.

Організація і проведення передвиборної агітації (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
307 1932
Скачать документ

Реферат на тему:

Організація і проведення передвиборної агітації

Якщо стратегія кампанії покликана дати відповідь на запитання “Що треба
робити?”, то тактична частина плану має дати відповідь на запитання
“Як?” і “Коли?”.

Отже, тактика поведінки на виборах має ґрунтуватися на завданнях
стратегії з урахуванням оцінки конкретної ситуації у виборчому окрузі.

Реалізація тактичних аспектів виборчої кампанії пов’язана із
розв’язанням таких основних проблем:

• добір і організація роботи “апаратної” частини команди;

• побудова графіка роботи кандидата (виступи перед виборцями, записи
промов на телебаченні та радіо, зустрічі з окремими впливовими людьми і
т. ін.);

• стеження за діями конкурентів і розроблення засобів і форм протидії;

• підготовка та організація виступів кандидата в засобах масової
інформації (тексти, зовнішність, форми подання матеріалів);

• створення рекламної друкованої або відеопродукції на підтримку
кандидата;

• розв’язання проблем матеріально-фінансового та транспортного
забезпечення кампанії;

• налагодження контактів з громадськістю, суспільно-політичними
структурами та впливовими людьми в окрузі і т. ін.

Порядок організації й проведення виборів не означає, що ці елементи
мають реалізовуватися саме в тому порядку, який наведено вище. Ці
питання мають вирішуватися одночасно; ними мусять займатися конкретні
виконавці з команди кандидата.

Конкретні аспекти менеджменту виборчої кампанії вже непогано
відпрацьовані, зокрема на вітчизняному політичному досвіді. Розглянемо
деякі аспекти використання найсучасніших технологій політичної
комунікації у політично та інформаційно розвинених країнах так званої
традиційної демократії.

Кабельне телебачення. Як і в нашій країні, воно використовується
переважно для транслювання розважальних програм. Кількість його
абонентів невпинно зростає, і це призводить до того, що частина виборців
залишається поза впливом політичної реклами, яка передається звичайними
телемережами. Тому спілкування з виборцями розвивається такими шляхами.

1. Випуск спеціальних інформаційних програм, дайджестів про діяльність
певного політика, які надсилаються (передаються) засобам масової
інформації. Наприклад, до 50 % американських конгресменів (депутатів
національного парламенту) випускають власні “Вашингтон рипорт”, що дає
змогу парламентаріям перетворити політичне життя на постійну виборчу
кампанію.

2. Організація постійних зв’язків з виборцями, яким пропонують узяти
участь у телефонному, телевізійному або комп’ютерному опитуванні
безпосередньо після проведення певних політичних акцій, трансльованих по
телебаченню мітингів, з’їздів, слухань, дебатів і т. ін. Це дає змогу
політикам оперативно перевіряти, наскільки їхні основні програмні
принципи, настанови, стандарти поведінки відповідають переконанням і
настроям більшості громадян.

3. Упровадження нових принципів роботи кабельного телебачення, таких як
“доктрина чесності”, “правило рівного часу” і т. ін. Яскравий приклад —
вибори до парламенту Росії 1993 p., коли численні блоки правлячої еліти
Російської Федерації, маючи незаперечну перевагу в засобах масової
інформації, воче-

видь “передали куті меду” в рекламі представників ельцинської партії
влади. Як наслідок — організатори виборів суттєво програли, оскільки не
змогли (хоча б частково) переконати телеглядачів у справедливості
розподілу ефірного часу, а читачів газет — у чесному розподілі газетної
площі серед представників різних політичних угруповань. А якщо долучити
до цього ще й закриття опозиційних до влади газет, стає зрозуміліпіим
вибір російських громадян, яким набридло відчувати себе об’єктом
відвертих маніпуляцій і перекручувань.

Дуже важливим засобом політичної комунікації поступово стають
відеомагнітофони. Відеопродукція використовується насамперед з метою
організації політичної пошти. Остання може бути як загальнорекламною
(спрямованою на висвітлення діяльності, програми та особистості
кандидата), так і персоналізованою (коли виборцям демонструється
відеопослання популярних осіб: президента, губернатора, співака та ін.,
які закликають проголосувати за конкретного кандидата або партію). Крім
того, відеомагнітофони використовуються для відеотренінгів власне
кандидатів.

Зрозуміло, що в наших умовах кандидати в депутати можуть використати
відеоапаратуру як методичний засіб, оскільки відеомагнітофони у нас ще
не набули такого поширення, як на “загниваючому” Заході.

Бурхливий розвиток відеотехніки уможливлює під час великих виборчих
кампаній випуск навіть щоденних “телегазет”. Звичайно, якщо кандидат має
достатньо коштів для утримання власної знімальної групи, яка постійно
супроводжує його під час проведення політичних акцій, монтує матеріал і
оперативно передає його на телебачення.

Доволі поширеними є телеконференції, які дають змогу провести, скажімо,
з’їзд або конференцію партії без збирання делегатів або активістів в
одному місці. Так само можна організувати телевізійну зустріч кандидата
зі своїми потенційними прихильниками або іншими політичними лідерами і
поспілкуватися з ними в активному режимі, що дозволяє запитувати,
пояснювати позиції, узгоджувати їх і т. ін.

Комп’ютеризація суспільства дає змогу використовувати обчислювальну
техніку для розв’язання численних проблем, таких, скажімо, як:

• ведення банків політичних даних;

• планування виборчої кампанії;

• ведення фінансових та інших розрахунків (як своїх, так і конкурентів);

• моделювання можливих політичних ситуацій;

• організація електронної пошти і т. ін.

Банки політичних даних можуть бути двох видів. У першому випадку вони
містять тексти законів, проектів законів, програм, біографічні та інші
довідкові дані, результати голосування та іншу необхідну інформацію.

У другому випадку йдеться насамперед про списки виборців. У політичній
практиці країн Заходу, а подекуди і в країнах колишнього соцтабору,
дедалі частіше вони оновлюються за допомогою ЕОМ. Кандидати створюють
картотеки даних про виборців, які охороняються після патентування
авторським правом. Внаслідок проведення цієї копіткої роботи кандидат
(або партія) створює зареєстрований банк даних, в якому можна знайти не
лише імена й адреси, а й вік, професію, національність, хобі тощо.

Маючи такий банк даних, можна направляти персоніфіковані послання
виборцям на основі інформації про їхні специфічні запити й інтереси.
Наприклад, можна підготувати кілька варіантів звернень і передвиборних
листівок, які слід надсилати виборцям виходячи з їхнього
соціально-професійного статусу.

Такі “особисті листи” найкраще друкувати за допомогою лазерних
принтерів, які дають змогу виготовити упродовж години кілька десятків
зразків передвиборної продукції. Лазерні засоби друку можна
використовувати й для виготовлення наближених до реальних копій виборчих
бюлетенів із зразками-рекомендаціями на кшталт: викресліть Петренка або
члена КПУ (НРУ) тощо.

Системи політичного комп’ютерного програмування, крім зазначеного вище,
дають змогу редагувати комюніке, заяви для преси, тексти промов тощо,
готувати й проводити опитування громадської думки, створювати цільові
політичні портрети окремих груп виборців (на основі результатів
попередніх виборів і досліджень громадської думки) і т. ін.

До речі, під час проведення соціологічних досліджень активно
використовуються технічні системи автоматичного набиран-

ня номерів абонентів. Але такі системи можуть використовуватися й більш
оригінально. Якщо записати на плівку звернення кандидата або його
прихильників до виборців, а потім транслювати його по черзі власникам
телефонів, то за певних умов такий спосіб політичної реклами може
принести позитивні результати.

Зрозуміло, що це далеко не повний список технологій, які можуть бути
корисні під час проведення виборчої кампанії, але він дає уявлення про
тенденції та напрями розвитку політичної комунікації. І хоча нам цей
етап поки що видається доволі екзотичним, а рівень інформаційного
забезпечення політичних кампаній у розвинених країнах — недосяжним,
принаймні деякі аспекти наведених технологій політичної комунікації
можна використати і в наших умовах.

Однак не варто забувати, що в кожній справі можуть бути як позитивні,
так і негативні аспекти.

Використання нових технологій у сфері політичної комунікації, безумовно,
допомагає кандидатам ефективніше планувати свою виборчу кампанію, сприяє
роботі над іміджем, підвищує рівень культури проведення виборів і
політичної культури суспільства загалом і т. ін. До політичної сфери
залучаються професіонали високого рівня в галузі інформаційних
технологій, політології, політичної психології та соціології,
соціального менеджменту. Водночас у впровадженні нових інформаційних
технологій у політичну сферу є й певні обмеження.

Передусім слід сказати про високу вартість відеотехніки, комп’ютерів,
електронної пошти тощо. Орієнтація на ці технології в суспільстві, де
більшість населення живе за межею бідності, навряд чи сприятиме перемозі
на виборах. У скрутних економічних умовах не кожна родина може
передплатити газети. Крім того, існують й обмеження політичного,
культурного, законодавчого, зрештою, психологічного плану. Наприклад,
використання системи автоматичного набирання номерів абонентів у
поєднанні з “політичним автодовідником” може викликати у громадян
негативну реакцію, оскільки вони більше звикли до спілкування (навіть і
по телефону) “живцем”.

Дуже вагомим є психологічний чинник і в таких аспектах, як, здавалося б,
процедура заповнення бюлетеня. Якщо, скажімо, люди звикли викреслювати
тих, проти кого вони голосують на виборах, ніж ставити плюс або хрестик
проти прізвища кандидата, за якого вони мають намір проголосувати, це
може призвести до численних помилок, а відтак і перекручування волі
виборців.

Незважаючи на те, що нові технології політичної комунікації дедалі ширше
впроваджуються в практику виборчих кампаній, найпотужнішими засобами
передвиборної агітації залишаються телебачення і радіо. А цілою галуззю
політичної реклами стало режисирування відеокліпів і радіосюжетів із
закликами на підтримку тих чи інших кандидатів, партій чи передвиборних
блоків.

Ознайомлення з варіантами режисури передвиборних матеріалів, безумовно,
розширить арсенал засобів політичної реклами, до яких відносять такі
типи: “свідчення”, “калейдоскоп контрастів”, “позитивні емоції”,
“досвід” і традиційно поширений “репортаж”.

“Свідчення”. На підтримку кандидата висловлюється популярна людина, яку
поважають і шанують виборці. По суті цей варіант режисури реалізується
на основі застосування принципу декларування причетності до певної
людини, партії, громадської організації і т. ін.

Наприклад, у виборчій кампанії 1988 р. Дж. Буш використав відеокліп про
зустріч кандидата (тоді віце-президента США) з керівником СРСР М.
Горбачовим. Цей відеоряд супроводжувався закадровими словами Р. Рейгана,
який запевняв американців у тому, що він особисто довірив би Дж. Бушу
управління країною. Ефективний психологічний трюк полягав у поєднанні
великої на той час популярності М. Горбачова і Р. Рейгана; як свідчили
фахівці, цей відеокліп створював враження, що голосом Р. Рейгана
говорить … М. Горбачов, у певному розумінні тоді шанована суспільною
свідомістю людина.

“Калейдоскоп контрастів”. Такий відео- або радіокліп створюється з метою
формування негативного контрасту конкурентові й полягає в доборі
висловлювань (бажано протилежних) у різні часи і в різних обставинах з
одного й того самого питання. Демонстрація таких частин кліпу (10-15
секунд кожна) створює певному кандидатові імідж людини, яка не має
власних поглядів, діє кон’юнктурно, сама собі суперечить, а відтак не
викликає довіри у виборців.

“Позитивні емоції”. Такий відео- або аудіоматеріал, як правило,
будується на поєднанні приємної, спокійної музики й сприятливого тла —
лона природи, родинного кола і т. ін.

“Досвід”. Цей тип рекламної продукції розкриває компетентність
кандидата, його досвід державної, політичної діяльності, значущість у
політичній ієрархії суспільства.

“Репортаж”. Найпоширеніший тип передвиборної політичної режисури, який
традиційно розповідає про зустрічі кандидата з виборцями, політичними
діячами, висвітлює відвідування певних населених пунктів, виробництв,
установ, фірм, закладів культури та спорту і т. ін.

Підсумовуючи, зазначимо, що обсяг часу присутності кандидата у теле- або
радіоефірі (прямо або опосередковано) не обов’язково означає, що для
виборців це важливіше, ніж минуле кандидата, його політичні погляди,
партійна приналежність і програма на майбутнє. Але те, що цим аспектам
політичної реклами слід приділяти багато уваги, — факт незаперечний.

Список використаної літератури

Кон И. С. Позитивизм в социологии. — Л., 1964.

Консерватизм как течение общественной мысли и фактор общественного
развития // ПОЛИС. — 1995. — № 4.

Конт О. Курс позитивной философии // Сер. Родоначальники позитивизма. —
СПб., 1914. — Вып. 4-5.

Почепцов Г. Теорія комунікації. — К., 1996.

Почепцов Г. Тоталитарный человек. — К., 1994.

Правова держава / За ред. Ю. С. Шемшученка. — К., 1996. — Вип. 7.

Проблеми політичної психології та її роль у становленні громадянина
Української держави. — К., 1995.

Психологические механизмы регуляции социального поведения // Под ред. М.
Бобневой, Е. Шороховой. — М., 1979.

Радзиховский С. Великий психолог // Психол. журн. — 1989. — Т. 10, №5.

Соловьёв А. И. Политология. Политическая теория. Политические
технологии. — М., 2000.

Тавадов Г. Т. Политология. М., 2000.

Теорія і практика політичного аналізу / За заг. ред. О. Л. Ва-левського
і В. А. Ребкала. — К., 2003.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020