 с.
Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. — СПб.: Питер,
2000. — 288 с.
Ойкен В. Основные принципы экономической политики: Пер. с нем. — М.:
Прогресс, 1995. — 352 с.
Основи економічної теорії / За заг. ред. А. А. Чухна. — К.: Віпол, 1994.
—704с.— Ч. I, П.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
