Реферат на тему:
Передпланові дослідження та обґрунтування
Перед тим, як приступити до розробки плану розвитку економіки держави,
необхідно виконати велику кількість теоретичних та аналітичних
досліджень, якими слід охопити цілий комплекс проблем, зокрема тих, що
стосуються розвитку економіки, соціально-економічного та екологічного
стану в Україні тощо.
Для проведення аналізу та оцінки економічних, соціальних та екологічних
проблем необхідно застосовувати такі самі показники, які будуть
використані при розробці планів. Назвемо деякі з них. Це, зокрема,
аналіз виробництва валового національного та валового внутрішнього
продукту, національного доходу; чисельності зайнятих; матеріаломісткості
продукції, у тому числі енерго- та паливомісткос-ті; експорту та
імпорту; інвестиційної діяльності; виробництва по секторах та галузях
економіки, у тому числі аналіз розвитку галузей промисловості,
сільського господарства, транспорту, зв’язку, науки, освіти, охорони
здоров’я та ін., а також показники ефективності суспільного виробництва;
балансу народного господарства (БНГ), міжгалузевого балансу виробництва
та розподілу продукції, балансу трудових ресурсів, балансів основних
виробничих фондів, капітальних вкладень і виробничих потужностей,
фінансових та матеріальних балансів.
Аналіз сучасної економіки та соціального стану в україні
Сучасний стан економіки України. Рівень розвитку продуктивних сил
будь-якої країни характеризується рядом соціально-економічних
показників. Найважливішими з них є величина валового суспільного
продукту, виробленого національного доходу, частка національного доходу,
використаного для споживання та нагромадження. Ці показники в 1991 —1997
pp. в Україні різко знижувались, основною причиною чого є затяжна
економічна криза. Насамперед криза вразила основу суспільства — сферу
виробництва, обсяги якого в ряді життєво важливих галузей зменшилися на
третину, на половину або ще більше.
Стан економіки України в 1997 р. порівняно з 1996 роком характеризувався
деякими позитивними тенденціями: темпи падіння валового внутрішнього
продукту (ВВП) знизились і становили 3,2%; уповільнилися темпи інфляції;
зріс обсяг випуску продукції в окремих галузях промисловості, а саме: у
чорній металургії — на 7,7%, у паливній промисловості — на 4,5%.
Спостерігалося напружене становище на підприємствах енергетичного
комплексу, де зниження становило 2,6%.
У машинобудуванні та металообробці обсяги виробництва знизилися на 3,6%,
у промисловості будівельних матеріалів — на 7,9%, у хімічній і
нафтохімічній промисловості — на 0,6%, у сільському господарстві — на
1,9%. Показовим індикатором економічної кризи став “мертвий сезон” у
будівництві, де обсяг капітальних вкладень в економіку України знизився
в 4,4 раза від обсягу 1990 року. Інвестиційна діяльність в Україні
перебуває на стадії формування. Це призводить до технологічної
відсталості від розвинених країн, різко обмежуючи процес економічного
відтворення. Рівень інвестиційної діяльності практично не покриває
вибуття та зношення виробничих фондів, не кажучи вже про їх відновлення.
Іде процес руйнації науково-технічного потенціалу України. Відтворення
капіталу різко уповільнилось, а в окремих секторах і виробництвах
відбувається його “проїдання”.
Ціни, які склалися в економіці України, у більшості випадків близькі до
світових або вищі за них. Ураховуючи технологічну розруху виробництва,
більшість підприємств постійно мають фінансові проблеми та несуть
збитки, які дуже часто покриваються за рахунок інфляційних доходів і
неплатежів. Це постійно генерує готовність виробників підвищувати ціни,
створювати передумови інфляції.
Експорт не забезпечує валютних потреб держави, а їх дефіцит перешкоджає
модернізації переробних галузей промисловості, підвищенню їх
конкурентоспроможності; він підсилює недосконалу сировинну структуру
експорту та збільшує потребу в імпорті.
Скорочення реальної грошової маси (через обмеження кредитних ресурсів і
грошової емісії) змусило нерентабельні підприємства зменшити витрати й
обсяги виробництва. До цього додався значний спад платоспроможного
попиту, у результаті чого й рентабельні підприємства також опинились у
важкому стані й теж змушені були скоротити обсяги виробництва.
Основні фактори сучасної економічної кризи в Україні такі: різкий спад
економічної активності (у першу чергу, у державному секторі), подальше
падіння рівня життя населення при посиленні його диференціації,
накопичення інфляційного потенціалу, відсутність дієвості промислової
політики, слабкий розвиток інститутів ринку.
Фактори, що обумовлюють спад економічної діяльності, можна розділити на
дві групи: ті, які діють тривалий час, і такі, що проявилися відносно
недавно.
До першої групи належать: подальше падіння купівельної спроможності
значної частини населення; зменшення ринків збуту продукції; звуження
попиту держави як споживача продукції за рахунок відносного зменшення
доходів; скорочення обсягів імпортної сировини; відплив за кордон
власних капіталів; недостатня ринкова орієнтація виробництва;
відсутність відповідних умов для виходу нових товаровиробників на ринок.
До другої групи факторів належать: надзвичайно високі й нездійсненні
наміри в бюджетній політиці; створення державою фіктивного попиту для
товаровиробників з відсутністю фінансування внаслідок невідповідності
наповнення бюджету та запланованих витрат; неадекватна ситуація політики
кредитних ставок і відсутність ринкових механізмів розподілу кредитних
ресурсів Національного банку України; бартеризація як внутрішнього, так
і зовнішнього товарообміну.
Процес трансформування економіки України в напрямі виконання основного
стратегічного завдання залежатиме від того, як швидко відновиться
докризовий рівень виробництва. Не стабілізувавши економіки, не можна
рухатися далі. Тому важливо так організувати процес стабілізації, щоб
разом з відновленням докризового стану було закладено основи та створено
виробничий потенціал для виходу на новий рівень економічного й
соціального розвитку. Для цього необхідно, по-перше, відновити
найефективніші кооперовані зв’язки, і насамперед — у межах СНД;
по-друге, здійснити реструктуризацію економіки, і насамперед — у напрямі
суттєвої зміни пропорцій двох підрозділів; по-третє, розвиваючи
найперспективніші галузі промисловості, забезпечити перетворення
сільського господарства України на справді провідну галузь виробництва.
Для стабілізації економіки держави велике значення має реформування
відносин власності, яке сприяє прискоренню структурної перебудови,
ефективності виробництва, забезпеченню стабільності в суспільстві.
Аналіз показує, що за 1994—1997 pp. проявилася тенденція до збільшення
кількості недержавних підприємств з 23,0% до 78,7%, а кількість
державних скоротилася відповідно з 59,9% до 21,0%. У промисловості за
станом на 1 жовтня 1997 року змінили форму власності 53,3% підприємств.
Підприємствами недержавної форми власності за дев’ять місяців вироблено
49,1% загального обсягу промислової продукції.
Необхідно завжди пам’ятати про дуже важливу макроекономічну залежність
між виробництвом і споживанням, відповідно до якої виробництво є
первинним. Врешті-решт, споживання, й особливо особисте, визначає
розвиток суспільного виробництва, бо якщо воно не супроводжується
зростанням споживання, то за певних умов припиняється. У зв’язку з цим,
розглядаючи питання про падіння обсягів суспільного виробництва, слід
наголосити, що це значною мірою зумовлено скороченням внутрішнього
ринку, що, у свою чергу, визначається злиденним становищем переважної
більшості споживачів унаслідок зниження заробітної плати, незадовільного
або невеликого з огляду на умови життя розміру пенсійного забезпечення
та інших доходів населення.
Достатньо зазначити, що обсяги промислового виробництва в 1997 р.
порівняно з 1990 р. знизилися на 50,8%, а в машинобудуванні та
металообробці — на 64,5%.
Соціальний стан у країні. Соціальна ситуація в Україні має чітку
тенденцію до загострення, що є наслідком загальнонаціональної
економічної кризи та прорахунків у соціальній політиці попередніх років.
Різка диференціація населення за прибутками створює суперечності між
багатими й бідними. Відсутність великого за обсягами середнього класу,
який має стати основою держави, поляризує суспільство, підтримує
соціальне напруження. Крім негативних соціальних наслідків збіднення
населення звужує внутрішній ринок споживчих товарів і підсилює дефіцит
накопичення капіталу в економіці.
Офіційна заробітна плата недостатня й не відповідає реальним витратам
працездатного населення, пенсії та соціальна допомога значно нижчі
мінімального прожиткового рівня. Так, за даними НДЕІ Мінекономіки
України, вартість споживчого кошика з 22 видів продовольчих товарів у
1997 р. становила 107,6 грн., у той час як середня пенсія дорівнювала 51
грн. Соціальний стан народу ускладнюється ще й тому, що останніми роками
систематично порушуються терміни виплати заробітної плати й пенсій.
Достатньо зазначити, що за станом на 11 травня 1998 р. затримки виплати
заробітної плати становили 5,6 млрд. грн.
Якщо на стан матеріально-технічного розвитку соціальної сфери можна
дивитися з певним оптимізмом, то погіршення демографічної ситуації вже
сьогодні викликає тривогу. Стрімко падає природний приріст населення, що
на тлі зростаючої смертності призводить до загострення депопуляційних
процесів. За попередніми статистичними даними, на початок 1998 р.
чисельність населення України становила 50,5 млн. і скоротилася в 1997
р. на 415 тис., у тому числі за рахунок спаду природного приросту — на
300 тис. чол. За 1997 р. померло майже стільки людей, скільки проживає в
такому місті, як Львів. Якщо найближчими роками ці процеси не будуть
зупинені, то будь-які економічні програми втратять сенс: їх не буде кому
та для кого реалізовувати.
Зростанням смертності зумовлюється скорочення тривалості життя населення
України на 3,4 року, яка становить 67 років (для чоловіків — 62, а для
жінок — 72). Україна вийшла на перше місце у світі за смертністю
чоловіків у працездатному віці.
Триває процес старіння населення: кожна третя-четверта людина — особа
пенсійного віку. За період з 1986 р. до 1997 р. загальна кількість
пенсіонерів збільшилася на 2,3 млн., або на 8,1%. У сільській місцевості
в 1997 р. проживало 5,7 млн. пенсіонерів, або 40,7% загальної кількості
тих, хто перебував на обліку соціального забезпечення.
Підтвердженням негативної демографічної ситуації в 1997 р. є
співвідношення працюючих та утриманців. На 1000 осіб працездатного віку
в містах припадає 686 непрацездатних, а в сільській місцевості — 1444.
Навантаження непрацездатних на одного працездатного в селах у 1,5 раза
більше, ніж у містах.
В останні роки значне загострення соціальних проблем викликане
зменшенням зайнятості. Кількість зайнятих у галузях економіки на початок
1998 р. скоротилася більше ніж на 5 млн. порівняно з 1990 р. Україна
завжди мала надлишок трудових ресурсів. Тепер картина доповнилася появою
офіційно зареєстрованих безробітних (рівень безробіття на 1 березня 1998
р. становить 2,6%). Протягом 1997 р. продовжувалося скорочення
абсолютної чисельності зайнятих у галузях економіки. Майже 40%
вивільнених — працівники промисловості, понад 11% — будівництва, 5% —
транспорту та зв’язку. Тривало зменшення кількості працюючих у
сільському господарстві та більшості галузей невиробничої сфери.
Як і в попередні роки, значним залишається приховане безробіття, яке, за
експертними оцінками, становить близько 36%, причому новою його ознакою
в багатьох галузях є збільшення кількості працівників, зайнятих у режимі
неповного робочого дня чи тижня. Протягом 1997 р. кількість тих, хто
працює в такому режимі, у загальній чисельності зайнятих становила
близько 20%. У 1997 р. продовжувалася тенденція підвищення
самозайнятості населення. За офіційною статистикою, ті, хто зайнятий у
сфері економічної діяльності, в основному підприємці-індивідуали,
становили 2,5 млн., що в загальній структурі робочої сили дорівнює 8,5%.
Структура споживання характеризується поступовим збільшенням грошових
витрат населення на придбання товарів і зменшення питомої ваги послуг.
Через це складається деформована структура особистого споживання
життєвих благ, серед яких домінуючими є витрати на харчування.
Не менш важлива проблема розвитку матеріально-технічної бази соціальної
інфраструктури. Сьогодні існує значний розрив між нормативними
показниками й фактичним рівнем забезпеченості населення об’єктами
соціальної сфери. Можна констатувати, що населення України проживає в
умовах соціального дискомфорту.
Список використаної та рекомендованої літератури
Акофф Р. Планирование будущего корпораций.— ?.: Прогресс, 1985.— 382 с.
Беседин В. Ф. Пути повышения сбалансированности планов.— К.: Тэхника,
1985.— 200 с.
Бешелев С. Д., Гурвич Ф. Г. Экспертные оценки в принятии плановых
решений.— М.: Экономика, 1976.— 79 с.
Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної
теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.
Деловое планирование (Методы, организация, современная практика): Учеб.
пособие / Под ред. В. М. Попова.— М.: Финансы и статистика, 1997.— 368
с.
Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.— К.:
МАУП, 1997.- 60 с.
Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический
анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.—
2-е изд.— К.: МАУП, 1998.— 272 с.
Калина А. В., Осокина В. В. Экономическая теория и практика
хозяйствования.- К.: МАУП, 1997.- 308 с.
Киселева В. В. Плановые расчеты по моделям экономического роста.— М.:
Экономика, 1971.— 95 с.
Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его
разработки.— М.: Экономика, 1968.— 247 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
